Робоча програма нормативної навчальної дисципліни підготовки




Скачати 439.07 Kb.

Сторінка1/2
Дата конвертації09.01.2017
Розмір439.07 Kb.
ТипРобоча програма
  1   2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
Кафедра філології та методики початкової освіти
ОСНОВИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
РОБОЧА ПРОГРАМА
нормативної навчальної дисципліни





підготовки «Бакалавр»
галузі знань 0101 – Педагогічна освіта
напряму 6. 010102 – Початкова освіта








Луцьк 2015

2

3
ВСТУП

Мова – найсуттєвіша і визначальна частина людської особистості, чинник її поведінки, мислення, усвідомлення рівня буттєвості у світі та виокремлення у світі цивілізованих народів. Саме мова постає вирішальним та основним чинником ідентифікації себе до їй подібних. Мова за своєю сутністю не вкладається у кілька десятиріч двадцятого сторіччя нав’язувану їй формулу спілкування, оскільки це об’єднана духовна енергія народу, вона є відбиттям духу людського і засобом для творчого перетворення матеріального світу у світ духовний.
Сам визначуваний інвентар функцій мови (від трьох основних –
інформаційна, комунікативна, мисленнєва – і до цілої гами, в якій знову ж таки чітко окреслюються ядерні та напівпериферійні, пор.: поряд з названими додаються естетична, репрезентативна, виховна, координаційна тощо) не дозволяє говорити про мову як про щось супровідне в життєвій енергії народу, оскільки її значущість постає вершинною в естафеті духовної спадщини, об’єднанні людей у культурному та цивілізаційному плані, індивід живе у мові і реалізує себе через мову. Все це уможливлює діаметрально два підходи до з’ясування значущості мови у суспільному перебігові та житті окремого її носія. Прихильники першого підходу зводять рольову функцію мови лише до засобу спілкування, наголошуючи при цьому її статус як найважливішого засобу спілкування. Тому в цьому разі мова розглядається у протиставленні чи у зіставленні з іншими засобами спілкування, здебільшого несловесного типу. Послідовники другого погляду на значення мови у розвитку людського суспільства, самої цивілізації наголошують на тому, що мова завжди втілює у собі своєрідність народу (за
В.фон Гумбольдтом). Останній погляд дозволяє кваліфікувати значущість мови у житті людської спільноти як одного з найвизначніших компонентів нації, поступу
її духу, витворювача енергетики і можливостей потенційних / реальних самореалізації та само ідентифікації індивіда через мову і загалом народу як нації через мову.
Мова у своєму загальному вияві статично, відносно стабільна, довговічна, довготривала, належить суспільству, охоплює і «включає у свій діапазон» досвід нації, відображає її картину світу, сама мова у своїй цілісності може бути окреслена як національно-коґнітивний простір, в якому виявляється дух народу, його багатство. Мова у своїх виявах не залежить від конкретних обставин, а мовлення конкретне, активне, динамічне, є виявом творчої ініціативності індивіда
(пор. твердження про ідіостиль того чи іншого письменника). На мовлення суттєво впливає кортеж спілкування, ті обставини, в яких реалізує себе адресант й адресант. Мовленні має свої основні варіанти фіксації – усно-звуковий або писемний, у кожному разі суттєву роль відіграє час його реалізації, просторові компоненти, актуалізація певних величин.
Все це робить мовлення
індивідуальним, ситуативно мотивованим тощо. Курс «Основи мовленнєвої діяльності» покликаний дати відповідь на ряд питань, пов’язаних з умовами

4 формування мовлення, співвідношенню у ньому спонтанного і не спонтанного, колективного й індивідуального, закономірностей вияву індивіда через мову і у мову, значущості тенденцій о-мовлення в сучасному макросвіті.


I. ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Характеристика навчальної
дисципліни
Найменування показників
Галузь знань, напрям
підготовки, освітньо-
кваліфікаційний рівень
денна форма навчання
0101 –
Педагогічна освіта
Кількість кредитів: 5
Модулів – 5
Змістових модулів – 3
6. 010102

– Початкова
освіта
За вибором
Рік підготовки: 3, 4
Семестр: 5, 6, 7
ІНДЗ: -
Лекції: 40 год.
Практичні (семінари): 52 год.
Самостійна робота: 44 год.
Індивідуальна робота: 44 год.
Загальна кількість годин: 180
Тижневе навантаження – 2 год
Аудиторних – 92 год
Самостійної роботи – 44 год
Індивідуальної роботи – 44 год
«Бакалавр»
Форма контролю: екзамен (7-ий семестр)
II. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Проблема дослідження мовленнєвої діяльності є важливим питанням українського мовознавства. Мовлення не додається до життя і спільної діяльності суспільства, соціальної групи, а є одним із засобів, що конституюють цю діяльність. Мовлення за своєю суттю – не справа індивіда, не справа ізольованого носія мови: це перш за все внутрішня активність суспільства, яка здійснюється ним через окремих носіїв мови або за їхньою допомогою.
Відомо, що спілкування, яке ґрунтується на правильному розумінні й передаванні думки та переживань, вимагає певної системи засобів. Для того, щоб передати якесь переживання чи думку іншій людині, необхідне віднесення смислу, що передається, до відомого класу, відомої групи, а це, у свою чергу, вимагає узагальнення.
Таким чином, вищі форми психологічного спілкування, що притаманні людині, можливі тільки завдяки тому, що людина за допомогою мислення узагальнено відображає діяльність. Мовленнєва діяльність є основним видом знакової діяльності.
Мета курсу – формування комунікативної компетентності педагога, який досконало володіє мистецтвом переконання й аргументації, а також може навчити красномовства своїх учнів.

5
Відповідно курс «Основи мовленнєвої діяльності» спрямовано на вирішення таких найважливіших завдань:
- з’ясувати значення основних термінів основ мовленнєвої діяльності;
- оволодіти знаннями про зміст, правила та норми спілкування, про вимоги до мовленнєвої поведінки в різних комунікативно-мовленнєвих ситуаціях;
- опанувати комунікативно-мовленнєві уміння;
- усвідомити специфіку педагогічного спілкування, особливості комунікативно-мовленнєвих ситуацій, характерних для професійної діяльності вчителя;
- пізнати зміст мовленнєвого ідеалу як компонента загальної культури та педагогічного мовленнєвого ідеалу.
Студенти повинні знати:
 термінологічний апарат з проблеми;
 типи граматичного опису в рамках функціонально-граматичних досліджень мовлення;
 лінгвістичне моделювання мовленнєвої діяльності;
 визначення слова та його семантичної структури;
 функції і форми мовлення;
 вияви якісних і кількісних закономірностей під час дослідження мовленнєвої діяльності.
Студенти повинні вміти:
 орієнтуватися у проблемі виявлення комунікативних процесів та визначення їх складових;
 простежувати фази розгорнутого мовленнєвого повідомлення;
 ґрунтовно характеризувати лексичні, семантичні та фонетичні явища під час мовленнєвої діяльності;
 чітко визначати граматичні та стилістичні проблеми мовленнєвого акту;
 проводити порівняльний аналіз текстів;
 досліджувати мовленнєвий етикет і культуру спілкування мовців.
На
вивчення
навчальної
дисципліни
відведено
180
годин
(5 кредитів).

6
ІІІ. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ОБСЯГ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МОВЛЕННЄВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ

ТЕМА 1. МОВНЕ САМОСТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ НА ТЛІ
ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ НАРОДІВ СВІТУ
Душею кожної держави є нація. Народ, не об’єднаний однією мовою, нацією ще не став. Тому кожна держава, дбаючи про своє майбутнє, першорядної ваги надає поширенню державної мови, в Україні – української. В Україні стан її державної мови явно незадовільний. Це не означає, зрозуміло, що нема в ній жодних проблем з мовами національних меншин, у тім числі найбільшої, російської. Проте парадоксальність мовної ситуації в Україні полягає в тім, що чи не в найгіршому стані в ній перебуває мова «національної більшини», українська, а це позначається негативно на розвитку держави загалом, бо не може процвітати держава, основний народ якої, стрижень нації політичної, принижено й занедбано.
Неясно тоді для кого і для чого подібну державу було створено. Губляться підстави і перспективи її існування. А тому поряд із питанням безпеки військової, економічної, екологічної в Україні не менш гострою стоїть питання мовно- національної безпеки, яке ще чекає на свою розв’язку.
Духовний світ людини нерозривно пов’язаний з розвитком її мовних здібностей. Нормальна еволюція мови є передумовою здорового поступу нації, утвердження естетичних і етичних ідеалів, примноження інтелектуальних здобутків.
ТЕМА 2. МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ У СВІТЛІ СУЧАСНИХ
ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Проблеми психічної, як і соціальної, природи мови хвилювали і вчених, яких прийнято вважати основоположниками сучасного мовознавства. І. О. Бодуен де
Куртене підкреслював психічність і соціальність людського мовлення, співвідносячи ці риси з індивідуальним і соціальним у мові.
Фердинанд де Соссюр відзначав індивідуальний і соціальний аспекти мовленнєвої діяльності, вказував, що в кожний конкретний момент мовленнєва діяльність є одночасно і сьогодення, і продукт минулого. Соссюр вважав, що мова служить для реалізації функціонування здатності до мовленнєвої діяльності, яка
існує у кожного мовця. Мовознавець намагався з’ясувати психологічні механізми
мовленнєвої діяльності. Разом з тим він характеризує мову як думку, що організована у матерію, яка звучить.
Важливе місце у створенні передумов для становлення сучасної психолінгвістики має наукова творчість Л. С. Виготського. Учений, зокрема, зазначав, що смисловий бік мовлення формується у мовця від змісту до
вираження, а сприймається слухачем – від вираження до змісту.

7
Стан науки про мовленнєву комунікацію початку XXI століття. Заслуговує уваги досить ґрунтовна робота російської дослідниці Ірини Абелсової яка в своїй монографії «Мова про мовлення. Комунікативна система людини» розглядає теорію та практику мовленнєвої діяльнності людини, звертає увагу на різні аспекти мовленнєвої діяльності: біологічний, соціальний, культурно-історичний.

ТЕМА 3. МОВА, МОВЛЕННЯ, МИСЛЕННЯ ЯК СКЛАДОВІ
МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Мова – найсуттєвіша і визначальна частина людської особистості, чинник її поведінки, мислення, усвідомлення рівня буттєвості у світі та виокремленні серед
інших цивілізованих народів.
Мова – символ нації, вона може сприяти її консолідації, утвердженню національної ідентичності. А може, навпаки, бути предметом гострої політично-
ідеологічної боротьби, адже мова є не тільки носієм, але й творцем ментальності народу, в ній душа нації, бо саме мова й творить націю. У мові закодована унікальність і неповторність історії кожного народу.
Мовлення в першому, процесуальному, значенні має синоніми: мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Мовлення – це спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією. Спілкування здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика
(міміка, жести, дотик). Мовлення ж – вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів.
Порівнюючи мислення і мовлення, як правило, визнають, що думка ширша від мовлення. Однак у певних випадках мовлення є ширшим за думку: воно – варіативне: одну й ту саму думку можна виразити в багатьох мовленнєвих варіантах.

ТЕМА 4. ВЗАЄМОДІЯ ВИДІВ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ –
ОСНОВА ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ
ШКОЛЯРІВ
Види мовлення. Термін «мовлення» позначає і процес мовлення, і результат мовленнєвої діяльності, т.т. текст – усний, письмовий або навіть мислиннєвий.
Мовлення поділяється на зовнішнє і внутрішнє.
Внутрішнє мовлення має чотири види: 1) говоріння; 2) аудіювання (ці два види належать до усного мовлення); 3) письмо; 4) читання (письмове мовлення).
Мовлення є не тільки способом вираження думки, але й способом її формування. Спосіб формування й формулювання думки за допомогою мови у кожної людини в процесі спілкування індивідуальний. Однак всі індивідуальності знаходяться в межах трьох способів, якими користується людина, говорячи: а) собі чи іншому, якщо іншому, то б) присутньому в цей момент чи в) відсутньому.
Відповідно, зможемо виділити й форми мовлення: внутрішнє, зовнішнє, усна й письмова форми якого реалізуються всередині мовленнєвої діяльності.

8
ТЕМА 5. ЕКОЛОГІЯ МОВЛЕННЯ У СТРУКТУРІ МОВЛЕННЄВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
Найбільш продуктивним в удосконаленні екології мовлення молодших школярів уважаємо комунікативно-діяльнісний підхід, який поєднує в єдине ціле мовний і мовленнєвий зміст підготовки учнів. Головною метою такого підходу є аналіз мовних одиниць, які використовує мовець у конкретній ситуації, в умовах конкретних комунікативних актів, і вивчення висловлювання як продукту.
Ефективність процесу мовлення залежить від правильності, ясності, грамотності, виразності, емоційності, щирості, доречності, логічності, змістовності, краси, дохідливості, естетичності, точності ініціативних мовленнєвих дій.
Для успішного вдосконалення екології мовлення необхідно враховувати домінувальні потреби, індивідуальні та вікові особливості й зміни, рівень пізнавальних можливостей, здібностей, комплекс психічних процесів.
ТЕМА 6. ВИСЛОВЛЮВАННЯ. МОВЛЕННЄВИЙ АКТ
У процесі мовленнєвої діяльності, творення мовлення структурною одиницею прийнято вважати висловлення. Це одиниця мовленнєвого спілкування.
Це така одиниця, яка має відносну самостійність, завершеність, містить в собі комунікативно-модальний аспект, інтонацію (в усному варіанті), невербальні засоби, доступна актуальному членуванню (тема-рема). Висловлення завжди співвіднесене з певними ситуаціями життя, для нього характерна мотивованість: вітання при зустрічі, виклик таксі по телефону, відповідь учня на уроці, лист другові, виступ на конференції тощо. Висловлення співвідноситься з реченням, часто ці компоненти мовленнєвого процесу збігаються.
Однак
іноді висловлення – ширше, більше за обсягом.
Термін «висловлювання» як комунікативна одиниця (від окремого речення до цілого тексту), завершене за змістом та інтонацією, яке характеризується певною граматичною або композиційною структурою. До характеристик будь- якого виду розгорнутих висловлювань належать: зв’язність, послідовність і логіко-змістова організація повідомлення відповідно до теми і комунікативного завдання.
У спеціальній літературі виділяються такі критерії зв’язності усного повідомлення: смислові зв’язки між частинами розповіді, логічні і граматичні зв’язки між реченнями; зв’язок між частинами (членами) речення; завершеність вираження думки мовця.
Мовленнєвий акт – одиниця мовленнєвого процесу й одиниця породження тексту. Мовленнєвим актом слід вважати цілеспрямовану дію – одиницю нормативного в певному мовному колективі, соціальній групі мовленнєвої поведінки, що розглядається в кожній окремій ситуації.
Мовленнєва інтенція. Ця сходинка максимально наближає мовця до словесного, мовного вираження задуму. Перехід до акустичного й графічного мовлення. Другий етап – це комунікативний етап або – це мовлення для «інших».
У системі мовленнєвих механізмів можна побачити три рівні. Верхній рівень – це

9 мовлення для всіх, відкрите для адресатів, «матеріалізоване», це мовлення усне чи письмове. Наступний – внутрішнє мовлення, т.т. мовлення мислення. Іншим людям воно не доступне. Його контролює сам суб’єкт. Нижній рівень недоступний навіть самому суб’єкту. Це той прихований механізм, де формується мовне чуття, світ уявлень, світ інтуіції.
Зворотний зв’язок слухача з мовцем може мати такі форми: 1) нове висловлення, яке може бути як негайним, так і відкладеним: репліка чи розгорнуте висловлення у діалозі, бесіді, дискусії; лист-відповідь у переписці, дискусійна стаття у газеті тощо; 2) дія, викликана сприйнятим мовленням: негайне виконання прохання чи наказу, утримання від будь-яких дій як результат сприйнятого висловлення тощо; 3) внутрішній результат сприйняття – результат конкретних мовленнєвих актів.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.
СПІЛКУВАННЯ У ТЕОРІЇ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ТЕМА 7. КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОЦЕС: ОСНОВНІ АСПЕКТИ
ПРИРОДА, СТРУКТУРА
Одним із найважливіших складників життя людини є комунікація. У широкому сенсі це поняття охоплює значно більше, ніж просто обмін
інформацією між людьми. До неї належать канали засобів передачі та одержання
інформації, де задіяні машини, прилади, штучний інтелект, комп’ютерні мережі та програми, культурні знаки, космічні реалії тощо.
У вузькому сенсі комунікація – основний спосіб людського спілкування, найактивніша форма людської життєдіяльності. Це чіткий і водночас латентний процес налагодження різних типів відносин між окремими мовцями, групами людей та цілими народами. Крім словесної мови, комунікація здійснюється немовними (невербальними) засобами, які супроводжують або замінюють звичайну мову при спілкуванні. Також комунікацію розглядають як окремий модус (рівень) існування мови поряд із власне мовою як системою мовних елементів і правил та мовленням як процесом говоріння і розуміння.
Комунікація (лат. communicatio – робити спільним) – модус існування явищ мови (поряд із мовою та мовленням); спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

ТЕМА 8. СПІЛКУВАННЯ ЯК ПРОЦЕС СТАНОВЛЕННЯ ТА
РОЗВИТКУ КОНТАКТІВ МІЖ ЛЮДЬМИ
Спілкування – це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація спільних дій. Воно завжди припускає досягнення деякого результату. Таким результатом звичайно є зміна поведінки і діяльності інших людей.
Процес спілкування. Види спілкування. Під час вивчення будь-якого об’єкта проводять його класифікацію. Класифікують і спілкування. Доцільно

10 подати одну з найбільш прийнятних схем такого процесу: за характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування контактне – дистантне.
Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та
інтонація. До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова по телефону, спілкування у листах тощо. За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) – опосередковане (непряме). Для прямого спілкування – це зазвичай розмова, бесіда, доповідь і т.п. До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації по радіо, телебаченню, через книгу. Саме розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворення цілих галузей виробництва й спеціалізовані заклади: радіо-, телестудії; видавництва й типографії, пошту, телеграф, телефонні станції і т.п., а також армію робітників, які їх обслуговують.

ТЕМА 9. ДІЛОВА МІЖОСОБИСТІСНА КОМУНІКАЦІЯ
Міжособистісне спілкування – характерне для первинних груп, у яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один із одним.
Ділове спілкування – це процес взаємозв’язку і взаємодії, у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, що передбачає досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми чи реалізацію певної мети.
Ділове спілкування можна умовно розділити на пряме (безпосередній контакт) і непряме (коли між партнерами існує просторова або часова дистанція).
Пряме ділове спілкування має більшу результативність, силу емоційного впливу і навіювання, ніж непряме; у ньому безпосередньо діють різні соціально- психологічні механізми. Основна відмінність ділового спілкування від повсякденного (неформального) полягає у тому, що в його процесі ставляться мета і конкретні завдання, які вимагають свого вирішення. У діловому спілкуванні ми не можемо припинити спілкування з партнером (принаймні без утрат для обох сторін). У неформальному спілкуванні найчастіше не ставляться конкретні задачі, не переслідуються визначені цілі. Таке спілкування можна припинити (за бажанням учасників) у будь-який момент.
Необхідно пам’ятати про те, що ділова комунікація буде повноцінною тільки за умови, що в ній гармонійно поєднуються взаємозалежні, але різні сторони: зовнішня (поведінкова, операціонально-технічна) і внутрішня (та, що пов’язана з ціннісними особливостями особистості).
Специфіка міжособистісної комунікації виявляється у конкретних ситуаціях комунікативного процесу. Залежно від спрямованості інформації виокремлюють аксіальну і ретиальну комунікації.

11
ТЕМА 10. КОМУНІКАТИВНА ВЗАЄМОДІЯ В МАЛИХ ГРУПАХ
Мала група – це невелике за розміром об’єднання людей, пов’язаних безпосереднім взаємодією. Її межі визначаються якісними ознаками, основними з яких є контактність і цілісність. Контактність – це можливість кожного члена групи регулярно спілкуватися один з одним, сприймати й оцінювати один одного, обмінюватися інформацією, взаємними оцінками і впливами. Цілісність визначається як соціальна і психологічна спільність індивідів, що входять в групу, що дозволяє сприймати їх як єдине ціле.
Комунікативна структура малої групи – це сукупність зв’язків між
індивідами. У цій структурі особливе значення мають: положення, яке індивіди займають в системі комунікацій (доступ до отримання та передачі інформації, що циркулює в групі, обсяг інформації, важливої для здійснення життєдіяльності групи); спрямованість і інтенсивність комунікацій у групі.
Комунікативна структура групи – це сукупність позицій членів групи в системах інформаційних потоків, що зв’язують членів групи між собою і зовнішнім середовищем, а також концентрація в них того або іншого об’єму групової інформації.

ТЕМА 11. МЕТАКОМУНІКАЦІЯ ЯК ОДИНИЦЯ ЛІНГВІСТИКИ
Термін «мета комунікація» був введений у філологічний науковий ужиток у середині 60-х років ХХ ст. П. Вацлавіком, який розглядає метакомунікацію як комунікацію про комунікацію, розуміючи під цим отримання інформації, але не на змістовному рівні, а на рівні формування «особистого сприйняття співрозмовника», тобто на рівні, на якому комуніканти інформують один одного про своє ставлення.
Метакомунікативна функція – це функція мовлення, яка забезпечує соціально прийнятне, ситуативно детерміноване, ефективне спілкування щодо реалізації комунікативних намірів мовця, а також психологічно комфортний перебіг комунікативного акту на всіх його етапах. Метою фатичної комунікації є підтримання контакту, у той час як метакомунікація спрямована на регулювання ходу комунікативного процесу.
ТЕМА 12. ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ТА
ЧИННИКИ ЙОГО ДЕТЕРМІНАЦІЇ
Культура спілкування є відображенням глибинних процесів розвитку суспільства і показником духовного розвитку мовної особистості. Комунікативна культура тим вища, чим культурніша людина. Чи зможемо ми зрозуміти один одного, чи допоможемо іншим зрозуміти нас, чи знайдемо шлях до взаєморозуміння – ось питання, відповіді на які має знайти кожна особистість.
Через це так важливо вчитися культури спілкування.
Усвідомлення важливості питання формування культури спілкування привертає увагу педагогів, спонукає дослідників до пошуку і створення оптимальних педагогічних умов, за яких би краще розвивалися ці можливості.

12
Культура спілкування і поведінки є найважливішою складовою та одним із виявів загальної культури людини, тому в процесі навчання й виховання в студентів відкриваються широкі можливості для оволодіння загальнолюдськими нормами спілкування й поведінки.
Спираючись на результати наукових пошуків учених і власний досвід, ми розглядаємо культуру спілкування як систему загальноприйнятих норм і
цінностей, що виражається в комунікативній діяльності студентів крізь призму
мовного етикету, результатом якої є високий рівень вихованості культури
спілкування та встановлення доброзичливих стосунків, що сприяли б духовному
зростанню людини.
Вважаємо, що передумовами ефективного виховання культури спілкування студентів є їх соціальна активність, спрямована на засвоєння кращих людських цінностей; наявність адекватної самооцінки; потреба у спілкуванні з однолітками та старшими на рівних правах; орієнтація на вибір майбутньої професії; усунення суперечностей у взаємодії з дорослими й однолітками.



  1   2


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал