Розділ 5 методологія та методи наукового дослідження в соціальній роботі методологія наукового дослідження




Скачати 419.89 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/4
Дата конвертації25.01.2017
Розмір419.89 Kb.
  1   2   3   4

104
РОЗДІЛ 5
МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ
НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ

5.1. МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Людині притаманні прагнення до істини та здатність критично оцінювати існуючі точки зору. У контексті означених прагнень актуальною виглядає проблема «Наукового методу», який би дозволив отримувати достовірні й надійні результати дослідження.
Лише, володіючи надійним науковим методом, можна зробити об’єктивні та обґрунтовані висновки, які заслуговуватимуть на увагу. Саме прагнення розробити методи здатні якісно перевірити теоретичні гіпотези, а також визначення критеріїв оцінювання об’єктивності отриманого нового знання й стало причиною прискіпливого ставлення методології наукового розвитку галузі соціального захисту.
Термін «методологія (лат. logos – наука, знання, метод-шлях, напрямок пізнання) означає вчення про методи пізнання. Але у науковій літературі зустрічаються різні тлумачення поняття «методологія». Найбільш розповсюдженні серед них філософські тлумачення, де методологія розглядається як філософське вчення про методи пізнання та практику, або перетворення дійсності. Методологія покликана виконати дві основні функції:
– отримання нового знання та подання цього знання у вигляді понять, критеріїв, законів, теорій, гіпотез;
– організація використання нових знань у практичній діяльності.
Методологічна робота не обмежується аналізом пізнання, вона розглядає схеми діяльності, які створюють фахівці з метою поновлення та відтворення соціального буття. Завданням методології є з’ясування, конструювання та перетворення схем діяльності інтегрованих у повсякденний людський досвід. Сенс методології – це внутрішня організація процесу пізнання, практичного перетворення об’єктивної реальності та забезпечення програм діяльності раціональною побудовою.
Поняття «методологія» та поняття «метод», у деяких наукових школах вважають
ідентичними, хоча вітчизняна наука чітко розмежовує ці поняття. «Метод (грец. –
шлях дослідження чи пізнання) – спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями розвитку об’єкта»
1
. Метод – це клітинка наукового дослідження. Від того, усвідомив науковець метод дослідження чи ні, зумів підібрати необхідні методи – залежить кінцевий результат дослідної роботи.
Виходячи із значущості методу для проведення науково-дослідної роботи, розглянемо його місце в цій роботі.
Наукове дослідження – це творчий процес, тут не існує заздалегідь визначених методів пізнання. Але було б невірним вважати, що зміст методів формується довільно, на свій розсуд дослідником. Визначається метод через практичну взаємодію суб’єкта
(дослідника) з об’єктом дослідження. Але однієї практичної взаємодії суб’єкта і об’єкта для ефективного використання методу недостатньо. Потрібні об’єктивні знання про об’єкт дослідження. Такі знання зафіксовані в теоріях, тому використання їх наповнює метод ідеями, принципами, підходами. Через взаємодію суб’єкта та об’єкта з теоретичними
1
Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 374 с. – С. 205.

105
знаннями, останні потрапляють до методу, таким чином метод стає тим елементом наукового дослідження, навколо якого об’єднуються теорія, практика, суб’єкт та об’єкт. З метою більш наочного сприйняття місця методу в науковому дослідженні наведемо схему формування наукового методу.
Рис. 5.1. Формування наукового методу (за О.Г. Данильян та В.М. Тараненко)
1
Сучасна система наукових методів різноманітна. Усі методи, в залежності від того у вузькій чи більш широкій науковій сфері їх можна застосувати, поділяються на три основні групи: загальнофілософські, загальнонаукові та конкретнонаукові методи.
Але незважаючи на належність до тієї чи іншої групи, у процесі дослідження методи взаємодіють доповнюючи один одного, спрямовуючись на отримання нових знань.
Взаємодія і взаємодоповнення різних груп методів у процесі проведення наукового дослідження відображено схематично на рис. 5.1.
5.1.1. Фундаментальна методологія
Перші кроки оволодіння навичкам науково-дослідної роботи, як правило, викликають низку запитань, які найчастіше пов’язані з методологією наукового пізнання. Щоб легше було розібратися у багатогранних питаннях методології, розглянемо окремо фундаментальну (філософську), загальнонаукову та конкретнонаукову методологію.
Фундаментальна або філософська методологія – це вищий рівень методології науки, який визначає загальну стратегію побудови процесу пізнання. Ця методологія використовується при дослідженні у всіх областях діяльності й на всіх етапах конкретного пізнавального процесу. Соціальне призначення фундаментальної методології полягає у тому, щоб відшукати нові світоглядні орієнтири шляхом критичного аналізу дійсності й формування на цій основі нових підходів до вирішення проблеми світосприйняття.
Проведення наукового дослідження передбачає усвідомлення науковцем структури побудови науки як системи знань, тобто в нашому випадку соціальної роботи, як наукового напряму. Таке розуміння дозволить більш впевнено орієнтуватися й
1
Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії. – Харків: Право, 2003. – 351 с. – С. 233.
ІДЕЇ, ПРИНЦИПИ
МЕТОД
ПРАВИЛА, ПРИЙОМИ
О
S
ТЕОРІЯ практика
ФОРМУЄ
ОБУМОВЛЮЄ
ОБУМОВЛЮЄ
ФОРМУЄ

106
вирішувати наукові питання в процесі проведення наукового дослідження. Виходячи
із загальнофілософського розуміння побудови пізнавального процесу, ми вважаємо, що структура побудови науки «Соціальна робота», буде мати такий вигляд (рис. 5.3).
Рис. 5.2. Класифікація методів за ступенем їх узагальнення
Рис. 5.3. Ієрархічна побудова науки «Соціальна робота» як системи знань
З наведеної схеми видно, що логіка побудови наукового дослідження, ґрунтуючись на емпіричному досвіді, через теоретичні напрацювання, конкретнонаукову та загальнонаукову методологію поступово досягає своєї верхівки – загальнофілософського рівня, тобто поступ йде від конкретного до загального. Здається, що за цією аналогією слід будувати й курс, метою якого є ведення студентів у світ наукового дослідження.
Такий підхід, на нашу думку, може суттєво ускладнити процес опанування наукового
Прийоми і операції, за допомогою яких вирішуються специфічні завдання конкретної науки
МЕТОДИ
НАУКОВОГО
ПІЗНАННЯ
Прийоми і операції, за допомогою яких вирішуються окремі загальнопізнавальні завдання завдання
Конкретнонаукові методи
Сукупність загальних принципів, що регулюють пізна- вальну і практичну діяльність в цілому
Загальнофілософський метод
Загальнонаукові методи
Емпіричні основи соціальної роботи
Теоретико-методологічні основи соціальної роботи
Конкретнонаукова методологія (методологія соціальної роботи)
Загальнонаукова методологія
Загальнофілософська методологія
1 5
4
Загальнонаукові методи
3 2

107
простору, адже незнання методологій, теорій, методик призведе до суттєвого зниження науковості. Крім того, соціальна робота як галузь практичної допомоги, має таку кількість специфічних відгалужень й невирішених практичних проблем, що зосередження на емпіричному досвіді, відволікатиме студентів від опанування методологічних та методичних засобів проведення наукового дослідження, що також відіб’ється на якості студентських робіт. Виходячи з вищевикладеного, ми вирішили, у навчальному процесі для розкриття і усвідомлення студентами поступовості організації наукового дослідження, обрати інший шлях, а саме, використати метод руху думки від загальних уявлень до приватних, тобто йти від загальнофілософської методології до емпіричного рівня дослідження. Саме такий підхід ми й обрали, створюючи структуру підготовки студента до написання кваліфікаційної роботи.
5.1.2. Загальнонаукова методологія дослідження
Загальнонаукова методологія використовується більшістю наук, але на відміну від філософської методології, не на всіх етапах пізнавального процесу, а тільки на конкретно визначених для розкриття певних сторін чи властивостей предмета.
Загальнонаукова методологія ґрунтується на теоретичних концепціях і має у своєму розпорядженні методи пізнання. Отже, розглянемо загальнонаукові методи пізнання, які найбільш часто застосовуються у практиці наукових досліджень.
Рис. 5.4. Методи загальнонаукового пізнання
Аналіз (грец. аnalysis – розкладення) – метод дослідження, сутність якого полягає у тому, що предмет дослідження розчленовується на складові частини і кожна із цих частин досліджується окремо.
Метод теоретичного аналізу в дослідженнях із соціальної роботи, а також психолого- педагогічних дослідженнях дає можливість розглядати явища та процеси діяльності у різноманітних співвідношеннях, виділяти найбільш суттєві ознаки, властивості, зв’язки.
Завдяки теоретичному аналізу з’являється можливість завдяки мисленню, пам’яті, уявленню, охопити одночасно велику кількість фактів, виявляючи можливі зв’язки.
Як приклад, при конструюванні процесу соціальної допомоги можливо для аналізу вичленити окремо його цілі, зміст, зовнішні умови, технологію, організацію, систему взаємовідносин його суб’єктів та ін. Як бачимо, використання теоретичного аналізу дає можливість більш прискіпливо дослідити елементи об’єкта.
Синтез (грец. synthesis – з’єднання) – цей метод дослідження є протилежним до аналізу і він дозволяє здійснювати об’єднання елементів (частин) об’єкта, який був розчленований у процесі аналізу, встановлюючи зв’язки між частинами і даючи можливість пізнати об’єкт дослідження як єдине ціле.
Методи аналізу та синтезу взаємопов’язані. У наукових дослідженнях їх використовують, як правило, одночасно. Адже після виконання аналітичної роботи, виникає потреба у синтезі, інтеграції результатів аналізу, створенні загальної системи.
Загальнонаукові методи пізнання
аналіз синтез дедукція
індукція аналогія моделювання

108
Саме, використовуючи метод синтезу, ми маємо можливість відтворити предмет дослідження як систему зв’язків, взаємодій з акцентуванням уваги на найбільш суттєві компоненти.
Індукція (лат. іnductio – наведення) – це метод пізнання, за яким із приватних фактів та явищ виводяться загальні принципи та закономірності, тобто при використанні цього методу логіка мислення розвивається від конкретного до загального. Метод індукції особливо ефективно використовується у тих дослідження, в основу яких покладено дослід, експеримент і спостереження, що надають можливість збору емпіричних фактів. Вивчаючи ці факти, дослідник встановлює явища, які мають повторювальний характер і на цій підставі вибудовує індуктивний умовивід.
Дедукція (лат. deductio – виведення) – це метод пізнання, за допомогою якого приватні положення виводяться із загальних, тобто це метод переходу від загальних уявлень до приватних. Дедукція відрізняється від індукції прямопротележним рухом думки. Метод дедукції ґрунтується на загальному судженні.
Аналогія (грец. analodgia – відповідність) – це метод наукового пізнання, за допомогою якого досягаються знання про одні предмети чи явища на підставі їх схожості з іншими. Умовивід із аналогії – це коли знання про якийсь об’єкт переносяться на інший менш досліджений предмет, але схожий з першим за суттєвими властивостями та якостями. Завдяки наочності, яка властива методу аналогії і дає можливість порівняти й вималювати в уяві подібні якості, властивості досліджуваного об’єкту, цей метод отримав широке застосування у науці.
Моделювання (лат. modulus – міра, взірець) – це метод наукового пізнання, який полягає у заміні об’єкта, що вивчається, його моделлю, за якою визначають, або уточнюють характеристики оригіналу. Обов’язковою умовою до моделі є те, що вона має містити суттєві риси реального об’єкта.
Моделювання активно використовується як у теоретичному (розумові, логічні, уявні, математичні моделі), так і в емпіричному (фізичні, речові, діючі моделі) дослідженні.
Моделювання вважається досить ефективним засобом прогнозування впливу зовнішніх факторів на явище, що вивчається та прийняття конкретних рішень. Модель має конструюватися дослідником таким чином, щоб операції відображали основні характеристики об’єкта дослідження (основні елементи структури, їх взаємозв’язок, функціональні параметри та ін) важливі для вирішення мети дослідження. Безумовно, ми не маємо право говорити про повну адекватність моделі об’єкта що вивчається, ця адекватність буде відносною і стосуватиметься в основному меті поставленої дослідником.
Модель конструюється на основі попереднього вивчення об’єкта і виділення його
істотних характеристик, теоретичного аналізу основних параметрів та зіставлення отриманих результатів з характеристиками реального об’єкта. Якщо результати теоретичного аналізу основних параметрів не співпадають з характеристиками реального об’єкта, то відбувається корегування моделі.
Використовування моделювання викликано тим, що існують такі якості об’єкта дослідження, які не можна осягнути шляхом безпосереднього вивчення. Тому дослідники долучаються до штучного відтворення подібних явищ, у такій формі, яка зручна для спостереження та вивчення. В сучасних умовах метод моделювання набуває нових можливостей, адже завдяки спеціальним комп’ютерним програмам з’являється можливість моделювати найрізноманітніші соціальні, психологічні та педагогічні процеси.
Моделювання в соціальній роботі – це дослідження (процесів, станів, властивостей) за допомогою створення моделей, які адекватно відображають предмет дослідження
(наприклад, моделюється модель оптимальної структури управління процесом соціальної допомоги). Сутність цього методу полягає в описі соціально-психологічних явищ за допомогою кількісних та якісних характеристик, а також використання статистичних,

109
математичних моделей з метою визначення оптимальних умов управління процесами, що досліджуються.
Часткова подібність моделі з ідеалом, відносна простота моделі, робить таку заміну досить наочною і більш зрозумілою. Тому створення спрощених моделей явища є дієвим засобом перевірки істинності теоретичних уявлень дослідження.
5.1.3. Конкретно-наукова методологія
Вирішуючи конкретні завдання, кожна наука використовує спеціальні методи дослідження, які ґрунтуються на загальнонаукових. Конкретнонаукова методологія виконує синтетичну функцію всередині конкретних наук за умов їх взаємодії. Особливо важливе значення означена взаємодія набуває тоді, коли розмова йде про дослідження на міждисциплінарному рівні, зокрема у такій галузі, як соціальна робота, яка утворилася на базі соціології, психології та педагогіки, а отже, використовує методи і засоби означених галузей.
Соціальна робота вивчає явище соціалізації, яке активно розробляє соціологія, тому в цьому напрямі використовуються соціологічні теорії, які пов’язані зі становленням та функціонуванням соціальних груп, а також взаємовідносинами між ними, використовуються методи соціологічних досліджень у процесі вивчення ставлення клієнтів до різних питань.
Соціальна робота активно застосовує методи психологічного дослідження, щоб більш точно зрозуміти особливості психологічних процесів, які відбуваються з клієнтом чи соціальною групою, що є підґрунтям для розробки форм та методів соціально- педагогічного впливу.
Процеси соціалізації, адаптації, реабілітації та ін., в соціальній роботі безпосередньо пов’язані з особливостями виховання, навчання та розвитку, а отже, потребує використовування педагогічних методів дослідження. Таким чином, соціальна робота
є інтегрованим напрямом наукового дослідження, який спирається на методичну базу таких дисциплін, як соціологія, педагогіка, психологія та соціальна робота.
У сучасній науковій літературі поняття «соціальна робота» розглядається у трьох основних значеннях: а) як навчальна дисципліна з підготовки фахівців із соціального захисту та соціальної допомоги; б) як практична діяльність із надання допомоги тим, хто її потребує (сироти, люди з обмеженими можливостями, нужденні та ін.); в) галузь наукових знань, що має власний категоріальний апарат, ґрунтується на системі підходів, принципів, закономірностей, забезпечений сукупністю методів дослідження.
Але виходячи з того, що соціальна робота на теренах України відносно новий напрям, то, як правило, науковці і фахівці роблять основний акцент на перших двох значеннях цього поняття, залишаючи без належної уваги саме науковий вектор.
Визначення статусу соціальної роботи як науки відбувається не просто. Існує думка, що соціальна робота – це прикладна дисципліна, яка спрямована на вивчення проблем окремої сфери соціології, тому не має потреби у розробці методології соціальної роботи. Виходячи з вищевикладеного, вважаємо за потрібне зупинитися саме на розкритті соціальної роботи як наукового напряму.
Соціальна робота як наука вивчає характер взаємодії внутрішніх можливостей
індивіда або групи осіб та засобів, які мають забезпечити реалізацію цих можливостей у різноманітних соціальних ситуаціях. На сучасному етапі розвитку суспільства особливо загострилася потреба у систематичному виявленні потенціалу людини та

110
цілеспрямованому його використовуванні. На цьому тлі, питання – чи доцільно соціальній роботі, яка вивчає означені проблеми, виділятися у самостійний напрям, і розробляти власні теорії, виглядає риторичним. На нашу думку, існує специфічний тип зв’язків таких як соціальна підтримка, соціальна допомога, соціальна реабілітація, соціальна корекція, соціальний захист та ін., які не вивчаються соціологією, психологією та педагогікою. Іншими словами, існує ціла низка явищ, процесів, зв’язків, накопичено різноманітні форми, які пов’язані з життєдіяльності соціальних суб’єктів і означені явища та типи зв’язків не тотожні тим, які вивчають інші соціальні науки і не розглядаються ними. Все вищевикладене вказує на необхідність дослідження означених явищ саме теорією соціальної роботи.
Безумовно, ми не можемо не бачити прикладного спрямування наукових досліджень у соціальній роботі. Є очевидним, що як система наукових знань, соціальна робота складається з двох взаємопов’язаних та взаємообумовлених складових: теоретико- методологічної та прикладної. Теоретико-методологічна частина – складає підґрунтя для пізнавальної діяльності і включає в себе теорії, закони, категоріальний апарат та
ін. Прикладна частина – спрямована на безпосереднє застосування теоретичних знань у щоденній соціальній роботі, спрямований на конкретну людину.
Наукове дослідження у галузі соціальної роботи – це соціально-організований процес пізнання, в якому відбувається напрацювання теоретичних систематизованих знань про сутність соціальної роботи, її зміст, методи та засоби діяльності соціального працівника. Специфіка та складність досліджень у соціальній роботі полягає у тому, що об’єктом дослідження виступає вся система взаємозв’язків людини та навколишнього середовища. Але слід зазначити, що останнім часом, у теоретико-методологічному обґрунтуванні соціальної роботи, актуалізується значущість системи уявлень про взаємовідносини людини і суспільства. Найважливіша проблема, яку вирішує соціальна робота як галузь наукових знань, – що є основою соціальних проблем, суспільні відносини й суспільство загалом, чи людина, яка потребує більш прискіпливого ставлення до власного виховання. Сучасна теорія соціальної роботи активно відпрацьовує обидва напрями: а) розглядаючи як основну причину соціальної дисгармонії устрій суспільства, а отже, наукова думка акцентує увагу на соціальних чинниках, які вивчає соціологія, і розглядає можливе проведення реформування та змін суспільного устрою з метою зменшення соціальної напруги; б) вказуючи основною причиною людину, її особистісні характеристики і тим самим, розкриваючи широкі можливості у вивченні процесів досягнення гармонії між людиною і суспільством через активізацію дослідження у соціально-педагогічному і соціально-психологічному напрямі соціальної роботи. Іншими словами, йдеться про наукову розробку і впровадження виховних закладів нової генерації, спрямованих на соціалізацію, кореляцію та реабілітацію людини.
Як видно з вищенаведеного, однією з причин, що стримує розвиток соціальної роботи як наукового напряму є неоднозначність тлумачення та різноманітність у підходах щодо визначення її об’єкта та предмета. Щодо цієї проблеми, то фундаментальна методологія наголошує, що у якості об’єкта тієї чи іншої науки виступає певна сфера реальної дійсності. Наведене концептуальне положення дає підстави вважати, що об’єктом
дослідження соціальної роботи є сфера соціальної дійсності, в якій цілеспрямовано конструюється система взаємовідносин особистості та соціуму. Виходячи з того, що соціальна робота як науковий напрям розглядає можливості надання допомоги у становленні, розвитку та самореалізації особистості на основі поєднання як зовнішніх
(соціальних), так і внутрішніх (психологічних) умов, цілеспрямовано організованих форм соціального та психолого-педагогічного впливу, вважаємо, що предметом
дослідження соціальної роботи виступає вся сукупність чинників як зовнішнього,

111
так і внутрішнього характеру, цілеспрямовано організованих впливів. Зокрема, це соціальна допомога, її цілі, зміст, сутність, принципи, методи та форми здійснення.
Спираючись на об’єкт і предмет дослідження у соціальній роботі, її основними
завданнями, як наукового напряму, слід вважати наступні: розробка методик ефективного аналізу стану соціального середовища, розробка новітніх технологій у галузі соціальної допомоги, проектування та прогнозування розвитку організаційних структур соціальної роботи та ін.
Слід зазначити, що останнім часом все гостріше відчувається потреба у активізації структурного усвідомлення та розробці соціальної роботи як галузевої науки. У цьому сенсі доцільно, на нашу думку, розробити відносно самостійні розділи наукового забезпечення соціальної роботи: а) методологія дослідження проблем соціальної роботи; б) теоретичні основи проведення прикладних досліджень в соціальній роботі; в) міждисциплінарні дослідження спрямовані на наукове забезпечення соціальної роботи.
Оцінка існуючих у соціальній роботі, як науковому напрямку, теорій та гіпотез, передбачає введення певних критеріїв емпіричної перевірки вірності теоретичних теорій, а також розробку відповідно до цих критеріїв методів дослідження. Таким чином, процес дослідження у галузі соціальної роботи має включати в себе наступні етапи:
– усвідомлення теоретичної та практичної нестачі існуючого знання, яке визріває на підставі професійної діяльності;
– формування проблеми та висування гіпотези, можливостей її вирішення та отримання кінцевих результатів;
– теоретичне вивчення проблеми;
– емпірична перевірка сформованої гіпотези.
Слід зазначити, що конкретна реалізація поданого процесу дослідження може суттєво відрізнятися виходячи з теоретичної та практичної мети дослідження, можливостями якими він володіє.
5.1.4. Методологічні принципи та підходи
Ефективність будь-якого дослідження суттєво залежить від загальних та конкретнонаукових принципів та підходів, які складають зміст загальнонаукової та спеціальної методологій. Це те підґрунтя, на яке має спиратися кожен дослідник. У методологічному знанні особливо важливу роль відіграють принципи дослідницької діяльності, які об’єднують у собі основи теорії та практики. Отже, розглянемо основні принципи, які використовуються в дослідженнях із соціальної роботи.
Провідним принципом будь-якого наукового дослідження є методологічний
принцип об’єктивності. Він проявляється у всебічному врахуванні факторів, які породжують те чи інше явище, у знаходженні адекватних дослідницьких підходів та засобів, що дозволяють отримати істинне знання про об’єкт. Цей принцип передбачає виключення можливості застосування суб’єктивізму, однобічності та упередженості у підборі та оцінці фактів. Наприклад, у соціальній роботі дотримання цього принципу стає можливим тому, що тут пізнання явищ відбувається шляхом опосередкованого вивчення їх об’єктивних проявів у процесі діяльності, поведінки, спілкування клієнтів.
Принцип об’єктивності потребує обґрунтованості вихідних даних, логічності дослідницьких дій, їх послідовності та на цій основі через достовірні факти досягнення достовірних висновків. Ефективність принципу об’єктивності у значній мірі залежить від того, наскільки досліднику вдалося виділити й оцінити всі можливі варіанти рішення, виявити всі точки зору на питання, що досліджується. «Зазвичай у конкретному

112
дослідженні попередній аналіз дозволяє виділити найбільш значні для даних умов рішення. Умови альтернативності наукового пошуку реалізуються, якщо при аналізі поглядів або шляхів вирішення проблеми наводяться не лише близькі точки зору або позиції, що співпадають, але й такі, що не співпадають, протилежні, якщо перевіряються не лише наочні, але й приховані, ненаочні способи рішень. Часто альтернативність виражається у виявленні й розгляді можливих питань, які виникають при рішенні тієї чи іншої проблеми»
1
. Наприклад, ідея реабілітації дітей із ЗПР може бути реалізована за допомогою артотерапії, ігротерапії, працетерапії та ін. Можливі й різні сполучення означених видів реабілітації.
Важливим методологічним принципом виступає принцип


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал