Шановні аспіранти 1 року навчання!





Сторінка2/5
Дата конвертації27.01.2017
Розмір0.55 Mb.
1   2   3   4   5
§ 4. Анотування наукового джерела
Анотування


це процес створення анотації (лат. аппоtаtіо


зауваження, помітка, від аппоtо


позначаю), під якою розуміють коротку,
стислу характеристику змісту книги, статті тощо.
Анотація обов’язково складається з двох частин: бібліографічного опису
(вихідні дані джерела у відповідності до чинних ДЕСТів) і власне тексту.
Сутність і призначення анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою джерела інформації та відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі. Анотація не розкриває змісту наукового джерела,
а лише інформує про наявність наукового джерела певного змісту й характеру. Таким чином, анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об’єктивне попереднє уявлення про незнайому йому наукову публікацію й тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації необхідної
інформації.
За різними параметрами виокремлюються кілька видів анотацій: 1) за змістом і цільовим призначенням − довідкові (описові, інформаційні) та
рекомендаційні; 2) за повнотою охоплення змісту анотованого джерела −
загальні та спеціалізовані (у тому числі аналітичні); 3) за кількістю анотованих джерел − групові та негрупові.
Найбільшого поширення в науковій та навчально-науковій діяльності набули довідкові анотації, які характеризують наукове джерело за тематикою
і проблематикою. Саме вони є найефективнішими в наданні своєчасної, об'єктивної й достатньої інформації про нові досягнення в різних галузях науки та суттєво заощаджують час пошуку й збирання наукової інформації.
Знання алгоритмічного припису до анотування, уміле й оперативне користування ним сприяє адекватному вилученню основних положень
наукового джерела та їх оформленню відповідно до вимог нормативної документації.
Текст довідкової анотації може складатися з відомостей про:

науковий жанр джерела (підручник, монографія, дисертація, стаття, доповідь тощо);

призначення джерела;

завдання, які розв’язує автор джерела;

метод, яким користувався автор (експеримент, порівняльний аналіз тощо);

структуру анотованого джерела;

предмет і тему джерела, основні положення й висновки;

допоміжний та ілюстративний матеріал, додатки тощо;

про автора (у разі необхідності).
Характерною особливістю змісту анотації є те, що в ній обов’язково має зазначатися, що нового несе анотоване наукове джерело порівняно з
іншими, близькими до нього тематикою й цільовим призначенням; чим відрізняється це видання від попередніх. Щоб вилучити з наукового джерела основну й нову інформацію та сформулювати й правильно оформити її в жанрі анотації, необхідно мати як достатні знання у відповідній галузі знань, так і сформовані навички й уміння у складанні анотації.
Процес анотування наукового джерела має відповідати певним вимогам.
Так, зокрема, композиція анотації має бути внутрішньо логічною і може відрізнятися від композиції анотованого джерела; відбір відомостей для анотації, їх формулювання та розташування залежать від змісту й характеру анотованого джерела, від призначення анотації та її адресата; мова анотації має бути науковою, нормативною, лаконічною, ясною, простою, без довгих і занадто складних речень; загальний обсяг анотації не повинен перевищувати
500 друкованих знаків і лише у виняткових випадках може сягати 800-1000 друкованих знаків. Довідкові анотації можуть бути максимально лаконічними (1-3 речення) або розгорнутими, але не перевищувати вказаних обсягів.
Найпоширенішою помилкою при складанні анотацій є їх надлишковість, яка виникає переважно при повторенні інформації, використанні зайвих фраз, вставних слів, складних підрядних конструкцій.
Завдання. Ознайомтеся з наведеним алгоритмічним приписом,
звертаючи особливу увагу на коментарі в рубриках: Пам’ятайте!

Примітка. Усвідомте кожен „крок” мисленнєво-мовленнєвих дій та їх
послідовність при анотуванні друкованого наукового джерела.
Алгоритмічний припис до анотування
наукового джерела
1.
Ознайомтеся з вихідними даними наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рік і місце видання, структура, обсяг, ілюстрації тощо).
2.
Прочитайте текст, усвідомлюючи його загальний зміст.
3.
Визначте логічний суб’єкт (те, про що розповідається в тексті) і логічний предикат (те, що про це говориться).
4.
З’ясуйте актуальність і адресат джерела (статті, книги тощо).
5.
Проаналізуйте структуру тексту (книги), визначивши вступну, основну та заключну частини.
6.
Визначте головну інформацію основної частини тексту, відповівши для цього на такі питання:
•Які проблеми висвітлюються?
•Що констатує автор?
•Як розглядаються й розв’язуються поставлені проблеми?
•Яких висновків доходить автор?
7.
Оформіть письмово текст анотації.
8.
Здійсніть самоконтроль виконаної роботи.
9.
Відредагуйте текст анотації, зіставивши його з науковим джерелом і перевіривши за правописними нормами. Зверніть увагу на обсяг анотації
(не більше 8 % тексту-джерела), її структурну організацію й логіко- граматичні зв’язки між реченнями та їх частинами.
Примітка. Найпоширенішою є така модель довідково-рекомендаційної
анотації наукового джерела:
1.
Вступна частина: вихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце й рік
видання, структура, обсяг, ілюстрації).
2.
Основна частина: перелік основних проблем та/або висновків тексту-
джерела (можна за розділами, главами, параграфами).
3.
Заключна частина: актуальність і адресат джерела.
Пам’ятайте! Показниками рівня анотації є:
-
якість і точність інформації про першоджерело;
-
логічне її оформлення;
-
відповідність чинним мовним нормам;
-
обмежений обсяг.
Лексико-граматичні засоби для складання анотації

наукової статті
1.
Вступна частина анотації
Стаття, що анотується, має назву „...”. Статтю під назвою
„...” опубліковано в журналі (часописі) „. . .” за ... р., №
(число). Стаття містить таблиці... , схеми. . .
2.
Тематика статті
Статтю присвячено актуальній проблемі... Тема статті − ...
Автор статті висвітлює теоретично значуще питання...
Стаття являє собою узагальнення (огляд, виклад, аналіз, опис)...
3.
Проблемати ка статті
У статті розв’язано (висвітлено, досліджено, поставлено, порушено) проблеми...
Автор формулює...
Автор визначає сутність поняття...
У статті узагальнено результати дослідження...
4.
Ілюстрування думок прикладами
Автор наводить переконливі приклади…
Автор ілюструє прикладами...
Автор цитує...
5.
Підсумок.
Висновки
Автор наводить висновки...
Автор підбиває підсумки...
Автор стверджує, що...
6.
Адресат (для рекомендацій ної анотації) статті
У статті наведено професійно значущий матеріал...
Стаття зацікавить...
Статтю розраховано на (широке коло читачів, перекладачів, менеджерів, фахівців з міжнародних відносин, маркетологів, юристів, студентів, аспірантів)...

§ 5
. Реферування наукового джерела
Реферування являє собою такий складний процес аналітико-синтетичної переробки інформації наукового джерела (або джерел), результатом якої і стає реферат (нім. Referat, від лат. Refero


доповідаю) − короткий виклад
(перед аудиторією або в письмовій формі) наукової праці, вчення, змісту
джерела (або джерел) із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей.
Рефератом в освітянській сфері називають і доповідь на будь-яку тему, що складається з огляду різноманітних джерел.
Реферат як самостійний і поширений жанр наукової літератури, окрім загальних закономірностей наукового стилю, має особливості, характерні саме для нього (на відміну від інших жанрів цього стилю), що обумовлено функцією реферату, його інформативним призначенням. Так, на відміну від жанру наукової статті, у рефераті немає характерної для статті наукової
ґрунтовності викладу, розгорнутих доведень, міркувань, порівнянь, обговорення результатів, оцінок тощо, оскільки все це − дієвий засіб переконання читача, а призначення реферату


передати інформацію,
повідомити.
Сутність реферату − це короткий виклад (за умови достатності
інформативної повноти) основного змісту джерела (джерел), повідомлення нової проблемної інформації, що міститься в ньому, або доповідь за певною темою, підготовлена в результаті самостійного опрацювання кількох джерел.
На відміну від анотації, яка відповідає на запитання, про що йдеться в науковому джерелі, і подає загальне об’єктивне уявлення про це джерело, його стислу характеристику (найчастіше через перелік основних проблем), реферат відповідає на запитання, що саме нове й суттєве є в першоджерелі, і викладає основний його зміст, нову проблемну інформацію. Отже, в
рефераті обов'язково акцентовано увагу на новій інформації, яка є в першоджерелі.
Реферати класифікуються за різними параметрами. З урахуванням
ступеня повноти викладу змісту першоджерела реферати поділяються на:
1)
інформативні (реферати-конспекти), які містять в узагальненому вигляді всі основні положення наукового джерела, ілюстративний матеріал, важливу аргументацію, відомості про методику дослідження, використані технології, сфери застосування;
2)
індикативні (реферати-резюме), які містять лише ті основні положення, що якнайтісніше пов'язані з темою реферованого джерела.
За кількістю реферованих джерел реферати поділяються на
монографічні, що складені за одним науковим джерелом, та оглядові

(реферати-огляди), підготовлені за кількома науковими джерелами однієї тематики.
За читацьким призначенням реферати поділяються на загальні, що містять виклад змісту джерела в цілому та у зв'язку з цим розраховані на широке коло читачів, і спеціалізовані, у яких виклад змісту орієнтований на фахівців відповідної галузі знань.
За укладачами реферати поділяються на:
автореферати, які готуються самим автором; реферати, складені спеціалістами тієї галузі знань, до якої відноситься рефероване наукове джерело; реферати, що підготовлені професійними референтами, у тому числі перекладачами-референтами.
У рефератах будь-якого виду не допускаються як суб'єктивні погляди
референта на висвітлюване питання, так і оцінка реферованого наукового
джерела. У разі професійної потреби (за наявності очевидних помилок або протиріч у твердженнях автора джерела) таку оцінку доречно подавати як примітку.
При підготовці дисертаційних та інших науково-дослідних робіт найбільшу допомогу надають інформативні реферати. Щоб навчитись адекватно викладати зміст основних положень наукового джерела (джерел), необхідно бути озброєним не лише глибокими знаннями з певної галузі, але й уміти якісно та у визначений час реферувати джерела за алгоритмічним приписом і в повній відповідності до вимог об'єктивності, інформативної повноти, логічності, єдності за стилем, чинних мовних норм та достатності за обсягом (напр., тисяча друкованих знаків − оптимальна норма для рефератів наукових статей).
Композиційно текст реферату переважно складається з трьох логічно пов'язаних частин: вступної, основної (описової), заключної.
До композиції більшості рефератів (у т.ч. авторефераті) за сучасними вимогами входять ключові слова − основні наукові терміни й терміносполуки, які відбивають основні наукові поняття реферованого джерела та логіку викладу матеріалу.


Алгоритмічний припис до реферування
наукового джерела
1.
Визначте мету реферування обраного наукового джерела (реферат- конспект чи реферат-резюме).
2.
З'ясуйте функції та обсяги підготовлюваного реферату відповідно до його мети й жанру наукового першоджерела.
3.
Здійсніть бібліографічний опис наукового джерела (наукових джерел).
4.
Опрацюйте наукове джерело й відберіть інформацію для реферату, застосовуючи такі види читання, як оглядове, пошукове та суцільне.
5.
Визначте композицію реферату.
Памятайте! Реферат-резюме має таку модель: І) заголовна частина
(точний бібліографічний опис джерела); 2) безпосередньо реферативна
частина (основна інформація); 3) довідковий апарат (кількість ілюстрацій,
таблиць, схем, бібліографія тощо).
6.
Запишіть логізований план реферату як перелік основних тем і проблем першоджерела (для основної частини реферату).
7.
Здійсніть розподіл опрацьованої й відібраної для основної частини реферату інформації, усвідомивши: а) мету і зміст реферованого наукового джерела; б) методи дослідження; в) конкретні результати (теоретичні, експериментальні, описові, насамперед нові й перевірені факти, тенденції тощо); г) висновки й позицію автора в розв'язанні проблем, прийняті ним або спростовані гіпотези; д) сфери застосування, шляхи практичного впровадження результатів роботи.
Примітка. Якщо в науковому джерелі відсутня якась частина
наведених у п 7. даних (методи, висновки, сфери застосування), то в тексті
реферату вони не наводяться для збереження послідовності викладу. До
основної частини реферату-резюме добирається основна (ключова)
інформація наукового джерела, при цьому малоінформативні смислові
частини вилучаються, подібна і близька інформація об'єднується та
узагальнюється.

8.
Здійсніть самоконтроль написаного реферату на смисловому, структурно-логічному й мовному рівнях та переконайтесь, чи досягли ви поставленої мети реферування.
Пам’ятайте! При реферуванні, як і при конспектуванні, відбувається
вилучення необхідної інформації, переформулювання її, а також
аргументування. Зміст та обсяги реферату залежать від його виду:
реферат-конспект


це повний реферат; реферат-резюме


це короткий,
узагальнений реферат; реферат-огляд


це реферат на основі кількох
наукових джерел, з-поміж яких визначено базове.
9. Здійсніть (у разі потреби) редагування тексту реферату.

Алгоритмічний припис до реферування кількох наукових джерел
1.
Визначте мету й особливості реферування кількох наукових джерел.
2.
Сформулюйте чітко й точно тему оглядового реферату, усвідомивши межі теми, з якої добиратиметься та узагальнюватиметься наукова
інформація.
3.
Опрацюйте оглядовим читанням відібрані наукові джерела й визначте поміж них базове за змістом, тобто те, у якому тему розкрито найглибше та найповніше.
4.
Опрацюйте реферативним читанням (спочатку ознайомчо-пошуковим, а потім суцільним) базове джерело, звертаючи увагу на курсив.
5.
Складіть логізований план базового джерела.
6.
Прочитайте всі джерела (по черзі) і знайдіть у кожному нову (відносно базового джерела) інформацію за темою оглядового реферату.
7.
Деталізуйте план базового джерела пунктами й підпунктами − і ви одержите загальний план кількох наукових джерел за визначеною темою, тобто план реферату-огляду.
Примітка. Для уникнення повторного конспектування наукових джерел
є доцільним робити записи на окремих аркушах, але з обовʼязковим
зазначенням вгорі питання за загальним планом. Цитати треба
супроводжувати вказівкою на автора й вихідні дані джерела (назва,рік,
сторінка).
8.
Систематизуйте відібраний матеріал відповідно до загального плану реферату та його структурної схеми.
9.
Порівняйте наукові позиції авторів статей (спільне, подібне, відмінне), застосовані ними методи дослідження, одержані результати, висновки.
10.
Скористайтеся різними видами мовних трансформацій
(перефразування, узагальнення, абстрагування тощо) та лексичними
засобами організації зв'язного тексту і підготуйте письмовий реферат-огляд.
Примітка. У разі потреби, можна висловити в заключній частині
реферату-огляду своє ставлення до теми та характеру висвітлення її в
опрацьованих наукових джерелах.
11.
Здійсніть самоконтроль написаного реферату-огляду на всіх рівнях: смисловому (чи всю основну та нову інформацію джерел висвітлено), структурно-логічному (чи немає повторів, непослідовності) та мовному/мовленнєвому (чи немає помилок).
12.
Здійсніть (у разі потреби) редагування тексту оглядового реферату.

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО СТИЛЮ
Авторитетний - престижний
Ці синонімічні прикметники, як і відповідні іменники, від яких вони утворилися, різняться і значенням, і стилістичним забарвленням. Об’єднання
їх в одну лексичну пару можна пояснити наявністю в цих словах спільного значеннєвого компонента ‘такий, що має перевагу над іншими’. Мовна практика засвідчує вживання слова авторитетний переважно в контекстах, що містять позитивну оцінку. Авторитетна кандидатура, авторитетний
учений, авторитетна думка – це кандидатура, учений, думка, які заслуговують на повагу й довіру.
Престижний має іншу сполучуваність: престижний автомобіль,
престижні меблі, престижний одяг, престижне знайомство, престижні
зв’язки. У значенні цих словосполучень ‘такий, що свідчить про престиж’ або ‘такий, що служить засобом досягнення престижу’ часто знаходимо відтінок зневаги чи іронії. З негативною соціальною оцінкою вживається в сучасній мові слово авторитет, коли йдеться про злочинний світ. Щоб відтінити це нове значення слова, його часто пишуть у лапках
 „а в
т
Бік і сторона
Синоніми бік і сторона не в усіх значеннях взаємозамінні. Іменник бік
уживають тоді, коли говорять про правий чи лівий бік, указуючи на якусь частину тулуба від плеча до стегна, напр.: Єремія повернувсь на другий бік,
розплющив очі, а перед ним, неначе серед темної горниці, знов блиснули такі
пишні палкі очі, про які тільки в казках розказують (І. Нечуй-Левицький). Це
значення слова лягло в основу багатьох прислів’їв і приказок: Болить бік
дев’ятий рік, та не знаю, в котрім місці; Лайка не бійка, в боку не болить.
Послуговуються цим словом, коли йдеться про родинні зв’язки: Були,
правда, дядьки та тітки з матернього боку (Панас Мирний).
У мовній практиці усталилася синтаксична конструкція з одного боку, з
другого боку. Нею послуговуються при зіставленні чи переліку: Якось так
біжить мені час... З одного боку, це добре, бо я таки скучаю за домом, а з
другого - й не дуже, бо робота йде мляво (М. Коцюбинський).
Іменник сторона вживається в офіційних паперах, юридичних документах у складі термінів типу: винна, позовна, потерпіла сторона,
високі договірні сторони. Таке слововживання вказує на те, що під стороною
розуміють особу (групу осіб, організацію), яка протиставляється в певному відношенні іншій особі (групі осіб, організації),
У книжних стилях усталилися стандартизовані словосполучення з
іменником бік, напр.: лицьовий, зворотний, тіньовий, позитивний бік, бути
на чийомусь боці, погляд з боку, з усіх боків, привернути на свій бік,
хитатися в бік кого (чого). З російської мови перекладаємо: в сторону

убік, в сторону чего
 у б
к ч
ог о.
Ненормативним є вживання сторона в значенні ‘погляд, точка зору, розуміння’, напр.: Із фінансової сторони ці підприємства не рентабельні (3 газ,). Сучасна літературна мова вимагає в цьому значенні вживати іменник
погляд, пор.: Із фінансового погляду, ці підприємства не рентабельні.

Виняток і виключення
У практиці усного й писемного мовлення нерідко плутають слова
виняток і виключення, а також похідні від них винятковий та виключний.
Правильними словосполученнями слід уважати такі: виключення зі списку (з
університету, з організації), виключне право. Коли йдеться про відхилення від правила, від чогось узвичаєного, використовуємо слово виняток, похідне від якого винятковий означає „особливий, надзвичайний”. Наприклад:
„Виключення з інституту засмутило не так недисциплінованого студента,
як його батьків” (З газ.), „Про те, що ця гра не становитиме винятку, можна було здогадатися”. Треба писати й казати винятковий випадок, виняткова
мужність, виняткові умови, а не виключний випадок і т. ін.
Вираз
і вислів

Українські синоніми вираз і вислів у російській мові відтворюються одним словом

выражение. На цій підставі деякі мовці намагаються і в українських текстах усюди вживати вираз, нехтуючи лексему вислів. За лексичними нормами сучасної української мови маємо такий розподіл значень: вираз
 вияв настрою, почуттів на обличчі; вислів
 фраза, мовний зворот. Напр.: „Сильне, з грубуватими рисами Храпчукове обличчя сьогодні мало вираз невластивої йому розгубленості” (С. Журахович); „Від таких
висловів, як „оклик дум”, „сонний шум” і т. ін, просто в голові паморочиться”
(М. Коцюбинський).
Вирішувати і розв’язувати
Із двох синонімів вирішувати й розв’язувати на сторінках газет, у радіо- й телепередачах перевага незаслужено віддається першому: вирішити
питання, проблему, завдання. Для урізноманітнення викладу обидва синоніми та похідні від них варто використовувати по черзі: розв’язати
завдання, вирішити проблему, частіше вживаючи слово розв’язувати як оригінальніше в нашій мові.
Вирішення - розв’язання
Ці слова є взаємозамінними, поєднуючись з іменниками питання,
проблема, справа, напр.: Створення безпечних умов праці шахтарів зв’язане
з вирішенням багатьох складних проблем (3 газ.); При розв’язанні як великих
і складних питань, так і звичайних, буденних справ люди завжди
звертаються до досвіду минулого (З журн.). Як засвідчує лексична картотека
Інституту української мови НАН України, в інших випадках надають перевагу синонімові розв’язання: Ще у XX столітті побутувала на
Бойківщині старовинна форма розв’язання спору за межу - присяга землею
(3 журн.).
Термін розв’язання вживається у спеціальній літературі (у завданнях із математики, фізики, хімії тощо) і означає послідовність відповідних дій, які дозволяють знайти відповідь на поставлену умову: Сіткові й варіаційні
методи добре розроблені та успішно застосовуються тільки для
розв’язання внутрішніх задач математичної фізики (3 журн.). Проте коли йдеться про відповідь до задачі, послуговуються словом розв’язок.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал