Спілка економістів україни екологічно чисте виробництво




Pdf просмотр
Сторінка1/15
Дата конвертації29.12.2016
Розмір2.8 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

1
СПІЛКА ЕКОНОМІСТІВ УКРАЇНИ









ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТЕ ВИРОБНИЦТВО –
ОСНОВА ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ
НА ТОВАРНИХ РИНКАХ УКРАЇНИ
(матеріали VІІІ Пленуму Спілки економістів України
та Всеукраїнської науково-практичної конференції)







Київ – 2013

2
Оскольський В.В.
Президент Спілки економістів України, академік АЕН України, професор
ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТЕ ВИРОБНИЦТВО: ЕКОНОМІЧНІ
ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ
Доповідь на Всеукраїнській науково-практичній конференції 19 вересня 2013 р. м. Рівне
Шановні члени Правління Спілки економістів України!
Шановні учасники конференції! Дорогі друзі і колеги!
Дозвольте мені сердечно привітати вас у цьому прекрасному місті-парку, поселенню ще в доісторичні часи ранніх слов’ян-землеробів, у місті якому виповнюється 725 років і в якому в різні часи жили, працювали та творили:
Михайло
Драгоманов,
Микола
Лисенко,
Володимир
Короленко, Олена Теліга.
Від імені Правління Спілки, Президії та майже 36- тисячного колективу членів Спілки хочу подякувати керівництву Рівненської облдержадміністрації, обласної
Ради, а також керівництву Рівненського Національного університету водного господарства та природокористування,
Голові Рівненського обласного осередку Спілки, академіку
АЕН України, професору Кушнір Н.Б. і Віце-президенту
Спілки, академіку АЕН України, Заслуженому економісту
України, професору Павлову В.І. за сприяння і активну участь в організації підготовки VIII Пленуму Спілки економістів та
Всеукраїнської науково-практичної конференції.
Тема сьогоднішнього Пленуму і конференції вибрана не випадково. Більше того, проблемам екології і раціонального бережливого природокористування Спілка присвячує вже третю конференцію підряд. Ми розуміємо, що проблема
«людина-природа» є нині чи не найважливішою не лише для
України, але і для нашої Планети в цілому. Адже без чистих

3
продуктів харчування, без чистої води і чистого повітря людина
існувати не зможе.
На початку третього тисячоліття земна цивілізація зіткнулася з катастрофічними змінами в довкіллі у зв’язку зі зростанням забруднення атмосферного повітря та Світового океану, збільшення чисельності населення, змінами клімату, зниженням рівня ґрунтових вод, скороченням посівних площ на душу населення, занепадом рибальства, зменшенням площі та погіршенням структури лісів, опустелюванням, втратами генетичного потенціалу рослинного і тваринного світу.
Сучасний розвиток людства характеризується небаченим раніше антропогенним навантаженням на «плівку життя».
Загальновизнано, що біосфера Планети деградує, людство наближається до екологічної катастрофи. В умовах ринкової економіки, у гонитві за одержанням миттєвої вигоди, по-хижацьки викачуючи надра Землі, власноручно посилюючи техногенний прес на природу, людство все більше й більше втягується в діяльність, яка призводить до руйнації навколишнього середовища без якого життя людини стане просто неможливим.
Оскільки проблеми навколишнього природного середовища не можуть бути вирішені в межах національних кордонів, світова спільнота намагається виробити
інструменти міжнародної співпраці на шляху вирішення питань, пов’язаних із глобальним управлінням довкіллям.
Відома заява членів Римського клубу (1968 р.),
Міжнародна конференція ООН з проблем довкілля в Ріо-де-
Жанейро (1992 р.), Кіотський протокол (1997 р.), Саміт «Ріо-
1992+10», що відбувся в Йоханнесбурзі (2002 р.) дали поштовх вирішенню нагальних проблем довкілля і подоланню глобальних екологічних загроз, але не стали переломними в житті земної цивілізації, яка продовжує рухатися до прірви.

4
Не став доленосним і Саміт 193 держав, який відбувся в
Копенгагені в грудні 2009 р., де вирішувалася доля Кіотських домовленостей після 2012 р.
Найбільш радикальними і результативними були кроки щодо оздоровлення довкілля, зроблені в рамках
Кіотського протоколу (1997-2009 рр.). Але вони викликали глибоке занепокоєння потужних промислових компаній світу, які забруднюють довкілля парниковими газами, і розпочали відкриту та приховану інформаційну війну проти нього та його дії після 2012 р. Як наслідок, до попередньо узгоджених домовленостей не приєдналися США, Китай та деякі інші країни.
Особливої уваги заслуговує третій світовий Саміт зі сталого розвитку, скликаний ООН у червні 2012 р. в Ріо-де-
Жанейро («Ріо+20»), який прийняв глибокий за змістом підсумковий документ Саміту «Майбутнє, якого ми хочемо».
Це був наймасовіший саміт, в роботі якого взяли участь понад 45 тис. осіб із різних країн світу. Через відсутність консенсусу підсумковий документ чергового саміту знову не вмістив положень обов’язкової юридичної сили. Проте, ми переконані, що цей документ, спрямований у майбутнє, заслуговує глибокого аналізу та адекватних дій. Відповідним урядовим структурам треба глибоко і професійно осмислити
ініціативу Президента України В.Ф. Януковича щодо
необхідності підготовки Екологічної Конституції Землі
та заснування Світової Екологічної Організації (ініціатива
проголошена на 66-й сесії ГА ООН 22 вересня 2011 р.) і продовжувати активну роботу з просування цієї ініціативи на сесіях ГА ООН та інших міжнародних форумах, розробити та внести на їх розгляд відповідний проект документу.
Яку ж екологічну ситуацію ми маємо зараз на Україні?
Технологічна відсталість ряду галузей, велика енергоємність і матеріаломісткість вітчизняної економіки, низький рівень

5 переробки сировини, фізична зношеність основних фондів на більшості підприємств України зумовлюють надмірне забруднення навколишнього природного середовища, зниження конкурентоспроможності продукції, негативно впливають на природно-ресурсний потенціал країни, погіршують здоров’я і знижують тривалість життя населення.
Лише за останні 22 роки чисельність населення України зменшилась на 6,2 млн. чоловік.
За різними показниками, на території України щорічно утворюється від 700 до 800 млн. тонн відходів. Загальний обсяг накопичених на території України відходів перевищує
30 млрд. тон, у тому числі шкідливих (токсичних) – 2,9 млрд. тонн. В окремих регіонах і містах України, де зосереджено значна кількість гірничодобувних, металургійних, хімічних та нафтопереробних виробництв, граничні рівні забруднення довкілля перевищують норми в рази.
За ступенем небезпечності для здоров’я людини забруднення атмосферного повітря є головним негативним чинником.
В
Україні практично немає жодного промислового об’єкта, внаслідок виробничої діяльності якого концентрація основних забруднювальних речовин не перевищувала б гранично допустимих показників. На сьогодні функціонує близько 10 тис. об’єктів потенціально підвищеної екологічної та техногенної небезпеки. Тільки 15 відсотків жителів міст проживають в умовах малого забруднення повітря, 52 відсотки – помірного, 24 відсотки – сильного і 8 відсотків – украй сильного забруднення.
Значна частина населення України використовує для життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації. Близько 60 відсотків населення споживає воду з Дніпра,
15 відсотків – з інших поверхневих джерел і 25 відсотків використовує підземні джерела водозабезпечення.

6
Майже всі річкові басейни України забруднені або дуже забруднені.
Якісний стан підземних вод унаслідок господарської діяльності також постійно погіршується.
Екологічно найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у Донецькому та Криворізькому регіонах. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднювальних речовин.
Основними чинниками забруднення ґрунтів є важкі метали та залишки пестицидів. Забруднення ґрунтів важкими металами зумовлене, насамперед, виробничою діяльністю підприємств паливно-енергетичного комплексу.
Перед економікою України стоїть завдання глибокої реструктуризації та оновлення промислового комплексу з метою створення умов для пришвидшеного технологічного його розвитку на основі інновацій, забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції з одночасним зменшенням рівня шкідливого впливу на довкілля. Економічна політика, вважають вчені, може бути ефективною нині лише за умови врахування питань збереження довкілля в процесах прийняття рішень у різних галузях економіки.
Починаючи з середини 90-х років, до забрудненої води і повітря, які споживають люди, додалися ще й
генномодифіковані продукти харчування. Їх виробництво стрімко зростає і може вийти з-під контролю людини та знищити біосферу Землі, а з нею і людство. На жаль, через недостатню вивченість та матеріальну зацікавленість багато політиків і, навіть, деякі вчені активно пропагують ГМО у виробництво, мотивуючи це як найкращий засіб збільшення виробництва продуктів харчування і боротьби з голодом у ряді регіонів світу.
Тут, думаю, доречно буде процитувати думку всесвітньо відомого вченого, академіка Російської академії медико- технічних наук, доктора біологічних наук Петра Гаряєва, який виступаючи на з’їзді вчителів (2011 р.) сказав:

7
«Трансгенные продукты, трансгенная инженерия – это
нарушение всех мыслимых и немыслимых законов природы.
Приведу конкретный пример. Широко известен эксперимент по
введению в картофель гена, ответственного за синтез фермента,
убивающего колорадского жука. Но мало известно, что
подопытные мыши, отведав эту картошку, умирали от рака
кишечника. Так и ведем человечество к вырождению».
Громадськість світу і України турбує швидкість поширення ГМ-рослин. Масово культивувати такі рослини почали у 1996 році. Тоді вони зростали щорічно на 1,5 млн. гектарів. А вже у 2012 р. – займали у 28 країнах 170,3 млн. га.
Це – понад 10 проц. світових посівних площ. Перше місце надійно утримують США, де ГМ-культури вирощують на 69 млн. га; друге місце займає Бразилія (30 млн. га); третє –
Аргентина (23,7 млн. га); четверте – Канада (10,4 млн. га); п’яте – Індія (10,4 млн. ГМ-бавовнику).
За даними департаменту харчової промисловості і сільського господарства
Каліфорнії не менше
70% переробленої продукції в супермаркетах США мають ГМ- компоненти: 93% сої, 86% кукурудзи і 93% бавовни і рапсу, які висаджені в країні в 2010 р., – результат генної інженерії.
Високі темпи поширення ГМ-рослин обумовлюється підвищеними прибутками для фермерів.
Однак, проведеними дослідженнями, наприклад, в
Іспанії встановлено, що не в кожній провінції вони прибуткові, на них також можна легко «прогоріти».
В ЄС вирощується поки-що єдина ГМ-культура – це стійка до шкідників кукурудза.
Варто зазначити, що закордонні біотехнологічні компанії надто зацікавлені у просуванні трансгенних технологій на ринок України. Адже у цій справі обертаються немалі гроші.
Сьогодні біоіндустрія, спільно з біофармацевтикою, за капіталізацією посідає третє місце

8 серед провідних секторів світової економіки, поступаючись лише банківському та нафтогазовому секторам. Світовий ринок генно-інженерного посівного матеріалу у 2012 р. становив близько 15 млрд. доларів. Зрозуміло, що участь нашої держави у «трансгенному клубі» – це додаткові прибутки для закордонних компаній.
Спроби прорватися на нашу землю вже були. Всі пам’ятають картоплю, яку відома ГМ-компанія «Монсанто» наприкінці 1990-х «обкатувала на українських полях», вирощуючи одразу у кількох областях. Цю картоплю оминає колорадський жук. На щастя тоді вітчизняні народні обранці під час розгляду у сесійній залі «провалили» законопроект, який би «увімкнув» зелене світло для промислового виробництва в Україні тієї бульби.
Аналіз економістів свідчить, що генна інженерія не вирішує проблему нестачі продовольства. Вирішення проблеми голоду за допомогою ГМП – міф, котрий на сьогодні є єдиним, що залишився, аргументом «за» подальше розповсюдження ГМ-продукції. Однак, і він не витримує ніякої критики. Навіть країни «третього світу», в яких існує проблема голоду, називають це не інакше як використання їх території як полігону для випробування ГМО.
На жаль, до цього часу вчені не дали однозначної відповіді на питання чи шкідлива (і наскільки шкідлива) для вживання людиною модифікована продукція. Але, чим більше виготовляється ГМ-продукції, чим більше з’являється
інформації про неї у ЗМІ, тим більший супротив проти неї у суспільстві провідних країн світу. Все більше держав встановлюють мораторій на імпорт ГМП.
Паралельно зі зростанням супротиву проти ГМП, активно збільшується і попит населення на чисту органічну продукцію. В Європі спостерігається справжній бум на екологічно чисту продукцію. За даними Міжнародної

9
Федерації органічного руху, ринок екопродуктів зростає на 20 процентів за рік.
Відповідно до
Індексу екологічної ефективності світовим лідером еко-руху стала Швейцарія – найбільш непримиренна до ненатуральних продуктів. Чиста екологія та здорове харчування дають позитивний результат – середній вік громадян цієї країни становить 81 рік. Завітавши в біомагазин в Берліні, наприклад, можна побачити повну лінійку: починаючи від овочів та фруктів і завершуючи екологічно чистим пивом.
Активно зростає попит на екологічно чисту продукцію і українських споживачів. Останнім часом з’являються перші магазини, в яких продаються продукти харчування, весь цикл виробництва яких, передбачає повну відмову від використання ГМ-компонентів, пестицидів, мінеральних добрив, антибіотиків і гормонів росту, різного роду консервантів, антиоксидантів, ароматизаторів, фарбників, смакових та інших добавок штучного походження. І хоч ціна на такі продукти безпідставно завищена, обсяги продажів екопродуктів помітно зростають. Якщо в 2008 р. екоринок в
Україні оцінювався в 5,2 млн. грн. , то в 2012 р. він досяг суми в 60 млн. грн., або зріс в 11,5 раза.
Зрозуміло, що з кожним роком, зі зростанням попиту збільшуються і масштаби органічного виробництва. За даними Міжнародної федерації органічного руху (IFOAM), у
2010 р. площі, зайняті органічним землеробством, досягли 37 млн. га, що становить 0,9% сільськогосподарських земель.
Країнами-лідерами є: Австралія (12 млн. га) та Аргентина
(4,18 млн. га). Кількість сертифікованих господарств становить 1,6 млн., які знаходяться в 160 країнах світу.
В Україні органічне виробництво перебуває на етапі активного розвитку, збільшується кількість сільськогосподарських підприємств, що сертифікують свою

10 діяльність згідно з органічними стандартами. Якщо в 2005 р.,
(за даними ННЦ «Інститут аграрної економіки»), діяло 72 сертифікованих органічних підприємства, то в 2011 р. їх кількість збільшилась у 2,2 рази і склала 155. Загальна площа органічних сільськогосподарських угідь становить 270,3 тис. га
(22 місце в світі), а їх частка в загальній структурі сільськогосподарських угідь України – 0,65%. Для прикладу, в
Ліхтенштейні та Австрії частка органічних угідь перевищує
20%. Вирощуються зернові, олійні, та бобові культури.
Вирощування органічних овочів та фруктів перебуває на початковому етапі.
Більшість українських
«органічних» господарств розташовані на території Одеської, Херсонської, Полтавської,
Вінницької, Львівської, Тернопільської, Чернігівської та
Хмельницької областей. Часто ці господарства є учасниками проектів із впровадження органічного землеробства в Україні та співпрацюють з іноземними компаніями, насамперед, із
Швейцарії та Німеччини.
Найвідомішими з органічних господарств є: ПП
«Агроекологія»
(Полтавська обл.), група компаній
«Етнопродукт» (Чернігівська обл.), ТОВ «Галекс-Агро»
(Житомирська обл.), «Органічне» господарство «Махаріші»
(Херсонська та Миколаївська обл.), ТОВ «Жива земля
Потутори» (Тернопільська обл.), «Царський садівник»
(Київська обл.) та інші.
Формування ринку органічних продуктів харчування в
Україні відбувається під дією внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішні чинники зумовлюють зростання попиту на безпечні та здорові продукти харчування з підвищенням рівня життя населення. Зовнішні чинники спричинені динамічним зростанням світового ринку органічної продукції та зацікавленістю міжнародної спільноти в Україні як потенційно потужному виробникові такої продукції. За

11 даними ННЦ «Інститут аграрної економіки» в 2011 р. обсяги продажів органічної продукції склали 55,6 млн. грн. з потенційним приростом 80–100% щороку. Це всього 0,022% загальної кількості сільськогосподарської продукції, що продається в Україні, тоді як в країнах Євросоюзу, таких як
Данія та Австрія даний показник перевищує 7%.
Інфраструктура ринку органічної продукції ще слаборозвинена, тому виробники сильно обмежені у застосуванні маркетингових підходів для просування товарів.
Недостатня розвиненість нормативної бази та відповідної системи сертифікації створює на шляху виробників чистої продукції багато труднощів, у тому числі й у позиціонуванні продукції на ринку.
Ще в травні 2007 р. Верховна Рада України прийняла
Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів».
Однак, через відсутність належної організації виконання і відповідного контролю, цей вкрай важливий і необхідний Закон виконується
незадовільно. В Україні і сьогодні немає реальної системи контролю ГМО на своїй території, єдиного реєстру ГМ- організмів, грамотного порядку маркування ГМО і ГМ- продукції, затверджених методик польових випробувань трансгенних ліній сільськогосподарських рослин.
Усі процедури з детекції ГМО, навіть у лабораторіях, які пройшли акредитацію, не ліцензуються, як того вимагає
Закон, а отже, усі їхні висновки перебувають за межами правового поля. Як наслідок – відсутність маркування, що вказує на вміст від 0,9% ГМ-інгредієнтів у продуктах, як це робиться в країнах ЄС й Росії; посіви трансгенних культур на території ряду областей (хоч Закон це забороняє); зелена вулиця для тих, хто завозить у нашу країну ГМО, у тому числі, ніде не зареєстровані. Отже, в країні порушується

12 низка національних нормативних актів, а також наші міжнародні зобов’язання, стороною яких є Україна (зокрема
Картахенський протокол, Орхуська конвенція).
За даними
Міністерства аграрної політики та продовольства
України, приблизно
70% українських виробників постачають органічну продукції за кордон.
Вирощена в Україні продукція вивозиться переважно в країни
Євросоюзу
(Італію,
Німеччину,
Нідерланди,
Швейцарію, Францію), до Північної Америки (США і
Канада), Росії, Ізраїлю та Японії. Експортується близько 80–
90% органічної продукції, виробленої в Україні. Решту продукції реалізовують на внутрішньому ринку як звичайну
(незважаючи на те, що вона сертифікована за міжнародними стандартами), і лише 5–10% вітчизняної органічної продукції реалізується з позначкою «органічний продукт».
Як свідчать дослідження, в Україні вже склалися об’єктивні умови для активного формування попиту на органічну продукцію: споживачі готові платити розумну цінову надбавку за високоякісну, корисну й безпечну продовольчу продукцію.
Потенційними споживачами органічної продукції вже зараз можуть стати близько 5% населення великих та близько 1% населення середніх міст
України. Це тому, що ціна на органічні продукти в торговельних мережах на сьогоднішній день сильно завищена. Якщо за кордоном націнка в середньому складає
15–30%, то в Україні може сягати 200–300%.
Держава намагається підтримати розвиток органічного виробництва сільськогосподарської продукції. Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до
2015 р., планується довести обсяг частки органічної продукції у загальному обсязі валової продукції сільського господарства до 10%, передбачається стимулювання ведення органічного сільського господарства, унормування розвитку органічного

13 землеробства та створення системи його сертифікації.
Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища
України на
2011–2020 рр. регулюється створення умов для широкого впровадження екологічно орієнтованих та органічних технологій ведення сільського господарства та досягнення у
2020 р.
їх використання до 50% від базового рівня. Залишилося лише забезпечити виконання поставлених завдань.
Підвищення якості та безпеки сільськогосподарської сировини і продовольства є пріоритетним завданням, яке вимагає розробки і затвердження національної стратегії в цій області. Нині розвиток екологічно чистого виробництва – прогресивна загальносвітова тенденція.
Вчені
Спілки економістів
України на підставі проведених досліджень дійшли висновку, що подальший розвиток органічного виробництва потребує удосконалення
існуючої нормативно-правової бази з питань виробництва органічної сировини та продовольства шляхом прийняття
Національної концепції впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва в Україні; розроблення та впровадження у виробництво інноваційних технологій вирощування органічної продукції, забезпечення підготовки фахівців з питань органічного виробництва; запровадження системи економічних важелів та стимулів (субсидування фермерів, які переходять на органічне виробництво, а також агровиробників, які вже цим займаються, пільгове оподаткування, пільгове кредитування, державне страхування); створення національного сертифікаційного органу у сфері органічного виробництва; сприяння формуванню оптових та роздрібних ринків органічної продукції.
Реалізація стратегії
індустріального розвитку вітчизняної економіки на інноваційних принципах, її

14 модернізація та оновлення вимагатиме тривалого часу і значних обсягів інвестицій. Тому, перехідний період трансформації економіки, пов'язаний з широким оновленням парку технологій, вимагатиме пошуку шляхів, які забезпечували б мінімізацію фінансових витрат підприємств для забезпечення ринку екологічно чистою конкурентоспроможною продукцією та послугами, а також
істотне зменшення негативного впливу на довкілля.
Наївно думати, що високотехнологічні виробництва, які зможуть на рівних конкурувати з імпортом, з’являться в
Україні самі по собі, ринковим шляхом – без державної підтримки інноваційних технологій не обійтись. Приватний бізнес просто не буде цього робити через надто великі витрати та ризики.
Довгострокові капіталовкладення потрібні суспільству, але обтяжливі для ринку. Тому, сподіватися на інноваційну іноземну допомогу – це проявляти елементарну ринкову безграмотність. Адже зрозуміло, що закордонним інноваторам не потрібні конкуренти.
Як свідчить історичний досвід, процеси модернізації завжди супроводжувались активним державним регулюванням. Сьогодні інноваційні процеси вимагають розвинутої системи економічного передбачення, прогнозування, розвинутих інститутів формування та реалізації довгострокової стратегії розвитку. Ці пропозиції
Спілка економістів вже неодноразово вносила і Парламенту, і
Президенту, і Уряду України. Між тим, за останні 20 років в
Україні практично втрачена система довгострокового прогнозування на 10–15–20 років; лише два роки як введена практика короткострокового
2-річного бюджетного планування, але це ніяк не може замінити прогнозування соціально-економічного розвитку країни. Залишаються без уваги переваги програмно-цільового планування.

15
Ми глибоко переконані, що для забезпечення стабільного, керованого
і передбачуваного розвитку економіки України та її регіонів, впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва, перш за все, необхідно кардинально підвищити роль держави в системі ринкових відносин на засадах новітніх моделей кон’юнктурного регулювання економіки і економічного зростання з активним впливом на пожвавлення
інвестиційної діяльності, формування інноваційних форм конкурентоспроможного господарювання.
Пропонуємо невідкладно


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал