Стаднік Н. В. Взаємодія сім’ї і школи: сутність, принципи, напрями, способи реалізації




Скачати 42.94 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації05.01.2017
Розмір42.94 Kb.

Стаднік Н. В.
Взаємодія сім’ї і школи:
сутність, принципи, напрями, способи реалізації

Анотація. Розкрито сутність взаємодії сім’ї і школи й доведена її
важливість як чинника підвищення педагогічної культури батьків та
оптимізації сімейного виховання. Розглянуто основні напрями реалізації цієї
взаємодії, принципи та способи її організації.
Ключові слова взаємодія сім’ї і школи, батьки, дитина, педагогічна
культура батьків.
Аннотация. Раскрыта сущность взаимодействия семьи и школы и
доказана е значимость как фактора повышения педагогической культуры
родителей и оптимизации семейного воспитания. Рассмотрены основные
направления реализации этого взаимодействия, принципы и способы е
организации.
Ключевые слова: взаимодействие семьи и школы, родители, ребёнок,
педагогическая культура родителей.
Взаємодія сім’ї і школи – складна проблема, що пройшла в своєму розвитку тривалий час, набуваючи різної спрямованості, характеризуючись різними підходами до її розв’язання нарізних етапах поступу суспільства. Однак і сьогодні взаємодія цих двох соціальних інститутів не втрачає своєї актуальності, наповнюючись новим змістом, що зумовлено процесами, які відбуваються в системі освіти загалом і всім ї зокрема. На важливості проблеми взаємодії сім’ї і школи наголошується в Законі України Про освіту, де зазначено, що – батьки мають право вибирати навчально-виховний заклад для неповнолітніх дітей обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування в закладах освіти звертатися до органів державного управління і громадського самоврядування з питань навчання, виховання дітей, сприяти здобуттю дітьми освітив загальноосвітніх навчально-виховних закладах, с. 430]. Хоча в Законі безпосередньо не згадується взаємодія сім’ї і школи як така, закладені в його статтях положення орієнтовані на реалізацію цього процесу й перебувають у прямій залежності від успішної його реалізації.
Теоретико-прикладні аспекти взаємодії сім’ї і школи у вихованні дітей висвітлено в працях Т. Виноградової, О. Докукіної, Т. Кравченко, І.
Мачуської, Л. Повалій, В. Постового, О. Пухти та інших. Ґрунтуючись на досягненнях сучасної психолого-педагогічної науки, ураховуючи практичний досвід та особливості нинішніх реалій, дослідники роблять спробу визначити найбільш актуальні проблеми сімейного виховання дітей різних вікових категорій, винайти оптимальні способи усунення наявних у ньому недоліків шляхом залучення батьків до співробітництва із загальноосвітніми навчальними закладами, реалізації взаємодії сім’ї і школи. Це дає змогу констатувати, що сьогодні спостерігається подальший розвиток і вдосконалення взаємодії педагогічних колективів загальноосвітніх
навчальних закладів з батьками дітей, які в них навчаються. Серед різних напрямів цього процесу (залучення до управління навчальним закладом, робота в шкільному та батьківському комітетах, надання школі грошово- матеріальної допомоги) важливе місце належить такому, як надання педагогічним колективом школи психолого-педагогічної допомоги батькам у вихованні дітей. Основна мета цієї роботи вбачається в – різнобічному вихованні, інтелектуальному й фізичному розвитку, моральному і психічному ствердженні особистості школяра [4, с. 74]. Особливе значення для встановлення ефективної взаємодії з батьками має період навчання дитини в початкових класах, коли батьки залюбки відвідують навчальний заклад, цікавляться навчанням і поведінкою дитини. Це створює позитивні передумови для надання батькам психолого- педагогічної допомоги у сімейному вихованні дитини, її належному розвитку. Найбільш прийнятними для цього формами О. Пухта вважає батьківські збори, батьківський всеобуч, родинні свята, спортивні та культурно-масові заходи. Водночас визнається потреба упровадження в роботу з батьками елементів освітніх технологій, що – допоможе розкрити нові грані співпраці, збагатити батьків психолого-педагогічними знаннями, розвинути навички продуктивного спілкування [4, с. 74]. Особливу увагу сучасні дослідники звертають нате, що взаємодія сім’ї і школи має полягати не лише в допомозі цих соціальних інститутів одне одному, ай у – розумному об’єднанні можливостей, зусиль в організації життєдіяльності школярів [1, с. 51]. Проте це стає можливим лише за умов організації взаємодії, виходячи з потреб та інтересів дітей і батьків, урахування специфіки конкретного навчально-виховного закладу,
ґрунтування на принципах демократичності, рівноправності у взаєминах усіх партнерів цього процесу. Стратегія взаємодії сім’ї і школи, вважає Т. Виноградова, має будуватися на системі педагогічних ідей, які є ключовими та актуальними для певного навчально-виховного закладу, а система реалізації всього процесу позначатися багатоаспектним характером. Останнє полягає втому, що педагоги під час розроблення цієї стратегії мають передбачити проблеми, які є актуальними для окремих сімей, вибудовувати роботу з батьками на випереджальному принципі, готувати батьків до розуміння відносин з дітьми та їхніх проблем. Важлива роль у цьому відводиться пропагуванню педагогічних знань з метою підвищення педагогічної освіти батьків [1, с. 52]. Поряд із цим, до основних напрямів взаємодії сім’ї і школи пропонується відносити залучення батьків до життя школи досягнення узгодженості у підходах до дитини надання кваліфікованої допомоги і підтримки батькам і дитині у складних педагогічних та життєвих ситуаціях інформування батьків про шкільне життя, освітній процес, про ресурси, які сім’я може використовувати для освіти своєї дитини, справедливого вирішення батьківсько-дитячих конфліктів. У контексті досліджуваної проблеми особливої уваги заслуговує теза Т. Виноградової проте, що програма взаємодії школи і сім’ї – в найбільш
важливих моментах має інтегруватися з виховною програмою навчального закладу і становити коротке формулювання проблем, формі методів їх розв’язання [1, с. 52]. Цікавий підхід до взаємодії сім’ї і школи запропоновано Г. Кочетовою. Його сутність полягає втому, що в основу цього процесу покладено принцип
– вплив на сім’ю через дитину, згідно з яким у центрі педагогічної уваги постає дитина, яка завдяки цьому стає своєрідним вихователем своїх батьків, хоча не завжди усвідомлює це. Дитина – це зв’язуюча ланка в співробітництві школи та сім’ї, консолідуючий центр, головна фігура колективної педагогічної творчості, навколо якої вибудовується цілісний навчально-виховний процес, співорганізовується мікросоціум [2, с. 196]. За цих умов дитина стає суб’єктом не лише навчальної, ай позакласної діяльності, а також власного виховання. Більше того, дитина стає активним суб’єктом спільної діяльності всіх учасників педагогічного процесу – вчителів, учнів, батьків і зацікавленої у вихованні дітей громадськості [2, с.
197]. Проведений нами аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує, що проблема взаємодії сім’ї і школи привертає увагу науковців, які досліджують різні аспекти цього процесу визначення його сутності, основних форм, методів, напрямів реалізації. Критеріями змісту і методики взаємодії можуть слугувати типи сімей, проблеми батьків у вихованні дітей, надання переваги фронтальним, груповим чи індивідуальним формам роботи з батьками керівництвом школи та окремими вчителями, налаштованість на інноваційні методи в педагогічній просвіті батьків чи віддання переваги традиційним їх різновидам та ін. Однак, незважаючи на наявні розбіжності, науковці й педагоги- практики у своїй більшості одностайні втому, що взаємодія сім’ї і школи є важливим процесом, який має вагомі можливості для надання сім’ї психолого-педагогічної допомоги щодо виховання дітей, насамперед через підвищення педагогічної культури батьків. Програма цієї роботи має
ґрунтуватися на широкому використанні різноманітних інтерактивних методів. Адже інтерактивна діяльність передбачає організацію і розвиток діалогічного спілкування її учасників, веде до їхнього взаєморозуміння, взаємодії в розв’язанні спільних, але значущих для кожного завдань. Залучення до діалогу виключає домінування однієї думки над іншими, навчає
– критично мислити, розв’язувати складні проблеми на основі аналізу обставині відповідної інформації, зважувати альтернативні думки, приймати продумані рішення, брати участь у дискусіях, спілкуватися з іншими людьми
[5, с. 25]. Інтерактивна діяльність – це процес співнавчання, де той, хто навчає, і той, хто навчається є рівноправними, рівнозначними суб’єктами, вони усвідомлюють те, що роблять, рефлексують з приводу того, що знають, уміють і здійснюють. Однією з передумов успішного запровадження такої програми у взаємодію сім’ї і школи є встановлення належних відносин між учителем і батьками. Саме вчитель відіграє провідну роль в організації та проведенні
занять, відборі та структуруванні необхідного матеріалу, забезпеченні сприятливої атмосфери для обміну досвідом сімейного виховання, вільного обговорення проблем, визначення способів їх вирішення.

Література
1. Виноградова Т. Взаємодія батьків і педагогів – необхідна умова для виховання нового покоління / Т. Виноградова // Педагогічна скарбниця Донеччини. – 2003. – № 2. – С.
2. Кочетова А. От ребенка – к семье и к совместному сотрудничеству.
Новые аспекты взаимодействия семьи и школы / А. Кочетова // Народное образование. – 2005. – № 8. – С. 196–202.
3. Про освіту : Закон України // Закони України. – К. : Ін-т законодавства, 1996. – Т. 1. – С.
4. Пухта О. Співпраця батьків та школи у вихованні дітей / О. Пухта // Педагогічний пошук. – 2006. – № 3(5). – С. 74–75.
5. Суворова Н. Интерактивное обучение: новые подходы / Н. Суворова
// Учитель. – 2000. – № 1. – С. 25–26.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал