Сучасні освітні технології




Pdf просмотр
Сторінка1/4
Дата конвертації15.01.2017
Розмір0.56 Mb.
  1   2   3   4

Сучасні освітні
технології




У збірці представлено опис відомих технологій навчання та надаються
рекомендації щодо планування уроку відповідно до наведених технологій.
Сподіваємось, що Ви оціните лаконічність, зручність викладу матеріалу і
він стане Вам Навігатором у професійній діяльності
Збірник призначений для широкого кола вчителів, методистів,
адміністрації навчальних закладів.

































Інформаційно-комунікаційні
технології

Суть.
Як зазначає Г.Селевко, на практиці інформаційними технологіями називають ті, що використовують спеціальні технічні інформаційні засоби
(ЕВМ, аудіо, кіно, відео). З появою комп'ютерів з'являється новий термін —
«нові інформаційні технології навчання». Термін «інформаційно- комунікаційні» є об'єднуючим для різних варіантів технологій та вказує на специфіку інтерактивного навчання — діалог у системі «користувач — комп'ютер».

На практиці технологія використовується в трьох варіантах:
«проникаюча» (застосовується у процесі вивчення певних тем, розділів для розв'язання конкретних дидактичних завдань);
«основна»
(визначальна, особливо у складі технологій програмованої та дистанційної форм навчання тощо); монотехнологія (увесь процес навчання й управління, зокрема і всі види діагностики та моніторинг, ґрунтується на використанні комп'ютера).
Інформатизація навчально-виховного процесу передбачає широке використання у процесі вивчення навчальних предметів інформаційно орієнтованих засобів навчання на базі сучасних комп'ютерів і телекомунікаційних мереж. До них належать інформатизація системи управління навчальним закладом, створення баз даних та переробка
інформації, участь у міжнародних проектах тощо. Широке застосування
інформаційно-комунікаційних технологій (програмоване навчання, експертні системи, мультимедіа, імітаційне моделювання, предметні комп'ютерні уроки) сприяє реалізації особистісно орієнтованого підходу до учнів, поетапному засвоєнню знань, умінь і навичок.

Прогнозовані результати:
формування умінь працювати з інформацією, розвиток комунікативних здібностей.

Ігрові технології

Автори-розробники
— Д.Ельконін, В.Коваленко, Б.Нікітін, П.Підкасистий,
М.Стронінта ін.

Суть
. Технологія за своєю суттю є поліваріативна. Вона може реалізуватися за технологічними схемами Д.Ельконіна, Б.Нікітіна, П.Підкасистого,
М.Строніна, М.Шуть та ін., використовуватись у процесі навчання дітей різних вікових груп.
Гра як вид навчальної діяльності
в умовах конкретної ситуації спрямована на засвоєння соціального досвіду, в якому формуються й удосконалюються вміння та навички учнівського самоуправління.

Структура гри як діяльності охоплює:
ціле-покладання (уміння поставити мету, завдання), планування (здатність передбачити розвиток подій, дійових процесів, операцій), реалізацію цілей (уміння реалізувати ігровий задум), аналіз отриманих результатів (здатність проаналізувати набутий ігровий досвід). Мотивація ігрової діяльності забезпечується добровільністю включення в гру, можливістю вибору й елементами змагання, що сприяє задоволенню потреб у самоствердженні та самореалізації учнів як суб'єктів учіння.
У навчанні старшокласників використовуються різні модифікації ділових
ігор: імітаційні, операційні, рольові ігри, діловий театр, психо- та соціодрама. Технологія ділової гри представлена етапами, що наведено нижче (за Г.Селевко).
Етап підготовки:
розробка гри: написання сценарію; укладання плану ділової гри; загальний опис гри; зміст інструктажу; підготовка матеріального забезпечення; вхід у гру: постановка проблеми, цілей; умови, інструктування; регламент, правила; розподіл ролей; об'єднання у групи; консультування
Етап

проведення:
групова робота над завданням: робота з джерелами; тренінг; мозковий штурм; робота з агротехніком; міжгрупова дискусія: виступи груп; захист результатів; правила дискусії; робота експертів.
Етап аналізу та узагальнення:
висновки з гри; аналіз, рефлексія; оцінка та самооцінка роботи; висновки й узагальнення; рекомендації.
Прогнозовані результати:
розвиток суб'єктності школяра, процесів саморегулювання та самоуправління власною навчальною діяльністю.





Інтерактивні технології
Автор-розробник
— О.Пометун, Л.Пироженко.

Суть.

Інтерактивне навчання ґрунтується на концептуальній ідеї співробітництва, взаємо-навчання. Автори зазначають, що процес пізнання відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Залежно від мети уроку, форм організації навчальної діяльності, використовуються ін- терактивні технології кооперативного, колективно-групового навчання, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань. Деякі локальні технології використовуються на будь-якому етапі традиційного уроку, трансформуючи його в інтерактивний.

Структура технологічного інтерактивного уроку представлена такими
етапами.

Мотивація:
фокусується увага учнів (або учасників заходу) на проблемі, робиться спроба викликати інтерес до теми, що обговорюється. Прийомами навчання можуть бути запитання, цитати, коротка історія, невеличке завдання, розминка тощо. Етап займає не більше 5 % часу заняття.
Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних
результатів.
Він забезпечує розуміння учнями (учасниками) змісту
їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку (заходу), і що від них очікує вчитель, викладач. Також доцільно залучити до визначення передбачуваних результатів усіх учасників заняття або заходу. На це витрачається приблизно 5 %
часу.
Надання необхідної інформації
. Під час його реалізації важливо дати учням (учасникам) достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздавального матеріалу, виконання домашнього завдання.
Для економії часу та максимального ефекту уроку можна подавати
інформацію в письмовому вигляді для попереднього (домашнього) вивчення. Витрачається приблизно 10 % часу заняття.
Інтерактивна вправа,
яка вважається центральною частиною заняття (заходу). Вона охоплює не більше 60 % часу, що відводиться на практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених цілей уроку.
Послідовність проведення інтерактивної вправи:

інструктування — вчитель розповідає учасникам про цілі вправи, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам;

об'єднання в групи і/або розподіл ролей;


виконання завдання, за якого вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи й навчання у спів- робітництві один з одним;

презентація результатів виконання вправи.
Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.
На цьому етапі передбачаєтеся рефлексія, усвідомлення того, що зроблено на занятті (заході), чи досягнуто поставлених цілей, як можна застосувати отримане в майбутньому. Останній етап бажано проводити у формі запитань: що нового дізналися; якими навичкам оволоділи; чи може це бути корисним у житті. Слід обговорити питання щодо проведення самого уроку: що було найбільш вдалим; що не сподобалося; що потрібно змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні (учасники) змогли сформулювати відповіді на всі запитання. Для підбиття підсумків бажано відвести до 20 % часу уроку (заходу).
Інтерактивні технології (мозковий штурм, «займи позицію», розігрування ситуацій у ролях, ток-шоу тощо) активно використовуються у виховній роботі зі школярами.
Прогнозовані результати:
активізація пізнавальної діяльності всіх учнів, формування вмінь і навичок, ціннісно-смислових орієнтацій; розвиток суб'єктності, мотивації до навчання.




















Технологія
інтенсифікації навчання
на основі опорних схем і знакових моделей
Автор-розробник
— В.Шаталов.

Суть.
Принципи технології інтенсифікації навчання В.Шаталова: багаторазове повторення; обов'язковий поетапний контроль; високий рівень складності; блочне вивчення матеріалу; динаміка діяльності; використання опор, орієнтовної основи дій.
Особливості змісту
(за Г.Селевко): матеріал подасться великими дозами; поблочне структурування матеріалу; оформлення навчального матеріалу у вигляді опорних схем-конспектів; опорний конспект є наочною схемою, у якій подано інформацію, що потрібно засвоїти. Він є своєрідною конструкцією системи взаємопов'язаних символів як замінників системи фактів, понять, ідей, наділених певним смисловим значенням.
Технологічні етапи:
перший
— вивчення теорії у класі (пояснення біля дошки з допомогою крейди, наочних матеріалів, ТЗН; повторне пояснення за опорним конспектом — кольоровим плакатом; короткий огляд за плакатом; індивідуальна робота учнів над своїми конспектами; фронтальне поблочне закріплення матеріалу за конспектом);
другий
— самостійна робота вдома (опорний конспект + підручник
+ допомога батьків);
третій
— перше повторення — фронтальний контроль засвоєння конспекту (всі учні відтворюють конспект по пам'яті; учитель перевіряє роботи в міру надходження; одночасно проводиться
«тихе» та магнітофонне опитування; після письмової роботи — опитування вголос);
четвертий
— усне проговорювання опорного конспекту (це необхідний етап мовленнєвої діяльності при засвоєнні, що реалізується під час різних видів опитування);
п'ятий
— друге повторення: узагальнення і систематизація (уроки взаємоконтролю; публікація списку залікових питань; підготовка; використання усіх видів контролю (біля дошки, «тихе», письмове опитування тощо); взаємоопитування та взаємодопомога; ігрові елементи (змагання команд, розв'язування ребусів тощо)).
Прогнозовані результати:

формування системи знань, умінь і навичок; навчання всіх дітей незалежно від індивідуальних даних; прискорене навчання.

Технологія
рівневої диференціації навчання
на основі обов'язкових результатів
Автор-розробник
— В.Фірсов.
Суть.
Технологія передбачає уведення двох стандартів: обов'язкової загальноосвітньої підготовки (базовий рівень обов'язкового мінімального засвоєння знань всіма школярами); підвищеної підготовки (додатковий рівень визначає глибину оволодіння змістом навчального предмета здібними та працелюбними учнями).
Простір між ними заповнюється діяльністю, що забезпечує поступове та різнорівневе опанування навчального матеріалу, вибудуваного на основі запланованих обов'язкових результатів навчання. Останні мають бути доведені до учнів завчасно, зрозумілі й доступні абсолютній більшості.
Проходження базового рівня є передумовою навчання за додатковими, підвищеними стандартами.
Навчальний процес здійснюється на
індивідуально та максимально посильному для учнів рівні.
Особливості технології:
блочна подача матеріалу; робота з малими групами на декількох рівнях засвоєння; наявність навчально-методичного комплексу
(банк завдань обов'язкового рівня, система спеціальних дидактичних ма- теріалів, виокремлення обов'язкового матеріалу в підручниках та завдань необхідного рівня в задачниках).
Основна умова рівневої диференціації
— систематична повсякденна робота щодо усунення прогалин у засвоєнні матеріалу шляхом організації перездачі заліків. Система контролю та оцінювання навчальних досягнень передбачає:

тематичний контроль;

повну перевірку обов'язкового рівня підготовки;

відкритість взірців перевірних завдань обов'язкового рівня; виставлення оцінки методом складання (загальний залік = сума певних заліків);

подвійність в оцінці обов'язкового рівня (зараховано — не зараховано);

підвищення оцінки за досягнення, які перевищують базовий рівень;

«закриття» проблем (доздача, а не перездача);

можливість «дрібних» заліків;

кумулятивність підсумкової оцінки (річна оцінка виставляється на основі отриманих).
Прогнозовані результати
:
досягнення всіма дітьми обов'язкових запланованих результатів навчання з огляду на рівень розумового розвитку.






Технологія
модульно-блочного навчання
Автори-розробники
— Г.Лєвітас, В.Гузєев.
Суть.
Мінімальною одиницею навчального процесу є не урок, а цикл уроків
— модуль. Він буває одно-, дво- (два цикли) або чотириурочний (чотири цикли), кожен з яких є блоком із чіткою послідовною структурою.
Розглянемо структуру модуля 4-х циклів
.
Перший урок — вивчення нового матеріалу
(новий матеріал вивчається за завчасно складеним конспектом з одночасним поясненням учителя. Первинне закріплення відбувається у процесі роботи над зошитами з друкованою основою).
Другий урок — урок узагальнення
(перед уроком конспект вивченого матеріалу та запитання до нього відтворюються на дошці
(екрані). Учні опрацьовують матеріал за підручником самостійно та обговорюють у парах, відповідають на поставлені запитання учителю або учню-консультанту. Практикується відтворення конспекту в зошиті або його самостійне укладання учнями. Зазна- чимо, що учнівські пари формуються за принципом об'єднання дітей з однаковим рівнем розвитку і темпом роботи).
Третій урок — закріплення
(робота із зошитами з друкованою основою, виконання індивідуальних завдань творчого характеру).
Четвертий урок — корекція
(опитування за конспектом, підготовка й написання самостійної роботи).
Якщо тема програми складається із 15 уроків, то вони можуть вибудовуватися так: 2 цикли, 4 цикли, 4 цикли, 2 цикли, 1 цикл програмованого опитування, 1 цикл контролю, 1 цикл корекції.
Особливості технології:


основний навчальний період — модуль або цикл (уроків);

пояснювально-ілюстративні, евристичні, програмовані методи навчання;

основні форми організації навчання — бесіда, практикум;

засоби діагностики — поточні письмові програмовані опитування
(тести), контрольні роботи або заліки.
Домінуючий елемент технології
— зошит з друкованою основою, який розроблено за принципами теорії поетапного формування розумових дій як типовий засіб програмованого навчання.
Прогнозовані результати: формування системи знань, умінь і навичок учнів; досягнення запланованих результатів навчання.







Технологія
блочно-консультативного навчання

Автори-розробники
— П.Ерднієв, П.Ібрагімов, М.Щетінін, Н.Ґудзик,
В.Шаталов та ін.
Суть.
Концептуальні ідеї технології розроблялися на основі методів укрупнення (П.Ерднієв), концентрованого навчання (П.Ібрагімов), занурення
(М.Щетінін) та ін. Блок — це логічно закінчений, дидактично обґрунтований навчальний матеріал кількох уроків теми, розділу, що дає змогу сконцентрувати інформацію навколо провідних ідей навчального курсу.
Блочний підхід до вивчення програмового матеріалу супроводжується систематичним консультуванням. Він реалізується через систему уроків блочного викладу матеріалу.
Етапи технології
(за С.Боднар, Л.Момот, Л.Липовою, М.Головко):
Лекція
(усний виклад учителем матеріалу навчального блоку, що слугує основою для подальшої самостійно пізнавальної діяльності школярів).
Семінарські заняття
(обговорення учнями проблем, порушених на лекції. Кількість семінарів залежить від складності й обсягу теми, що вивчається. Вони поділяються на класичні (учні готують повідомлення, доповіді на основі запропонованої системи питань), робочі (план і завдання семінару повідомляються безпосередньо на занятті, що передбачає поточний контроль засвоєння навчального матеріалу в процесі виконання тренувальних вправ, розв'язування задач, обговорення проблем тощо)).
Лабораторний практикум або практична робота
(самостійно пошукова діяльність учнів; формування вмінь і навичок).
Уроки розв'язування задач
(занурення у проблему з метою розширення горизонту розуміння програмового матеріалу).
Залік
(теоретичні питання заліку доводять учням ще на початку вивчення теми, практичні — безпосередньо на занятті. Контрольно- оцінювана діяльність учителя).
Уроки цікавих повідомлень
(розвиток пізнавального інтересу, мотивації; застосування набутих знань на практиці).
Особливості технології:


блочний виклад матеріалу; систематичне консультування (індивідуальне, групове; поточне, підсумкове; учитель-консультант, учень-консультант), що супро- воджує кожен технологічний етап; групова форма роботи; алгоритмізація навчального процесу (робота за картками-
інструкціями, схемами-конспектами, використання методичних порад, пам'яток тощо); самостійна пошукова діяльність школярів; обов'язковий перелік базових знань і вмінь, що слугує своєрідною програмою дій для вчителя, учнів; систематичний контроль та оцінка успішності (попередній, поточний, тематичний).

Прогнозовані результати:


формування цілісних знань школярів; розвиток системного мислення, самостійної пошукової активності учнів; економія часу.


Технологія
колективного способу навчання

Автор-розробник
— А.Рівін.
Суть.
Колективний спосіб навчання — це така організація праці, в процесі якої навчання здійснюється шляхом спілкування в динамічних (змінних) парах, коли учасники вчать один одного. Технологія ґрунтується на принципах наявності динамічних (змінних) пар учнів, взаємонавчання, взаємоконтролю, взаємоуправління.
До складу технології належать такі методики:
вивчення текстового матеріалу; взаємообмін текстами та завданнями; розв'язання задач і прикладів за підручником; взаємні диктанти; вивчення віршів у змінних парах; робота з опитувальниками; вивчення іноземної мови.
Розглянемо одну з них.
Методика вивчення текстового матеріалу для будь-якого навчального
предмета.
Основні технологічні етапи:

Складається маршрут вивчення тексту за підручником.

Навчальний матеріал ділиться на 3—6 частин. Кожен учень працює в індивідуальному режимі.
Вивчення першої частини тексту в парі:
один учень читає текст,
інший слідкує за підручником; прочитане обговорюється: один переказує, інший доповнює.
Практикується паралельна робота з інформацією за іншими
джерелами
(хрестоматія, підручник іншого автора тощо); придумується заголовок до частини і складається план; записується погоджена назва заголовку і план цієї частини у зошит. На цьому пара завершує роботу. Учні об'єднуються у нові пари для роботи з другою частиною тексту.
У нових парах учні спочатку коротко повторюють зміст першої
частини;
звіряють та уточнюють свої плани; один переказує першу частину, інший із його зошитом слідкує за викладом, уточнює та доповнює. Відпрацьовується друга частина тексту (аналогічно першій). Учні розходяться та об'єднуються в нові пари для опрацю- вання третьої, четвертої, п'ятої частин тексту.
Опрацювавши текст в останній групі,
учень повідомляє учителю
(черговому учневі) про завершення роботи.
Формуються малі групи (4—6 осіб);
обирається ведучий, який надає кожному можливість викласти новий матеріал; група виставляє оцінки кожному індивідуально; ведучий подає вчителю список з оцінками. Останній з метою контролю може додатково перевірити знання двох-трьох осіб. Оцінки переносяться до класного журналу.
Прогнозовані результати:

засвоєння знань, умінь і навичок; розвиток комунікативних якостей особистості; виховання працелюбності.


Технології
групового способу навчання
Автор-розробник
— В.Дяченко.
Суть.
Організаційна структура групового способу навчання може бути комбінованою, такою що поєднує групову роботу учнів (один вчить бага- тьох), парну та індивідуальну. Однак домінуюче значення має групова форма роботи. До групових технологій належать: класно-урочна організація, лекційно-семінарська система, дидактичні ігри, бригадно-лабораторний метод тощо.
Особливості організації групової роботи
(за Г.Селевко): поділ класу на групи для вирішення конкретних завдань;
кожна група отримує певне завдання
(однакове або диференційоване) виконує його спільно під безпосереднім керівниц- твом лідера групи або вчителя; завдання в групі виконується у такий спосіб, що дасть змогу взяти до уваги й оцінити індивідуальний внесок кожного; склад групи непостійний. Він добирається зважаючи на те, щоб із максимальною ефективністю для колективу могли реалізуватися навчальні можливості кожного члена групи, залежно від змісту та характеру очікуваної роботи.

Технологічні етапи групової роботи на уроці:
Підготовка до виконання групового завдання: постановка пізнавальної задачі (проблемної ситуації);
інструктаж про послідовність роботи; надання групам дидактичного матеріалу.

Групова робота: ознайомлення з матеріалом, планування роботи в групі; розподіл завдань між членами групи;
індивідуальне виконання завдань; обговорення індивідуальних результатів роботи в групі; обговорення загального завдання групи (зауваження, доповнення, уточнення, узагальнення); підбиття підсумків групового навчання.
Підсумкова частина: повідомлення про результати роботи групи; аналіз пізнавальної задачі, рефлексія; загальний висновок про групову роботу досягнення поставленої мети. Коментування вчителем роботи групи.
Під час групової роботи вчитель контролює хід роботи в групах, відповідає на запитання, регулює суперечливі ситуації та порядок роботи, у випадку крайньої необхідності надає допомогу певним учням або групі загалом.
Найбільший педагогічний ефект навчально-виховного процесу досягається у процесі співвідношення колективних (60—70 %) та групових (30—40 %) способів навчання.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал