Та селищних рад




Pdf просмотр
Сторінка1/33
Дата конвертації02.01.2017
Розмір9.35 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

ВСЕУКРАЇНСЬКА
АСОЦІАЦІЯ СІЛЬСЬКИХ
ТА СЕЛИЩНИХ РАД
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
БІОРЕСУРСІВ
І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
ДОВІДНИК
ДЛЯ СІЛЬСЬКОГО
ТА СЕЛИЩНОГО ГОЛОВИ
Київ-2014

2
УДК 352.075(035)
ББК 65.32-21
Д 58
Рекомендовано до друку Науково-методичною радою
Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад
(протокол № 12 від 18 грудня 2013 р.)
Думки, тлумачення та коментарі належать тільки їх авторам.
Автори: В.К. Терещенко, О.М. Бородіна, В.П. Васільєв, В.Г.Вдович, С.М. Вегера,
О.Д. Витвицька, В.П. Галушко, А.А. Гребеннікова, М.П. Гриценко, Й.М. Дорош,
О.С. Дорош, К.О. Ємельяненко, В.Є. Івченко, Т.Г. Камінська, Н.М. Коробова,
П.В. Кравець, Ю.А. Краснова, В.І. Курило, Є.О. Ланченко, В.П. Лисенко, Г.К. Лоїк,
Є.В. Мілованов, Н.В. Морозюк, О.А. Муляр, А.Д. Остапчук, О.П. Павліщук, Ф.Т. Пана- сюк, І.В. Прокопа, А.Т. Ратушенко, В.С. Січкар, О.Б.Станкевич, М.М.Тимошенко,
В.А. Ткачук, О.В. Фартушна, М.І. Фурсенко, Г.О. Черкаська, А.О. Ярковий.
Редакція та упорядкування: В.К. Терещенко, Г.О. Черкаська, М.М. Лисенко,
Л.І. Лисенко, Н.О. Парецька, Н.В. Гринь.
Рецензенти:
Хвесик М.А. – доктор економічних наук, професор, академік НААН України;
Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку
Національної академії наук України»;
Пасхавер Б.Й. – доктор економічних наук, професор, академік НААН України;
Державна установа «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук
України».
ISBN 978-617-640-123-0
Цей Довідник був створений за підтримки проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Агроінвест. Здійснення зазначеного проекту стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через USAID. Зміст матеріалів Довідника необов’язково відображає точку зору проекту USAID Агроінвест або уряду США.
ББК 65.32-21
УДК 352.075(035)
© автори, 2014
© Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад, 2014
ISBN 978-617-640-123-0
©
Проект
USAID
АгроІнвест,
2014

3
РОЗДІЛ І.
ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ
СІЛЬСЬКИХ ГРОМАД
1. Сільський розвиток на базі громад
1.1. Сутність і політика сільського розвитку
Сільський розвиток і розвиток сільських територій: розмежування понять. Сприяння сільському розвитку є сьогодні одним із стратегічних напрямів державного регулювання суспільних процесів і вагомою складовою самоорганізації громадян у сільській місцевості в розвинених країнах світу. В
Україні ж подібні процеси продовжують розглядатись і спрямовуватись через призму розвитку сільських територій. Термін «сільський розвиток» вживають то як синонім поняття «розвиток сільських територій», то як доповнення, то як противагу йому. Тому є необхідність уточнити сутність цих двох понять.
Загалом згадані терміни (поняття) є різними варіантами перекладу англомовного терміну rural development, що дослівно означає саме «сільський розвиток». У найширшому розумінні ним позначається уся сукупність процесів, спрямованих на поліпшення добробуту, якості життя і якісних характеристик сільського населення на основі зростання сільської економіки, збереження довкілля та розширення доступу жителів до базових соціальних послуг.
В різні періоди суспільного розвитку в зазначеній сукупності особливої актуальності набували то одні, то інші процеси, з якими й асоціювалось поняття rural development. В останні десятиліття минулого століття в Україні особливо актуальним був розвиток сільської інфраструктури, після 2000 р. – відродження великотоварного виробництва, з яким пов’язувались надії на відновлення робо- чих місць та гарантованих заробітків у сільському господарстві. Саме це й закріпилось у масовій свідомості як основна характеристика поняття «розвиток сільських територій». Само собою вважалося, що перелічене здійснюється в
інтересах сільського населення. Проте невдовзі виявилось, що звужене тракту- вання розвитку сільських територій можна з успіхом використовувати для про- сування бізнесових проектів, добиваючись бюджетних субсидій на будівництво тваринницьких комплексів, розширення посівів експоорієнтованих культур, або
інвестицій у спорудження потрібної для бізнесу інфраструктури. Від таких проектів сільське населення має або незначну вигоду, або й зовсім її не має, часто отримуючи натомість екологічні проблеми. Характерно, що згаданим проектам нерідко надається перевага над фінансуванням будівництва, наприк- лад, закладів освіти, охорони здоров’я чи інших об’єктів, вкрай необхідних населенню.

4
Певних інтерпретацій набувало трактування сільського розвитку і в зарубіжних країнах. Але його основною характеристикою був і залишається людиноцентризм. Йдеться про те, що, по-перше, цей розвиток обов’язково має бути спрямований на задоволення потреб і забезпечення реалізації інтересів сільського населення і, по-друге, сільські жителі, їхні громади мають бути провідниками (ініціаторами) і активними учасниками його заходів. В Україні також необхідно саме так усвідомлювати зміст усього комплексу завдань, які сьогодні потрібно розв’язувати у сільському секторі. А вони, на відміну від вузько трактованого поняття «розвиток сільських територій», виражаються терміном «сільський розвиток».
Основні засади сільського розвитку. Головними проблемами сільської місцевості практично всіх країн світу є: нерозвиненість (слабкість) сільської економіки; відставання доходів сільського населення від доходів міських жителів, бідність; безробіття та відсутність якісних робочих місць; міграція молоді та працездатного населення у великі економічні центри; інформаційна
ізольованість; руйнування традиційного укладу життя на селі, втрата цінностей селянської культури тощо.
Визначальним чином це зумовлено змінами в сільському господарстві, з яким село (сільський сектор суспільства) нерозривно пов’язане. Підкоряючись загальним законам економічного розвитку, сільськогосподарське виробництво
інтенсифікується, нарощує продуктивність шляхом використання досягнень науково-технічного прогресу. Окрім позитивних результатів, це супроводжу-
ється і негативними наслідками для сільських жителів, сільського життєвого середовища та суспільства загалом. Серед них – погіршення якості та безпеки продуктів харчування, скорочення площ орних земель та їх поступове вис- наження, забруднення навколишнього середовища. Лібералізація ринків і глоба- лізація світового господарства лише загострили процес розшарування сільсь- кого населення, що обумовило появу концепції сталого сільського розвитку, суть якої полягає у досягненні довготривалого, економічно ефективного розвитку сільських громад при збереженні природних основ життєдіяльності та забезпечення економічної та соціальної захищеності всіх верств населення.
Сучасною методологічною основою формування політик розвинених країн світу у сфері сільського розвитку є Концепція багатофункціональності сільського господарства. Вона наголошує на існуванні «невідворотного» взає- мозв’язку між різними ролями та функціями сільського господарства у трьох взаємопов’язаних сферах: економічній, соціальній та екологічній. Йдеться про те, що виробництво продуктів харчування, а також інших сировинних та енергетичних продуктів можливе лише шляхом поєднання цих трьох сфер, кожна з якої виконує певні соціально-економічні та екологічні функції та забезпечує збереження традиційних знань при створенні національних продук- тів, обробітку та охороні сільськогосподарських земель і гармонічній взаємодії з живою природою.
Концепція багатофункціональності ґрунтується на визнанні сільського господарства специфічною сферою економічної діяльності, унікальною за

5
різноманітними суспільними результатами, які вона може продукувати одно- часно з виробництвом сільськогосподарської продукції. У процесі сільськогос- подарського виробництва не тільки створюються певні товари, які надходять на внутрішній і міжнародний ринки, але й продукуються суспільні блага нетовар- ного характеру, такі як продовольча безпека, екологічні послуги, красоти ландшафтів, культурна спадщина тощо.
Багатофункціональність сільського господарства є визначальною рисою багатофункціональності села як соціально-територіального сектора суспільства.
Водночас багатофункціональність села – поняття набагато ширше, ніж багато- функціональність сільського господарства, оскільки село виконує й інші важливі суспільні функції. До них зокрема, належать:
• виробнича – задоволення потреб суспільства в продовольстві та сільськогосподарській сировині, а також товарах і послугах інших галузей та видів економічної діяльності;
• соціально-демографічна – відтворення людського капіталу для забез- печення сільського господарства й інших галузей трудовими ресурсами;
• духовно-культурна – створення сільським населенням духовних цінностей, збереження національно-культурних традицій, охорона пам’яток природи, історії та культури в сільській місцевості;
• природоохоронна – підтримання екологічної рівноваги на великих територіях, охорона агроландшафтів, утримання заповідників, заказників, національних парків тощо;
• рекреаційна – забезпечення розвитку сфери оздоровлення та відпочинку населення;
• контрольно-територіальна – обслуговування інженерних комунікацій
і споруд, сприяння відповідним державним органам у забезпеченні суспільного порядку і безпеки на сільських територіях.
Формування політики сільського розвитку. З урахуванням викладеного вище під сільським розвитком слід розуміти такий процес, при якому забез- печується гармонійний розвиток усіх сфер села (виробничої, соціальної, духов- ної тощо) на основі самоорганізації сільських громад з максимально можливим використанням внутрішніх факторів розвитку (місцевих активів) при їх поєднанні з зовнішніми можливостями. За таким підходом в основі формування політики сільського розвитку лежить створення економічного підґрунтя для підвищення рівня і удосконалення якості життя сільського населення за раху- нок розвитку громад. Вихідною стратегічною настановою формування такої політики є спрямування її на підвищення доходів бідних, а не на підтримання їх комфортнішого існування в умовах бідності. Політика сільського розвитку повинна ґрунтуватися на кардинальних змінах у підходах до розвитку села, які полягають у створенні умов, за яких сільські жителі отримували б можливості заробляти більше, інвестувати у себе та у власні громади, розвивати свої села і території, в тому числі шляхом внесків у підтримання локальної інфраструк- тури з урахуванням пріоритетів кожної локальної сільської громади.

6
Централізовані підходи до розвитку сільських територій за принципом
«згори вниз» відходять у минуле. По-перше, бюджетні кошти на виконання заходів відповідних програм майже не виділяються через хронічну нестачу. По- друге, використання цих коштів є вкрай неефективним, значна частина їх втрачається «по дорозі» до запланованого об’єкта чи заходу. Вони мають змінитися на децентралізований підхід «знизу вгору», що опирається на саморозвиток громад. Якщо селяни беруть на себе більшу відповідальність за зміни в своїх громадах, то сільський розвиток відбувається ефективніше і на сталій основі. Залучення жителів до прийняття та реалізації рішень щодо майбутнього сіл розширює можливості їх розвитку на основі місцевих ресурсів
(активів) громад. Місцеві жителі розуміють компроміси між економічним роз- витком, якістю навколишнього природного середовища та соціальною справед- ливістю глибше, ніж бізнес чи урядовці на регіональному або національному рівнях, а також мають «місцеві знання» про неформальні ресурси та організації, що в цілому може сприяти успіху локальних програм.
Формування політики сільського розвитку вимагає й відповідних змін у всій системі державного регулювання суспільних процесів, зокрема (і насам- перед) в аграрному секторі. Аспекти сільського розвитку повинні виокремлю- ватися як в аграрній політиці, так і в складі інших політик (соціальної, регіо- нальної, регуляторної тощо) та в діяльності відповідних міністерств і відомств для того, щоб вони повніше враховували специфіку сільського населення і сільської місцевості при виконанні своїх функцій. Для координації ж роботи з формування та реалізації національної політики у сфері розвитку села на засадах державно-приватного партнерства доцільно створити Державне агент- ство сільського розвитку як центральний орган державної виконавчої влади, діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів України. Профільним міністерством у розв’язанні проблем сільського розвитку за прикладом інших держав, має бути аграрне міністерство, що нерідко відображається навіть у його назві (наприклад, у Польщі – Міністерство сільського господарства і розвитку села).
Відповідні зміни мають відбутися і на регіональному рівні. Разом з цим, при всій важливості інституційних перетворень, центральне місце у політиці сільського розвитку належить сільським жителям і їх громадам.
1.2. Сільська громада та її формування
Сільська громада. Поняття сільської громади не тотожне поняттю територіальної громади визначеному Законом України «Про місцеве само- врядування в Україні»
1
та іншими нормативно-правовими актами, а тим більше поняттю сільської ради як елементу адміністративно-територіального устрою.
1
«…територіальна громада – жителі, об’єднані постійним місцем проживання у межах села, селища, міста, що є самостійним адміністративно-територіальними одиницями,або добровільне об’єднання жителів кілької сіл, що мають єдиний адміністративний центр».

7
Сільські громади – це самоорганізовані сільські жителі, які поділяють спільний життєвий простір, об’єднані прагненням, готовністю і реальними діями до поліпшення свого економічного, соціального і екологічного становища, що створили для цього громадську організацію і визначили лідера з числа її членів.
У поданому визначенні важливою є наявність всіх елементів, що характери- зують громаду: відсутність хоча б одного з них ставить під сумнів наявність громади. Адже громада – це не проста арифметична сума людей, що проживають в одному місці – у селі, частині села («кутку») чи одній вулиці. Це суспільна і психологічна сутність, що характеризує місце, де разом проживають люди, самих цих людей і взаємовідносини між ними.
Щодо місця проживання, то визначення громади розглядає його передусім як поселення, де люди мешкають і задовольняють спільні щоденні потреби разом. Замість територіального кордону такі місця можна розглядати і як всеосяжні мережі взаємовідносин індивідуумів, що задовольняють щоденні потреби та виражають спільні інтереси. Водночас не всі взаємовідносини між людьми є основою для створення відчуття зв’язку, який характеризує громаду.
Лише через зважені, цілеспрямовані та взаємозалежні дії різні сегменти локального співтовариства виражають спільні інтереси та потреби. Цей процес взаємодії завершується виникненням громади.
Таким чином, громада – це гнучкий інститут сільського розвитку, який формується через соціальну взаємодію. Через взаємодію може виникнути таке
єдине ціле, яке є значно кращим, ніж сума його частин. Це не означає, що соціальні структури або системи не мають значення для виникнення громади.
Місцева економіка, соціально-демографічна структура населення, громадські організації, природні ресурси тощо життєво важливі для формування громади та її членів. Проте вони діють лише як елементи інституційного середовища та взаємовідносин серед місцевих жителів, а для становлення громади потрібна взаємодія між її членами.
Взаємодія – домінуючий та сталий показник локального життя, що напов- нює змістом його екологічні, культурні, організаційні та соціально-психологічні аспекти. Без такої взаємодії сільська громада не може існувати. Громада – це місцева умова для формування зв’язків не тільки всередині співтовариства, а й зі значно ширшим суспільством. За цієї умови більшість людей задовольняють власні щоденні потреби. Оскільки вони розділяють спільну територію, то й взаємодіють один з одним на щоденній та реальній основі. Ці взаємодії збільшують обізнаність щодо локальних питань та проблем і можуть привести до розвитку спільних дій, спрямованих на покращення благополуччя місцевого населення. Процес взаємодії виникає лише тоді, коли різні сегменти сільського співтовариства визнають спільні потреби, встановлюють канали зв’язку та співпрацюють для задоволення цих потреб.
Формування громади. Викладене трактування громади, звичайно, не є
ідеалізацією місцевої гармонії та солідарності. У будь-яких людських спільно- тах домінують власні інтереси, орієнтація на зовнішні ресурси, недовіра, конфлікти інші негативні явища. Це, однак, не означає, що громада не може

8
існувати. Громада виникає із взаємодії між різними соціальними групами, часто
із категорично різними або, принаймні, суттєво різними точками зору. Така взаємодія сприяє зближенню груп для оцінки спільних потреб та збільшення обізнаності в проблемах, які стосуються всіх мешканців. Для цього мешканці складають плани дій, які приносять користь всім учасникам та громаді в цілому.
Це бажання до дій не виникає на основі безкорисливих почуттів або переко- нань, що їхні спроби отримають винагороду. Розвиток громади базується на колективних потребах багатьох груп, які визнали або виробили спільну пози- цію. Задоволення цих потреб сприяє кращому благополуччю сільського співтовариства.
Таким чином, Процес формування сільських громад передбачає:
– ініціювання ідеї об'єднання сільських жителів для визначення спільних для них проблем і заходів щодо їх розв'язання;
– створення громадської організації з метою мобілізації внутрішніх активів і залучення зовнішніх ресурсів (у тому числі інвестицій); громадська організація розробляє стратегію розвитку громади і визначає поетапний план її реалізації;
– обрання компетентних місцевих лідерів, оскільки саме вони (а не сто- ронні особи) можуть виявити і активізувати у односельців бажання та здатність реалізувати спільні проекти;
– ідентифікацію місцевих проблем, які члени сільської громади вважають за необхідне вирішувати спільними зусиллями, та черговість їх розв'язання;
– визначення складу та обсягу ресурсів членів сільської громади, котрі залучаються ними для організації спільної діяльності;
– залучення зовнішніх ресурсів (у тому числі коштів державних цільових програм, коштів інвесторів, неурядових організацій, меценатів тощо);
– розбудову соціальних мереж сільської громади шляхом встановлення нею ділових зв'язків, пропагування локальних ініціатив цієї організації, лобію- вання її інтересів на всіх рівнях; вивчення та імплементування передового вітчизняного та зарубіжного досвіду діяльності інших подібних громад.
Лідерство у сільській громаді зумовлене її самоорганізацією. Функція лідера – очолювати людей, не примушуючи їх до певних дій. Лідер громади повинен досягти такого рівня соціальної взаємодії селян, щоб вони усвідомили спільні проблеми, визнали важливість спільних зусиль з їх розв'язання через самоорганізацію. Як свідчить вітчизняний досвід, на початку група ентузіастів на чолі з лідером започатковують консолідацію селян у громаду. Обов'язкова умова – якомога повніше залучення їх до ідентифікації та вирішення спільних проблем, урахування всіх існуючих думок. Завдання лідера – конвертувати конфліктний потенціал усередині громади у консолідовані дії.
Розвиток громади. В теорії розвитку громад виділяють два поняття –
«розвиток громади» та «розвиток у громаді». Термін розвиток у громаді вико- ристовується для характеристики змін, пов’язаних з розвитком місцевого бізнесу, підприємництва чи інших економічних структур. Цей процес зазвичай супроводжується створенням доданої вартості у сільському господарстві,

9
технологічною модернізацією місцевого виробництва, посиленням контролю над сільською економікою та іншими явищами, що пов’язуються з економічним ростом. У цьому контексті громада розглядається як економічне середовище діяльності сільських мешканців.
З точки зору результативності термін розвиток у громаді має конкретні результати і їхнє досягнення сигналізує про успіх та кінцевий результат розвитку. Такий розвиток передбачає також оцінку і залучення місцевих матері- альних ресурсів (активів) і визначення потенційного позитивного впливу, який буде досягнутий на певній території. План розвитку буде в такому разі зосе- реджений на успішному впровадженні сільського бізнесу. Спільне рішення про розміщення чи не розміщення бізнесу на території сигналізує про успіх чи невдачу зусиль щодо місцевого розвитку.
У той же час, хоча згадані показники розвитку у громаді є важливими, зосередженість лише на них ігнорує значення нематеріального (соціального) аспекту для добробуту місцевих мешканців, членів громади. Розвиток сільської економіки, у тому числі сільського господарства, навіть разом із внеском у підсилення ролі місцевої громади у економічних процесах, не є достатнім для того, щоб з’явилася громада. Одне лише підсилення місцевої економіки чи економічних структур на селі мало сприяє підвищенню соціальних та культур- них зв’язків між мешканцями, обговоренню та пошуку шляхів розв’язання їхніх спільних потреб.
Розвиток громади передбачає підсилення соціальної взаємодії між людьми. Це процес комунікацій та колективної мобілізації, становлення взаємозв’язків між членами громади. Прикладом розвитку громади може бути створення місцевої громадської ради. Такий процес зазвичай розпочинається з об’єднання різноманітних за інтересами та представництвом груп місцевого населення. Він передбачає, що спілкування жителів з цього приводу, різно- манітні контакти між ними будуть розвиватися таким чином, щоб охоплювали родинні, релігійні, професійні, аматорські та інші угрупування. Шляхом цільо- вої оцінки інтересів, потреб та можливостей цих угрупувань, а також їх готов- ності до дій, можуть бути підготовлені місцеві плани чи проекти громадського та економічного розвитку, які й відображатимуть процес згуртування і розвитку громади. Через такий розвиток громади буде сформована база, яка стане запорукою для нарощування зусиль у майбутньому, дозволить відбуватися довгостроковим колективним громадським діям.
У світі є чимало прикладів, які засвідчують, що там, де сільські жителі усвідомили важливість самоорганізації і згуртування з метою розв’язання своїх спільних життєвих проблем на основі мобілізації власних зусиль і місцевих ресурсів, вони можуть досягти вагомих успіхів. Правда, при цьому органи вла- ди і самоврядування надають їм певну допомогу, в основному консультаційну та організаційну.
Практична модель саморозвитку сільських громад, апробована у багатьох країнах, включає п’ять етапів. Починаючи із етапу самооцінки та організації, модель веде селян через планування дій та реалізацію якого-небудь проекту до

10
структурованої оцінки та відзначення успішно виконаної роботи. Саморозвиток громад веде селян в межах певної території (окремого села) до співпраці з
іншими селами у складі сільради чи між сільрадами, об’єднуючи зусилля окремих громад в економічному розвитку сільської місцевості, і, як наслідок, у подоланні бідності та покращенні якості життя.
Етап 1. Усвідомлення села як людської спільноти переводить громаду на наступний рівень саморозвитку, оскільки мешканці, які проживають в одному селі – це ще не громада; вони, зазвичай, не є одним цілим.
Етап 2. Родини об’єднуються і співпрацюють над розв’язанням кон- кретних завдань (над проектами), що стосуються громади. Зовнішні консуль- танти при цьому виконують роль наставника та помічника громади, допомага- ючи мешканцям виявити власні пріоритети, можливості та сукупний потенціал.
Селяни навчаються, об’єднуючись та діючи разом для формування громади.
Етап 2 характеризується проектами, які реалізовані з метою вирішення сьогоденних проблем, без всеохоплюючого сприйняття села як єдиного цілого.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал