Театральне мистецтво



Скачати 110.24 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації23.12.2016
Розмір110.24 Kb.

УДК 371.12:792
Наталія СТИХУН,
аспірантка кафедри загальної і соціальної педагогіки та акмеології
Рівненського державного гуманітарного університету



ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО
ЯК ЗАСІБ УДОСКОНАЛЕННЯ
ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

У статті розглядається значення засобів театрального мистецтва в
удосконаленні педагогічної майстерності вчителя на основі наукових
досліджень теоретиків та практиків педагогічної освіти проаналізована
суміжність акторської і педагогічної діяльності.
Ключові слова засоби театрального мистецтва, педагогічна
майстерність,творче самопочуття, артистизм, педагогічна техніка, культура,
слово, спілкування.

В статье рассматривается значение средств театрального искусства в
усовершенствовании педагогического мастерства учителя на основе научных
исследований теоретиков и практиков педагогического просвещения
проанализированы смежность актерской и педагогической деятельности.
Ключевые слова средства театрального искусства, педагогическое
мастерство, творческое самочувствие, артистизм, педагогическая техника,
культура, слово, общение.

In the article the value of facilities of dramatic art is examined in the
improvement of pedagogical trade of teacher; on the basis of scientific researches of
theorists and practical workers of pedagogical education the analysed contiguity of
actor and pedagogical activity.
Key words: facilities of dramatic art, pedagogical trade, creative feel, artistry,
pedagogical technique, culture, word, intercourse.
У поступальному розвитку сучасного суспільства, його інтеграції в світові освітні процеси особливого значення набуває проблема професійної підготовки вчителя. Початок
ХХІ ст. ознаменований глобальними трансформаціями, стрімким економічним та інформаційно-технологічним розвитком, потребує вчителя-професіонала, озброєного новітніми технологіями, методами і методиками учіння, універсальними знаннями для здійснення освіти і виховання підростаючого покоління. Вирішення складних завдань інтеграції вітчизняної освітив світовий освітній простір неможливе без ретельного вивчення власного історичного минулого, ознайомлення з педагогічною спадщиною видатних теоретиків і практиків, які стояли біля витоків педагогічної освіти. Однією з найбільш значущих задач сучасної педагогіки є вияв гуманістичного потенціалу освіти. Це зумовлює загальний соціально-моральний
та професійний розвиток особистості, її здібність до самостійного мислення, самоосвіти, творчої діяльності. Отже, педагогічна майстерність полягає втому, щоб відкрити перед кожною дитиною перспективи її розвитку, показати їй ті сфери, де вона може виявити себе, досягти найвагомішого успіху. Стрижнем професійної діяльності вчителя має бути педагогічна майстерність нарівні мистецтва, що забезпечується високим ступенем розвитку не тільки професійно необхідних якостей, умінь, навичок, але і педагогічного та театрального артистизму вчителя. Заглибоким переконанням А.С.Макаренка, оволодіння педагогічною майстерністю доступне кожному педагогу за умови цілеспрямованої роботи над собою. Майстерність — це те, — писав він, — чого можна добитися, і як може бути відомий майстер-токар, чудовий майстер-лікар, так повинен і може бути відомим майстром педагог. І кожний із молодих педагогів обов’язково буде майстром, якщо не залишить нашої справи, а наскільки він оволодіє майстерністю — залежить від власної наполегливості [9, с. Майстерність учителя формується на основі практичного досвіду. Проте не кожний досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є тільки праця, усвідомлена щодо її сутності, цілей і технології діяльності.
Мета статті — розкрити та показати суміжність акторської і педагогічної діяльності, вивчити стан цієї проблеми в теоретичній літературі на основі аналізу наукових досліджень теоретиків та практиків педагогічної діяльності.
Ю.Л.Львова висловлює свої переконання стосовно того, що акторське мистецтво, театралізація потрібні вчителю не для того, щоб кожного разу, спілкуючись з учнями, грати ту чи іншу роль, а для того, щоб, залишаючись самим собою, результативно здійснювати задумане педагогічне дійство, знати, як успішно творити педагогічний акт не на приблизному очікуванні дива, а на основі розрахованої педагогічної техніки [5, с. Дослідниця розглядає театральну педагогіку як ефективний засіб вироблення творчого робочого самопочуття вчителя. Вчитель — маг, віртуоз, фокусник, який вміє зробити урок безрозмірним, таким, що вміщує в себе великі історичні періоди, складні літературні і наукові долі, епохальні відкриття він — володар дум, лікар, духівник, і він же тягач, трудівник, асенізаторі водовоз, — так Ю.Львова характеризує відповідальну, багатоаспектну, прекрасну і важку працю педагога
[6, с. Таким чином, аналіз психолого-педагогічної літератури переконує, що для того, щоб бути творцем на уроці і поза ним, вчитель окрім володіння знаннями наукового матеріалу, діалектикою педагогічного процесу, психологією і логікою навчання, має оперувати знаннями і вміннями володіння своїм психофізичним апаратом, своїми почуттями, необхідними для творчої праці, знати свій організмі вміти підтримувати його у належному стані. Необхідно вміти враховувати особливості сприйняття і мислення учнів, швидко орієнтуватися у різних педагогічних ситуаціях, бути хорошим організатором, характеризуватися цілеспрямованістю, енергією, наполегливістю, терпінням, поблажливістю, проявляти уважність, чуйність, справедливість, захопленість
справою, оптимізм, гумор. Важливо, за висловом Ю.Львової, вміти радіти і гніватися, засмучуватись і сподіватись, побоюватись і ображатись, але з таким тактом, щоб не допускати капризності і несправедливості. Все це іще багато чого повинен на кожному уроці вчитель ! Кожний, а зовсім не якийсь особливий, наділений спеціально взятою напрокат особливою нервовою системою [2, с. 21]. Психофізичне тренування емоційної сфери, самовиховання почуттів, регуляція станів повинні бути природною невід’ємною частиною лабораторії вчителя. Психологічна праця над собою зробить емоції педагога готовими до активної дії, полегшить процес створення у собі тої внутрішньої енергії, психічного настрою, які сприяють творчому характеру педагогічної діяльності. Правильне самопочуття вчителя безпосередньо пов’язане з результатами професійного зростання, оскільки забезпечує здійснення свідомого принципового самоаналізу своєї діяльності, поведінки на уроці. Основою педагогічної діяльності є особистісні відносини між вчителем і учнем, багатство та неповторність їх внутрішнього світу. Великий чеський педагог Ян Амос Коменський у праці Велика дидактика, підкреслюючи важливість виховання учнів засобами театрального мистецтва, стверджував, що опанування акторською майстерністю необхідне для розвитку спостережливості, реакції, вміння робити відповідні рухи, тримати обличчя і руки та все тіло відповідно до обставин, змінювати та надавати звучанню голосу певного тембру і тону — іншими словами, виконувати будь-яку роль відповідним чином і в усіх випадках триматися природно [3, с. На думку С.Швидкої, театральне мистецтво є певною творчою домінантою діяльності шкільних педагогів, здатне ефективно впливати на підвищення рівня професійності вчителя, збагачуючи його духовно, розвиваючи емоційність, формуючи почуття [16, с. Виділивши елементи театрального мистецтва, які найбільшим чином впливають на удосконалення майстерності вчителя і сприяють ефективності навчально-виховного процесу, автор об’єднує їх у загальне поняття — театральну культуру вчителя, розуміючи під цим володіння теоретичним, практичним і духовним надбанням театрального мистецтва, що має бути спроектованим у навчально-виховний процес школи синтез знань, умінь і навичок у галузі педагогіки, театру та внутрішніх якостей педагога, міру творчого засвоєння і перетворення накопиченого людством досвіду. Результати перетворюючого експерименту С.Швидкої переконують, що з підвищенням рівня театральної культури учителя підвищується його рівень сформованості професійної культури взагалі і рівень майстерності зокрема. Таким чином, театральне мистецтво є однією зважливих передумов формування та розвитку педагогічної майстерності учителя-вихователя. Елементи театрального мистецтва з давніх часів займають значне місце в освітньому процесі. Театральна педагогіка успішно розвиває і закріплює артистичні, комунікативні, гностичні, організаторські здібності, які допоможуть педагогу досягти у професійній діяльності рівня мистецтва.
Учителю як режисеру важливо знайти золоту пропорцію всіх складових для максимального виявлення головного і в той же час виконати відоме правило Мінімум засобів — максимум виразності. Кінець уроку повинен давати початок новим думкам і примушувати з нетерпінням, хвилюванням і радістю думати проте, що продовження буде. Завдання педагога-артиста так зіграти свою роль з учнями, привнести в урок такі нюанси, щоб вони справдили надії і викликали емоційний відгук, зацікавленість повідомленим, прагненням осягнути те, про що йде мова. Емоційність, виразність мови, артистизмі зараз актуальні в освіті.
В.Ф.Моргун слушно зауважу Мистецтво актора повинно бути, по- перше, соціальним, по-друге, життєвим і лише по-третє, театральним, тим паче цей вираз справедливий у відношенні до майстерності педагога. Формула педагогічної майстерності, отже, має такий вигляд по-перше, моральність, по- друге, компетентність, і по-третє, артистизм [10, с.
Ш.О.Амонашвілі зазначав Якщо я хочу, щоб діти, які сидять за партами, дивляться мені в очі, чекають від мене чогось важливого, справді раділи кожному шкільному дню, виховувались та навчались. я повинен набратися сміливості і зіграти неповторну роль педагога-актора» [1, с. Педагогічний артистизм як складова педагогічної майстерності являє собою цілісну систему, для ефективного функціонування якої необхідний одночасний розвиток усіх її складових. Ця інтегративна якість є основою професійної виразності вчителя, тобто уміння яскраво, захоплююче висловлювати власні почуття і думки, обирати найдоцільніші методи взаємодії з класом, тим самим досягати більших результатів у навчально-виховному процесі. Основою педагогічної майстерності є педагогічна культура. Важлива заслуга в розробці питання педагогічної культури вчителя належить
В.О.Сухомлинському. На його думку, педагогічна культура вчителя є системним утворенням. Її головними структурними компонентами є педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної практики з позицій гуманізму. Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури
В.О.Сухомлинський вважав гуманістичну спрямованість особистості педагога, його психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне мислення, освіченість у галузі предмета, володіння педагогічними технологіями, уміння обґрунтувати власну педагогічну діяльність як систему. Важливою характеристикою діяльності вчителя є його мовна культура. Мова — найважливіший засіб спілкування вчителя з учнями, головний інструмент педагогічної праці. Великий педагог створив цілу теорію слова та його впливу на свідомість і поведінку дитини. Слово, на думку вченого, повинно бути змістовним, емоційно насиченим, мати глибокий сенс. Він називав слово найтоншим дотиком до серця. Важливою складовою педагогічної техніки, на думку А.С.Макаренка, є слово вчителя, у якому педагог повинен передати всю палітру своїх почуттів, свого ставлення до певного явища, вчинку, поведінки учня від простого незадоволення до гніву, від простого заохочення до глибокого задоволення
поведінкою вихованця. Стосовно цього він пише Треба вміти сказати це так, щоб вони (вихованці) у вашому слові відчули вашу силу, вашу культуру, вашу особистість [9, с. Крім того, відомий педагог зазначав, що мовлення справжнього вихователя-майстра повинно бути правильним, естетично виразним, емоційно насиченим. Педагоги неповинні припускати фривольного тону розповідання анекдотів, ніяких вільностей умові, передражнювання, кривляння. В окремих випадках можна припустити виявлення обурення, але тон повинен бути обов’язково виправданий серйозністю вчинку. Водночас А.С.Макаренко застерігав Він (тонні в якому разі не повинен мати характеру піднесеності, постійної бурхливості, істеричної напруженості, яка завжди неприємно б’є в очі і яка загрожує при першій невдачі зірватися і перейти в розчарування [7, с. Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості. Як ми вже зазначали, у стосунках учителя з учнями все має значення як учитель звертається до них, як висуває свої вимоги, робить зауваження, висловлює побажання яке при цьому емоційне забарвлення його мовлення, якою інтонацією супроводжує він свої слова, який при цьому має вираз обличчя, погляд. Особливості мовлення вчителя у взаємодії з учнями багато у чому залежать від його індивідуального стилю спілкування (це може бути спілкування-дистанція, спілкування-загравання, спілкування на ґрунті спільної творчої діяльності тощо, характеру його соціальних установок у педагогічній комунікації (які очікування вчителя від спілкування з дітьми, чи дає воно йому задоволення, чи втомлює) [4, с. Зрозуміло, якщо для вчителя характерні авторитарний стиль спілкування і негативні соціальні установки, то від нього не можна чекати коректних зауважень, доброзичливих інтонацій. Демократизму стосунках зумовить інший стиль мовлення, який продемонструє повагу і довіру вчителя до учнів. Багато вчених акцентують свою увагу на деяких аспектах проблеми педагогічної комунікації, особливо в контексті педагогічної майстерності. Український педагог І.А.Зязюн зауважує, що здатність учителя організувати спілкування стала підґрунтям продуктивної діяльності учня. Педагогічна комунікація є не тільки багатогранною, алей поліфункціональною. Вона забезпечує обмін інформацією і співпереживаннями, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії [11, с. Приклади майстерного використання мовлення як регулятора спілкування можна знайти в досвіді А.Макаренка. Видатний педагог, як відомо, будував свої стосунки з вихованцями, керуючись принципом якомога більше вимоги до людини, але, разом з тим, і якомога більше поваги до неї [8, с. Залежно від конкретних умов, він був серйозним і веселим, іронічним і обуреним, авторитарним і м’яким. У цьому діалектичність вияву його особистості, адекватність суто людських реакційна поведінку вихованця. Тон, характер його мовлення ніколи не принижували молоду людину.
Обмежений і глибоко нещасливий той педагог, хто розумом пригнічує свої почуття або не вміє ними оперувати. Педагогічну дію слід не лише розуміти, ай переживати, надихати почуттям. Дослідження свідчать, що під час педагогічного спілкування відбувається комунікативне «взаємозараження» педагога й учнів, що істотно впливає на їхнє творче самопочуття, а особливо на змістовний бік педагогічного спілкування, рівень пізнавальної діяльності учнів. Виникає педагогічне співпереживання. Педагог виступає як активатор співпереживання і заражає (термін запозичений із театральної педагогіки В.І. Немировича-Данченка ) учнів проблемою, спільним пошуком. Співпереживання, викликане в учнів педагогом, впливає й на самого педагога. Це, до речі, одна з найважливіших ознак, якщо незакономірностей, роботи актора на сцені. У педагогічній діяльності стосунки з аудиторією залежать від самопочуття педагога. Подібне спостерігається і в мистецтві театру.
К.С.Станіславський, наприклад, вбачав підґрунтя своєї системи не в таланті і темпераменті актора — він розумів, що цього навчити неможливо, — а в проблемі відповідного сценічного самопочуття. Його виникнення яку актора, такі в педагога ускладнюється тим, що майже постійно їм доводиться працювати з відомим матеріалом, а захопитись уже знайомим і звичним дуже важко. Постають питання як зберегти себе у творчому піднесенні і подати матеріал, неначе вперше Як зробити постійно повторюваний процес по- новому творчим Адже кожний виступ актора, кожний урок вчителя, кожна лекція професора — творчість, а творчість механічно не дублюється. Творче самопочуття в педагогічній чи акторській дії з відомим, повторюваним матеріалом завжди непокоїло і практиків, і теоретиків. Невипадково про це писав К. Ушинський: Повторюючи двадцятий раз одне й те саме, вчитель, звичайно, не може говорити з тим натхненням, яке збуджує симпатію та увагу слухачів а тимчасом він немає жодної методики, яка дала б йому можливість відчувати і підтримувати цю увагу [15, с. Ще до цього часу в педагогіці бракує таких методик, за винятком, щоправда, театральної педагогіки. Потрібна певна духовна підготовка перед початком творчості, щоразу, за кожного її повторення. Необхідний не лише тілесний, ай, головне, духовний туалет, — писав К.С.Станіславський у роздумах про високу творчу активність актора [13, с. Вчення К.С.Станіславського мали значний вплив на подальші дослідження у сфері педагогічної майстерності. Розробляючи систему діяльності актора на сцені, у своїй концепції акторського виховання, котру сам автор назвав теорією переживання, К.С.Станіславський звернув увагу на проблему сценічного спілкування. Згідно з нею актор на сцені перетворюється в персонаж, який зображає, переживає його почуття, живе його життям, тому, відповідно, це вимагає від актора спілкування з такими ж персонажами, партнерами по грі. Оскільки гра за теорією переживання є повноцінною життєдіяльністю, спілкування займає в ній одне з провідних місць Слово для актора — непросто звука збудник образів. Слово може збуджувати всі наші п’ять відчуттів [12, с.
Проблемі відносин між педагогом і учнем велику увагу приділяв
В.О.Сухомлинський, наголошуючи, що вихованець — це дзеркало вихователя [14, с. Тобто можна зробити висновок для того, щоб сформувати особистість з розвиненими комунікативними здібностями, потрібен педагог із високим рівнем сформованості цих здібностей. У роботах В.О.Сухомлинського ми часто зустрічаємо сам термін спілкування, особливо велику увагу педагог приділяє спілкуванню учителя з дітьми. Він ставив високі вимоги до педагогічного спілкування, а саме до мови вчителя, оскільки був переконаний, що з перших кроків навчання найважливішим елементом знань стає слово. Майстерність учителя якраз і полягає утому, щоб бути високоерудованою, висококультурною, доброю, щирою людиною, людиною, яка у своїй роботі застосовує різні методи та форми навчання, яка вміє викликати у дітей сльози радості і печалі, яка змусить замислитись, обміркувати, аналізувати. Педагог — це одночасно і режисері актор, який сам складає і грає, який сам вчиться і навчає. Навчає малу дітвору, яка вже встигла полюбити педагогів, перших просвітителів у їхньому житті, полюбити по-своєму, по- дитячому, але щиро і незаперечно. Адже глибока і незаперечна істина втому, що саме педагог учить їх жити в цьому широкому світі. Життя вчителя — це одвічна гра, де він актора учні — слухачі. І щоб зробити гру цікавою, треба бути досвідченим, талановитим актором і режисером. Мистецтво театру і навчання базується на синтетичній сценічній дії актора, в особі якого виступає вчитель, та акторського ансамблю або учнівського колективу (міміка, пантоміміка, жест, сценічне слово. Усі ці складники створюють дійство, щоб передусім через почуття людини, її переживання дійти до глибинних зрушень, очищення ідеалів, життєвих цілей підростаючої людини. Змінюються умови і засоби виховання та незмінним лишається головне призначення вчителя — навчити людину бути людиною. Але саме це і є найважчим, бо, як вважав Жан-Жак Руссо, вірний спосіб зіпсувати людину — це дати їй усе і не вимагати від неї нічого Тоді тиран буде до ваших послуг. Що ж таке майстерність Ми схильні вважати, що це поняття є багатогранним. Воно вимагає вміння читати на людському обличчі, і це читання може бути навіть описове. Нічого мудрого, нічого містичного немає втому, щоб по обличчю дізнатись про деякі ознаки душевних рухів. Педагогічна майстерність полягає також і у постановці голосу, в умінні керувати своїм обличчям. Але педагог не може не грати в своїй діяльності. Не може бути педагога, який не вмів би грати. Не можна ж допускати, щоб наші нерви були педагогічним інструментом, не можна припускати, що ми можемо виховувати дітей лише за допомогою сердечних мук нашої душі. Педагогові необхідно знати засоби вербальної й невербальної комунікації, бути емоційно пластичним для пояснення різних фрагментів, передачі власних почуттів. В основі педагогічного артистизму — знання
театральної педагогіки, оскільки чимало елементів методики педагогічного артистизму запозичені саме в неї. На сьогодні театральною педагогікою розроблено найбагатшу систему вправі тренінгів, що розвивають увагу, уяву, асоціативне мислення, пам’ять, здатність до дії та інші елементи творчості. Засвоюючи їх, педагог засвоює механізми сприйняття, взаємодії, природу творчого процесу. Учителеві необхідно вивчати природу сценічної дії, творчість К. Станіславського, котрий систематизував ті елементи творчості, які дозволяють зробити цю дію доцільною, продуктивною вжитті. Універсальність підходу К.Станіславського, що опирається у своїх дослідженнях на природні психологічні закономірності взаємодії людини з навколишнім світом, дозволяє говорити проте, що елементи ці повинні бути наявні на уроці.
Висновки. Засвоївши засоби театрального мистецтва, вчитель переконається, що сила переживань, розвиненість чуттєво-емоційної сфери його особистості й усього психофізичного апарату загалом є одним із найважливіших компонентів, які зумовлюють успіху його професійній діяльності. Оволодіння секретами театральної майстерності допоможе у розв’язанні такої важливої традиційної шкільної проблеми як подолання нудьги, буденності, хвороби байдужості. Багатющі теоретичні і практичні надбання театральної педагогіки сприятимуть формуванню у вчителя уявлень про свої професійні здібності, знань про самого себе та виробленню націй основі індивідуальних програм особистісно професійного зростання, індивідуальних форм педагогічної взаємодії, умінь та навичок спілкування, засобів трансляції своєї особистості, творчого підходу до професійної діяльності.
ЛІТЕРАТУРА

1. Амонашвили Ш.А. Педагогическая симфония: в 3 ч. /
Ш.А.Амонашвили. - Екатеринбург, 1993. - С. 320.
2. Горська О.О. Шляхи та засоби оволодіння майбутніми вчителями початкових класів педагогічною технікою автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук спец. 13.00.01 / О.О.Горська; Кіровоградський державний педагогічний інститут імені В.Винниченка. - Кіровоград, 1997. - С.
3. Коменський Я.А. Велика дидактика / Я.А.Коменський // Вибрані педагогічні творив т. - М Педагогіка, 1982. - Т. 1. - С. 162.
4. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении / В.А.Кан-Калик. - МС. Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя книга для учителя /
Ю.Л.Львова. - М Просвещение,
1992. - C. 139.
6. Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя книга для учителя /
Ю.Л.Львова. - М Просвещение, 1992. - С. 2.
7. Макаренко АС. Методика організації виховного процесу /
А.С.Макаренко // Творив т. - К Радянська школа, 1954. - Т. 5. - С. 481.

8. Макаренко АС. Творив т. / А.С.Макаренко. - К Радянська школа,
1954. - Т. 5. - С. 210.
9. Макаренко АС. Некоторые выводы из моего педагогического опыта /
А.С.Макаренко // Педагогические сочинения: в 8 т. - М Педагогика, 1984. - Т. 4.
- С. 400.
10. Моргун В.Ф. Личность и игра / В.Ф.Моргун // Проблемы освоения театральной педагогики в профессионально-педагогической подготовке будущего учителя. - Полтава, 1991. -
С. 15-17.
11. Педагогічна майстерність підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко,
І.Ф.Кривонос та ін.]; за ред. І.А.Зязюна. - 2-ге вид, допов. і перероб. - К Вища школа, 2004. - С. 112-113.
12. Педагогічна майстерність. Хрестоматія навч. посібник / упоряд.:
І.А.Зязюн, Н.Г.Базидевич, Т.Г.Дмитренко та ін.]; за ред. І.А.Зязюна. - К Вища школа, 2006. - С. 128.
13. Станиславский К.С. Собрание сочинений: в 8 т. / К.С.Станиславский. - К, 1953. - Т. 1. - С. 297.
14. Сухомлинський В.О. Вибрані творив т. / В.О.Сухомлинський; ред. кол.: А.Г.Дзеверін та ін.]. - К Радянська школа, 1979. - Т. 2. - C. 597.
15. Ушинский КД.
Избранные педагогические сочинения
/
К.Д.Ушинский. - МС. Швидка С.О. Формування педагогічної майстерності майбутнього вчителя засобами театрального мистецтва дис. ...канд. пед. наук 13.00.04 /
С.О.Швидка. - К, 1996. - С. 177.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка