Укладач: Пастернак А. В. педагог організатор Бережанської





Сторінка5/7
Дата конвертації08.11.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7
Тема. Співаймо славу тій події і тепер
Мета: прищеплювати любові повагу доісторичних та культурних надбань українського народу, інтерес до минулого виховувати почуття національної гідності, гордості засвою Батьківщину та народ, повагу до культурних цінностей, літературної спадщини та історії власного народу формувати світогляд. ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ Національна єдність — запорука державності України
Ве дуча. Ми пишаємося, що ми — українці, анаша Вітчизна — Україна, земля, дорога та мила серцю кожного із нас.
Декламують поезію В. Сосюри Любіть Україну під демонстрацію
відеофільму Мальовничі куточки України.
1 -й читець Любіть Україну, як сонце, любіть, Як вітер, і трави, і води, В годину щасливу і в радості мить, Любіть у годину негоди.
Любіть Україну усній наяву, Вишневу свою Україну, Красу її, вічно живу і нову, І мову її солов’їну. Між братніх народів, мов садом рясним,
Сіяє вона над віками.

107 Любіть Україну всім серцем своїм І всіми своїми ділами.
3-

й читець Для нас вона в світі єдина, одна, В просторів солодкому чарі.
Вона у зірках і у вербах вона, І в кожному серця ударі. У квітці, в пташині, в електровогнях, У пісні у кожній, у думі, В дитячій усмішці, в дівочих очах, І в стягів багряному шумі. Як та купина, що горить — не згора, Живе у стежках, у дібровах, У зойках гудків, і у хвилях Дніпра, І в хмарах отих пурпурових. й читець В грому канонад, що розвіяли в прах Чужинців зелених мундирах, В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях До весен і світлих, і щирих. Юначе Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну. Любіть у коханні, в труді, у бою, Як пісню, що лине зорею. Всім серцем любіть Україну свою, — І вічні ми будемо з нею
Ве ду чий. Україна — рідний край, земля з багатовіковою історією,

108 мальовничою природою, чарівною піснею, працелюбними, мудрими й талановитими людьми.
Ве дуча. Ми горді зватися українцями. Поклик рідної землі завжди відчували наші прадіди й діди, ті, хто живе в Україні такого доля закинула на чужину. Іде б не був українець, захвилюється аж до сліз, почувши рідне слово.
Ве ду чий Україна. Її майбутнє в руках молоді. Від нас залежить, якою буде наша держава А держава, які родина, має бути дружною, сильною, здоровою, щасливою.
Ве дуча. Якось батько зібрав синів і сказав Сини мої Живіть у мирі й злагоді, і тоді жоден ворог вам нестрашний, ніхто не зможе вас здолати. Сини стали заперечувати. Кожен вважав, що зуміє побороти ворога самотужки. Невже видумаєте, що здолаєте ворога, коли кожен із вас, як та гілка, яку вітер хилить у різні боки, а як сильніше дмухне — той зламає — мовив батько. — Ось спробуйте зламати цей оберемок гілля. Що, не можете Тож запам’ятайте: нікому ще не вдалося перемогти людей, які тримаються одне за одного, як ці гілки.
Звучить пісня Я України син (муз. П. Мрежук, сл. В. Крищенко).
Ве дуча. Упродовж століть землі України були розділені, належали до різних держав Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об’єднання розділених частин України в межах однієї держави.
Ве ду чий. У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народне раз переживав як гіркі, такі радісні події. Однією з таких сторінок нашого минулого — боротьба українського народу за соборність своїх земель.
Ве дуча. Щороку 22 січня весь український народ із вдячністю згадує тих героїв, які боролися за об’єднання усіх національно-демократичних сил українства, хто словом і ділом намагався відродити незалежну соборну Українську державу. Ідея всеукраїнської єдності формувалася ще за часів Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Запорізької Січі, Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини.

109
Ве ду чий Та реалізувати цю мрію після української революції 1917-1920 років, під час якої з великою силою розкрилися волелюбство і національний дух українського народу, утворилися дві демократичні держави — Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Республіка (ЗУНР. На жаль, дві роз’єднані держави не могли існувати як єдиний політичний, економічний організм, цьому заважав ряд причин. Незважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до соборизації всіх українських земель у власній державі.
Ве дуча грудня 1918 року представники державного Секретаріату ЗУНР
— К. Левицький, JI. Цегелоський, члени Директорії — В. Винниченко, С. Петлюра, П. Андрієвський, Ф. Швець підписали у Фастові договір про майбутнє об’єднання двох республік. Цей договір став першим і основним актом соборності, викликав схвалення українського загалу.
Ве ду чий З січня 1919 року на першому засіданні Української Народної ради було одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР і УНР. Часописи підкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборності українських земель.
Ве дуча. Директорія і Рада Народних Міністрів призначила святкування об’єднання УНР і ЗУНР на 22 січня. Мабуть, ця дата не була випадковою, адже вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостійною, незалежною державою, отже він мав стати днем подвійного всенародного свята — Незалежності і Соборності.
Ве ду чий січня 1919 року на Софіївській площі, біля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, у присутності десятків тисяч киян лідери УНР і повноважна делегація ЗУНР заявили про свій непохитний намір збудувати єдину соборну Українську державу.
Ве дуча. З раннього ранку місто було святково прикрашено. На будинках державних установ майоріли національні синьо-жовті прапори, Софіївський майдан прикрашала тріумфальна арка зі старовинними гербами України і Галичини.
Ве ду чий В Акті злуки проголошувалося Однині воєдино вливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України, Західноукраїнська

110 Народна Республіка {Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили, і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Республіка.
Демонструють фрагменти документального фільму Становлення
української державності.
Ве дуча. Ті вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї.
Ве ду чий. У розмаїтті жовто-синіх знамен 22 січня 1990 року наші сучасники поєднали живим ланцюгом злуки Схід і Захід України.
Утворюють з присутніх в залі живий ланцюг єднання
Ве дуча. Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності.
Звучить Державний гімн України.
Ве ду чий. Соборність — це символ, символ боротьби за волю, порозуміння між людьми, і часточка надії і віри у майбутнє в єдиній Україні, в Україні Від
Сяну до Дону.
Ве дуча Пам’ятаймо про незліченні жертви наших співвітчизників, покладені на вівтар незалежності, соборності, державності. Про героїв, що боронять нашу землю від ворогів.
Ве ду чий. Любов до землі, дорідного слова прирекли багатьох славних синів і дочок України на тюрми і поневіряння. За право бути українцями інколи доводилось платити кров’ю. Але Україна була, є і буде
Ве дуча. Віримо, до територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети — побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.
Звучить пісня Україно (музі сл. Т. Петриненка).
3-

й читець Україно, соборна державо,

111
Сонцесяйна колиско моя, Ні, не вмерла й не вмре твоя слава, Завойована в чесних боях.
4-

й читець Ти не загинеш, Україно І мова прадідна твоя, Що кожне слово в ній — перлина, Не вмре повік
5-

й читець Ми вірим в майбутнє твоє, Україно Говорять сьогодні дорослій малі. Боти в нас — найкраща, боти в насєдина, Немає такої, як ти, на землі.
Ве ду чий Наше свято підійшло до кінця. Сердечно бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди.
Ве дуча Глибокої віри у гідне майбутнє України
Звучить Молитва за Україну (сл. О. Кониського, муз. М. Лисенка)

112
ДОДАТОК 10
Пастернак Алла Віталіївна,
педагог – організатор

УРОК МУЖНОСТІ ДО ДНЯ ПАМ'ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ
Тема. Душу й тіло ми положим за нашу свободу…
Мета: познайомити учнів з трагічними подіями січня 1918 року під Крутами; на прикладі подвигу юнаків формувати й розвити мотивацію, спрямовану на підготовку до захисту Вітчизни виховувати почуття патріотизму, поваги доісторичного минулого українського народу, борців за незалежність України.
Обладнання: національна символіка та хрест, обрамлений терновим вінком, свічки, квіти. Оформлена книжкова виставка Крути подвиг і трагедія
Перебіг заняття
Організаційна частина
Звучить похоронний дзвін
Учень.
Минає рвучко рік зароком,
Неустанно дні пливуть, Увік віків залізним кроком Герої Крут Ідуть
Учень.
І креслять їх осяйні тіні В безсмертя славну путь – В віках віків бійці нетлінні Герої Круг

113 Не вмруть.
Шановні друзі Український народ щороку вшановує пам’ятьмолодих борців за волю, полеглих під залізничною станцією Крути. Ця битва стала символом героїзму та відданості Українській державі й національній ідеї, а її дата – 29 січня 1918 року – День національної трагедії. В чому ж трагедія
Основна частина

Наша держава не завжди була самостійною і незалежною. Багато років вона була під владою різних держав. Але наш народ завжди прагнув незалежності і всіма силами домагалися своєї мети. Одна зі спроб була здійснена в 1918 році.
25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради (а саме так називалась тоді наша Верховна Рада, де зараз створюються усі закони і державні документи) було прийнято IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки(саме так називалася в 1918 році наша держава. В той час керівництво нашою країною здійснювали більшовики. Більшовицька влада не хотіла віддавати свого молодшого брата, нашу українську землю. Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під проводом Муравйова на Київ.
Перегляд відеоролика Бій під Крутами»

300 українських юнаків-добровольців виступили на захист Української Народної Республіки і прийняли на засніженому полі нерівний бій із майже п’ятитисячною армією більшовиків. Основу українських добровольців складали бійці створеної за ініціативою молодіжного Братства Українських Самостійників Юнацької школи імені гетьмана Б.Хмельницького та Студентського куреня імені Українських Січових Стрільців – переважно

114 студенти Київського університету, Київського політехнічного інституту та учні старших класів київських гімназій.

Учениця. Ще юнаки, ще майже діти, А навкруги і смерть, і кров. На порох стерти, перебити – Іде на Київ Муравйов. Полків його не зупинити, Та рано тішитесь, кати Коли стають до зброї діти, Народ цей – не перемогти.
Учень.
Що там, що вперше з рушницею йти , Що там, що тому п’ятнадцять, – Так хороше вам на ворога йти, Співом гучним захлинатись. Хай вам вітри вибігають на шлях, Просять вернути, голосять, – Щоб наша доля лунає в полях, Щоб краще в світі жилося.
300 юнаків – цвіт тодішньої української патріотичної молоді – поклали буйні голови, захищаючи від захоплення Українську Народну Республіку. То були гімназисти і молоді студенти, не призначені до військової справи. Їх душам було огидне всяке насильство, убивство, бій, вони хотіли спокійного життя, світлого майбутнього, впевненості в завтрашньому дні. Бо тодішня влада забороняла їм вільно висловлювати свою думку, разом зустрічатися, проводити відпочинок.

115
-

А що було під Крутами?
-

Хто були ті юні завзятці
-

Якої нагороди сподівались юнаки, вирушаючи в бій
-

Чи вони вірили в свою перемогу
-

Чи сподівались на свою силу
Перегляд відеоролика «Пам’ятай про Крути

Бій під залізничною станцією Крути належить до однієї з найбільш трагічних сторінок української історії. Але трагедія булане лише втому, що під
Крутами загинув цілий Студентський Курінь. Справа, за яку вони полягли, є справді священною, тож смерть трьохсот борців на полі бою не можна сприймати лише як трагедію. Трагедія полягала втому, що внаслідок тодішньої політики Українського Уряду українська держава лишилася без своєї збройної сили, без армії. І тому на заклик Україна в небезпеці Захистіть її відгукнулися лише 300 студентів, якій виступили захищати Україну.
Це були добровольці-студенти вищих шкіл Києва, учні вищих класів українських гімназій, невеликого складу Першої української юнацької військової школи та кільканадцятьох слухачів школи військових лікарських помічників, найстаршому з яких – 21 , молодшим пороків січня 1918 року виїхали молоді вояки з Києва – в напрямі Бахмача, та доїхали тільки до малої станції Крути (залізнична станція між Бахмачем і Ніжином)(показати на
карті). Далі був ворог. Тут висіли й окопались молоді юнаки, тут і зав’язався бій із підготовленим та добре озброєним ворогом.
Бій розпочався о 12 годині дня і фактично безперервно тривав до пізнього вечора. Юнаки мужньо відбивали атаку ворога, не залишаючи своїх позицій. Протягом п’яти годин українські підрозділи стримували ворожі напади. Проте невдовзі, скориставшись кількісною перевагою, наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого

116 становища, студенти пішли в атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів були захоплені і замордовані.
Перегляд відеоролика Ніколи не плач

Учень. Тут юнь прекрасна і свята Встелила землю вмить єдину Це був перший і останній бій юних захисників української незалежності, а для більшості – перша і остання у їхньому житті ніч, проведена поза батьківським домом.
Уже в березні 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі. Коли армія УНР повернулася, на полі було зібрано кілька десятків тіл полеглих і перевезено їх до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. 19 березня їх було поховано в братній могилі на Аскольдовому цвинтарі. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним.
Учень.
Як сніги покриють землю Рядном білим не забудь
Спом'янути тую славу, Що лишилась нам з-під Крут. Триста юних одчайдухів...
Стократ більший був там враг,— Не вступились, не подались, Всі лягли там на полях. Вічну славу здобували Україні біля Крут,

117 Не забудь героїв триста,
Спом'яни їх, не забудь
(Д. Гавриш)

На сцену виходять діти і засвічують свічки

Під Крутами впали студенти Олександр Попович, Володимир Шульгін, Божко
Божинський, Андрій Дмитерко, Сидір Пурік, Олександр Шерстюк, Борзенко-
Конончук, Кирило Головащук, Чижов, Сірук. Гімназисти Андрій Соколовський, Євген Тарнавський, Ганкевич, Ігнаткевич,
Пінський, сотник Омельченко та багато інших.
Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.
Учениця.
О, Боже наш добрий З високого неба Молитви сьогодні
Заносим до тебе. За тих, що боролись При станції Крути За нашу державу Із ворогом лютим.
(Леся Храплива.)
Звучить Молитва за Україну
(Сл. О. Конинського, муз. М. Лисенка)
Учень.
На Аскольдовій могилі Поховали їх —

118 Тридцять мучнів-українців, Славних молодих. На Аскольдовій могилі Український цвіт — По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадницька рука Квітне сонце, — грає вітер І Дніпро-ріка... На кого завзявся воїн Боже, покарай Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. На Аскольдовій Могилі Поховали їх.
( Павло Тичина, 1918 рік)
У наших предків був звичай удень поминання могили мертвих устеляти квітами і запалювати свічки. Запалимо йми свічки в пам’ять загиблих у боротьбі за утвердження незалежної України юнаків.
(Учні-читці підходять до столу і розкладають свічки у формі тризуба )

Учень.. Триста їх, як цвіт рясний, весняний, В снігових заметах залягло В їх серцях одне палке бажання Й в лютий холод полум’ям цвіло.

119

Вшануємо пам’ять героїв, замордованих під Крутами, хвилиною мовчання

Учень.. Вірую во єдиную, святую
Соборную Україну Багатостраждальну,
Єдинонароджену в муках і славі Для дітей своїх.
Учень..
Будем жити, боронити все, Що зветься краєм. Як Україні прислужити – минуле спитаєм. Встанемо з колін, братове, З кайданів, з руїни. Верне воля, встане Мати – слава Україні
Всі: Героям слава
Підсумкова частина
Подвиг українських юнаків, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі, патріотизму.
Вони – студенти, курсанти, школярі без вагань віддали молоде життя в
ім'я волі свого народу. У масштабах всесвітньої історії ця битва, може, й незначна. Вона не є зразком військового мистецтва. Проте вона – символ нескореного духу нашої нації.

120
Учень. Любіть Україну, як вірні сини, Віддати життя їй готові, Як юні сини, що життя віддали Під Крутами всі, як Герої ( Василь Криволап.)













121 ДОДАТОК 11
Григор'єва Ольга Євгенівна,
вчитель математики

УРОК МУЖНОСТІ ДО ДНЯ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ
БОЙОВИХ ДІЙНА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ

Тема:Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану
Мета: розширити знання учнів про історичні події в афганської війни через поезію і пісні донести до їхніх сердець основну думку війна – це безумство, це невиправдана жорстокість, ознайомити учнів з трагічною сторінкою нашої
історії;розвивати почуття гідності;виховувати в учнів почуття патріотизму, вміння співпереживати, виховувати повагу до учасників військових подій в
Афганістані.
Обладнання: географічна карта, кольорові ілюстрації,записи пісень, вирізки з газет,напис Часі досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану, плакати Наш біль – Афган», Як довго ця війна тривала, свічка, збірка віршів про події в Афганістані.
Хід уроку
Вчитель:
Ти – вічний біль, Афганістан, Ти – наш неспокій. І не злічить глибоких ран В борні жорстокій. І не злічить сліз матерів, дружин, дітей – Не всі вернулися сини із тих ночей…
Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдат. А тоді ж, йдучи упекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

122 Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пилі пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів.
Учень 1.
Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза —
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався.
Учениця 1.
Ясеночки! Синочки! Сини
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулись з війни ?
Скільки гибіє ще у неволі
...Роки летітимуть, мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі Мати солдата.
Цими словами ми починаємо урок пам'яті присвяченій річниці виводу військ з Афганістану, який називається День учасника бойових дій Афганістан
Вчитель
Пам'ять! Гірка пам'ять війни Вона ніколи незгасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам'ять! Що ти залишила Похоронки Сльози матерів Наречених, що недолюбили своїх хлопців Поминальний дзвін та тепло свічки

123 Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам'ять, від чого стікає кров'ю твоє наболіле серце Не йдуть, з пам'яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам'ять свої жалобні сторінки. Вшановує держава твої подвиги, віддаючи належне твоєму героїзму. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму серці Пісня Афганістан.
Учень 2.
Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти — своїх чоловіків і батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам'ятати, що серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.
Учениця 2.
Посивіли завчасно хлопці-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль одне одного. їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.
Вчитель:
Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто усіх вертає назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити ладна чужих територіях, віддавали абсурдні накази. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно- демократичній партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.
Вся вулиця на службу проводжала
Улюбленця свойого – Василя,
А парубчак потрапив до Афганістану.

124
Там ужене служба. Там – війна!.. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тис. У цій війні загинуло понад 15 тисяч наших солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Ця війна стала усвідомленням того, що гинуло покоління, народжене в х. Учитель. Послухайте оповідання Євгена Гуцала Остання надія. Читає учень)
Остання надія
Якось мені довелося бути свідком події, яка глибоко запала мені вдушу. Йшов черговий призов новобранців до армії. До військкомату прийшла ще нестара, але зморена, виснажена горем, з погаслими очима жінка.
- Ви до кого – здивовано питає офвцер літню жінку, відриваючись від друкарської машинки, на якій одним пальцем друкує якийсь папірець.
- Та от- каже Василина й повільно простягує оту повістку. – Ви прислали Черговий одразу бере повістку, читає.
- Ми прислали, - каже.
- Це для мого Василі- Так, заглядає в повістку офіцер. – Повістка для Василя Ярмоли.
З’явитися до військкомату на восьме число. І дивиться на Василину так, наче сподівається побачити за її спиною призовника, який з доброго дива навідався до військкомату разом з матір’ю.
- А де ж Василь Ярмола? – питає він.
- Н-нема…
- Як то нема У від’їзді, у відрядженні
- Нема Василя. Поховали Василя. Офіцер відкидається на спинку стільця, розводить руками.
- Поховали А ця повістка Але ж йому повістку прислали- З Афганістану в домовині привезли Василя, позаторік поховали.

125
- Ну – зводить брови черговий офіцер. – То як же це… З Афганістану привезли А ця повістка Він торопно супиться, розглядає повістку – й кудись іде, зникає в коридорі за якимись дверима.
Василина стоїть на порозі кімнати й чекає. На душі – тяжко-тяжко. Вона чекає ж чогось – і мучиться. Перегодя в коридорі лунає хода, повертається отой офіцер, всідається за двотумбовим столом і, ховаючи очі, каже
- Товаришко Ярмоло, можете йти. А вона стоїть, мовби не чує, бо ж нічогісінько не тямить. Тоді він зводить на не
Очі тверді, холодні.
- Ми ліквідували повістку вашому покійному синові, можете йти.
- Ліквідували – самі ворушаться вуста.
- Ліквідували. Йдіть.
Василині здається, що ноги її зараз підкосяться – й вона впаде.
Черговий офіцер чомусь починає сердитись, його худе, запалене обличчя береться червоними плямами-лишаями.
- Чи ви не розумієте Повістку виписали випадково, бо подивилися не в ту картотеку. Наплутали.
- То Василя таки вбили в Афганістані – вихоплюється у неї.
- Таж убили, убили, - береться черговий до друкарської машинки. – То вийдіть собі, немає для вас ніякої повістки. Яку тумані виходить Василина з військкомату надвір. Вона похитується
– і білий світ навколо похитується, наче і йому запаморочилося.
- Бож-ж-ж-женьку ж, Бож-ж-же мій, - заламуючи руки, шепоче вона вже на дорозі. А я стояв і дивився їй услід. І не було, мабуть, горя більшого для цієї жінки, як момент, коли згасла для неї остання надія.

126
І не було сорому більшого у мене за наших офіцерів, які не знайшли теплого співчутливого слова для Матері, яка віддала єдиного сина на закладання заради імперських амбіцій політиків…
Вчитель:Що ж то закраїна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку
Учениця 2.Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 мільйонів – афганців, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини х років це була одна з найвідсталіших країн світу.
Учень 2.Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. 3 мільйони чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масоване писемність серед населення, особливо серед жінок і дітей, висока смертність.
Учениця 1. У 1978 році афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу. У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони
“маджахетів”(“борців за віру. Україні спалахнула громадянська війна.
Учень 1.Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Розставити усе на свої місця можна лише зараз, коли доступнішою стає засекречена інформація. Каталізатором військового втручання стала Квітнева революція 1978 року, про яку ми щойно говорили. У результаті цього у грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний

127 договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з ЛІ. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному НДПА реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.
Учениця 2.Про те, що готують введення обмеженого контингенту в Афганістан , звичайно не знали. Але було передчуття чогось незвичайного. Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, наводили ладу тій країні вогнем і мечем. Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі обов’язки в Іспанії, Чехії, Угорщині…
Учень 1. В Україну з Афганістану не повернулося 72 військовополонених та зниклих безвісти. Слава Богу, чорний тюльпан не привіз їхніх домовин. Тож надія не помирає. Держава, не питаючи дозволу в матерів, відправляла синів навійну. І не тільки синів у матерів забрала війна, ай батьків у дітей. Діти чекали батьків, бо мами їм обіцяли, що вони повернуться. А покине було тата діти розмовляли з портретами…
…Літо проминуло, і пройшла зима,
А тебе, наш любий, все нема й нема.
Може заблукав ти, чи поліг в бою,
Ставши враз зорею у чужім краю?..
Вчитель.Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. А ціною було життя. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати уроків, коли ще тільки починається життя. Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував , скільки років довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. Страшна смерть будь-якої людини.

128
Через цю безглузду війну пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них
30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українців.
Учень2. Кількість загиблих збільшувалася б з кожним днем. Але, слава Богу, нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, із кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.
Учениця 1. Восени 1988 року за наказом Москви розпочалася операція Тайфун. Радянська авіація завдала нищівного бомбоштурмового удару по кишлаках уздовж траси Кабул-Саланг, якою мали виводити війська.
15 лютого 1989 року, ступаючи із сином помосту через Амудар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військ афганської війни
Вчитель: А скільки їх, молодих наших земляків загинули в цій війні…Ці імена навічно вписані в літопис нашої пам’яті. (перегляд презентації)
Учень 2:
Пам'ять ожива вогнем пекучих ран
Ніколи не забути нам тебе, Афганістан.
Від імені мами, що не діждалась сина,
Від імені дочасу посивілої дружини,
Від імені батька, що мовчки сумує,
Від імені сина твого вже, солдате,
Благаю, кричу я — війні вже повік не бувати.
Вчитель:
Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небеса може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори…

129
Учениця 1.Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.
Учень 1. Так, ми повинні розуміти їх. Нехай же наш урок мужності не закінчується і після дзвінка. Прийдіть додому, розкажіть про почуте своїм батькам, сусідам, однокласникам, бо про це повинен знати кожен, бо про це повинні пам’ятати всі.


ДОДАТОК 12
Пастернак Алла Віталіївна,
педагог - організатор

УРОК МУЖНОСТІ ДО ДНЯ ВШАНУВАННЯ
ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ


1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал