Управління освіти Луцької міської




Pdf просмотр
Сторінка10/11
Дата конвертації20.02.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
у розмови.
4. Дуже важливими є злагодженість і солідарність.
Коли, в родині, як у романі «Три мушкетери», один за всіх і всі за одного
– це мимоволі викликає повагу. І, навпаки, не викликає жодної поваги сім’я, в якій дитина грубо розмовляє з одним із батьків, а другий не втручається і навіть часом «підливає масла у вогонь», через ті чи інші причини підтримуючи юного агресора. Особливо непривабливо це виглядає з боку батьків – адже від чоловіка природно очікувати захисту. А якщо жінка змушена захищати себе сама, то чоловік ніби розписується у власній слабкості. І діти це чудово відчувають.
5. Навчайте дітей висловлювати вдячність.
Без неї поваги не досягнути. Невдячна людина не цінує ні інших людей, ні те, що вони для неї роблять.

95
6. Навчайте дітей піклуватися
А іноді треба не просто вчити, але й примушувати. Адже, як не сумно це визнавати, далеко не всі діти за характером чуйні й доброзичливі. Є й такі, яким подобається лише брати, а не давати. Майте на увазі, що підвищений егоцентризм небезпечний: він гальмує нормальне «дорослішання», сприяє
інфантилізму.
Хлопчиків важливо змалку привчати поступатися мамі місцем, допомагати їй нести пакети, відкривати і закривати двері в під’їзд, пропускаючи маму вперед, при виході з автобуса подавати мамі руку…
7. Передусім особистий приклад!
Безумовно, найкраще, щоб батьки, дідусі, хресні, старші брати та інші родичі чоловічої статі були гідним прикладом.
Татові варто частіше говорити при дітях своїй дружині щось хороше, разом з ними робити для мами приємні сюрпризи, дарувати подарунки.
Мамі ж потрібно більше розповідати про себе, про своє дитинство, школу, друзів і т.п. адже мати для дитини – це цілий світ, причому світ унікальний!
Дізнаючись про її смаки, інтереси, вміння, дитина збагачує і свій внутрішній світ, розвивається більш інтенсивно і гармонійно.
8. Читайте більше хороших віршів, казок, легенд, оповідань і повістей,
в яких оспівується материнська любов, обговорюйте їх із дітьми.
Мистецтво має величезну силу впливу на душу людини. Тим більше юної, яка підвищено вразлива.
ЗАГАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ, НА ЯКІ ДІТИ ЗАЗВИЧАЙ РЕАГУЮТЬ
ПОЗИТИВНО
1. Якщо можете, ігноруйте негативну поведінку та зосереджуйте увагу
на позитивних рисах. Діти потребують уваги. Відзначаючи їхні позитивні риси, ви мотивуєте їх поводитися так якомога частіше.
2. Мотивуйте гарну поведінку заохоченнями. Це може бути ваша увага або заохочувальні слова.
3.

Критикуйте поведінку, а не людину. Наприклад: «Битися не можна, тому що...», а не «ти поганий, тому що б'єшся».
4.Створюйте умови для навчання — наприклад: «Ти розбив чашку. Будь ласка, не неси наступного разу стільки чашок, адже ти бачиш, що їх легко розбити». Спонукайте дитину розуміти, що вона може помилятися, і це не є загрозою для ваших стосунків з дитиною, вони не припиняться через те, що відбулося.
5. Будьте твердими. Дітям необхідно почуватися в безпеці — частково ця безпека з'являється через знання «правил».

96
6.Не доводьте ситуацію до загострення. Краще не допустити конфлікту, ніж вирішити його.
7.Чітко проговорюйте, чого ви очікуєте, і що трапиться у випадку,
якщо зробити не так. Не думайте, що діти розуміють, що ви хочете від них, а тому пояснюйте, «чого саме» ви хочете. Наприклад, не говоріть «не роби безладу», а поясніть, що саме називаєте безладом.
8. Використовуйте конкретні вказівки. Наприклад, замість «не став туди чашку», скажіть — «постав чашку на стіл, а не на тумбочку». Таке спілкування дозволяє дитині взаємодіяти в позитивній обстановці, підвищує її самооцінку.
9. Будьте справедливими й давайте розповідати свої історії. Діти часто почуваються невислуханими, їм ні з ким поділитися своїми думками.
10. Мотивуйте позитивними словами. Помічайте речі, які діти роблять добре. Позитивні реакції на сильні сторони дитини підвищують її самооцінку.
11. Дозволяйте дітям брати відповідальність за інших на себе. Це підвищує значущість досягнень дитини та її самооцінку.
12. Підвищуйте почуття контролю в дитині. Давайте дітям робити вибір і приймати рішення (хоч і не завжди варто залишати за дитиною останнє слово).
Це посилює почуття відповідальності дитини за своє життя й зменшує безпорадність. Таким чином дитина розуміє, що вона може одержувати те, що
їй необхідно, без «сцен» (наприклад, лементу, плачу).

13. Слухайте і співчувайте почуттям/думкам, які виражає дитина (або які, на вашу думку, дитина переживає), навіть якщо ви не погоджуєтеся. Це дозволяє дитині зрозуміти, що ви цікавитеся нею і що ви справедливі.
14. Убезпечте її від сторонніх спостерігачів або виведіть дитину із
ситуації. Відокремлення від дитини на певний час хоч і, ймовірно, буде позитивним, але в такий спосіб легко збільшити в неї почуття ізольованості та відстороненості. Краще наблизити дитину до себе, ніж відштовхувати її, виводячи із ситуації. Наприклад, якщо виникає бійка, краще запропонувати дитині піти разом з вами, ніж відіслати її за чимось.
15. Не перебільшуйте з покараннями. Запитайте себе (тільки чесно), якби ви були дитиною, чи здалося б вам це справедливим?
16.Виходьте зі складних ситуацій із почуттям гумору, хоча гумор не повинен доходити до висміювання або приниження дитини.
17. Просіть вибачення у випадку, якщо ви помилилися; якщо це доречно
— поясніть, чому ви повелися саме так. Це показує дитині, що помилятися — нормально, а також те, що на помилках потрібно вчитися. Така поведінка сприяє встановленню довіри й поваги.

Пам'ятайте: Ви — доросла людина! Не втрачайте терпіння!


97
НАЙПОШИРЕНІШІ ПОМИЛКИ,
ЯКИХ ПРИПУСКАЮТЬСЯ БАТЬКИ

Побутові погрози
"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав.
Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".
Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, запевняємо Вас, сприймає все набагато складніше. Такі по- грози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.
Авторитарні накази
"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."
Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.
Критика "глухого кута"
"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько",
"Учу тебе вчу, а все марно".
Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї.
Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.
Образливі прізвиська
"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень",
"І в кого ти такий йолоп уродився?"
Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у
її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.
Невмотивований допит
"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".
Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Малюк розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.
Безапеляційні твердження
"Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла",
"Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

98

Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.
Несвоєчасні поради
"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".
Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.
Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом
дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не
дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для
батьків.

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ПОВОДИТИСЯ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ:
1.

Чітко уявіть собі мету, яку ви переслідуєте.
2.

Переконайтеся, що всі, хто задіяні у процесі виховання дитини,
ознайомлені з вашими цілями.
3. Вирішіть, що повинно слідувати за небажаним вчинком дитини.
Ваша реакція на її вчинок повинна завадити бажанню дитини вчинити так ще раз. Намагайтеся реагувати спокійно та м'яко, але так, щоб ваша реакція подіяла. Не варто бути занадто суворим зі своїм малюком, тим більше, що деякі міри краще залишити про запас.
4.Реагуйте на небажаний вчинок дитини негайно.
Маленькі діти та старші діти з труднощами розвитку швидко забувають про свої вчинки. Реакція із запізненням може бути безглуздою і лише спантеличить малюка. Подія повинна бути свіжою в пам'яті дитини. Якщо брат або сестра малюка прибіжить з прогулянки і скаже: «Мамо, Марійка тільки що зробила те й те», то застосовувати якісь міри потрібно вже.
5.Будьте послідовними у своїх діях.
Реагуйте кожного разу, коли ви помітите небажану поведінку дитини, і
реагуйте однаково. Безперечно, виникатимуть ситуації, коли ви просто будете не в змозі відреагувати належним чином, як, наприклад, під час поїздки на автобусі, де неможливо „ізолювати" дитину. Однак, якщо ви залишатиметесь вірним своїй реакції в усіх інших ситуаціях, коли їй ніщо не заважатиме, ці неминучі винятки не будуть мати значення.

99

6.Будьте готові до того, що поведінка малюка, перед тим як
поліпшиться, може погіршитися.

Коли дитина відчує, що ви по-іншому реагуєте на її поведінку, вона захоче випробувати цю нову систему відносин. Вона буде у різні способи намагатися перевірити, чи не вдасться їй уникнути якихось наслідків або змінити ваші наміри. І починається «змагання на впертість», де тато думає: «Ні, я не буду, НЕ БУДУ звертати на неї уваги», а малюк думає: «Подивимось, чи вдасться татові не звертати уваги і на ЦЕ.» Ось чому просто конче треба, щоб ви наполегливо та послідовно застосовували свій новий підхід хоча б два тижні.
Коли ви переконаєте малюка, що ви справді серйозно налаштовані, почнуть з'являтися позитивні результати. Постійні зміни та перевлаштування вашого підходу можуть тільки ускладнити ситуацію. Дитина зрозуміє, що вона завжди може знайти спосіб змінити наміри мами та тата.

Що ж стосується позитивних моментів...
7. Заохочуйте правильну поведінку дитини.
Це так само необхідно, як і вчасна та послідовна реакція на небажану поведінку, але про це легко забути. Ви і не помітите, як вирішення проблемної поведінки цілком заволодіє вашою увагою; для того, щоб дозволити собі трохи відпочити, скористайтеся моментами, коли ваш малюк поводить себе гарно.
Намагайтеся бути неподалік від дитини, щоб ви могли спостерігати за її гарною поведінкою та хвалити її. Дитина повинна усвідомлювати, що це не вона особисто, а певні її вчинки викликають ваше незадоволення. Для того, щоб упевнитися в цьому, їй необхідно постійно чути вашу похвалу за хороші
вчинки.

8.Формуйте у дитини позитивні навички, за допомогою яких вона
зможе позбутися проблемної поведінки.
Вже говорилось про необхідність формулювання цілей позитивного характеру, які б надавали дитині можливість навчитися альтернативної поведінки на заміну небажаної. Починайте займатися розвитком позитивних навиків дитини в той самий час, як ви привчаєте її до вашої певної реакції на її негативні вчинки. По можливості починайте вчити дитину безпосередньо тоді та в тих ситуаціях, коли в її поведінці проявляються певні проблеми.

9.Залучайте до виправлення поведінки дитини всіх зацікавлених у
цьому людей.

Зрештою, усім, хто спілкується з вашою дитиною, необхідно виробити певну стратегію, щоб справитися з її проблемною поведінкою, тому, якщо ви запропонуєте їм вашу, нічого поганого в цьому не буде. Навіть дуже маленькі діти можуть навчитися так реагувати на поведінку їх братика або сестрички, що
їхня реакція не принесе останнім задоволення, на яке вони розраховували. Зі

100 своїми образами маленькі діти майже завжди прийдуть до вас («Мамо, Марійка мене штовхнула»), і у вас з'явиться можливість не тільки втішити їх, але й дати пораду («Ти відразу ж відходь від неї, коли вона тебе штовхає. Навіть не дивися на неї. Приходь і грайся зі мною замість цього»). Дуже важливо, щоб усі, хто тим чи іншим чином мають стосунок до малюка, хвалили його за гарну поведінку та заохочували використання нових навиків.
10.Ведіть записи результатів.
Хоча б у перші два тижні занотовуйте кожен раз, коли дитина поводить себе не так, як вам би того хотілося, та кожен раз, коли вона використовує нові навики, яких ви її вчите. Іноді, коли ваша програма навчання набирає повних обертів, буває так важко зрозуміти, є позитивні зрушення чи ні. У такий спосіб ви зможете в цьому переконатися. Ваші записи, зроблені за декілька днів до початку занять, забезпечать вас матеріалом для порівняння. Нотатки, зроблені до та після початку процесу виховання, допоможуть вам вирішити, чи слід продовжувати рухатись у тому ж напрямку, чи варто змінити стратегію.

Слідкуйте за собою.
Постійно притримуватися цих правил змогли б тільки ідеальні батьки, якщо такі взагалі існують. Навіть дуже досвідченим батькам та вихователям важко справлятися з проблемною поведінкою. Коли у вас щось не виходить, намагайтеся не виплескувати своїх емоцій при дитині, але якщо ви все ж таки не стрималися, не варто розчаровуватись. Якщо ви знаєте, до чого прагнете, та працюєте за планом, ви, зрештою, досягнете своєї мети.
Ймовірно, настав час попросити додаткової допомоги у членів родини або друзів, або подумати, як вам відпочити від хатніх справ.
Хваліть себе за кожне невеличке досягнення вашої дитини. Адже вирішення цієї проблеми полегшить життя як вам, так і вашій дитині.
Навчивши вашу дитину, як потрібно поводитися, щоб мати багато друзів, оволодівати новими навичками та отримувати задоволення від власних позитивних діянь, ви відкриєте їй двері у світ нового досвіду та повноцінного життя.

ДОПОМОГА ДИТИНІ, ЯКА ЗНАХОДИТЬСЯ В СТАНІ ГОРЯ
Етапи протікання горя наступні: фаза шоку і заціпеніння, фаза страждання та дезорганізації, фаза відновлення і фаза завершення. Не дарма більшість культур і релігій відводять на траур один рік, тому що природне, нормальне переживання горя в середньому триває в межах року.
Чим можуть допомогти близькі люди дитині, яка знаходиться в стані горя:
1.
Завжди і у всіх випадках повідомляйте про смерть близької людини, та беріть з собою на похорон.

101 2.
Як батькам, так і дітям потрібно проговорювати свої почуття. Не вирішені вчасно конфлікти, непроговорені почуття затримують подолання дитячого горя. Можна написати лист померлій людині і прочитати на кладовищі чи поговорити з фотографією. Деколи, це єдиний спосіб дати дитині полегшення. Спільно відзначати дати, пов'язані з життям померлого.
3.
Ваші спроби втішити дитину цілком даремні. Вона всеодно вас «не чує».
Те, що дійсно можна зробити - це ходити за нею «хвостиком», ні на секунду не випускати її з поля зору, не залишаючи на однині з собою.
4.
Якщо дитина вчиться в школі, краще декілька днів звільнити її від занять, важливо повідомити однокласників, вчителів, друзів, щоб вони могли належно її підтримати.
5.
Якомога більше і частіше торкайтесь дитини, яка тяжко переживає горе.
Інколи буває достатньо одних тактильних контактів, щоб вивести дитину з тяжкого шоку, дієвими є прогладжування по голові. Якщо при цьому вам вдасться викликати сльози, то це на краще. Переконайте дитину, що плакати в такому випадку не соромно.
6.
Якщо дитина плаче, то не завжди треба її втішати. Сльози дають можливість сильної емоційної розрядки, «очищають». У деяких випадках необхідно викликати у дитини сильні почуття (в окремих випадках навіть злість), які допоможуть «вийти» з шоку.
7.
До 40 днів дітьми оволодіває почуття порожнечі, вони починають боятися за життя рідних та близьких (страх перед смертю батьків). Будьте спостережливими,не дайте заглибитись у цей стан,
8.
Уявлення про смерть мають вікові і культурні особливості. Діти уявляють
її у вигляді людини. Так, діти 5 - 9 років пов'язують смерть з певним обличчям, або думають, що вона невидима і ховається в таких місцях, як кладовище. Тому важливо давати про смерть точну і детальну
інформацію, дозволяти задавати запитання. Необхідно пояснити зміст і невідворотність цієї фази життя. Бути готовим до запитань і чесними при відповіді на них.
9.
З часом потрібно «завантажувати» як дорослих, так і дітей домашніми справами, це допоможе відволіктися від основної проблеми, проте режим повинен бути поблажливим. Дітям можуть допомогти спеціальні казки,
історії, книги на тему смерті та переживання втрати.
10.
Не дивитись весь час на дитину жалісним та співчутливим поглядом.
Корисно навіть сказати наступне: «Як тобі не соромно, ти думаєш лише про себе і тебе не турбують ті люди, що знаходяться поряд з тобою».

102 11.
Ви повинні розуміти, що дитина переживає, проте «не підживлюйте», не закріплюйте у неї такий стан.
12.
Оточуючі повинні допомогти дитині звернутися до майбутнього, повернути її обличчям до подальшого життя, допомогти будувати різноманітні плани.
13.
Знайти образу померлої людини постійне місце у вашому житті, зберегти пам'ять про неї.
14.
Пам'ятати про позитивну роль релігії та духовної підтримки у період подолання горя.
15.
При ускладненні реакції втрати звернутись за психологічною допомогою.

Важливо зрозуміти, що горе - довготривалий процес, який дитина буде долати поступово. Шок від пережитого проходить по мірі того, як дитина буде ставати старшою і «мудрішою». Проте, діти, які пережили травму хоча б один раз, в подальшому будуть завжди більш чутливі до розлуки, ніж інші.
Головне, постаратись пояснити дитині, що не дивлячись на те, що відбулося, життя продовжується і всім необхідно жити далі з тими людьми, що живуть поряд і люблять її.

ЯКЩО БАТЬКИ РОЗЛУЧИЛИСЯ
У неповній родині, особливо у тій, що утворилася після розлучення, стосунки між матір'ю і дитиною (чи між батьком і дитиною) можуть розвиватися за моделлю «культ самопожертви». У цьому випадку замість прояву любові, ніжності і турботи про дитину залишена мати (батько) проявляє насамперед біль, провину, сум. Під впливом емоцій дорослого дитина відчуває тривогу і непевність. Адже у моменти, коли матір (батько) поринає у свої переживання, вона (він) залишає дитину емоційно покинутою. І дитина змушена не лише самостійно справлятися зі своїми переживаннями, а й якось пояснювати для себе поведінку матері (батька). Найчастіше дитина стає на позицію самозвинувачення. Негативні висловлення на адресу одного з батьків вона сприймає як спрямовані на неї саму. Сором, провину і щирий біль, які при цьому переживають діти, складно описати словами. Нестерпність почуттів може виражатися в аутоагресії або агресії, спрямованій на навколишній світ.
Дуже важливо, щоб у дитини була змога бачитися з тим з батьків, хто не живе у сім'ї. Навіть короткі зустрічі, які для стороннього спостерігача можуть видатися марними, залишаються у пам'яті дитини.
Рекомендації батькам, які розлучилися, щодо підтримання психологічної
безпеки їх дітей

Давайте дитині змогу постійно підтримувати з вами контакт.

103

Говоріть з дитиною і підтримуйте її. Уважно слухайте розповіді дитини про те, що вона вважає важливим і значимим.

Розвивайте зовнішні соціальні зв'язки вашої родини. Створюйте умови для формування у дитини навичок поведінки, властивих її статі. Надавайте дитині змогу спостерігати за поведінкою інших чоловіків (жінок), спілкуватися з ними й одержувати їх підтримку. Це можуть бути друзі, тренери, керівники гуртків, студій тощо.

Хваліть дитину частіше, ніж карайте. Фокусуйтеся на позитивній стороні життя. Емоційно стабільна психологічна атмосфера у родині допоможе дитині зберегти довіру до світу, зміцнить почуття гідності і впевненості у собі.

Приймайте право дитини на її минуле і спогади про нього, навіть якщо вам ці спогади не приносять нічого, крім болю.

Не змушуйте дитину докладно розповідати про зустрічі з вашим колишнім партнером. Поважайте її право на особистий простір і почуття. Якщо ж ви все ж одержали відповіді на запитання про зустріч, залишіть коментарі при собі, як би складно це не було.

Пам'ятайте! Критика, іронія і психологічний тиск негативно позначаються на взаємній довірі.

ВИХОВУЄМО НЕБАЙДУЖИХ…
Щоб долати життєві перешкоди, реалізовуватись,
неповносправна дитина і її сім'я потребують
допомоги та підтримки інших людей, суспільства.
Ми усі відповідаємо один за одного…
Олег Романчук

Особливої уваги і турботи потребують від нас діти
з обмеженими можливостями здоров’я!
Нині зростає кількість дітей, які страждають від тих чи інших психоневрологічних відхилень, фізичних і соматичних порушень. Переважна більшість таких дітей виховується у спеціальних ДНЗ або в сім'ї. Лише діти з нескладними розладами відвідують звичайні дошкільні заклади, спілкуються зі здоровими однолітками. Формування толерантного ставлення до них повинно починатися з сім'ї. Адже моральні цінності та орієнтири, які формуються у дошкільному віці, впливають на поведінку дітей у майбутньому, спонукають до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяють подоланню егоїстичних тенденцій, формують соціальну чутливість. Дитина морально дозріває, коли є належний приклад батьків, яких вона наслідує, та тоді, коли активно діє сама.
Що повинні знати Ви, шановні батьки, та Ваші діти

104
про дітей з особливими потребами?
Загальні правила спілкування:
-
Коли ви розмовляєте з дорослим або дитиною з особливими освітніми потребами (ООП), звертайтеся безпосередньо до неї, а не до особи, яка її супроводжує;
-
При знайомстві цілком природно потиснути руку людині з інвалідністю - навіть ті, кому важко рухати рукою, або ті, хто користується протезом, можуть потиснути руку - праву або ліву, що допустимо;
-
Коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов'язково називайте себе та всіх, хто з вами. Якщо у вас загальна бесіда в групі, не забувайте пояснити, до кого в даний момент ви звертаєтесь, і назвати себе;
-
Пропонуючи допомогу, почекайте, поки її приймуть, а потім питайте, що і як робити. Якщо не зрозуміли, не соромтеся - перепитайте;
-
Звертайтеся до дітей з особливими освітніми потребами по імені, а до підлітків - як до дорослих;
-
Пам’ятайте, що спиратися або «виснути» на чийомусь інвалідному візку - те ж саме, що спиратися або виснути на її власникові. Інвалідний візок - це частина недоторканного простору людини, яка її використовує, зокрема й дитини. Це потрібно обов'язково пояснити іншим дітям;
-
Розмовляючи з людиною, яка зазнає труднощів у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячі, чекайте, поки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте і не договорюйте за неї. Не соромтеся перепитувати, якщо ви не зрозуміли співрозмовника;
-
Коли ви говорите з людиною, яка користується інвалідним візком або милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовнику не доведеться закидати голову;
-
Щоб привернути увагу людини, яка погано чує, помахайте їй рукою або доторкніться до плеча. Дивіться їй прямо в очі й говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах.
Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло, і вас було добре видно, намагайтеся, щоб вам нічого не заважало і ніщо не закривало вас;
-
Не бентежтеся, якщо випадково сказали: «Побачимося» або: «Ви чули про це...?» тому, хто насправді не може бачити або чути.
-
А ще дуже важливо навчитися правильно висловлюватися про дітей з особливими освітніми потребами. Наприклад, замість фрази «Ця дитина не

105 може ходити» краще сказати так: «Ця дитина користується ходунком і кріслом-візком».
1.
Незрячим слід допомагати, їм просто треба руку дати.
2.
Дитині зі зниженим слухом простягнемо дружню ми руку.
Діти з порушеннями опорно-рухового апарату - такі ж як усі, лише трохи сильніші!
3.
Дітей, які не можуть говорити, нам теж потрібно вміти розуміти.
4.
Діти з порушеннями інтелектуального розвитку: «Скажи мені і я забуду, покажи - запам'ятаю, дай можливість діяти - і я навчусь!»
5.
"Неможливо не гасати, не стрибати, не скакати, шум і галас там, де ми!» -
Упізнали? Ось вони - діти

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал