Управління освіти Луцької міської





Сторінка4/11
Дата конвертації20.02.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Оцінювання підготовленості руки дитини до письма

Чи вміє дитина писати на папері без сильного натискання або без надто слабкого натискання на олівець?

Чи володіє дитина навичкою зафарбовувати олівцем, не виступаючи за

33 край малюнка?

Чи вміє дитина малювати картинки і пояснювати, що на них зображено?

Чи вміє дитина користуватися фарбами, пластиліном, олівцем для творчого самовираження?

Чи вміє дитина вирізувати ножицями з тупими кінцями, причому рівно та не завдаючи собі й іншим шкоди?
Оцінювання емоційно-вольового розвитку дитини

Чи виглядає дитина веселою та задоволеною вдома та з друзями?

Чи боїться дитина чого-небудь тривалий час?

Чи спокійний сон у дитини, чи швидко вона засинає?

Чи виявляє дитина агресію або відчуває невпевненість, тривогу?

Чи має дитина погані звички? Чи в змозі дитина підкорити свою поведінку встановленим правилам?

Чи здатна дитина посидіти спокійно упродовж певного проміжку часу?

Чи докладає дитина зусилля для подолання труднощів?
Оцінювання вміння дитини спілкуватися

Чи бере участь дитина в грі інших дітей, чи ділиться з ними?

Чи дотримує дитина черговості, коли цього вимагає ситуація?

Чи здатна дитина не перебиваючи слухати інших?

Чи дотримує дитина соціальної дистанції під час спілкування з дорослими (називає дорослих на «Ви», не перебиває, виконує їхні прохання, не ініціює тон бесіди)?

Чи вміє дитина стримувати агресивні імпульси на адресу інших людей?

Чи поводиться дитина пристойно?
Оцінювання вмотивованості дитини до навчання в школі
1.
Чи хоче дитина стати учнем або прагне ще на рік залишитись у дитячому садочку?
2.
Дитина хоче стати учнем:

через зовнішні несуттєві ознаки (гарні зошити, портфель, у класі нові парти, у школі не примушують спати, багато нових друзів та ін.);

тому, що вона прагне дізнатися багато нового, писати, вчитися.
Якщо на більшість запитань Ви відповіли «так», то можна
припустити, що Ваша дитина майже стовідсотково готова до
навчання в школі.

ВПЛИВ ЕМОЦІЙ НА ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

34

Психічні процеси поділяються на пізнавальні, емоційні, вольові. Цей поділ умовний, тому що психіка цілісна, й усі психічні явища взаємопов'язані та взаємозумовлені.
Емоції впливають на всі компоненти пізнання: відчуття, сприйняття, пам'ять, уяву, мислення. Емоційний тон присутній уже у відчуттях, які можуть бути приємними та неприємними. Емоції впливають на сприймання: для радісної людини все навколо приємне; сердита помічає лише те, що підсилює її роздратування.
Гарний настрій покращує запам'ятовування. Завдяки емоційній пам'яті міцно запам'ятовуються події, що відбувалися. Люди, наділені розвинутою емоційною пам'яттю, можуть яскраво уявити також самі почуття, що колись виникали у них.
Емоції пов'язані також, із забуванням. Людина швидко забуває те, що не має для неї суттєвого значення. Психологічною особливістю емоційної пам'яті є витіснення: людина забуває те, що неприємно згадувати. Однак витіснені в несвідому сферу уявлення та переживання можуть іноді виявлятись у сновидіннях та обмовках.
Існують певні закономірності зв'язку емоційних станів з якістю мислення: позитивний емоційний стан сприяє виконанню пізнавального завдання, негативний — гальмує його виконання.
Позитивні емоції підвищують мотивацію, негативні, навпаки, її знижують.
Вольові процеси тісно пов'язані з емоціями. Настрій відображається на всіх етапах вольового акту: на усвідомленні мотиву, прийнятті рішення та розгортанні процесу досягнення мети, який завершується (або може завершитися) виконанням прийнятого рішення. Здатність до вольового зусилля знижується в людей, які перебувають у пригніченому стані. Байдужа, з тьмяними емоціями людина також не може бути вольовою.
Не тільки емоції впливають на вольові процеси, але й процес досягнення мети також може викликати цілу гаму почуттів, у тому числі негативних.
Для психічного здоров'я необхідна збалансованість емоцій, тому, виховуючи в дітей емоції, важливо не просто навчити їх стимулювати себе в процесі вольової дії за допомогою позитивних емоцій, але й не боятися негативних емоцій, які обов'язково виникатимуть у ході роботи, творчості, тому що неможливо уявити собі якусь діяльність без невдач, помилок та зривів.

Розбалансування почуттів зумовлює виникнення емоційних розладів, що призводять до відставання в розвитку особистості дитини, до порушення в неї соціальних контактів.

35

Дитину зі зниженим настроєм можна схарактеризувати як нещасну, сумну, пригнічену, депресивну і т. ін.
Дитину, яка відчуває страх і тривогу, можна визначити як несміливу, тиху, занепокоєну, покірливу, загальмовану, самотню, напружену, перелякану.
ЧОМУ Є ДІТИ, ЯКІ НЕ ХОЧУТЬ ВЧИТИСЯ?
Поставимо перед собою запитання: а чого, власне, ми хочемо, коли беремося за виховання дитини? Чому часто сердимося на неї і дратуємося, що нас не влаштовує в ній? І де той ідеал, до якого ми весь час приміряємо наше чадо?
Якщо бути чесним, то треба зізнатися, що в якості ідеалу ми найчастіше використовуємо... себе. Ми усвідомлено чи не усвідомлено хочемо, щоб дитина була схожа на нас самих, але не на таких, які є насправді, а таких, якими ми мріяли стати.
Людині властиво чинити на іншу людину неусвідомлений тиск із тим, щоб перетворити її на щось доступне нашому розумінню. Результатом цього швидше за все буде придушення і перекручування, але не її удосконалення.
Нам не дано знати, ким стане та чи інша дитина, ми не вміємо побачити в ній зерно таланту, особливо якщо самі таким талантом не володіємо. Але ми створили бажаний образ і страждаємо, якщо дитина не схожа на нього. Якщо малюк незграбний, повільний або вайлуватий, все це може стократ окупитися якимись іншими здібностями, яких ми поки що не помічаємо. Але ми хочемо зараз. Ми хочемо зараз пишатися ним і хвалитися перед друзями. Ми страждаємо від його несхожості на нас або на створений нами ідеал. Ми хочемо комфорту, виховуючи дітей. Ми, ми, ми... а як їм?
Нас дратує дитяча рухливість, їх нескінченні запитання. І ми придумали дисципліну, тобто заборонили багато рухатися, говорити, коли не запитують, сміятися, коли смішно, нудьгувати, коли нецікаво, уникати непосильного. А це наш обов’язок – відповідати на запитання, зробити навчання цікавим і посильним, стежити, щоб дитина вчасно розім’яла затерплі м’язи, налагодити з нею емоційний контакт. А ми хочемо примусити до навчання. Але ще Анатоль
Франс сказав: «Щоб переварювати знання, треба поглинати їх з
апетитом». Для успішного навчання ми повинні перетворити свої вимоги
в їхні бажання.
Записи біотоків мозку дитини показали, що коли немає емоційного відгуку, не залучаються до роботи лобні ділянки, які програмують, коригують будь-яку складну діяльність. Без них неможливо поставити мету і звірити результати з тим, що очікувалося. Якщо ж діяльність нудна, залучаються в основному аналізаторні системи: зорова, слухова, дотикова. І ті знання, які ми намагаємося дати дитині, не вибудовуються в систему, залишаються

36 розрізненими, мозаїчними, їх важко витягти з пам’яті – не зрозуміло, де їх шукати, разом вони поза системою, а емоційної позначки, яка теж допомогла б
їх знайти, просто немає, тому що дитина була байдужа під час навчання, нова
інформація її не торкалася, їй було нецікаво.
Ще один міф, придуманий для виправдання своєї «педагогічної
неспроможності» - лінощі дитини. Але маленькі діти не бувають ледачими.
Лінь не причина, а наслідок неуспіхів. Це захист організму, який не справляється і не може впоратися з навантаженнями. Виходить, якщо дитина лінується – увага! Треба терміново шукати причину – чому важко. І допомогти здолати ці труднощі.
Є дві важливі істини: діти всі різні і діти не схожі на нас. Щоб зрозуміти різних дітей, треба спочатку зрозуміти, що в них спільного і чим вони різняться від нас дорослих. Чому нам буває важко їх навчити чогось? Виявляється у нас різна мета: ми орієнтуємося в навчанні на результат, на продукт, а діти – на процес, на свої зусилля. Якщо малюк намагався, то вже вважає себе хорошим, а свій результат йому, звичайно, подобається.
Навчання – завжди двосторонній процес і без відповідного бажання дитини навчитися досягти успіху буде дуже важко. Нам важко навчити, тому що малюк ще не вміє ставити пізнавальну мету («хочу навчитися») і навчання його не може бути побудоване на волі. А примусом його теж не можна навчити
– мозок при цьому відключає свої найважливіші системи і працює неефективно.
Виходить, в основі має бути знання психічних особливостей дитини й особливостей розвитку її мозку. У малюка потенційно закладені в мозку певні здібності, індивідуальні особливості, які проявляються лише на певному етапі розвитку і тільки під впливом певних умов. Якщо ж ми не створимо цих умов, то всі задатки, які вже є в дитини потенційно, не зможуть сформуватися.

Найважливіший момент нормального психічного розвитку дитини – спільна діяльність з дорослим. Без дорослого малюк погано розвивається.
Проте для розвитку дитини потрібні не тільки комфортні умови, але й стресові ситуації. Реакція на стрес, залежно від її сили, має три фази, які відповідають трьом фазам так званого адаптаційного синдрому: реакція тривоги, фаза опору і фаза виснаження. Перша фаза стресу змушує дитину активно діяти, друга в невеличких дозах теж корисна, а ось третя просто згубна: вона руйнує психіку, ламає сформовані функціональні зв’язки в мозку.
В дітей, особливо в хлопчиків, сильно розвинена потреба в пошуковій діяльності. Вони лазять на горища й у підвали, освоюють нові території, придумують ризиковані ігри. Діти ніби самі створюють собі ситуацію, яка викликає першу фазу стресу. Пошукова діяльність лежить в основі творчості.

37

До найстрашнішої руйнівної фази стресу належить так звана «навчена безпомічність». Якщо ми даємо дітям завдання, яке вони не в змозі виконати, ми даємо їм досвід безпомічності. А це не тільки психічні, але й фізіологічні втрати. Діти навчаються безпомічності своїх дій. Якщо кілька разів дитина не змогла виконати завдання, то після цього вона і не шукає розв’язку.
Особливо важко переживається дитиною ситуація, коли вона знає, що
інші цю задачу розв’язують. І тут дуже багато залежить від оцінки дорослого.
Якщо вчитель або мама говорять: «Я так і знала, що ти не розв’яжеш», «Ти все одно ніколи не зможеш», - то це навчання безпомічності. Необхідно, щоб
кожна дитина упродовж дня відчувала успіх і переборювала труднощі. В жодному разі не можна припускати, щоб труднощі призводили до фази виснаження.
Виявляється, хлопчики більш схильні до стресу, причому в подальшому це може позначитись на їхній спроможності до створення сім’ї.
Ви скажете - як складно. Але є щось, що може уберегти нас від багатьох помилок, - це любов до дитини. Власна природа часто підказує нам правильні розв’язки, але ми іноді боїмося до неї прислухатися. Хоча, звичайно, однієї любові замало, потрібні знання. Але без любові до дитини ніякі знання не допоможуть виростити особистість, розкрити усе те краще, що подарувала природа саме цьому хлопчику або цій дівчинці. А вони дуже різні, тому виявляти любов треба по-різному.







2.Індивідуально-типологічні особливості дошкільників
ТЕМПЕРАМЕНТ ДИТИНИ
Індивідуальний добір виховних прийомів.

38
Чарівність дитини у її неповторності, відмінності від усіх. Будь-яка дитина – це таємниця, а темперамент надає їй особливий колорит і притаманний лише їй ореол. Важливо знати, що в основі темпераменту – нервові процеси, особливості вищої нервової діяльності дитини. Мозок управляє поведінкою дитини. І хоча функції його у всіх нас майже однакові, але проходять вони по-різному.
Неповторність малюка залежить від фундаментальних властивостей нервових процесів, таких як збудження і гальмування. Запам’ятайте три головних їх властивості: сила, врівноваженість, рухливість. Всі ці властивості у різному поєднанні складають чотири основних типи нервової діяльності дитини, які визначаються з самого народження.
Під СИЛОЮ ми розуміємо функціональну витривалість усіх нервових клітин та їх здатність витримувати як довготривале, так і короткотривале значне збудження, не гасячи його гальмуванням. Інакше – сила проявляється у працездатності і втомлюваності малюка, а також у чутливості до оточуючого світу.
Коли дитина невгамовна і готова увесь час сприймати невичерпну
інформацію, не відволікаючись від неї через дрібниці, ми говоримо про сильний тип вищої нервової діяльності у дитини.
Коли дитина дуже швидко стомлюється від сприймання навіть незначної
інформації та шукає привід, щоб відволіктись від неї, - ми говоримо про слабкий тип вищої нервової діяльності у дитини.
Отже, сила відкладає свій особливий відбиток на увазі дитини. Ми говоримо про силу процесу гальмування тоді, коли малюк зосереджується на цій діяльності і може стримувати себе, відмовляючись від різноманітних небажаних вчинків.
Друга властивість – ВРІВНОВАЖЕНІСТЬ процесів збудження і гальмування у малюка. Звичайно ознакою врівноваженості у малюка є одна і та сама сила як процесу гальмування, так і збудження.
Дитина з достатньо врівноваженою нервовою системою звичайно чітко, терпляче і ритмічно, без виплескування емоцій і різноманітних відволікань доводить до завершення все те, що розпочала.
Коли дитина неврівноважена і у неї переважають процеси то збудження, то гальмування, то про ритм у діяльності не варто і говорити. Вона то все може, то не може нічого і тому схильна до нервових зривів. Іноді нам здається, що в одній дитині криється цілих дві, настільки інколи вона різна, як сміх і сльози, хоче сміх і сльози у неї нерідко замінюють собою мовлення.
РУХЛИВІСТЬ основних нервових процесів – здатність збудження і гальмування швидко змінювати один одного. Завдяки рухливості дитина може адаптуватися до всього, легко переключитися з одного виду діяльності на

39
інший. Такому малюку неважко пристосуватися до організованого колективу, його в три роки можна вести до дитсадка. Коли ж нервові процеси у дитини не рухливі, а інертні, вона може пристосуватися до чогось лише ціною великих зусиль. Такі діти важко адаптуються до колективу.
Всі ці якості у різноманітному поєднанні один з одним і створюють тип вищої нервової діяльності дитини, особливості її темпераменту і стиль пристосування до «сюрпризів» оточуючого світу.
Розглянемо ці типи. Чи дійсно вони такі відмінні один від одного.
1тип – сильний, врівноважений, рухливий – сангвіністичний
темперамент (САНГВІНІК).
Така дитина переважно знає собі ціну та вірить сама собі. Вона життєлюб
і любить, щоб життя навколо неї вирувало. З нею цікаво і легко. Сангвінік дуже компромісний. Така дитина без всяких труднощів завжди знайде з ровесником чи дорослим зрозумілу їм спільну мову і «виживе» в будь-яких умовах. Вона пристосується до того, до чого ніхто не зможе пристосуватися, і безболісно та швидко адаптується до нового при вступі у дитячий садок. Сангвініки легко можуть «включатися» у будь-яку діяльність і ще більш легко «виключатися» з неї, коли вона добряче їй набридне. Така дитина без зусиль засвоює вікові навички. В три роки обслуговує себе сама, її рухи впевнені, точні, легко змінюють темп. Мовлення виразне, швидке, з мімікою і жестами. Вона без емоцій переносить покарання. В основному швидко засинає. Спить добре. Така дитина прокидається з посмішкою і увесь день проводить з нею. А якщо навіть
і сумує, то короткочасно і ненадовго, сміючись і плачучи майже одночасно. У ній все, мабуть, гармонійно. Така дитина – джерело оптимізму, їй суджено бути лідером серед інших і виконувати роль буфера між холериками і флегматиками, роблячи те, на що не може бути здатним ніхто із них.
Як краще виховувати сангвініка?
Намагайтеся виробити у дитини стійкі інтереси.
Вчити терпінню, наполегливості, вмінню доводити будь-яку справу до кінця.
Якнайбільше заохочувати за моральність у вчинках.
Викорінювати недбалість та поверховість при виконанні завдань.
Враховувати, що життєрадісність, товариськість та оптимізм сангвініка можуть стати джерелом як легковажності, так і непостійності даної дитини.
2тип – сильний, врівноважений, інертний – флегматичний
темперамент (ФЛЕГМАТИК).
Малюк – флегматик не переносить поспіху. Його рухи нешвидкі, серед ровесників він - «ведмідь» («увалень»). Його солідності, мабуть, позаздрить

40 кожний керівник, а розсудливості – навіть мама з татом. У середовищі дітей він відрізняється спокоєм.
Всі види діяльності така дитина здійснює лише перевіреним способом. І навіть довготривала діяльність малюка практично не втомлює, настільки точко він вміє розраховувати свої сили. Свої рішення він не змінює, а якщо треба відстояти їх, проявляє максимум впертості.
Флегматики надають перевагу рівному шляху, а не звивистим стежкам.
Така дитина до неможливого стійка до зовнішніх подразників. Флегматик завжди стриманий і здається малоемоційним. Однак почуття його глибокі та постійні. Він дуже відданий своїм близьким та друзям, хоча друга їм знайти важко. Але, якщо він його вже знайшов, то не зрадить ні за які гроші чи спокуси.
Малюк-флегматик не за віком миролюбний і по можливості уникає боротьби, намагаючись зайвий раз не ризикувати. Мовлення у нього нешвидке та невиразне, без жестів, міміки та виплексу емоцій. Слова нерідко відділені один від одного сповільненими паузами, хоча активний словник малюка не відрізняється від норми. Така дитина швидко засинає, проте після сну часто ходить сонна, млява, ніби недоспала.
Всі вікові навички в дитини-флегматика звичайно формуються важко і дуже довго, проте і надовго, її можливо чогось навчити і неможливо чи, принаймі, важко після цього перевчити.
Флегматик звикає до нової обстановки дуже повільно та адаптується до організованого дитячого колективу тривалий час. Флегматики бояться всього нового і не люблять змін.
Як краще виховувати флегматика?
Намагатися виробити допитливість та зробити його ініціативним.
Вчити, як правильно переключати увагу при виконанні різноманітних доручень та як раціонально розподіляти час.
Не дратуватись його «черепашими» темпами, а прискорювати їх, застосовуючи ігрову діяльність.
Вчити повніше виражати емоції та почуття: як радіти, сумувати, співчувати, бути добрим.
Намагатися закріпити навички спілкування та розвивати його комунікабельність.
Грати з ним в ігри, де необхідні швидкість рухів, точність, спритність та заохочувати, якщо він виконує правила гри.
Будь-якими способами стимулювати кмітливість та уяву дитини.
Слідкувати, щоб він менше був інертним, млявим, інакше млявість може перетворитися у лінь, а рівність почуттів – у їх бідність.

41
3 тип – сильний, неврівноважений, з переважанням збудження –
холеричний темперамент (ХОЛЕРИК).
Мабуть, цей темперамент – один із найяскравіших темпераментів дитини
і приносить дорослим нескінченні турботи. І в той же час, деякими особливостями такого темпераменту наділені всі діти. Є тотожність між окремими рисами у холерика і віковою характеристикою дитини. Малюк- холерик завжди колоритний. Його енергія нескінченна і пустощі невимірні.
Іноді здається, що всередині у ньому є вічний двигун, який робить його невтомним. Малюк-холерик протаранить всі перешкоди і, якщо потрібно, буде битися головою об стіну, але добереться до своєї вершини і підкорить найвищий пік.
Борець, «задира», він не знає почуття страху і метеликом летить на вогонь. Але, обпікшись, знову розправляє свої крильця і продовжує розпочату справу, коли вона йому необхідна, але не завжди доводить до кінця. Йому раптом хочеться прямо посеред справи поставити крапку, щоб «почивати на лаврах», які ще не заслужив. Проте почиває він, як правило, недовго, захований у ньому вічний двигун «іржавіє» від бездіяльності, тому холерик знову загоряється якою-небудь ідеєю і приймається за її здійснення.
Його рухи поривчасті, різкі. Він по натурі командир і постійно конфліктує зі своїми ровесниками, хоча не може без них жити. Йому завжди потрібні однодумці та глядачі, а самотність він не переносить.
Холерик не вміє чекати і стримувати свої бажання. Вся діяльність у холериків – уривками, то з непередбачуваними спадами, то з вражаючими всіх підйомами. Звичайно мова холерика уривчаста, швидка, із ковтанням окремих слів, однак вона дуже виразна та емоційна. Така дитина говорить надто голосно, ніби у мікрофон. Як правило, холерики сплять неспокійно, під враженням дня. І засинають через це погано. Прокинувшись, можуть бути у різному настрої, від самого хорошого до найгіршого, в залежності від того, що чекає їх вдень.
Звичайно ці діти швидко пристосовуються до багатьох атрибутів нового організованого колективу і дуже довго – до вимог дошкільних організацій.
Вони легко упокорюються будь-яким словесним покаранням, не в силах пережити, якщо мета покарання – позбавлення свободи. Для них немає більшого приниження, ніж постояти в кутку. Свободолюбство їхнє – безмежне.
Як краще виховувати холерика?
Спрямовувати надзвичайну енергію на потрібні, корисні справи.
Вчити обмірковувати свої рішення, оцінювати резерви своїх сил.
Виховувати наполегливість та стриманість, як потрібно володіти собою, щоб не «спалахнути».

42
В зародку гасити будь-яку агресивність.
Необхідно підбирати такі ігри, в яких закріплювалися б процеси гальмування і не було б перезбудження з боку нервової системи, в яких все залежить від уваги та потрібен лише мінімум емоцій.
Не забувати, що безпосередність холерика нерідко виливається у нетактовність, яка ображає людей.
Холерика потрібно вчити ввічливості та вимагати, щоб він таким став.
Холерика не варто вмовляти, він рідко реагує на вимоги.
4 тип – слабкий – меланхолічний темперамент (МЕЛАНХОЛІК).
Не всі вчені вважають, що є такий темперамент. Це просто показник слабкості дитини. А темперамент потрібен для того, щоб вижити. Тому не варто плутати темперамент із меланхолічним характером.
Діти-меланхоліки болісно реагують навіть на голос людини: спробуй лише підвищити – і така дитина зразу в плач. Запаси сліз у них невичерпні, адже меланхоліки всього бояться, іноді здається, що і самих себе, тим більше чогось нового, особливо людей та обставин. Вони сором’язливі, боязкі, і нерішучість – одна із основних рис їх характеру. Вони майже не вірять у свої сили, задовольняючись роллю тіні. Будь-який із них зациклюється на невдачах і покарання сприймає як трагедію. Образливість їхня без кінця і краю, їм важко сконцентрувати увагу, не відволікаючись по дрібницях. Будь-яка діяльність для меланхоліка – робота, від якої він миттєво стомлюється. Звичайно, діти- меланхоліки легко засвоюють вікові навички, проте вони нестійкі, залежні від обставин. Рухи їхні невпевнені, бідні і часто метушливі. Мова тиха, але
інтонаційно виразна. Така дитина досить довго готується до сну, але засинає швидко, прокидаючись бадьорою і веселою.
Всім меланхолікам дуже важко адаптуватися до дитячих колективів. Під час адаптації у них спостерігається у всьому регрес. Проте в звичних для них обставинах вони здатні перевершити самі себе, досягти того, що рідко вдається
і сангвініку, а їхня надмірна чутливість - запорука чуйності і доброти, яка притягує до них. Меланхоліки нагадують собою чутливу антену, яка уловлює всі нюанси коливань оточуючого середовища.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал