Уроках трудового навчання та в практичному втіленні виконання учнівських проектів. Продукт проекту





Сторінка1/3
Дата конвертації17.02.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипУрок
  1   2   3

1
Реєстраційна карта проекту
1.Назва проекту: «Психолого-педагогічні особливості розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання»

2. Характер проекту:
-за кінцевим результатом: теоретико-практичний;
-за змістом:монопредметний;
-за кількістю учасників: груповий;
-за тривалістю: середньої тривалості;
-за характером контактів: внутрішній.
3.Термін реалізації проекту: 13.10 – 7.11.2014 4. Мета проекту
Полягає в теоретичному обґрунтуванні розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання та в практичному втіленні – виконання учнівських проектів.
5. Продукт проекту.
Теоретична обгрунтування та розробка творчих проектів.
6. Форма представлення проекту:
-паперовий варіант;
-електронний варіант;



2

Автори проекту
№ п/п
П.І.Б.
Зміст самостійної роботи
Номер стор. в проекті
1
Шостак І.В.
Загальні відомості про проекти 1-4 2
Петренко А.І.
Вступ
5-6 3.
Головень М.М
Поняття творчі здібності в психолого-педагогічній літературі
7-14 4.
Головач В.М.
Особливості формування творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
15-22 5.
Грищенко П.М.
Особливості формування творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
23-40 6.
Левченко П.О.
Особливості формування творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
23-40 7.
Захарченко М.М.
Особливості формування творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
41-47 8.
Павлущенко В.М.
Метод проектів як засіб розвитку творчих здібностей
48-49 9.
Вознюк М.П.
Технологія розпису на березовій корі(бересті)
50-55 10.
Завацький М.М.
Творчий проект «Підставка під гаряча»
56-67 11.
.Процун І.О.
Творчий проект «Підставка для візиток»
68-80 12.
Добровольська В.В.
Творчий проект «Рукам забава а серцю радість»
81-90

3 13.
Ковальчук Т.П.
Проект «Виготовлення рушника у техніці вишивання хрестом»
91-101 14.
Данилко Л.О.
Творчий проект «Підсвічник»
102-107 15.
Швець М.А
Виготовлення дерев’яної іграшки
«Дейл»
108-115 16.
Фещенко Р.В.
Проект «Як пошила, той наділа: кажуть люди, що до діла»
116-125 17.
Биков В.О.
Висновки
126-127 18.
Молчанов О.М.
Список використаної літератури
128-129









4
Зміст
Вступ………………………………………………………………….. 5
І. Теоретична частина…………………………………………………
7 1.1. Поняття творчі здібності в психолого-педагогічній літературі
1.2. Особливості формування творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
1.3. Метод проектів як засіб розвитку творчих здібностей
ІІ Проектна частина……………………………………………………. 50 2.1. Технологія розпису на березовій корі(бересті)
2.2. Творчий проект «Підставка під гаряча»
2.3. Творчий проект «Підставка для візиток»
2.4. Творчий проект «Рукам забава а серцю радість»
2.5. Проект «Виготовлення рушника у техніці вишивання хрестом»
2.6. Творчий проект «Підсвічник»
2.7. Виготовлення дерев’яної іграшки «Дейл»
2.8. Проект «Як пошила, той наділа: кажуть люди, що до діла»
Висновки……………………………………………………………… 126
Список використаної літератури……………………………………. 128

5
ВСТУП
Одним із пріоритетних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні, є створення передумов для виховання особистості, здатної творчо мислити, самостійно приймати нестандартні рішення, гнучко реагувати на зміни в умовах докорінної перебудови всіх сфер життєдіяльності суспільства. У зв’язку з цим нині відбувається модернізація національної системи освіти та вироблення новітніх концепцій виховання людини.
Актуальність дослідження проблеми творчого розвитку школярів зумовлена такими факторами: по-перше – потреба у зростанні творчих ресурсів дитини в умовах глобалізації суспільства; по друге – необхідність активізації творчої активності у всіх сферах конструктивної діяльності у зв’язку з прискоренням розвитку всіх сфер духовного і матеріального виробництва в суспільстві; по-третє – провідна роль творчості як суб’єктивного й об’єктивного факторів розвитку загальної і, зокрема, художньої культури самої особистості учня.
Сучасний урок, якісний урок, якісна освіта — всі ці питання постійно перебувають у полі уваги не тільки вчителів: вони хвилюють випускників, їх обговорюють батьки, роботодавці, висуває держава як одну з головних проблем забезпечення якісної освіти. Виходячи з нових реалій і потреб суспільства, ми розуміємо та відчуваємо на практиці: особливістю сучасності стає те, що людина для самореалізації в суспільстві має набути вміння самостійно, усвідомлено робити вибір, активно діяти та природно сприймати зміни, вміти структурувати свій життєвий простір і вчитися протягом життяЗміст навчання сам по собі, без спеціального формування прийомів розумової праці, не може автоматично розвивати інтелект учнів. Він є лише передумовою, підґрунтям для розвитку мислення.
Закон України «Про загальну середню освіту», Національна доктрина та
Державна національна програма «Освіта» підкреслюють, що завданнями середньої освіти є:

6
• формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдаровань, наукового світогляду;
• підготовка учнів до подальшої освіти і трудової діяльності;
• виховання громадянина України. Школа сьогодення вимагає від нас, педагогів, творчого підходу до роботи з учнями.
Мета проектуполягає в теоретичному обґрунтуванні розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання та в практичному втіленні – виконання учнівських проектів .
Об’єкт дослідження – розвиток творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання.
Предмет дослідження – творчі здібності учнів на уроках трудового навчання.
Теоретичне дослідження. На сьогодні відчувається недостатність науково-методичних рекомендацій із розвитку творчих здібностей на уроках технічної праці, використання яких впливає на формування компетентного вчителя трудового навчання та його методики викладання на уроках.
В різні історичні періоди становлення та розвитку різноманітних технологій актуальною була проблема пов’язана з підготовкою працівників здатних до творчої праці. Особливо гостро питання розвитку творчості постають у тих сферах людської діяльності де створюються (проектуються) технічні та технологічні об’єкти. Невпинний розвиток техніки, технологічних процесів, і відповідне становлення проектної культури на виробництві, вказувало на необхідність залучення до творчої діяльності якомога більшої кількості школярів, які мають творчі здібності. А завдання вчителів – розвивати ці здібності, надавати уміння і навички, прививати здатність самостійно вчиться, добуваючи ці знання і на їх основі вирішувати творчі завдання.



7
І. Теоретична частина
1.1. Поняття творчі здібності в психолого-педагогічній літературі
Розглянуто модель творчої особистості учня. Проаналізовано процес
їїформування у рамках креативної концепції освіти.
Ключові слова: творча особистість, творчі можливості, творча активність,формування творчої особистості.
Одним з показників успішності реформування системи освіти в Україніє формування творчої особистості учня. Становлення педагогічної науки у ХХ столітті вирізняється діалектичним підходом у теорії і практиці формування особистості.
Його реалізація відображається багатьмарізноманітними напрямами: біогенетичними, соціогенетичними,персогенетичними. Згідно з основними положеннями цих напрямів особистість розглядають як відносно сталу сукупність психічних властивостей, як результат залучення індивіда у простір між індивідуальних зв’язків, який засвоїв суспільно-історичний досвід людей і прагне реалізувати себе в соціально значущій діяльності. Розвиток особистості є процесом ірезультатом входження людини в нове соціокультурне середовище [2].Ми ставили за мету розглянути модель творчої особистості учня,теоретико-методологічні засади процесу формування творчої особистостіучня.
Визначення творчої особистості, її структури характеризується великою варіантністю, яка зумовлена тим, що творча особистість є категорією теорії особистості, теорії діяльності, теорії творчості [11].
Визначенню поняття „творчої особистості‖ у філософській, педагогічній та психологічній літературі приділяють багато уваги (В. І. Андреєв, Д. Б.
Богоявленська, Р. М. Грабовська, А. З. Зак, В. А. Кан-Калик, Н. В. Кичук, Н. В.
Кузьміна, А. Н. Лук, С. О. Сисоєва, В. А. Цапок та ін.) [8].Зважаючи на те, що особистість – це системна якість індивіда, на думкуС. О. Сисоєвої, творча особистість – це підсистема особистості, якахарактеризується сукупністю

8 творчих якостей індивіда, що забезпечують їйуспіх у творчій діяльності [11].
Більшість авторів погоджуються з тим, що творча особистість – це індивід, який володіє високим рівнем знань, маєпотяг до нового, оригінального. Для неї творча діяльність є життєвоюпотребою, а творчий стиль поведінки – найбільш характерний [8].Слід звернути увагу на те, що у психолого-педагогічній літературіпоряд з терміном ―творча особистість‖ трапляється термін
―креативнаособистість‖. Найбільш вдалий підхід до цього визначення запропонувалаС. О. Сисоєва. Креативну особистість вона розглядає як таку особистість, яка має внутрішні передумови (особистісні утворення, нейрофізичні задатки, специфіку когнітивної сфери), що забезпечують її творчу активність, тобто нестимульовану ззовні пошукову та перетворювальну діяльність [11]. У психології і педагогіці є різноманітні погляди і концепції особистості. Виразниками сучасних ідей розвитку особистості стали російські вчені А. Н. Ануашвілі (Концепція абсолютних моральних цінностей людини), І.
Н. Шванєва (Типологічна класифікація структури особистості на основі функцій інтегрованого потенціалу), Н. В. Маслова (Концепція ноосферної освіти). Вони у межах досліджень, незалежних один від одного,розглядають людину як живу, відкриту самоорганізуючу систему [2].Особливого значення набули психоаналітичні, психокогнітивні,гуманістичні теорії західного світу, засадовими ідеями яких є розкриттяособистого потенціалу людини.
Невід’ємним компонентом особистості, згідно з В.С. Мерліним, є властивості, кожна з яких одночасно є відображенням здібностей, характеру, спрямованості. Так структура особистості постає як взаємний зв’язок
іорганізація властивостей особистості. Зважаючи те, що діяльність виявляється як форма зв’язку суб’єкта з об’єктним світом, вона повинна охоплювати всі вияви особистості. В. Ф. Моргун, розробляючи структуру особистості, спирається накатегорію діяльності. Він схематично зображує структуру особистості у вигляді пучка променів: просторово-часової орієнтації особистості, рівнів засвоєння особистістю діяльності, змістовної спрямованості

9 особистості, потребнісно-вольових та естетичних переживань особистості, форм реалізацій особистістю діяльності. Підходи до вирішення проблеми визначення структури творчої особистості виражаються двома діаметрально протилежними напрямами: моно факторною теорією, яка визнає існування певних творчих здібностей; та мультифакторною, яка розглядає творчу особистість як таку, що характеризується сукупністю незалежних окремих якостей, набір яких і визначає неповторну індивідуальність особистості і вищий ступінь її творчих досягнень [11]. У моделі творчої особистості В. Алфімов виділяє такі аспекти: психофізіологічний (добрий фізичний розвиток, міцне здоров’я, силу нервової системи, рушійність нервових процесів), пізнавальний
(інтелектуальне сприйняття, висока напруженість, концентрація уваги, загальний розумовий розвиток, інтелектуально-творчі якості), мотиваційний
(необхідність у самореалізації, необхідність у творчості, інтелектуальна необхідність, пізнавальна спрямованість, мотив досягнення, потреба у лідерстві), аспект відносин (спеціальні здібності, розвинений науковий світогляд, наявність ―Я-концепції‖, самоповага, незалежність особистості, вольові якості особистості, комунікативні, організаторські, оцінювальні якості вихованості). Розглядаючи підструктури моделі творчої особистості, акцентує на тому, що як для розвитку інтелектуально-творчих здібностей необхідний рівень розвитку загальних розумових здібностей, так і мотиви, і якості особистості, які характерні для творчих людей, виявляються на тлі загального мотиваційного розвитку особистості та її відносин [1]. Важливим аспектом творчої особистості, на думку багатьох учених, ємотиваційний. Одні дослідники вважають, що для творчості необхідна мотивація досягнень, інші стверджують, що вона блокує творчий процес.
А. М. Матюшкін дійшов висновку на підставі емпіричних даних про перевагу не мотивації росту (пізнавальної і самоактуалізації) серед творчихспівробітників, а мотивації досягнень [6]. Механізмом розвитку творчої
індивідуальності може бути самоактуалізація. Вперше проблему потреби

10 особистості в самоактуалізації досліджував К. Гольдштейн. Виходячи з нового уявлення про динаміку живоїсистеми, він дійшов висновку, що організація, як жива система, прагне доактуалізації тих можливостей, що закладені в ній від природи. Цей процес вінназвав самоактуалізацією та акцентував на тому, що самоактуалізаціяособистості є основним мотивом та метою її життя
[10].Американський вчений
ЕрікЕріксон вважає, що на кожному етапіжиттєвого шляху головною є певна потреба, яка може стимулювати творчуактивність. Наприклад, у шкільному віці відбувається ідентифікація себе
із справою, розвивається підприємливість, здатність досягти мети. Зважаючи наце, основним завданням педагога у цьому віці – навчити працювати
івиховувати стремління до досягнення найкращого результату. У періодіюності формується почуття цілісності ―Я‖. Таким чином, спрямованість єпоряд із здібностями важливим компонентом творчої обдарованості і вже нарівні потреб вимагає особливого ставлення і педагогічних зусиль для свогорозвитку [9].
Цілком зрозуміло, що результати будь-якої діяльності людини залежатьвід рівня розвитку відповідних здібностей. Основні положення теорії здібностей були розроблені в 30–50-х роках минулого століття психологами Л.
С. Виготським, С. Л. Рубінштейном, Б. М. Тепловим і пізніше розвинуті в працях А. Н. Леонтьєва, К. К. Платонова, Н. С. Лейтеса, В. І. Шадрікова, Т. І.
Артемьєвої [9].
На думку Г. С. Костюка , здібності – це психічні властивості людської особистості, що виявляються у її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх [5]. Вони можуть розвиватись лише на основі наявних у дитинизадатків до певного виду діяльності [7].У психолого-педагогічній літературі виділяють два рівні розвиткуздібностей: репродуктивний і продуктивний (творчий).
Репродуктивнийрівень розвитку здібностей характеризується тим, що людина легко засвоюєзнання, без особливих зусиль оволодіває новою діяльністю.
Досягаючивисоких результатів у діяльності, вона, однак, не вносить у неї нічого нового,діє за старим зразком. Продуктивний (творчий) рівень розвитку

11 здібностейхарактеризується тим, що людина винаходить, раціоналізує, творить упроцесі діяльності. Найвищий рівень розвитку здібностей – талант і геній
[3].Діяльнісний підхід у вивченні структури здібностей був прийнятийБ. М.
Тепловим (1961), який вважав, що ми не можемо безпосередньопереходити від окремих здібностей до питання про можливість успішноговиконання даною людиною тієї чи іншої діяльності. Цей перехід може бутиздійснений тільки через інше, більш синтетичне поняття – ―обдарованість‖.
С.
О.
Сисоєва виділяє два типи обдарованості:
інтелектуальнуобдарованість, яка виявляється в здатності до навчання і супроводжуєтьсяшвидкістю розумової діяльності, так звана ―шкільна обдарованість‖; творчуобдарованість – як чуттєвість до проблем, недоліків, прогалин у знаннях,відсутності елементів, дисгармоній [11].Формування творчої особистості учня повинно передбачати не тількипосилений розвиток певних психічних процесів і творчих умінь, а й розвитокмотивів, характерологічних особливостей, які, інтегруючись з психічнимипроцесами й творчими вміннями, зумовлюють здатність особистості дотворчості. Саме тому, виходячи із концепцій визначення здібностейБ. Г. Ананьєва, В. Д. Шадрикова і професійних здібностей Б. О. Федоришина,для дослідження процесу формування творчої особистості учня в науковийобіг вводять поняття творчих можливостей учня.Творчі можливості учня – це відносно самостійна, динамічна систематворчих якостей його особистості, пов’язана з інтелектом, умовами розвитку,яка формується, розвивається та виявляється у творчій діяльності і забезпечуєрозвивальну взаємодію особистості з довкіллям. Творчі можливості учняреалізуються не тільки в предметній діяльності, а й у процесі його життя,самореалізації як засобу самоствердження, самовираження та саморозвитку[11].Творчі можливості особистості виявляються в її творчій діяльності
івідображають здатність особистості до нестандартних розв’язаньстандартних завдань. За таких умов творчі можливості являють собоюсукупність творчих якостей особистості, деякі з яких (творчі

12 уміння,індивідуальні особливості психічних процесів) мають подвійну природу. Зодного боку, вони природні, а з іншого, визначаються умовами розвитку,навчання і виховання. Тому модель творчої особистості учня повинна бутимультифакторною за своїм конструктом і відображати як природжене, так
інадбане у структурі особистості учня [11].Розглянемо творчі якості учня, сукупність яких відображає його творчіможливості.
1. Підсистема спрямованості на творчу діяльність: позитивнеуявлення про себе, бажання пізнати себе, творчий інтерес, допитливість,потяг до одержання нової
інформації, фактів.
2. Підсистема характерологічних особливостей особистості: сміливість, готовність до ризику, самостійність, ініціативність, упевненість усвоїх силах і здібностях, цілеспрямованість, наполегливість, уміння довестипочату справу до кінця, працелюбність, емоційна активність.
3. Підсистема творчих вмінь: проблемне бачення, здатність довисування гіпотез, оригінальних ідей, здатність до дослідницької діяльності,вміння аналізувати, інтегрувати та синтезувати інформацію, розвинута уява,фантазія, здатність до виявлення суперечностей, здатність до подоланняінерції мислення, здатність до міжособистісного спілкування.
4. Підсистема психічних процесів: альтернативність мислення,дивергентність мислення, точність мислення, готовність пам’яті,асоціативність пам’яті, цілісність, синтетичність, свіжість і самостійністьсприйняття, пошуково- перетворюючий стиль мислення.Особливістю творчої особистості дослідники вважають її здатність дотворчої активності. С. Сисоєва визначає творчу активність як пошуковуперетворювальну спонтанну діяльність особистості, яка не стимулюєтьсяззовні, а зумовлюється внутрішнім саморухом особистості
[11].В. Гаврилюк виділяє основні структурні компоненти творчої активностіособистості:
• пізнавально-діяльнісний – активність дитини в оволодінні знаннями,уміннями та навичками, що є важливими для відповідної творчоїдіяльності, стимулює

13 особистість до самостійної творчої праці,забезпечує її вміння використовувати здобуті знання під часрозв’язання творчих завдань;
• мотиваційно-вольовий – сформованість у дитини позитивнихмотивів творчої діяльності, вольових рис особистості та її цінніснихорієнтирів, що забезпечують залучення у творчу діяльність;
• змістовно-операційний – сформованість активно-перетворювального ставлення дитини до власної діяльності, цілісність змісту, форм іметодів творчої діяльності, її перспективність, цілісність,мобільність, результативність та надійність;
• емоційний – здатність особистості до активного творчого сприйняття оточуючої дійсності, вміння спілкуватися з іншими людьми (однолітками, педагогами), в процесі якого відбувається налагодження позитивних контактів, зміна особистісних установок,прийняття колективних норм життєдіяльності;
• самооцінний – прагнення дитини до творчого пізнання своєї особистості, виявлення та розвитку власного творчого потенціалу,самооцінка своїх
індивідуальних рис, здатності до самовиховання,вміння аналізувати і реально оцінювати свої вчинки, визначати спрямованість і динаміки саморозвитку [4].
Гаврилюк В. запропонував модель формування творчої активності особистості вихованців гуртків, творчих об’єднань, клубів позашкільних навчальних закладів. Вона має передбачати такі послідовні етапи:підготовчий →
інтегрувальний → креативний [4].
На підготовчому етапі процесу формування творчої активності учнів вчитель має забезпечити шляхом досягнення прогностико-діагностичного рівня розвитку творчої активності на основі самопізнання та самовизначення особистості, готовності до переходу на рівень активного засвоєння новихспособів пізнавальної та творчої діяльності; формування в учнів загальноїуяви про творчу активність та її основні компоненти; пробудження в учнівпізнавального інтересу до творчої діяльності, корекції самооцінки внутрішніхтворчих потенцій; сформованості вміння планувати та

14 практичнореалізовувати власну творчу ініціативу.Завданням інтегрувального етапу процесу формування творчоїактивності учнів є досягнення ними рівня активного засвоєння способів творчої діяльності та їхнього свідомого використання; подальше відпрацювання учнями практичних умінь самоорганізації, саморегуляції,самоконтролю і конкретних предметних умінь здійснення пізнавальної татворчої діяльності; розвиток творчих здібностей школярів у різних формахтворчої діяльності.
Креативний етап процесу формування творчої активності учнів має наметі досягнення ними стійкої творчої спрямованості у всіх видах діяльності;високого рівня розвитку мотивації творчої діяльності, що дає змогуособистості реалізувати свій творчий потенціал; розкриття неповторноїіндивідуальності школяра, винятковості власної творчої діяльності, що маєоригінальний перетворювальний характер [4].Процес формування творчої особистості учня як суб'єкта творчихсоціальних відносин і продуктивної творчої діяльності за своєю суттю є педагогічним управлінням розвитком потенційних творчих можливостейдитини, формуванням у неї таких творчих якостей, які забезпечуютьуспішність у творчій діяльності,
індивідуальне становлення особистості учняяк суспільно-активної.Формування творчої особистості учня у навчально-виховному процесіслід розглядати як процес фасілітації, тобто як створення умов з метоюполегшення, сприяння, стимулювання, активізації розвитку творчихможливостей учнів.Для підготовки вчителя до формування творчої особистості учнянеобхідно конкретизувати творчі якості особистості учня, сукупність якихвизначає його творчі можливості, і на розвиток яких вчителеві слід звернутиувагу у навчально- виховному процесі. Формування творчої особистості є головною метою педагогічногопроцесу, потребує особливої уваги і детального вивчення.



15 1.2.Особливості формування творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
Розвиток творчих здібностей особистості неодмінно передбачає впровадження в навчальну практику гуманістичного принципу організації освіти, коли в центрі перебуває особистість учня з її потребами, інтересами і можливостями, а вчитель з набором педагогічних форм, методів і засобів виконує «екрануючу» функцію, щоб не допустити згубної дії зовнішніх чинників на психологічний розвиток дитини. Визнання пріоритету освітніх
інтересів учня в навчально-виховному процесі само собою не забезпечує створення комплексу необхідних умов для ефективного розвитку його творчих здібностей. Потрібно погодитися з тим, що усім дітям властиві тільки їм притаманні інтелектуальні інтереси, і що усереднення учнівських запитів є насильством над психікою дитини, гнобленням її інтелектуально-творчого розвитку. Більше того, діти відрізняються між собою не тільки освітніми
інтересами, а й можливостями, рівнем та темпом розвитку здібностей. А отже, другою складовою гуманістичного принципу організації освіти має бути забезпечення індивідууму можливості самостійно вибирати як навчальні предмети, які його цікавлять, так і темп їх вивчення. На думку Е. Джонсона «... система має бути такою, щоб підтримувати максимальну швидкість навчання для всіх учнів і запобігти сповільненню темпу для академічно обдарованих».
З того часу як запровадили колективне навчання, дидакти не перестають шукати такі форми роботи, які б дали змогу кожному учневі освоювати навчальний матеріал у власному темпі. Потрібно сказати, що ці пошуки були небезуспішними. Згадаймо, для прикладу, програмоване навчання. Але, на нашу думку, широкому його впровадженню в практику не дала можливості орієнтація на навчання усіх учнів, незалежно від рівня їхнього розумового розвитку. В результаті, самостійно опанувати навчальний матеріал могли тільки окремі учні, назвемо їх академічно здібними.

16
Нині очевидними є два факти. Діти з високим рівнем інтелектуального розвитку володіють достатніми академічними здібностями для самостійного навчання. Для дітей з посередніми академічними здібностями проблема власного темпу навчання так гостро не стоїть, як це ми маємо у зв'язку з навчанням здібної учнівської молоді. Тому доцільним видається виявлення серед учнівської маси академічно здібної частини й організації її самостійного навчання.
Піклування про розвиток творчих здібностей школярів вимагає зваженого підходу до задоволення їхніх інтересів щодо змісту освіти.
Помилковим і таким, що суперечить інтересам розвитку творчих здібностей особистості, є механічне розширення програмного матеріалу чи, навіть, поглиблене вивчення окремих тем з тих чи інших навчальних предметів.
Не знаходить ніякого оправдання і бездумне введення нових навчальних дисциплін, курсів тощо, які не носять загальноосвітнього характеру, а є в переважній більшості спрощеним варіантом навчальних програм спеціальних дисциплін вищих навчальних закладів.
У рівневій диференціації змісту освіти потрібно виходити не з того, скільки навчального матеріалу за одиницю часу може засвоїти дитина, а з того, які це мають бути факти, що підлягають засвоєнню, який між ними має бути зв'язок, у якому вигляді (на якому рівні) вони мають бути засвоєні.А що ми маємо на сьогодні у вітчизняній педагогічній практиці? Перш ніж висловити власні міркування з цього приводу, коротко проаналізуємо наявні тенденції. За останні роки в зв'язку з впровадженням диференційованого навчання, нерідко можна зустрітися з фактом, коли учні, які з чийогось благословення вважаються здібними до опанування гуманітарними дисциплінами, вивчають математику, фізику, хімію, біологію тощо на дуже примітивному рівні. І навпаки, в навчальних закладах природничо-математичного профілю учні та
їхні батьки вважають, що майбутнім світилам математики, фізики тощо не потрібно і навіть на шкоду на належному рівні вивчати історію власної

17 держави, її літературу, мову і т. д. Безумовно, що, крім суб'єктивних промахів, тут мають місце об'єктивні причини, які, в першу чергу, пов'язані з перевантаженням навчальних програм у нашій загальноосвітній школі. Але, прагнучи допомогти дітям, ми цим самим шкодимо їм, бо забуваємо, що вивчення того чи іншого навчального предмета має на меті не тільки і, навіть, не стільки засвоєння дитиною певного обсягу знань, скільки забезпечення можливостей для її розумового розвитку.
Практика останніх років свідчить, що механічне розширення і поглиблення навчального матеріалу не гарантує учневі успіху в науковій, технічній, організаційній чи художній творчості, не створює належних умов для формування у нього творчого ставлення до праці, не сприяє виробленню правильних орієнтирів в організації самоосвіти. Перевантаження пам'яті не сприяє розвитку творчих здібностей у дітей з багатьох причин. По-перше, щоб дитина творила, у неї має бути час для цього. Зміщення акценту в бік накопичення знань не залишає часу для їх використання. По-друге, однією з умов виникнення творчої думки є оптимальне співвідношення відомого і невідомого стосовно проблемної ситуації, що розв'язується. Знову-таки, акцент на накопичення в пам'яті фактів не враховує цієї вимоги, а тому фактично може бути навіть шкідливим.
Головною метою навчання дітей у школі має бути не озброєння учнів знаннями, як вважалось донедавна, а виховання їхнього розуму. Вищим проявом розуму є уміння знайти спільну причину багатьох часткових явищ, уміння знайти нестандартний розв'язок тривіальної задачі та розв'язати творчу задачу. На це вказувалось ще близько ста років тому: «Если наши школы создадут у своих учеников такое состояние ума, которое приведет их к правильному суждению в области всяких дел, они сделают больше, чем если будут выпускать учеников просто обладающими обширными запасами сведений или высшей степенью уменья в специальных областях».

18
Таким чином, поновивши давній лозунг щодо мети навчання та доповнивши його завданням розвитку творчих здібностей особистості, її уміння творчо використовувати на практиці отримані знання, констатуємо, що навчання учнівської молоді є засобом, а не метою.
Інтереси розвитку творчих здібностей особистості виключають надмірне захоплення одним певним видом розумової діяльності чи методом розв'язування задач і вимагають пропорційного розвитку всіх їх складових компонентів. Через надмірне захоплення аналізом і критикою страждає синтез і оригінальність. Від надмірного захоплення дедукцією страждає індукція.
Переважання логічних методів розв'язування задач негативно позначається на умінні учнів використовувати штучні прийоми тощо. Аналогічне можна стверджувати про взаємодію загальних та спеціальних здібностей особистості.
Визнання того факту, що спеціальні здібності людини формуються на основі розвитку загаль-них, спонукає критично поставитись до практики навчання і виховання дітей у сучасній школі, особливо це стосується обдарованих дітей, коли в ранньому віці освітніми працівниками не без допомоги психологічної служби та власного волюнтаризму дітей тестують на предмет спеціальних здібностей, і фактично подальше їхнє навчання в кращому випадку спрямовується на розвиток останніх, а то і просто на опанування завищених програмних вимог. За такого підходу до розвитку особистості поза увагою залишаються загальні здібності, які є основою її розумового розвитку.
Доцільність кон-центрації уваги в молодшому та середньому шкільному віці на розвиткові загальних здібностей пояснюється, крім сказаного, ненадійністю
існуючих діагностичних методик. Не будемо наводити широко відомі факти, коли дитині передрікають значні успіхи в математиці, а вона добивається вагомих результатів у фізиці або, навіть, у художній творчості, як і не станемо вдаватися до прикладів, коли академічні успіхи школяра в початковій та молодшій середній школі часто виявляються недостатніми для досягнення ним певних висот на ниві творчості.

19
Розвиток творчих здібностей особистості — це насамперед врахування на змістовому і процесуальному рівнях сутності творчого процесу.
Виявляється, що для розвитку творчих здібностей особистості шкідливим
є не великий обсяг опанованих нею знань (як свого часу вважалось), а мертвий характер знань, тобто знання, які засвоєні формально, без глибокого з'ясування, коли і де вони можуть бути застосовані. Немає сумніву в тому, що особистість для успішної творчої діяльності має володіти якомога більшим обсягом знань.
Але знання ці не мають бути механічно засвоєними, неповними, спрощеними.
Мертві знання, як нагромадження розрізнених фактів, гальмують розвиток творчих здібностей особистості. Знання, отримані в процесі самостійного пошуку, не несуть ніякої загрози для оригінального мислення індивідууму.
Отже, шкідливі не самі знання (маємо на увазі великий їх обсяг як фактор
інерції мислення), а неправильний спосіб їх отримання. Великий обсяг мер-твих, нерухомих знань сковує творчу думку особистості. Мобільні знання, отримані на рівні логічного чи творчого мислення, навпаки, відкривають у своїх комбінаціях невидимі простори для оригінальності і нестандартності запропонованих особистістю розв'язків проблемної ситуації, що постала перед нею.
Тепер щодо міцності знань. Для міцного засвоєння необхідне кілька-разове повторення фактів, що вивчаються. Разом з тим, кожне чергове повторення сприяє виробленню звички до механічної дії, а отже, гальмує розвиток творчих здібностей особистості. Вихід із суперечності, що складається, вбачається в тому, щоб кожне чергове повторення фактів, що вивчаються, дещо відрізнялося від їх попереднього представлення, але не надто, бо в такому випадку ускладнюється процес переносу.
Відомо, що перенос можливий за умови, коли розв'язані людиною в минулому задачі і дана задача аналогічні. Аналогія, як форма зв'язку між предметами і явищами, єднає їх не за формою, а за змістом. Тому в інтересах розвитку творчих здібностей особистості її навчання має бути побудоване

20 таким чином, щоб засвоювалась не форма, а зміст предметів і явищ об'єктивного світу, способів розв'язання тих чи інших творчих задач. Ця вимога пояснюється тим, що перенос суті — усвідомлений, повторення (наслідування) форми — сліпе.
Результати недавно проведених дидактичних досліджень свідчать, що на якому рівні засвоєні знання, на такому рівні вони будуть відтворені. Знання, отримані в процесі розв'язання проблемних ситуацій, потенційно можуть бути використані індивідуумом в аналогічній діяльності. Знання, засвоєні особистістю як сума донесених ззовні фактів, у кращому випадку можуть бути відтворені на такому самому рівні, тобто репродуктивному рівні, а не в процесі розв'язання творчої задачі. Твердження, що відомості, нагромаджені не з метою з'ясування і розв'язання проблеми, можуть бути в майбутньому, за бажанням, вільно використані думкою, абсолютно помилкове. Єдині факти, які можуть використовуватися для творчих цілей, — це відомості, отримані в процесі самостійного розв'язання проблемної ситуації.
Свого часу вважалося, що необхідною умовою, за якої процес мислення набуває властивості продуктивності, є проблемність ситуації, задачі. Звідси, педагогічні засоби розвитку творчих здібностей учнів, формування їхнього творчого мислення зводились до пропонування їм проблемних ситуацій в послідовності з наростаючою складністю. Згодом стало очевидним, що проблемна ситуація, внесена в учнівський колектив ззовні, не завжди достатньою мірою активізує творче мислення школярів і неодмінно приводить до оригінальних розв'язків
Метою трудового навчання є формування технічно, технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя та активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства, життєво необхідних знань, умінь і навичок ведення домашнього господарства, забезпечення умов для професійного самовизначення учнів, вироблення в них навичок творчої діяльності, виховання культури праці.

21
Трудове навчання в 11-річній школі сприяє формуванню в учнів компетентностей, а саме: технічного і технологічного кругозору; культури праці та побуту; самостійного та критичного мислення; розвитку особистісних якостей, потрібних людині як суб’єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства, виховання відповідальності за результати власної діяльності.
Дослідження науковців засвідчили, що творчість — це досить складний і своєрідний процес, якому можна навчитися. Для цього необхідно виявити його закономірності, на основі яких можна створити певні методи або прийоми.
Пошук наукової організації творчої праці дав змогу розробити нові методи розв'язку проблемних задач. Серед розроблених ученими методів найбільш ефективними і відомими в сучасній літературі з питань технічної творчості є: метод мозкового штурму, метод фантазування, метод зразків, метод фокальних об'єктів, метод створення образу ідеального об'єкта.
Сьогодні поширеною є думка про те, що для піднесення предмета й методики його викладання на належному науково-методичному рівні, треба повернутися до технологій проектного навчання. В основу якої має бути покладена творча діяльність учнів, зорієнтована на вільний вибір ними об'єкта проектування. Саме тому в оновленій програмі трудового навчання знайшли своє відображення вищезазначені методи творчої діяльності.
На розвиток творчого мислення учнів впливає безліч чинників, а саме такі, як зміст уроку, майстерність вчителя, методи і прийоми навчання, уміла організація уроку, правильний вибір виробу і т.д.
Тут ми розглянемо деякі найбільш ефективні умови, прийоми, й методи сприяючі розвитку творчого мислення учнів на, уроках трудового навчання.
Такі як проблемний виклад знань. «Проблемне навчання, — пише М. І.

22
Махмутов, — є навмисна цілеспрямована діяльність вчителя і учнів по постановці учбових проблем, їх формулюванню, висуненню гіпотез, їх обґрунтовуванню і перевірці на практиці»[3].
При проблемному викладі перед учнями висуваються вузлові проблеми і питання. До яких відносять ті, на які учнів не можуть відповісти відразу: для цього у них не вистачає якихось відомостей, певної інформації.
На іншу особливість проблемного викладу знань указує М. Н. Скаткін:
«Суть його полягає в тому, що вчитель не просто повідомляє кінцеві висновки науки, як не відоме що звідки взялися, але й відтворює в якійсь мірі шлях її відкриття. Поставивши питання, він розкриває внутрішні суперечності, що виникають при його рішенні, міркує в голос, виказує припущення, обговорює
їх, спростовує можливі заперечення, доводить істину за допомогою експерименту .» [4].
Таким чином, можуть бути наступні два види проблемного викладу:
1. Висунення окремих проблем, постановка проблемних питань, основна мета яких полягає в організації активної діяльності учнів при засвоєнні нових знань. Вчитель ставить перед учнями такі проблеми і питання, які зацікавлюють їх, викликаючи активну розумову діяльність.
2. Висловлюючи зміст теми, вчитель демонструє перед учнями самий шлях наукового мислення, примушує учнів стежити за діалектичним рухом думки до істини, робить їх як би співучасниками наукового пошуку.
Дуже важливим є питання про типи проблемних ситуацій. Це питання слід вирішити з урахуванням умов, в яких проводиться трудове навчання учнів.
Можна виділити наступні типи проблемних ситуацій.
I-тип. Проблеми, що виникають при поясненні нової операції, робочих прийомів. При рішенні подібних проблем виявляється недостатність раніше засвоєних знань і виникає потреба в нових знаннях, уміннях і навиках.
II-тип. Проблеми, що виникають при виконанні практичних завдань.
Проблеми такого типу мають особливо важливу роль. Вони сприяють творчому

23 застосуванню системи наявних знань при виконанні конкретного завдання, розвивають здатність творчо вирішувати трудові задачі [2].
Дослідження науковців засвідчили, що творчість — це досить складний і своєрідний процес, якому можна навчитися. Для цього необхідно виявити його закономірності, на основі яких можна створити певні методи або прийоми.
Пошук наукової організації творчої праці дав змогу розробити нові методи розв'язку проблемних задач. Серед розроблених ученими методів найбільш ефективними і відомими в сучасній літературі з питань технічної творчості є: метод мозкового штурму, метод фантазування, метод зразків, метод фокальних об'єктів, метод створення образу ідеального об'єкта.
Сьогодні поширеною є думка про те, що для піднесення предмета й методики його викладання на належному науково-методичному рівні, треба повернутися до технологій проектного навчання. В основу якої має бути покладена творча діяльність учнів, зорієнтована на вільний вибір ними об'єкта проектування. Саме тому в оновленій програмі трудового навчання знайшли своє відображення вищезазначені методи творчої діяльності.
Метод мозкового штурму. Автором цього методу є А. Осборн. У ході тривалих спостережень він помітив, що серед творчо працюючих особистостей
є дві групи людей. Перша група — це ті, хто генерує ідеї, друга — критично аналізує. Він запропонував штучно створювати такі групи (відповідно — генераторів та експертів), які будуть здійснювати пошук розв'язку певної проблеми. Практичний досвід використання мозкового штурму викреслив основні прийоми (методи), які сприяють формуванню ідей. Серед цих методів розрізняють такі як: аналогія (зробити так, як це було вже в розв'язаній задачі).
Метод фантазування. Під методом фантазування можна розуміти такий спосіб спільної діяльності учнів та учителя, коли досягається уявлення неіснуючого образу об'єкта, який функціонує і вирішує поставлену проблему, тобто є розв'язком певної проблеми, навіть якщо деякі елементи конструкції

24 цього об'єкта невідомі. Головною умовою методу фантазування є відсутність будь-яких обмежень, правил, постулатів, логічного та критичного мислення.
Метод зразків. Суть цього методу полягає у тому, що учитель допомагає школярам віднайти в журналах, каталогах та інших технічних виданнях зразки об'єктів і пропонує порівняти знайдені зразки з існуючими об'єктами технологічної діяльності людини. На основі порівняння виявляють технологічні суперечності між знайденими зразками та реальними об'єктами і розробляють послідовність дій щодо їх усунення.
Метод фокальних об'єктів. Винайдений Ч. Вайтингом. Об'єкт, який вдосконалюють за допомогою цього методу, називають фокальним, оскільки його ставлять у центр уваги (фокус). Суть ґрунтується на перенесенні ознак випадково вибраних об'єктів на фокальний об'єкт, внаслідок чого отримують незвичні поєднання, котрі дають змогу подолати психологічну інерцію.
Наприклад, якщо фокальним об'єктом є зошит, а випадковим — тигр, то отримаємо сполучення на зразок «смугастий зошит».
Метод створення образу ідеального об'єкта. Будують таблицю з двома рядами характеристик, що перетинаються по горизонталі — 10 евристичних прийомів (адаптація, аналогія, ідеалізація т.д.), а по вертикалі — 10 основних показників технічної системи, що вдосконалюють: геометричні, фізико- механічні тощо. Застосування одного з прийомів до зміни одного з параметрів дає простір для нових асоціацій під час пошуку нових технічних рішень [1]. У цьому разі ідеалізація розглядається як наближення технічного об'єкта до
ідеального, який відповідає всім вимогам розв'язуваної проблеми або технічної задачі.
В різні історичні періоди становлення та розвитку різноманітних технологій актуальною була проблема пов’язана з підготовкою працівників здатних до творчої праці. Особливо гостро питання розвитку творчості постають у тих сферах людської діяльності де створюються (проектуються) технічні та технологічні об’єкти. Спочатку загальновизнаною була думка про

25 те, що процес творчого пошуку є прерогатива обдарованих чи „геніальних ‖ особистостей. Проте невпинний розвиток техніки, технологічних процесів, і відповідне становлення проектної культури на виробництві, вказувало на необхідність залучення до творчої діяльності якомога більшої кількості робітників.
Дослідження науковців засвідчили, що творчість – це досить складний і своєрідний процес, якому можна навчитись. Для цього необхідно виявити його закономірності, на основі яких можна створити певні методи або прийоми, володіння якими дозволило б більш ефективно займатись винахідництвом чи проектуванням технологічних об’єктів.
У другій половині ХІХ століття з’являються перші спроби аналізу та пояснення процесу розв’язування технічних протиріч з психологічної точки зору. Дослідники ретельно вивчали особистість винахідника намагаючись встановити зв’язок між психологічними особливостями (навіть рівнем нервових захворювань) та геніальністю. І лише на початку ХХ століття почала утверджуватись думка про те, що творчі здібності є практично у всіх людей.
Наступним кроком науковців було віднайти спеціальну методику або сукупність методів, які б давали змогу людині більш повно долучитись до творчості. Пошук наукової організації творчої праці дав змогу розробити нові методи розв’язку проблемних задач. Серед розроблених вченими методів творчої діяльності, найбільш ефективними і відомими в сучасній літературі з питань технічної творчості, є: метод мозкового штурму, морфологічний аналіз, метод фокальних об’єктів, основи теорії розв’язування винахідницьких задач тощо.
Метод мозкового штурму. В літературних джерелах можна знайти твердження, що одним з перших методів, яким було започатковано науковий підхід до організації творчої праці є метод мозкового штурму. Автором цього

26 методу є американський бізнесмен та винахідник А.Осборн. У ході тривалих спостережень він помітив, що серед творчо працюючих особистостей існує дві групи людей. Перша група це ті хто генерують ідеї, друга – критично аналізують. А.Осборн запропонував штучно створювати такі групи (відповідно
- генераторів та експертів), які будуть здійснювати пошук розв’язку певної проблеми. Було запропоновано наступні умови для проведення „мозкового штурму‖.
1.До групи генераторів включають людей з бурхливою фантазією, здатних до абстрактних узагальнень, з оптимістичними поглядами на життя тощо. До складу групи також, мають входити як найменше дві особи, які не мають ніякого відношення до розв’язуваної задачі або відповідного фаху з тієї галузі, в якій розв’язується проблема.
2.Головне завдання „генераторів‖ полягає у тому, щоб запропонувати якнайбільшу кількість ідей з розв’язку поставленої проблеми, в тому числі і фантастичних чи навіть жартівливих. Ідеї записують на магнітофонну плівку або складають відповідний протокол так званої „сесії‖, у ході якої „генератори‖ висловлюють ідеї.
3.Тривалість сесії залежить від складності проблеми але має не перевищувати 30-45 хвилин.
4.Завдання експертів оцінити ідеї генераторів, наприклад, за десятибальною шкалою.
5.Експертиза ідей може проводитись окремо від генераторів через прослуховування плівки. Кожна ідея розглядається якомога докладніше з детальним аналізом всіх можливих варіантів її практичної реалізації.

27

6.Якщо робота „сесії‖ виявилась неефективною і проблему розв’язати не вдалося, склад груп повністю міняють і проводять повторне засідання.
Практичний досвід використання „мозкового штурму‖ викреслив основні прийоми (методи), які сприяють формуванню ідей. Серед цих методів розрізняють наступні:

аналогія (зробити так як це було в іншій вже розв’язаній задачі або проблемі).
Так, наприклад, послідовник А.Осборна Джон Гордон удосконалив метод мозкового штурму запропонувавши чотири типи аналогій: пряму, особисту, символічну, фантастичну;

інверсія (зроби навпаки);

фантазія (зроби так, щоб це суперечило логічному мисленню, встановленим правилам).
З точки зору методики трудового навчання одним з недоліків впровадження даного методу на уроці є нераціональне використання часу. Це власне «особливість» всіх без винятку інтерактивних методів навчання. Тому учитель впроваджуючи «мозковий штурм» має слідкувати за розподілом навчального часу. Наведемо методичні рекомендації з досвіду учителів, які впроваджували активні та інтерактивні методи на уроках трудового навчання.
Найбільш ефективно вищевказаний метод можна використовувати під час пошуку проблем (варіантів виробів), які учні будуть виготовляти у продовж наступних уроків у вигляді навчальних або творчих проектів. Відповідно після виконання вправи результатом роботи має бути банк «творчих ідей» або «банк проектів» тощо. «Мозковий штурм» спонукає учнів активізувати уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки. Це, відповідно,

28 дає змогу учням реально оцінити (обговорити з учителем та товаришами) свої можливості і вибрати для виготовлення такий проект, який буде цікавим і одночасно посильним для виконання.
На початку учитель повинен пояснити дітям мету та ознайомити з правилами проведення методу. Учні мають зрозуміти, що це не лише гра, але й навчальна вправа: мета мозкового штурму в тому, щоб зібрати якомога більше
ідей, щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого часу. Час учитель визначає самостійно виходячи з індивідуальних можливостей класу.
Після перегляду дітьми різних джерел (відповідно до змісту практичної роботи навчальної програми для 5-го класу), учитель формулює проблемне запитання: запропонувати найбільш цікаві на думку дітей об’єкти праці, які б вони хотіли проектувати і виготовити з урахуванням того, щоб вони знайшли своє застосування в школі, дома або на дозвіллі. Завдання може бути сформульоване якимось іншим чином. Головне аби формулювання не було занадто довгим і незрозумілим для учнів. З цією метою його записують на дошці. Далі учитель пропонує дітям висловити ідеї, коментарі. Це навіть можуть бути слова або фрази, що викликають асоціації з наведеним завданням.
Учитель записує всі пропозиції на дошці чи на великому аркуші паперу в порядку їх виголошення без будь-яких зауважень, коментарів чи запитань. Під час виконання учнями цієї вправи учитель повинен дотримуватись наступної методики:
1.Необхідно фіксувати всі без винятку „ідеї‖, які висуваються учнями.
2.Не можна оцінювати або коментувати висунуті пропозиції. Інакше п’ятикласники відразу зосередять свою увагу на відстоюванні своїх ідей, і рух з пошуку нових пропозицій відразу припиниться.
3.Учителю слід весь час, у процесі виконання вправи, нагадувати дітям, що ідей має бути якомога більше, тому вони можуть бути фантастичними.

29
П’ятикласники, як правило не проявляють ініціативу до розв’язування завдань, які містять декілька варіантів розв’язку. Слід також відзначити, що діти у п’ятому класі часто піддають цензурі власні думки і не висловлюють своїх ідей в голос очікуючи негативної оцінки з боку учителя. Саме тому учителю варто на перших порах підтримувати саме фантастичні ідеї.
4. Якщо учитель досягне появи великої кількості ідей це створює сприятливі умови для фантазування. Саме з цього моменту учні починають більш рішуче висловлюватись і пропонувати власні ідеї. Учитель повинен бути уважним і не пропустити цей важливий момент.
5. Одним із засобів, який може спонукати учнів до висловлювань це заохочення дітей до зміни думок інших вже висловлених. Об’єднання або зміна висунутих раніше ідей часто веде до висунення нових, що перевершують первинні.
6. Досвідчені учителі часто використовують такий плакат під час виконання цієї вправи: а) кажіть все, що спаде на думку! б) не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших в) можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким іншим г) розширюйте (вдосконалюйте) запропоновану ідею
Учитель проводить експертизу ідей і відбирає найбільш актуальні та цікаві. Таким чином створюється список (банк) учнівських творчих проектів у вигляді проблем.
Далі учитель звертається до дітей з проханням здійснити вибір найбільш актуальної проблеми (майбутнього об’єкту праці), яка б відповідала вимогам

30 даного колективу, потребам школи тощо. Разом з дітьми учитель на основі проведеної вправи складає банк проблем (проектів). Наведений тут приклад є лише приблизним варіантом – це може бути перелік більш конкретних речей, які на думку дітей є необхідними і цікавими для них у плані виготовлення.
Метод фантазування
Під методом фантазування можна розуміти такий спосіб спільної діяльності учнів та учителя, коли досягається уявлення не існуючого образу об’єкта (виробу), який функціонує і вирішує поставлену проблему, тобто є розв’язком певної проблеми, навіть якщо деякі елементи конструкції (або в цілому конструкція) цього об’єкта невідомі.
Головною умовою методу фантазування є відсутність будь-яких обмежень, правил, постулатів, логічного та критичного мислення. Процес створення фантастичних ідей можна представити у вигляді наступної структури.
1. Постановка проблеми; що є недосяжним, і що необхідно покращити не залежно від того можливо це за нормальних фізичних умов чи ні?
2. З’ясувати і чітко сформулювати причини (фактори), що заважають розв’язку проблеми.
3. Припущення фантастичних умов, за яких зникають негативні фактори.
4. Відтворення по-можливості з як найбільшою кількістю деталей і уточнень об’єкта або процесу, який реально функціонує за відсутності негативних факторів: форма, будова, принцип дії і т. д.

31 5. Заміна фантастичних умов на реальні. Наприклад. Фантастична умова
- сили тяжіння не існує (за такої умови проблема буде розв’язана). Далі необхідно замінити фантастичну умову (відсутність сили тяжіння) на реальну
(це може бути пристрій, зміна форми конструкції, тощо).
Зрозуміло, що така структура може мати певні відмінності, які будуть виникати в залежності від змісту проблеми, яку вирішують. Чим простіша проблема тим природніше реалізуються метод фантазування. Так, для дітей 5- го класу є властивим вдаватися до фантазій у малюванні. Діти цього віку полюбляють уявляти себе космонавтом фантастичної ракети чи всюдихода, надшвидкісного автомобіля тощо. Головною вимогою з боку учителя в даній ситуації привчити дітей до того, що відправною точкою у фантазуванні має бути певна проблема або винахідницька задача, яку необхідно розв’язати.
Рівень складності має бути для початку досить низьким аби не знизити інтерес до творчого пошуку. З часом, з кожним наступним класом, проблематика завдань має ускладнюватися, і відповідно фантазування трансформуватися у більш складні системи пошуку.
Отже вищезгаданий алгоритм використання фантастичних ідей не завжди можна використовувати у 5-6 класах оскільки в ньому має відбуватись усунення протиріччя, яке знаходиться в основі проблеми. Для учителя важливо навчити учнів фантазувати. Тому на початковій стадії учитель може вдаватись до наступної методики.
На уроці у 5-му класі дітям пропонують пофантазувати над створенням форми будь-якого виробу, який є посильним для виготовлення учнями цієї вікової категорії. При цьому необхідно на початкових стадіях використання методу фантазування не ставити занадто абстрактних завдань на зразок –
„фантазуючи створіть форму виробу, який вам найбільш подобається‖.

32
Навпаки, навчання має починатись з більш конкретних дій. Для цього учитель може керуватись наступною методикою.
Спираючись на знання дітей з математики варто пригадати учням про фігури, які вони засвоїли на уроках математики чи образотворчого мистецтва.
Після обговорення таких питань як: „Що таке квадрат?‖, „Прямокутник?‖,
„Трикутник?‖ переходять до створення форми майбутнього виробу. Учителю варто пояснити, що над створенням форми виробу працює художник конструктор – дизайнер. Він розробляючи форму майбутнього об’єкту технологічної діяльності використовує різноманітні прийоми, наприклад вдається до аналогій. Тобто, переносить форми об’єктів які створила природа, на той об’єкт, який буде виготовлятись. Такі форми, і їх використання під час конструювання виробів, дизайнери називають біоформами. Після цього учитель пропонує дітям створити декілька варіантів форми кухонних дошок, які будуть використовуватись за різним призначенням: під час обробітку зелені (кухонна дошка може мати форму яблука), риби (форму риби), м’яса (форму свійської тварини). Далі завдання можна поступово ускладнювати від конкретних прикладів до більш абстрактних. Учитель може запропонувати дітям об’єднати геометричні фігури при конструюванні форми (контурів) трактора, літака - якщо виготовляється пласка іграшка, і поличка для книг, підвазонника - якщо проектується інший виріб залежно від інтересів учня. Лише після цього можна ставити перед класом більш складне ( у плані абстрактності) завдання – створення певного образу виробу за інтересом учнів, і перенесення його на папір. З часом учні зможуть розв’язувати більш складні конструкторські задачі використовуючи фантазування не лише в процесі створення контурів виробу але й безпосередньо в його конструкції. Цей перехід може бути реалізовано при використанні наступних методів проектування.

33
Метод зразків (алгоритмічний аналіз). Вказаний метод є спрощеним варіантом методу, що носить назву: „Алгоритм розв’язання винахідницьких задач‖ (АРВЗ), який запропонував Г.С.Альтшуллєр. Суть цього методу полягає в послідовному виконанні дій по виявленню, уточненню і усуненню технічних протиріч.
В АРВЗ за Альтшуллєром використовується чотири механізми усунення протиріч: формулювання ідеального рішення (або прийом створення ідеального об’єкта); перехід від технічного протиріччя до фізичного; усунення фізичного протиріччя; застосування операторів, що відображають інформацію в найбільш ефективних способах подолання протиріччя (списки і таблиці використання типових прийомів, таблиць).
Для реалізації алгоритмічного методу в умовах навчання учнів проектній діяльності можна спростити цей метод до рівня методу зразків. Суть цього методу полягає в наступному. Учитель допомагає школярам віднайти в журналах, каталогах та інших технічних виданнях зразки об’єктів (ідеальні об’єкти) і пропонує порівняти знайдені зразки із реально існуючими об’єктами технологічної діяльності людини. На основі порівняння виявляють технологічні протиріччя між знайденими зразками та реальними об’єктами і розробляють послідовність (алгоритм) дій по їх усуненню. При цьому для зручності діти можуть заповнювати наступну таблицю:
Суттєві ознаки об’єкту: колір, розміри, конструктивні елементи, стиль виконання тощо.
Образ(або контури) об’єкту створеного методом фантазування.
Контури виробу знайденого у книзі, каталозі, журналі чи запропонованого учителем.

34
Що необхідно добавити або запозичити від реального об’єкту до ідеального?
Яка послідовність дій по усуненню цих протиріч?
Під час використання цього методу учителю варто дотримуватись наступних вимог: завчасно підготувати об’єкт проектування, над яким будуть працювати діти - підготувати літературу або зразки об’єктів, які будуть зразками (реальні об’єкти); визначити протиріччя, які будуть усуватись учнями на уроці.
Наведемо приклад. При фантазуванні форми кухонної дошки учнями було прийнято рішення, що виріб по контуру буде мати форму риби. Після того як учні роблять замальовки контуру майбутнього виробу учитель повідомляє, що цей виріб має бути не лише оригінальним, естетичним і т.д., але й зручним у користуванні. З цією метою він пропонує знайти аналогічні зразки кухонних дощок у будь-якому каталозі кухонних виробів (або демонструє кілька таких зразків). Далі учитель ставить завдання: знайти відмінності між створеним методом фантазування виробом та запропонованими (знайденими в каталозі) зразками. Які конструктивні деталі чи елементи є в реальних об’єктах, і відповідно відсутні у вашому виробі? Якщо на перших етапах навчання учням складно дати відповідь учитель демонструючи реальний об’єкт вказує, що це може бути отвір в ручці дошки. Також можна звернути увагу на форму ручки – в реальному об’єкті вона більш зручна для того, щоб її можна було тримати в руці тощо. Після такого обговорення діти самостійно вносять зміни до конструкцій своїх виробів. Під час оволодіння учнями цим методом, важливо аби учні самостійно знаходили протиріччя і пропонували шляхи їх усунення.

35
Вищеописаний метод зразків є своєрідним „тренінгом‖, який привчає дітей до вміння переключатись від процесу фантазування до більш критичного
(з точки зору функціональних вимог) технологічного мислення.
Метод фокальних об’єктів винайдений американським ученим Ч.
Вайтингом. Об’єкт який вдосконалюють за допомогою цього методу називають фокальним, оскільки його ставлять у центр уваги (фокус). Суть методу
ґрунтується на перенесенні ознак випадково вибраних об'єктів на фокальний об'єкт, внаслідок чого отримують незвичні поєднання, котрі дозволяють подолати психологічну інерцію.
Наприклад, якщо вдосконалюваним (фокальним) об'єктом є олівець, а випадковим об'єктом - тигр, то отримаємо поєднання (сполучення) на зразок "смугастий олівець", "хвостатий олівець" тощо. Розглядаючи ці сполучення і розвиваючи їх, іноді вдається знайти оригінальні ідеї (наприклад, "хвостатий олівець" втілюється в олівець –ручку з гнучким тримачем (хвостом) - досить відома конструкція) [4, 48].
Послідовність застосування методу фокальних об'єктів така:
1. Вибір фокального об'єкта (наприклад, поличка для книг).
2. Вибір 3-4 випадкових об'єктів (вибирають, як правило, навмання: зі словника, каталогу, технічного журналу тощо, наприклад: "кіно", "змія", "каса",
"полюс", „машина‖).
3. Складання списків ознак (властивостей) випадкових об'єктів
(наприклад, кіно: широкоекранне, звукове, кольорове, об'ємне і т.п.). Для зручності часто користуються різними таблицями, наприклад:

36
Поличка для книг (фокальний об’єкт )
Випадкові об’єкти
Кіно змія каса полюс машина широкоекранне довга має квитки багато снігу має двигун звукове холодна касир холодно швидкість кольорове небезпечна є в театрі завжди зима має колеса об’ємне північне сяйво саморухома

4. Генерування ідей шляхом приєднання до фокального об'єкта ознак випадкових об'єктів. Наприклад поличка може бути звуковою, якщо в конструкції спроектувати місце для радіоприймача чи телевізора. Приєднавши до даного фокального об’єкту ознаку „саморухома‖ може з’явитись оригінальна
ідея пересувної полички тощо.
5. Розвиток сполучень шляхом вільних асоціацій.
6. Оцінка отриманих ідей і відбір корисних розв’язків.
Не обов’язково, щоб всі обрані об’єкти якимось чином підходили до об’єкту, що удосконалюється, але використовуючи цей метод, можна вибрати велику кількість самих різноманітних варіантів.
Слід зазначити, що метод фокальних об’єктів більше підходить у тих випадках, коли необхідно модернізувати, вдосконалити вже існуючий об’єкт або подати нову ідею, певний напрям у розвитку технічної думки. Цей метод не дає „стовідсотковий‖ розв'язок певної конструкторської або винахідницької

37 задачі. Слід відзначити, що важливим є не стільки результат, тобто те що учні зможуть вдосконалити чи створити, як сам процес цього пошуку. Учитель має слідкувати за тим, щоб учень зрозумів як діє цей метод. Тут важливо привчити учня до оригінального нестандартного мислення, підсилити його здібності до фантазування, які було започатковано відповідним методом.
Метод створення образу ідеального об’єкта. Аналіз літературних джерел показує, що даний метод можна знайти в групі евристичних прийомів, які використовують для перетворення основних показників технічної системи: геометричні, фізико-механічні, енергетичні, дизайнерські тощо. Будують таблицю з двома рядами характеристик, що перетинаються по горизонталі – 10 евристичних прийомів (неологія, адаптація, аналогія, ідеалізація т.д.), а по вертикалі – 10 основних показників технічної системи, що вдосконалюють: геометричні, фізико-механічні тощо. Застосування одного з прийомів до зміни одного з параметрів дає простір для нових асоціацій при пошуку нових технічних рішень.
В цьому випадку ідеалізація розглядається як наближення технічного об’єкта до ідеального, який відповідає всім вимогам розв’язуваної проблеми або технічної задачі.
Враховуючи все вище сказане можна стверджувати, що суть методу створення образу ідеального об’єкта можна представити у вигляді наступних етапів:
1.Чітке формулювання завдання (постановка проблеми).
2.Визначення властивостей або параметрів, якими повинен володіти об’єкт (для розв’язання поставленої проблеми).

38

3.Образне моделювання об’єкта з відповідним набором якостей, що дасть змогу розв’язати поставлену проблему.
4. Схематичне або художнє перенесення даного образу на папі
Розвиток творчого підходу до шкільного навчання один з самих розроблених теоретично і саме неопрацьоване практично питання. Важко знайти педагога, який не прагнув би розвинути у своїх учнях не лише певні знання, уміння і навички, але і здатність самостійно вчиться, добуваючи ці знання і на їх основі вирішувати творчі завдання, які поставить життя.
Учені, педагоги, психологи і соціологи в школі у нас і за кордоном пришли до висновку про те, що слабшає інтерес учнів до процесу навчання в цілому і зокрема до уроків технології. Перед вчителями стоїть завдання пошуку засобів і способів подолання цього негативного процесу. Я вважаю, що рішенню цієї задачі сприяє збільшення кількості ігрових і нетрадиційних форм уроків. Такі уроки підвищують у дітей активність, свідомість пропонованого матеріалу, активізують розумову діяльність учнів.
На уроках вдається створити ситуацію, при якій на різних етапах уроку хлопці можуть обмінюватися один з одним інформацією, радитися, сперечатися, допомагати один одному і оцінювати один іншого. В процесі спілкування учні швидше і краще розбираються в учбовому матеріалі, разом усувають помилки. Це дозволяє усім рухатися вперед своїм темпом, підтягувати слабких і не стримувати сильних учнів.
"Розум, серце і руки - ось що треба розвивати в дітях, як єдине ціле"! - говорив Л. В. Занков.

39
Система навчання і виховання повинна допомогти розкритися духовним силам, що зріють в дитині, створити сприятливі умови для їх дозрівання.
Знаходячись в постійному пошуку, намагаючись підходити творчо до учбового процесу, я, як учитель, мрію побачити в кожному своєму учневі, раніше усього доброго, чуйного, люблячого усе прекрасне навколо людини.
Дитяча творчість невичерпна. Його поживне середовище - пориви до добра і краси, а ще почуття таємниці, яку дуже хочеться розгадати. "Таємниця збуджує творчість" - сказав А. Ейнштейн. Творчість завжди самодіяльна, успіх досягається на основі захопленості.
Головний стимул творчості - величезна радість, яку воно дає і учителеві, і учневі.
Одна з головних цілей в моїй роботі з дітьми - це навчити учнів мислити.
Діти завжди повинні знаходитися в пошуку, кожного разу відкриваючи для себе щось нове. У творчій обстановці завжди народжуються нові ідеї, задуми, виникає атмосфера співпраці, яка у свою чергу народжує смак до творчості, робить його привабливим для усіх. Кожен урок - це дослідження, це пошук.
Діти вчаться аналізувати, міркувати, відстоювати свою точку зору. Виконується основне завдання школи - розбудити думку кожного учня.
У кожен урок включаю елементи проблемності, завдання, активізуючі емоційний чинник, вимагаючи самостійного пошуку. Для розширення візуального ряду учнів на уроці використовую комп'ютерні презентації складені по матеріалах уроку.
До кожного уроку трудового навчання ставлю завдання: розвивати у дітей творчу уяву, уміння в звичайному бачити незвичайне;

40
будити інтерес до сучасних інструментів творчих завдань.
Уроки спрямовані на розвиток творчих здібностей, уяви, фантазії учнів.
Підбираю цікаві і зрозумілі для них теми для творчості.
Вирішуючи будь-яку проблему, людина може йти двома шляхами: застосовувати типові рішення, загальноприйняті схеми(виконавський рівень); винайти(створити, спроектувати) новий спосіб досягнення мети або усі елементи виконати по-новому своєрідно(творчий рівень).
Я вважаю, що кожен учень має право вибирати свій шлях роботи. І радісно, коли другий шлях вибирає більшу кількість дітей.
На уроках діти працюють як індивідуально, так і в творчих групах.
Робота творчих груп над колективними проектами має велике виховне значення для розвитку художнього смаку, інтересу до мистецтва свого народу, його
історії, традицій, для професійної орієнтації. На зайнятті діти отримують навички організації праці, основи працьовитості, дбайливого відношення до
інструментів і матеріалів, а також до результатів своєї роботи, вчаться працювати в колективі.
Створення красивих речей - процес творчий, а творчість ґрунтована на майстерності. Дитині надається можливість відчути себе творцем, творцем, виконуючи творчі завдання. Я намагаюся навчити дітей закономірностям виготовлення виробу, адже тоді вони зможуть самостійно виготовити її ще не раз. Вважаю, що кожному виробу необхідно надавати практичне призначення:

41 вона повинна стати або наочним посібником, або виставковим експонатом, подарунком до свята або улюбленою іграшкою.
Справа, яка добре виходить, створює позитивні емоції і приносить моральне задоволення працюючому. Успіхи, досягнуті дітьми, створюють позитивне відношення до них з боку однолітків, знімається психологічна напруженість.
На уроках трудового навчання часто застосовую творчі ігри. Творча гра сприяє створенню у школярів емоційного настрою, викликає позитивне відношення до виконуваної діяльності, уміння знаходити рішення в нестандартній ситуації. "Не думками потрібно учити, а учити мислити", - говорив Э. Кант. Для цього привчаю своїх учнів бачити, відчувати, розвивати самостійність, ініціативу, т. е. якості, супутні творчості і що обумовлюють розвиток творчих здібностей.
На уроках часто звучать загадки, загадки на домовленість, підготовлені мною або дітьми, відгадавши які діти дізнаються, з яким виробом працюватимуть, визначають тему уроку.
Пропоную ряд пізнавальних завдань, що дозволяють цілеспрямовано здійснювати роботу по розвитку творчих здібностей дітей.
Вправа "Склади слово".
Вправа використовується на етапі оголошення теми уроку з метою тренування уваги і створення позитивної мотивації на вивчення нової теми.
У словах, які я назву, запам'ятовуйте першу букву.

42
Якщо ви усі зробите правильно, то вийде слово, що має безпосереднє значення до теми уроку. Наприклад, слово "Шаблон" - шило, аркуш, брусок, лінійка, олівець, нутромір.

Вправа "Технічний диктант".
Диктант складається з визначення нових термінів, переліком основних понять, перечнем інструментів тощо. Зміст диктанту не повинен бути великим, щоб не відволікти учнів від основної мети уроку.
Наприклад: верстати-автомати, автоматична лінія, наскрізне транспортування, роторне транспортування, числове програмне керування.
Вправа "Четверте зайве".
Вправа використовується на етапі визначення теми уроку для розвитку логічного мислення. Завдання: в кожному ряду три слова по певній основі пов'язані між собою, а четверте - відрізняється. Знайдіть його, відповідь обгрунтуйте.
1. Верстат, свердління, свердло, олово.
2. Передаточне число, передаточний механізм, шків, реєр.
3. Різання, стругання, роздягання, пиляння.
4. Машина, механізм, пристрій, майонез.
5. Фаска, ребро, майка, торець.

43

Використовую анаграми на етапі вивчення нового матеріалу для тренування швидкості реакції, кмітливості, уваги.
Анаграми.
Якнайшвидше поміняйте букви в слові місцями і отримаєте потрібне слово.
Наприклад: ТОЛКОМО - молоток, ОРУК - урок, КИПАЛ - пилка, ТУСРГ- струг
Завдання на виділення істотних ознак поняття.
Чим відрізняються: вікно від дверей; реєр від мейселя; шерхебель від зензубеля; деревина берези від деревини клена.
Чим схожі слова кожної групи? Як можна, одним словом назвати кожну із запропонованих груп? а) рубанок, шерхебель, полуфуганок. (Відповідь-струги) б) Свердло, кернер, зубило. (Відповідь-інструменти)

44
в) СТД-120, ТВ-4, 2М-112 (Відповідь – верстати)
Ребуси
Цей вид завдання є підготовчим до рішення логічно-пошукових завдань, якщо в слові є присутніми такі його частини, як ПІД, В, НА, НАД, числа і т. д., те можна навчити дітей підбирати варіанти їх читання і розгадування.
Приклад:
- водій;

Вправа "Розвиваючий канон".
Творче завдання доцільно використати на етапі рефлексії. Необхідно визначити вид логічного зв'язку і на цій підставі замість знаку питання написати відповідь.
Наприклад: вказати інструмент
Для визначення діаметру заготовки -?
Для свердління отворів -?
Для визначення лінійних розмірів -?
Слід зазначити, що багато канонів - це складні і достовірно творчі завдання. Розвиваючі канони можуть легко і органічно вписатися в усі методики навчання, спрямовані на активацію творчого потенціалу школярів.
Рішення багатьох канонів вимагає залучення цілого комплексу знань і умінь, витягання необхідної інформації з різних галузей знань, уміння зіставляти,

45 аналізувати, і, таким чином, дозволяє набагато більш повно створювати умови для розвитку творчих здібностей учнів.
Вправа "Розвиваємо логіку"
За визначенням назви слово:
Прилад для накопичення електричної енергії - ?
Металевий інструмент з зубцями для розпилювання різних матеріалів -?
Вправа "Помилкографія"
Дітям пропонується неправильно розв'язана проблема: виріб з помилками, невірно виконане креслення, інформація, план роботи, переплутана послідовність дій і т. д.
Умова: знайди усі помилки. Мотивуй свою відповідь.
Вправи, що тренують пам'ять, увагу, уяву народжують дитячу сміливість, віру у свої сили. Результат роботи - дивовижні дитячі творіння, з якими знайомляться батьки на класних батьківських зборах, святах, учні інших класів, дошкільнята на виставках. Творчість дітей не залишає нікого байдужим.
Результати участі в конкурсах, виставках дозволяють сформувати у дітей адекватну самооцінку, стійкий інтерес до праці і здатність до їх подальшої соціальної адаптації.
Потреба вигадувати, творити - особливість моїх вихованців. Дітей притягає тема "Ми досліджуємо, винаходимо, конструюємо". Важливо підтримати емоційний настрій. Це можливо, коли в класі йде жвава розмова.

46
Саме в процесі бесіди народжуються думки, виникає бажання поділитися почуттями, переживаннями. Діти активно включаються в роботу, узагальнюють, оцінюють, роблять висновки, діляться думками, міркують. Усе це результат підготовки дитини до уроку.
Діти прагнуть самі підготувати творче домашнє завдання(наприклад, підбирають загадки до теми уроку, ребуси, складають кросворди, питання по темі, малюють проект виробу). Їм подобається бути в ролі автора. Хлопці розвиваються в пошуковій діяльності. Багато працюють з додатковою літературою.
Свою творчість діти активно використовують на уроках. Дитині надається можливість відчути себе творцем, творцем, виконуючи творчі завдання.
Головне - віра в дитину, повагу його як осіб, прагнення допомогти йому в досягненні успіху.
Це бажання і потреба хлопців в творчій діяльності досягається завдяки наданій свободі для самовираження. Цікаві міркування дітей при аналізі виробу, їх емоційність, самостійність у висловлюваннях говорять про те, що вони дійсно "творці". У мові діти використовують вирази "я здивований", "я уражений", "я хотів би допомогти", "я сподіваюся". Видно безпосередній зв'язок між самодіяльною творчістю моїх учнів і їх збільшеним інтересом, самостійністю суджень.
Завдяки трудовій діяльності, реалізованій саме на творчих досягненнях, вдається добитися стійкого інтересу учнів до уроків, розвитку творчого потенціалу і як кінцева мета - виховання особи по-справжньому творчої, адже

47 кожна людина повинна побувати в ситуації успіху. І я намагаюся в цьому допомогти своїм учням.
Робота, спрямована на розвиток творчих здібностей школярів, рішення системи пізнавальних завдань шляхом цілеспрямованого включення учнів на усіх етапах уроку в продуктивний, творчий учбовий діалог, навчання на основі принципів, методів і інших засобів розвиваючого навчання, використання досягнень психології, увагу до проблемно-пошукових і творчих завдань, значно підвищує рівень творчих здібностей учнів.











48 1.3. Метод проектів як засіб розвитку творчих здібностей
Розвиток усіх сфер діяльності сучасного суспільства потребує виховання людини нової формації, що, в свою чергу, зумовлює необхідність пошуку нових систем навчання, змісту навчання, освітніх технологій, організаційних форм та методів. Одним із чинників, які допоможуть розв'язати цю проблему, є
інноваційна діяльність вчителя. Щоб уникнути необґрунтованих експериментів, які здійснюють вчителі, не маючи відповідної теоретичної та практичної підготовки до розробки власних систем навчання, необхідно формувати новий тип організаційної культури діяльності вчителя - проектно-технологічний. Це передбачає ознайомлення вчителя з основами проектування як педагогічної технології.
Метод проектів -це педагогічна технологія, яка містить сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю.Створений наприкінці XIX століття, популярний на початку XX століття, метод проектів на сучасному етапі розвитку педагогічної галузі набуває популярності, модифікується, пристосовується до сучасних умов функціонування школи, узгоджується з новими завданнями освіти. «Я знаю для чого мені треба все, що я пізнаю, і де та як я можу ці знання застосувати», - ось основна теза сучасного розуміння методу проектів. Уміння користуватися ним - показник професійної майстерності вчителя, прогресивності методики навчання, розвитку, виховання та соціалізації учнів.
Проектно - технологічна діяльність вчителя полягає функціонуванні цілісної системи дидактичних засобів і змісту, методів і прийомів конструювання освітніх систем навчання, завдяки яким вчитель піднімається на технологічний рівень проектування процесу навчання, його системного моделювання з наступною реалізацією (впровадженням) цього проекту.
Принципово нова роль педагога визначається у переході від посередництва в передачі абстрактних знань учням до позиції консультанта, т'ютора, який підтримує їх у досягненні певних результатів освітньої та практичної

49 діяльності. Професійна поведінка вчителя підпорядкована таким педагогічним установкам: «Не я вчу дитину, а дитина вчиться сама, я ж професійно допомагаю здійсненню цього процесу», «Я підтримую дитину в її саморозвитку та самовихованні», «Я взаємодію та співпрацю з дітьми» тощо. За цих умов змінюється й психологічна атмосфера в класі, відбувається переорієнтація репродуктивної навчальної діяльності учнів на різноманітні види самостійної діяльності: дослідницьку, пошукову, творчу. Метод проектів відкриває необмежені можливості для впровадження комунікативних, інтерактивних, групових технологій навчання, що робить весь навчально-виховний процес високоефективним. Проектне навчання природно інтегрується з іншими видами навчання: продуктивним, проблемним,
інтерактивним, особистіснозорієнтованим.
Велика варіативність методів і прийомів різних видів навчання робить проектну діяльність ефективною і результативною в будь-якій діяльності.
У системі взаємин під час використання проектної технології змінюється роль вчителя. Він стає одним із учасників проектно- дослідницького колективу
і може брати на себе різноманітні соціальні ролі (ідеї, джерела інформації, порадника). Він так само, як інші учасники проектної групи, вступає в систему відносин, взаємодії, співпраці, відповідає за навчально-проектну діяльність.
Водночас педагогічна функція вчителя ускладнюється порівняно з авторитарною парадигмою, оскільки саме він має створити в робочій групі умови для розвитку й реалізації індивідуальності учня та розумового балансу творчої волі, організаційної дисципліни й почуття відповідальності під час виконання проекту, досягнення остаточного результату, а також його оцінювання. Для педагога - це прагнення знайти розумний баланс між академічними і практичними знаннями, уміннями і навичками.


50
ІІ. Проектна частина.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал