Уроки художньої культури україни 10 клас Ч.І. Навчально-методичний посібник для вчителів Черкаси




Pdf просмотр
Сторінка7/11
Дата конвертації28.11.2016
Розмір1.44 Mb.
ТипУрок
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема: «Художня культура Київської Русі архітектурні споруди, монументальний
живопис (мозаїка. Фреск). Ікони Київської Русі за межами України.Мистецтво
книжкової мініатюри»
Мета: поглиблювати знання учнів з історії та художньої культури Київської Русі ознайомлювати з архітектурними спорудами, монументальним живописом та іконописом Київської Русі розкрити поняття книжкова мініатюра розвивати вміння самостійно знаходити та аналізувати необхідну інформацію, робити висновки, готувати доповіді, працювати у складі невеликих груп виховувати любов дорідного краю, дбайливе ставлення доісторичної спадщини.
Оснащення. Зоровий ряд зображення Десятинної церкви, Софії Київської, Золотих воріт, храмів Георгіївського та Ірининського монастирів, Свято-Успенського Собору
Києво-Печерської Лаври, Михайлівського Золотоверхого Собору, церкви Спаса на Берестові, Богородиці Пирогощої, Борисоглібського Собору, Успенського Собору
Євецького монастиря, Еллінської та П'ятницької церков фотографії фресок та мозаїк Софії Київської, зображення ікони Володимирської Богоматері, Печерської Богородиці з предстоячими Антонієм і Феодосієм», Ярославської Оранти Великої Панагії зразки книжкової мініатюри «Остромирового Євангелія».
Тип уроку урок засвоєння нових знань.
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
Бесіда
- 3 уроків історії пригадайте відомості про історичний розвиток Київської Русі- Які пам'ятки давньоруської архітектури дійшли до нас
- Які видатні імена з ними пов'язані?
- Які з них вам доводилось бачити?
ІІІ Вивчення нового матеріалу.
1 Розповідь учителя:
До сьогоднішнього уроку ви підготували цікаві доповіді, які допоможуть нам перенестись у далекі часи Київської Русі. Чим же була славетна ця держава Яка культура існувала у той час Саме про це ми сьогодні й поговоримо. Культура Київської Русі яскрава сторінка в історії світової культури. Основою культури Київської Русі є самобутня
культура східнослов'янських племен. Принциповою межею у її розвитку стало прийняття християнства. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, відповідно, у культурі світські елементи були сильнішими. За відносно короткий термін Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень.
2. Виступи учнів із повідомленнями та презентацією, підготовленими в групах
Група 1 «Історики»
З IX ст. скандинавські мореплавці почали освоювати новий торговий шлях на південь, що отримав назву шлях із варягу греки й починався від озера Ільмень, проходив депо малих річках, де волоком і по Дніпру у Чорне море. Київ відігравав значну роль завдяки своєму розташуванню на місці злиття двох найбільших артерій Русі — Дніпра та Прип'яті, що дозволяло контролювати весь дніпровський шлях і сприяло розвитку торгівлі навколо Києва почав формуватися певний союз племен.
Київська Русь успадкувала культуру тих східнослов'янських та неслов'янських племен, які складали етнічне ядро цього державного утворення (в першу чергу поляні древлян. Культура збагачувалась та ускладнювалась за рахунок розширення території держави, включення до її складу інших народів і племен таза рахунок міждержавних конфліктів із сусідами. Адже на той час війни часто велися заради здобичі, серед якої траплялися й по- справжньому цінні культурні винаходи інших народів, що формували престижне споживання в межах Київської Русі, сприяли розвитку ремесел, мистецтва, культурних традицій місцевого населення. Торгівля, війна, дипломатичні контакти сприяли пожвавленню культурного життя русичів. Але культурний поступ Київської Русі зумовлювався, передусім, власними потребами й силами, що їх задовольняли Ось чому сторонні впливи, навіть із найбільш передової в тогочасному світі держави -Візантії, могли лише прискорити ті тенденції, потреба в яких уже відчувалась на вітчизняному ґрунті. Вони не затьмарювали оригінального вигляду культури середньовічної Русі, яка лишилася унікальним явищем світового значення.
Красномовним свідченням цієї особливості давньоруської культури може служити будь-яка її галузь, але найвиразніше це унаочнюють пам'ятки культури матеріальної.
Та, попри де структурній відцентрові тенденції, зростання й подальше зміцнення єдиної східнослов'янської держави сприяло універсалізації всіх сфер суспільного життя Київської Русій вело до розвитку єдиної загальнонаціональної культури, що характеризується низкою загальних рис, які стають типовими для всіх її регіонів. Насамперед роль духовного стрижня єдиної давньоруської культури відігравало православне християнство, що мало на той час високорозвинену систему релігійної філософії, літератури й було основане на матеріальних й духовних здобутках мистецтва Європи й Азії. В галузі матеріальної культури найбільш значним виявився вплив християнства на розвиток архітектури і живопису Київської Русі. Основні архітектурні об'єкти:
Група «Архітектори»
- Храм Богородиці, відомий як Десятинна церква 989—996 рр. (Київ- Софія Київська, Золоті ворота, храми Георгіївського та Ірининського монастирів —
1019—1037 рр. (Київ- Спасо - Преображенський Собор — 1036 р. (Чернігів- Свято-Успенський Собор Києво-Печерського монастиря — 1073—1077 рр. (Київ- Михайлівський Золотоверхий Собор — 1108—1113 рр. (Київ).
Більшість відомих нині архітектурних пам'яток було споруджено за часів так званої роздрібненості. Саме тоді в Києві збудували 19 кам'яних споруд. Над містом засяяли бані церкви Спаса на Берестові (1125)
Богородиці Пирогощої на Подолі (1136), Кирилівської церкви (1146) тощо. Багато храмів з'явилося в Чернігові.
Досконалістю пропорцій і майстерною технікою виконання вражають Борисоглібський Собор, Успенський Собор Євецького монастиря, Еллінська й П'ятницька церкви. У цю добу були закладені основи української архітектурної традиції.
Учень: Зі створенням стабільної давньоруської держави уст. ці традиції було використано і збагачено візантійським і західноєвропейським досвідом під час будівництва кількох кам'яних споруд передусім у столиці - Києві. Християнство потребувало дотримання певних канонів релігійної служби, що обов'язково мала проходити в храмі, який, згідно з традиціями перших християн, котрі мусили ховатися від переслідування в печерах і катакомбах Давнього Риму, і був моделлю такої печери. Тому одразу ж після хрещення Русі з'являються й перші церкви Василевська, побудована з дерева за зразком храму в Корсуні, і Десятинна, або Богородицька, - перша кам'яна церква у Києві.
Цікавою є її історія. Майстрів для будівництва було запрошено з Візантії, бо досвіду роботи з каменем вітчизняні зодчі не мали. Але запрошені іноземці не знали місцевих умов, особливостей місцевих ґрунтів, бо завжди будували в горах, де не існувало потреби в міцному фундаменті. За тими ж принципами у 996 р. було завершено будівництво першого оплоту християнства на Русі, на потреби якого князь Володимир виділяв десяту частину своїх доходів. Але ґрунт не витримав тиску велетенської кам'яної споруди. Подальші реставрації та ремонтні роботи не врятували цього храму. Інша річ - церкви, які будувалися пізніше. Пристосовані до місцевих умов, вони переносили випробування часу зі значно меншими втратами.
Серед світських кам'яних будівель Києва найвідомішою пам'яткою є збудовані Ярославом Мудрим Золоті ворота, які теж завершувалися так званою домовою церквою. Ці ворота, реконструйовані 1982 р, досіє окрасою української столиці. Однак першою з відомих досі світською будівлею з каменю в Києві був палац князя Володимира, зведений у кінці X - на початку XI ст. Палац було збудовано з поєднанням візантійських та ранньою романською традицій зодчества.
Перлиною давньоруської архітектури стала церква Святої Софії, будівництво якої було започатковано 1037 р. й тривало 5-7 років поспіль. Вона також зводилася візантійськими майстрами, хоча до будівництва залучалися й місцеві сили. За задумом, Свята Софія мала символізувати Дім Премудрості Божої, Небесної Софії, яку уособлювали і вселенська християнська Церква як зібрання вірних, і як її прообраз - Матір Божа. Ідею цього храму було підказано центральним собором Константинополя, але за проектом він належав до іншого типу споруд. Розміщена під одним грандіозним куполом, величезна царгородська Софія була типовим базилікальним храмом. Київська Софія мала дещо менші розміри й будувалася за хрестово-купольною моделлю. П'ять її нефів та тринадцять (на думку деяких реставраторів, двадцять п'ять) куполів утворювали символ шатра, що повільно підіймається знизу вгору до грандіозного центрального купола, розташованого на величному циліндрі з прорізями витончених аркових вікон.
Софійському собору впродовж віків судилося лишатися і неперевершеним архітектурним шедевром, і водночас відповідно до задуму князя Ярослава Мудрого, втіленням ідеї духовної й політичної самостійності, а також соборності давньоруських земель. У різні часи споруда храму зазнавала часткової руйнації, атому перебудовувалась і оздоблювалась. Востаннє Софію архітектурно модернізовано при гетьмані Мазепі, коли собор набув рис поширеного в українській культурі ХVІІ-ХVIІІ ст. стилю козацького бароко. Дивом уціліле від руйнацій мозаїчне зображення Оранти отримало назву Нерушимої стіни, стало національним символом вічності народу і його культури.
З кінця XI ст. в архітектурі настає новий етап, який характеризується відмовою від грандіозних форм. Храми стають меншими за розмірами, але строкатішими в оздобленні, що надає їм своєрідної довершеності й краси. Найпоширенішим стає кубічний одно купольний храм. Такого типу споруди будувалися в усій державі, але найбільше їх уціліло на землях північних князівств Володимирського-на-Клязьмі, Суздальського, Новгородського. Перлиною такого типу церков є храм Покрови на Неролі, закладений 1165 р. Серед багатьох українських одно купольних одним з найцікавіших є собору Володимирі-Волинському, а також П'ятницька церква у Чернігові.
Можливо, зразком такого типу споруд стала церква над Золотими воротами (1037) або Михайлівський собор Видубицького монастиря (1088) у Києві. Подібний вигляд мала й Еллінська (1072) церква у Чернігові. Однак найпоширенішим типом церков за часів Київської Русі стала й продовжувала бути на українських землях 3—5- купольна храмова будівля. Це Спасо Преображенський (1036) та Борисоглібський (1128) собори в Чернігові, Кирилівська (1146) і Василівська (1183) церкви в Києві, Успенська (1078) церква Києво-Печерської лаври та багато ін.
Група 3 «Живописці»
З-поміж образотворчих мистецтв Київської Русі найпочесніше місце посідає монументальний живопис — мозаїка та фреска.
Систему розписів культових споруд майстри запозичили у візантійців, але творче переробляли її.
Інтер'єр Софії Київської (вівтарні приміщення та центральний під купольний простір) було прикрашено мозаїкою, а стовпи нефів, бічні приміщення, стіни — фресками.
Підлога також була мозаїчною або шиферною
Учень: Склоробство — уміння виготовити скло, скло образні маси і виробляти з них різні вироби — належить до найдавнішого ремесла, добревідомого багатьом слов’янським племенам, що населяли простори Київської Русі уст. Давній Українській мозаїці, що ґрунтується на застосуванні головного мальовничого матеріалу, кольорових смальт (сплаву скла з матеріалами, що заглушають його, і різними барвниками),передувала високорозвинена в давній Русі техніка склоробства, яка існувала не тільки в центрі Київської держави м. Києві, алей у Чернігові, Галичі. У Києві виникло і розповсюдилося, на основі високорозвиненого місцевого київського склоробства, виробництво різноманітних виробів зі скла. Організувалася і почала успішно виробляти свою продукцію, у вигляді різнобарвних плиток мозаїчної смальти, майстерня смальти і кольорового скла. А також виникло високе виробництво художньої декоративної кераміки з поливною емаллю, що дійшла до нас у виді окремих розписних поливних кахлів з розкопок Великокнязівського палацу в Києві, Десятинної церкві, Золотоверхого собору Михайлівського монастиря, Михайлівського собору Видубицького монастиря тощо.
Завдяки високорозвиненій техніці склоробства, на його базі, уст. в Київській державі, змогли розвитися і досягти винятково високого рівня майстерності, яку технічному, такі в художнім відношенні, суміжні з ним виробництва емалі, мозаїчно-смальтове і декоративно-керамічне. Досягнутий київськими майстрами винятково високий рівень технічної і художньої майстерності в техніках мозаїки, емалі і декоративно-керамічної справи був настільки високий, що не тільки перевершував у багатьох відносинах той рівень, якого до цього часу досягли ці види майстерності в Західній Європі, але і служив їм зразком для подальшого удосконалювання. Недарма Теофіл у своєму, трактаті зауважує про необхідність західноєвропейським майстрам вивчати записані ними способи виробництва емалі, “що… відкрила Русія”.
Не менш високо стояло в цей часі мистецтво мозаїчного живопису, і, зокрема, мистецтво готування мозаїчної смальти, як із заглушеного кольорового скла, такі з напівпрозорої і прозорої смальти, утому числі із золотих та срібних смальт, що вироблялися київськими майстрами з матеріалів місцевого походження. Палітра київської смальти, за допомогою якої було набрано, видатні по своїй художній і технічній майстерності мозаїчні
підлоги (в Десятинній церкві в Києві наприкінці Х ст., Михайлівського собору Видубицького монастиря, Софійського соборуй інших древніх храмах Києва, а також мозаїчний живопис київського Софійського собору і Золотоверхого собору Михайлівського монастиря, відрізнялася винятковою розмаїтістю і багатством своїх колірних тонів і відтінків. Ймовірніше за все, мозаїчні підлоги у древніх храмах Чернігова і Переяслава Південного також набиралися зі смальти, виготовленої київськими смальтова рами у своїх майстернях.
Давньоруський мозаїчний живопис Х-ХІІ ст. може бути поділ-ленний на два види високомистецькі мозаїки, підлоги, що фрагментарно збереглися до наших днів уряді храмів цієї епохи в Києві, Чернігові й інших давньоруських містах Київської Русі, а також у Новгороді Великому, і мозаїчний живопис, що прикрашав стіни, зводи і куполи давньоруських храмів Х-ХІІ ст., ансамблю, що дійшов до нас у вигляді, мозаїк київського Софійського собору (років, фрагментів мозаїк Золотоверхого собору, Михайлівського монастиря в Києві (і рр. XI в, а також, що не дійшли до нас — мозаїк Спаського собору в Чернігові (перша половина XI ст.), мозаїк Успенського собору Києво-
Печерської лаври (1073—1078 р) і Благовіщенського собору в Чернігові (1186 р.).
До нашого часу збереглася частина мозаїчного живопису київського Софійського собору, виконана київськими художниками . Апсиди головного храму Київської Софії знаходиться величезне зображення “Богоматері-Оранти”, назване Нерушимою стіною. Нижче неї розташований фриз, на якому знаходиться мозаїка Причащання, а під фризом йде пояс мозаїчних зображень батьків церкви у зріст. У куполів колі, знаходиться погрудне зображення Вседержителя, підтримуваного чотирма архангелами, з яких зберігся тільки один. У вітрилах, під куполом, знаходиться зображення євангеліста Марка, а в простінках вікон барабана — фрагментарно збережені фігури апостолів. На західному пілястрі східних стовпів збереглося зображення Благовіщення. У під пружних арках мається трохи мозаїчних медальйонів з погрудними зображеннями Христа і святих, приналежних до циклу сорока мучеників. Крім того, уряді місць собору збереглися мозаїчні декоративні прикраси у вигляді орнаментів. Цим і вичерпуються всі мозаїки, що збереглися відколись найбагатшого декоративного мозаїчного оздоблення Софійського собору, суцільним килимом накривши стіни, зводи, барабан, куполі стовпи храму.
Мозаїчний живопис київського Софійського собору був набраний місцевими київськими художниками — мозаїчними по створеним ними оригінальним малюнкам, за замовленням будівельника собору — київського князя Ярослава Мудрого.
Набір мозаїк Софійського собору був виконаний зі смальти, виплавлених київськими майстрами - смальтоварами в місцевій київській майстерні.
Мозаїчний живопис Золотоверхого собору Михайлівського монастиря. Мозаїчний живопис, що колись покривала стіни і зводи Золотоверхого собору Михайлівського монастиря в Києві, був виконаний місцевими київськими художниками - мозаїчними в і рр. XI ст., за замовленням будівельника храму — київського князя Ізяслава. Мозаїчний набір був виконаний зі смальти, приготовлений також київськими майстрами -смальтоварами. Техніка набору була прямою, і смальти змішувалися в двошаровому вапняно-цегельному
ґрунті. Палітра смальти майже не відрізнялася від палітри київського Софійського собору.
Палітра смальти, що застосовувалася в мозаїчному живописі київських храмів XI ст., нараховувала 72 різновиди, у число яких входило 8 видів кубиків, що представляли собою натуральні природні мінерали.
Поряд із прикрасою мозаїчним живописом давньоруських храмів, мозаїки застосовувалися і для оздоблення давньоруських князівських цивільних споруджень.
Розкопки на території древнього Києва, поблизу Десятинної церкви, знайшли фундаменти декількох, прямокутної форми, цивільних кам’яних будинків Х-ХІ ст. гридниць, — тобто парадних палацевих споруджень, що призначалися для збору князівської дружини. Ці гридниці, судячи зі знайдених фрагментів мармурових деталей,
мозаїк і фресок, мали пишну обробку інтер’єра і нічим не поступалися по своєму багатству обробці храмів.
Мозаїка в раннім середньовіччі розвилася остаточно. З’явилися нові види, що використовувалися і далі. Свого розквіту мозаїка досягла у середньовіччі.
Але оскільки мозаїки були дуже дорогими у виконанні, більшість зображень у храмах і в князівських палатах (до нашого часу, на жальне збереглися) виконувалися у вигляді розписів фарбою - фресок. Майстри фрескових розписів працювали не лише над релігійними сюжетами. Світськими за характером були фрески, що прикрашали стіни княжих палата в церквах з'являлися розписи, побутові за тематикою, наприклад, сцени полювання та княжого життя в галереях Київської Софії. Серед інших малюнків тут можна було зустріти й зображення виступу скоморохів, і це недивно. Храм на той час був не лише місцем молитви, сюди приходили, яку клуб, проводити години дозвілля.
Сьогодні дослідники знаходять на внутрішніх стінах Софії чимало написів (графіті, надряпаних поважними мирянами, які в такий спосіб помічали свої місця в церкві або лишали згадку про себе. І хоча цей спосіб виявити свою грамотність не знаходив схвальної оцінки у церкви й у суспільства, завдяки цим записам ми можемо дізнатися і про імена парафіян (прихожан, і про їх досить вільне ставлення до релігійних заборон. На софійських графіті збереглося викарбуване ним самим ім'я легендарного співця Бояна, згаданого у Слові о полку Ігоровім», а також надзвичайно цікавий зразок давнього алфавіту на основі алфавіту грецького із суто слов'янськими літерами б, ш, ж, який, як припускають, міг передувати кирилиці й зафіксований для нащадків кимсь із місцевих консервативно налаштованих киян.
Група 4 «Іконописці»
Сьогодні неможливо уявити собі українське образотворче мистецтво без ікон. Уст. було створено велику кількість ікон » Володимирської Богоматері (нині зберігається у
Третьяковській галереї);
• «Печерської Богородиці з предстоячими Антонієм і Феодосієм» і «Ярославської
Оранти» (обидві ікони зараз знаходяться у Третьяковській галереї);
• «Георгія - воїна, Дмитра Солунського», Архангела (або Ангела — Золоте Волосся»);
• мініатюрні іконки (« Увірування Хоми Відоме навіть ім'я одного з іконописців — Алімпій (у деяких джерелах — Аліпій,
Олімпій), який жив наприкінці XI ст. ( 1050—1114) та був ієромонахом Києво-Печерського монастиря. Окрім іконопису, він займався мозаїкою та ювелірною справою. Ікони Алімпія прославилися як чудотворні.
Ікони XI—XIII ст. відзначаються своєю монументальністю й особливою урочистістю. Найчастіше це були образи Христа й Богоматері Учень Давньоруська держава, що виникла в ХІХ столітті, уроці прийняла християнство з Візантії, а потім взагалі поглинулась у візантійську культуру. Форма, тематика і зміст давньоруського мистецтва тісно пов’язані з релігією, їх покликанням було
– зосередити думки й почуття людини на неземному, вічному. Однак це ще не означало, що живопис не торкався життя, настроїв та інтересів середньовічної людини. Навпаки, створюючи образ Божої Матері, зображаючи Страшний суд або події з життя Христа, майстер-іконописець намагався поринути в таємниці минулого й майбутнього світогляду, розділити доброта зло, знайти сенс особистісного існування. Треба пам’ятати, що ікона це непросто малюнок чи картина, це – особливий витвір мистецтва. Ще в давні часи іконний образ прагнув наблизитись до первообразу, тобто володів такою ж повнотою знань про надприродний Божественний світ, що й Священне писання. Тому художник повинен був дотримуватись прийомів іконографії, яка гарантувала вірність зображеного Священному переказу та соборному досвіду Церкви.
Ікона як зображення світу не прагнула до зовнішнього, формального реалізму. Навпаки, вона підкреслювала відстань й різницю між вищим світом й земним буттям. Тому ікона тяжіла до умовних форм, до подолання тілесності персонажів й об’ємності оточуючих
їх предметів. У ХІХ ст. був поширений такий погляд на іконопис Ікона – це примітива іконописці – художники другого ґатунку, ремісники, здатні лишена те, щоб перемальовувати один водного, які не володіли необхідними справжньому живописцю знаннями. Такий погляд є кардинально невірним, адже ікона – надто важкий за своєю зовнішньою та внутрішньою організацією витвір мистецтва, ікона є породженням не менш важкої художньої культури, ніж, наприклад, культура епохи Відродження. Дошки та оліфа. Ікони писалися на дошках у Візантії – на важких кипарисових, на Русі – на липових та соснових. Дерево було на Русі доступним та дешевим матеріалом. Зверху дошку покривали левкасом ( від грець. “леукос” – білий) – крейдовим ґрунтом. Потім наносили контури малюнка, на якому писали фарбами. Яєчний жовток був у іконописців засобом розтирки фарб, саме тому вони були стійкими й яскравими. Зверху ікону покривали оліфою (від грець. “олієфа” мазь, олія) – речовина на основі олії, що утворює плівку. Ця плівка захищала живопис від вологий пошкоджень. У давні часи оліфою користувались замість лаку Однак ні візантійські, ні російські майстри навіть не здогадувалися про одну дуже підступну властивість оліфи з часом ( приблизно через 80-100 років) вона темніє. В минулому яскраві, життєрадісні кольори ікони стають тьмяними, заслоняючи живопис чорною завісою. На іконі невиразно проступає зображення таку ікону за часів сивої давнини вважали “ за непотріб. На Русі існувало кілька засобів позбавлення таких непотрібних ікон їх пускали у річку зображенням вверх або виносили на перехрестя а після молебну спалювали. Іноді дошку з потемнілим зображенням записували новим живописом, зберігаючи таким чином древню націлі століття. Реставратори, розчищаючи ікони, нерідко знаходять кілька шарів більш пізнього живопису. Іконографія зображень Богоматері. На Русі було відомо більше трьохсот іконографічних сюжетів зображення Богоматері. Найвідомішими є Богоматір Володимирська або “Боголюбівська”, Білозерська, Галицька, Донська, Корсунська, Казанська, “Муромська” та ін. Велике розмаїття цих сюжетів можна зосередити утрьох композиційних типах Богоматір Оранта, Богоматір Одігітрія”, Богоматір
Умилування”.
Зображення Богоматері з піднятими верх до рівня плечей руками, долоні яких звернені доглядача, зветься Орантою. Панагія – зображення Богородиці типу Оранта, але у повний зріст. Прообразом усіх “Панагій” на Русі слугувала Нерухома Стіна у Софії Київській. Якщо Немовля Христос сидить на колінах Богоматері, не торкаючись її щоки, й дивиться суворим поглядом перед собою, склавши пальці правої руки у благословляючий жест, – це “Одігітрія”. Якщо на іконі зображена Богоматір з Немовлям, яке торкається своєю щокою щоки Матері, то це “Умилування”. Іконографічний канон суворо позначає, на якій руці Божа Матір повинна тримати Немовля, а, отже, до якої щоки буде торкатись Немовля. Христос також може бути зображений у різноманітному одязі та позах, суворо позначено положення Його рук і ніг – усе це складає канон тієї чи іншої ікони й визначає її назву.
Ікони древнього періоду. Ікон епохи Київської Русі збереглося небагато.
Найдревніша з них написана ще при Святополку Ізяславичі або Володимирі Мономаху. Це – зображення святого Георгія з Новгороду. Культ цього воїна-Великомученика швидко розповсюдився в еліті суспільства, а потім в його прошарках. У князівсько- дружинному колі Георгія шанували як того, хто ніс перемогу – покровителя ратників та ратної справи, і на іконах, що дійшли до нас він саме такий. Весь образ Георгія пронизує аристократична витонченість. Кольорова гама ненасичена, в ній домінують багряний та коричневий відтінки. Великі очі Георгія під тонкими бровами уважно дивляться наглядача. Ніжність його обличчя підкреслена м’якістю контуру. Але в правій руці Георгія – спису лівій він тримає перед собою меча, який у середньовічній Русі був символом княжої влади. Ця прекрасна ікона – творіння якщо невидатного, то принаймні впевненого в собі майстра.

62
В той же період виникає й видатний за своєю майстерністю образ Богоматері Оранти ( від латинського “orans” – той, хто молиться, відома під назвою Велика Панагія. Цей витвір мистецтва вабить нас дзвінкістю і, в той же час витонченістю колориту, насичений золотом, він породжує відчуття дорогоцінності поверхні, дивує аристократизмом форм, торжественною свяченою нерухомістю, зануреністю у вічність. Саме тут втілений ідеал царської краси тієї епохи.
Група 5 Майстри книжкової мініатюри»
Особливим розділом давньоруського живопису є мистецтво книжкової мініатюри. Книга була дієвим засобом поширення християнської віри на Русі.
У книжковій графіці пам'яток XIXII ст. відбилися самобутні риси творчості майстрів Київської Русі, стильові ознаки давньоруського мистецтва — величність у вирішенні композиції й умовно-площинне зображення. Звісно, помітній індивідуальні особливості творчості кожного з художників, але разом вони дають нам уявлення про характері стиль мистецтва Київської Русі, оскільки книжкова мініатюра й орнаментика наслідують прийоми тогочасного іконопису, фрески, мозаїки, декоративно-ужиткового мистецтва. До видатних пам'яток мистецтва книжкової мініатюри належать:
• «Остромирове Євангеліє (1056—1057);
• «Радзивілівський літопис (XV ст.). Його 617 мініатюр є своєрідною художньою енциклопедією історії та культури тих часів;
• «Трірський псалтир (або Кодекс Гертруди 1078—1087);
• «Юр'ївське Євангеліє (1120—1128);
• «Добрилове Євангеліє (1164).
Мініатюри численних кодексів — ізборників — були виготовлені за розпорядженням Ярослава Мудрого і склали першу бібліотеку Київської Русі. Ізборник Святослава (1073) є розкішно оздобленим кодексом із 5 мініатюрами. Блискучому розквіту книжкового мистецтва Київської Русі було завдано тяжкого удару монголо-татарською навалою всередині ст., коли було знищено багато рукописних книг. Також українські землі були загарбані уст. сусідніми феодальними державами. У складних умовах боротьби проти загарбників українському народові доводилось відстоювати, зберігати і хоча й повільно, та все ж розвивати свою культуру. Мистецтво сприяло вихованню у людей величі духу, патріотизму й мужності. Актуалізація набутих знань (рефлексія)
Прийом «Мікрофон»
Закінчіть речення- Сьогодні на-уроці я дізнався- Мене здивувало. Підсумок уроку
Додаток до уроку
Апсид – напівкруглий виступ стіни над алтарем.
Барабан – циліндрична частина будівлі, що служить опорою купольному прекриттю.
Ікона – зображення Бога або святих, що є предметом релігійного поклоніння.
Деісус – композиція, що зображує Христа й звернених до нього в молитовних позах Богоматері та Іоана Христителя.
Іконостас – головна частина храму, стіна з іконами, що відокремлює вівтар від іншої частини церкви.
Купол – архітектурне склепіння, переважно в спорудженні храмів.
Мозаїка – малюнок монумантального живопису, складений зі шматочків натурального каміння, смальти, кераміки.
Смальта – кубики або пластини з непрозорого кольорового скла, винахід давньоруських майстрі.
Оранта – зобрадення Богоматері у повний зріст з піднятими до рівня обличчя руками й повернутими доглядача долонями (захисниця українського народу).
Неф – розділення християнського храму повздожніми рядами стовпів або колон.

63
Плафон – стеля або її центральна частина, прикрашена фресками або мозаїкою.
Фреска – монументальний живопис фарбами, розведеними на воді, які наносились на сиру штукатурку.
Урок - 7
Сейкель Оксана Федорівна,
учитель Чигиринської ЗОШ №1
ім. Б. Хмельницького Чигиринської районної ради


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал