Уроки розвитку комунікативної зв’язного мовлення як основа формування компетентності учнів




Скачати 77.81 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації23.12.2016
Розмір77.81 Kb.
ТипУрок

УДК 371.32
І. А. Кучеренко,
кандидат педагогічних наук
(Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини)
УРОКИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ ЗВ’ЯЗНОГО
МОВЛЕННЯ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТІ
УЧНІВ
Постановка проблеми. Освітні процеси в Україні ІІІ тисячоліття спрямовані на розвиток креативної мовної особистості, здатної доцільно та ефективно спілкуватися і досягати поставлених комунікативних цілей. Саме тому курс української мови в сучасній загальноосвітній школі має
комунікативне спрямування, адже повинен “сформувати вміння і навички вільного вираження думок і почуттів в усіх видах мовленнєвої діяльності:
аудіюванні, читанні, говорінні, письмі і в різних сферах спілкування:
особистісній, публічній, освітній, тобто виробити комунікативну компетенцію особистості” [7; 8].
Аналіз досліджень і публікацій. Сучасна вітчизняна лінгводидактика прагне вдосконалити теорію та практику викладання української мови, знайти і
розробити шляхи ефективного формування комунікативної компетентності
учнів на уроках мови. Проблемі розвитку усного й писемного мовлення учнів на уроках української мови, визначення змісту і структури уроків розвитку зв’язного мовлення присвячували свої наукові розвідки М. Баранов, О. Біляєв,
Н. Голуб, Т. Донченко, С. Караман, Т. Ладиженська, В. Мельничайко,
М. Пентилюк, М. Стельмахович, Г. Шелехова та ін. На жаль, питання технології
проведення і методичного забезпечення уроків розвитку зв’язного мовлення з метою формування комунікативної компетентності учнів залишається відкритим і потребує спеціального лінгво-методичного дослідження.

Мета статті – з’ясувати роль уроків розвитку зв’язного мовлення у процесі формування комунікативної компетентності учнів, охарактеризувати особливості їх змісту і структури, намітити шляхи їх реалізації у практиці
навчання української мови.
Формування комунікативної компетентності учнів на основі їх мовленнєвої діяльності є пріоритетним завданням вивчення української мови у школі. На це орієнтують Національна доктрина розвитку освіти в Україні,
Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти, Державний стандарт базової
і повної середньої освіти, Концепція комунікативної та когнітивної методик української мови. Процес оволодіння мовою як засобом спілкування носить цілеспрямований характер і підпорядковується взаємопов’язаним принципам науковості, перспективності та наступності, систематичності, зв’язку теорії з практикою, доступності. Провідним для сучасної методики викладання української мови постають комунікативно-діяльнісний і функціонально- стилістичний підходи, що спрямовують учнів на засвоєння мовної теорії для застосування її у комунікативній практиці. Стрижнем кожного уроку рідної
(української) мови має бути робота над розвитком зв’язного мовлення і
формуванням комунікативної компетентності учнів. Першочергове завдання вчителя – забезпечити засвоєння школярами мовних знань і формування вмінь застосовувати їх у мовленнєвій діяльності, а саме: вмінь продуктивного і
рецептивного мовлення в усній чи писемній формі з урахуванням ситуації
спілкування.
Традиційно уроки української мови поділяють на аспектні й уроки розвитку зв’язного мовлення, що існують у тісному взаємозв’язку й логічно поєднують розвиток ключових складових комунікативної компетентності –
мовної, мовленнєвої, комунікативної, соціокультурної і прагматичної. На аспектних уроках “поряд з вивченням нової теми проводиться робота над розвитком зв’язного мовлення учнів; уроки розвитку зв’язного мовлення, в свою чергу, часто містять вправи, спрямовані на активізацію тих або інших одиниць мови, що є прикладними стосовно до тексту, який відтворюється або
продукується” [3, 19]. Урок розвитку зв’язного мовлення є логічним продовження аспектних уроків, “становить певне закінчене ціле і одночасно виступає нерозривною ланкою усієї системи роботи над живим словом”
[4, 22]. Вважаємо, навчати учнів створювати і сприймати висловлювання,
розвивати їхню комунікативну вправність необхідно, у першу чергу, на уроках розвитку зв’язного мовлення, однак не полишати цю роботу і на
інших уроках, адже вони становлять цілісну взаємопов’язану систему.
У світлі комунікативно орієнтованих завдань загальної мовної освіти
ХХІ століття намітився новий етап у розв’язанні проблеми змісту, класифікації,
структури і технології уроків розвитку зв’язного мовлення. Цілі уроків розвитку зв’язного мовлення сьогодні відображають головне завдання вивчення української мови у школі – сформувати комунікативну компетентність учня,
виховати комунікабельну і творчу особистість, здатну вільно виражати власні
думки, доречно й уміло застосовувати різні мовні засоби в комунікативному спілкуванні. Нині в науковому обігу функціонують два терміни –
“компетентність” і “компетенція”, які часто ототожнюють і вживають як синонімічні, що утруднює їх використання як терміноелементів. На думку
М. Пентилюк, поняття “компетенція і компетентність співвідносяться як загальне
і конкретне, компетентність може виявляти людина, яка має конкретні знання в певній галузі” [6, 3]. Спираючись на дослідження Т. Донченко, В. Мельничайка,
С. Карамана, Л. Мамчур, М. Пентилюк, Г. Шелехової, ми також чітко розмежовуємо ці взаємопов’язані і взаємозалежні терміни. У нашому розумінні
компетенція – це ціль державної мовної освіти, загальновизначений перелік знань, умінь і навичок, які мають бути засвоєні учнями. Компетентність являє
собою ступінь володіння компетенцією, рівень засвоєння знань і вмінь, якого досяг учень у процесі учіння. Отож, на уроках розвитку зв’язного мовлення вчитель формує комунікативну компетентність, яка як багатогранне поняття включає мовну, мовленнєву, комунікативну, соціокультурну і стратегічну складові.

Уроки розвитку зв’язного мовлення займають особливе місце в системі
уроків української мови, оскільки вони найбільше спрямовані на практичне застосування лінгвістичної теорії в мовленнєвій діяльності учнів. У
лінгводидактиці вчені дають різні визначення уроків розвитку зв’язного мовлення, серед яких особливої уваги заслуговують такі: “уроки, які проводяться з метою формування і розвитку в учнів комунікативних (мовленнєвих) умінь і
навичок” [1, 28]; “уроки формування мовленнєво-комунікативної компетенції,
теоретичною основою яких є мовленнєвознавчі поняття, практичною – види мовленнєвої діяльності, спрямовані на формування комунікативної компетенції”
[6, 49]. Такі уроки покликані навчити учнів сприймати і будувати тексти різних стилів, типів та жанрів українського літературного мовлення.
Широкий спектр мовленнєвих та комунікативних завдань, відсутність
єдиного критерію для визначення класифікаційних ознак уроків розвитку зв’язного мовлення зумовили появу різних їх типологій у методиці навчання української мови. Розглянемо найбільш відомі й загальноприйняті
класифікації уроків розвитку зв’язного мовлення.
Уперше в лінгводидактиці окремо виділив уроки розвитку зв’язного мовлення О. Біляєв і запропонував їх класифікацію відповідно до виду творчої роботи та мети її проведення. Учений виділяє різновиди уроків розвитку зв’язного мовлення: уроки виконання “малих жанрів” творчих робіт
(усний переказ, розповідь про почуте або побачене, опис предмета,
написання нарису, вільного або творчого диктанту); уроки проведення великих за обсягом переказів і творів (навчальних і контрольних); уроки підготовки до контрольного твору [1, 29]. Класифікація уроків розвитку зв’язного мовлення, за О. Біляєвим, включає шість типів: урок навчального переказу, урок контрольного переказу, урок аналізу контрольного переказу,
урок навчального твору, урок підготовки до контрольного твору, урок контрольного твору, урок аналізу контрольного твору. Визначені типи уроків розвитку зв’язного мовлення займають чільне місце в сучасній практиці
навчання української мови, але не охоплюють усіх видів навчальної
мовленнєвої діяльності, тому, на нашу думку, означена класифікація потребує подальшої розробки й доповнення з боку вчених-методистів.
М. Стельмахович серед уроків зв’язного мовлення виділяє такі типи: урок навчального переказу (твору), урок контрольного переказу (твору), урок аналізу переказу (твору), урок підготовки до контрольного твору. Спиняючись на докладній характеристиці структурних елементів кожного типу уроків розвитку зв’язного мовлення, учений дає практичні поради у їх проведенні й наголошує, що в шкільній практиці можлива зміна та різноманітне поєднання структурних частин уроку залежно від навчально-виховної мети. Доцільність структури уроку розвитку зв’язного усного мовлення, на думку методиста, визначається його змістом, метою, рівнем мовної підготовки [8, 133]. Ураховуючи комунікативну спрямованість сучасної системи мовної освіти в загальноосвітній школі, вважаємо за необхідне додати, що у процесі формування вмінь сприймати і створювати усні
висловлювання потрібно брати до уваги рівень розвитку не тільки мовної, а й комунікативної, мовленнєвої, соціокультурної та прагматичної компетентностей учнів.
Класифікуючи уроки розвитку зв’язного мовлення, Г. Шелехова бере за основу провідну їх мету і виділяє такі типи: формування нових понять (про текст, стилі, типи мовлення, ситуацію спілкування, вимоги до мовлення та
ін.); формування комунікативних умінь і навичок; удосконалення усних і
письмових висловлювань; контролю [9, 20]. Така характеристика в більшій мірі відображає комунікативну спрямованість сучасної мовної освіти, хоча може бути вдосконалена й деталізована, оскільки уроки розвитку зв’язного мовлення охоплюють різноманітні види мовленнєвої та комунікативної
діяльності учнів загальноосвітньої школи.
Сучасний лінгводидакт М. Пентилюк, досліджуючи проблему формування і
розвитку комунікативної компетентності учнів загальноосвітньої школи,
пропонує нову класифікацію уроків розвитку зв’язного мовлення, яка включає
такі типи: аудіювання; сприймання усної інформації; читання; сприймання писемної інформації; опрацювання ділових паперів, газетних публікацій; робота
над усним діловим і публічним мовленням [6, 5]. Нам імпонує запропонована класифікація вченої, вважаємо цю систематизацію уроків розвитку зв’язного мовлення найбільш повною в умовах сучасної школи, оскільки в ній окремо виділено уроки з розвитку усного і писемного мовлення, які мають свої
особливості; уроки з вивчення жанрів офіційно-ділового мовлення. Ураховуючи позитивні сторони поданої класифікації, можна ще виокремити у ній уроки створення різнотипних висловлювань наукового, художнього і розмовного стилів мовлення.
Кожна з проаналізованих класифікацій уроків розвитку зв’язного мовлення має право на життя в умовах сучасної школи, особливе підґрунтя у визначенні кількості типів та їх структурних компонентів. Представляємо порівняльну класифікацію уроків розвитку зв’язного мовлення в таблиці 1.
Таблиця 1
Класифікація уроків розвитку зв’язного мовлення
Урок розвитку зв’язного мовлення
О. Біляєв
Г. Шелехова
М. Пентилюк
· Навчального переказу
· Контрольного переказу
· Аналізу контрольного переказу
· Навчального твору
· Підготовки до контрольного твору
· Контрольного твору
· Аналізу контрольного твору
·Формування нових понять
·Формування комунікативних умінь і
навичок
·Уроки контролю
·Удосконалення усних
і писемних висловлювань
·Аудіювання
·Сприймання усної
інформації
·Читання
·Сприймання писемної
інформації
·Опрацювання ділових паперів, газетних публікацій
·Робота над усним діловим і публічним мовленням
Як бачимо, прагнучи створити класифікацію уроків розвитку зв’язного мовлення, вчені враховували суттєві, але різні ознаки і принципи їх поділу. У
сучасній лінгводидактиці необхідно розглядати уроки розвитку зв’язного мовлення в цілісності всієї системи уроків мови, виявити багатоманітні зв’язки між ними і звести їх до єдиної теоретичної картини. На нашу думку, потрібно створити єдину уніфіковану класифікацію уроків розвитку зв’язного мовлення, в основі якої покласти комунікативний системний принцип, можливо, з перехресною характеристикою видів практичної мовленнєвої діяльності учнів.
Для здійснення такої класифікації необхідно виявити суттєві спільні риси уроків розвитку зв’язного мовлення, що повторюються в багатьох з них, тобто окреслити загальні принципи й ознаки.
Сучасні уроки розвитку зв’язного мовлення спрямовані на розвиток умінь спілкуватися, а саме: сприймати, осмислювати, аналізувати, відтворювати готові
тексти і на основі поданих зразків вчитися будувати, вдосконалювати та редагувати власне мовлення. Джерелом формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів є саме практична діяльність над мовним та мовленнєвим матеріалом,
вивчення та закріплення якого відбувається на аспектних уроках. Уроки розвитку зв’язного мовлення є умовною практичною лабораторією, у якій під час реалізації
навчальних комунікативних ситуацій учні поряд із засвоєнням усіх рівнів мовної
системи навчаються мотивовано, грамотно, доречно застосовувати теоретичні
знання про лінгвістичні одиниці в мовленнєвій практиці відповідно до комунікативної ситуації.
Зміст уроків розвитку зв’язного мовлення спрямований на розвиток комунікативної компетентності, а саме на засвоєння: теорії з комунікативної
лінгвістики, лінгвістики тексту, стилістики та культури мовлення; розвиток основних видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння,
письма); формування комунікативних умінь.
Учені-методисти слушно зауважують, що в роботі з розвитку мовлення
“відтворюючої діяльності учнів замало, тут необхідна ще й комунікативна діяльність учнів у процесі говоріння і письма” [3, с. 200]. Погоджуючись із висловленою думкою, вважаємо, що уроки розвитку зв’язного мовлення не повинні зводитися тільки до аналізу та відтворення чужих готових текстів, а
мають стати місцем творення власних живих висловлювань, які розвивають в учнів мислення і мовлення, перетворюють малоцікаве нудне повторення одного й того ж змісту на захоплююче спілкування в класі, де учні з інтересом висловлюють власні думки, вчаться брати активну участь у навчальній комунікації, виступати перед аудиторією, обговорювати, критикувати й доповнювати співрозмовників. Усе це сприяє формуванню в учнів комунікативних умінь, які згодом перетрансформуються в навички, що будуть реалізовуватися в майбутній життєвій комунікативній діяльність.
Робота вчителя-словесника має бути спрямована на розвиток здібностей учнів до природного мовлення, формування знання законів реалізації і
функціонування мовних одиниць, ознайомлення з специфікою рідної мови, яка втілює історію народу, риси його національного характеру, особливості мовної
картини світу. Тільки за таких умов уроки розвитку зв’язного мовлення забезпечать формування комунікативної компетентності учня, майбутнього громадянина України з високим рівнем національної гідності.
Важливе місце на уроках розвитку зв’язного мовлення займають дидактичні
методи та прийоми, що передбачають планомірне і систематичне формування мовленнєвих та комунікативних умінь. Розробці окремих методичних питань типології вправ з розвитку мовлення присвячені праці О. Біляєва, В. Мельничайка,
М. Стельмаховича, М. Пентилюк та ін. Готуючись до уроку розвитку зв’язного мовлення, вчителю потрібно творчо і з особливою увагою підійти до процесу використання вправ та завдань, визначити їх місце на уроці, щоб учні більш активно залучалися до роботи під час навчального процесу, врахувати те, “як вплине та чи інша вправа на вдосконалення мовлення учнів” [3, с. 200].
Важливими для формування комунікативної компетентності учнів можна назвати види вправ, спрямовані на розвиток продуктивної та рецептивної
мовленнєвої діяльності та комунікативної компетентності. У роботі з розвитку вмінь сприймати письмовий текст ефективним є різнотипне читання
(вголос/мовчки, повне/вибіркове, спрямоване/опосередковане). Під час аудіювання варто застосовувати аналіз тексту, його інтерпретацію, метод
символічного бачення смислу тексту, метод аналізу “шуму” в тексті тощо. У
процесі розвитку в учнів умінь говоріння позитивні результати в навчання вносять складання діалогів і монологів, реалізація полілогу; дискусія, обговорення,
диспути; захист реферату, підготовка доповіді, презентації; рольові та ділові ігри,
інтерв’ювання, виступ перед аудиторією (ведучий, опонент, доповідач тощо). Для формування вмінь писемного мовлення необхідно застосовувати метод творчих робіт (перекази, твори, реферати тощо); складання ділових паперів, редагування тексту, рецензування висловлювань, створення текстів для Інтернет-форумів та електронної пошти, метод асоціацій, мозковий штурм та ін.
Висновки. Отже, розвиток комунікативної компетентності – складний і
багатогранний процес, який має важливе значення для розвитку всіх членів суспільства загалом і кожного учня як окремої мовної особистості зокрема.
Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Формувати вміння та навички змістовно, доречно, правильно і чітко виражати власні та сприймати чужі думки необхідно найбільшою мірою на уроках розвитку зв’язного мовлення, які стають пріоритетними у практиці сучасної школи і
потребують ґрунтовного вивчення та вдосконалення методики їх проведення.
ЛІТЕРАТУРА
1. Біляєв О. М. Лінгводидактика рідної мови : навч.-метод. посіб. /
О. М. Біляєв. – К. : Генеза, 2005. – 180 с.
2. Концепція вивчення української мови в 5–12 класах загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання // Книга для вчителя української мови та літератури : [довідн.-метод. вид.] / [упоряд.
:
Н. І. Шинкарук]. – Х. : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – 352 с.
3. Методика викладання української мови в школі : посібник для вчителя / О. М. Біляєв, В. Я. Мельничайко, М. І. Пентилюк та ін. – К. : Рад.
школа, 1987. – 246 с.
4. Онищук В. Типи, структура і методика уроку в школі / В. Онищук. –
К. : Рад. школа, 1973. – 370 с.

5. Пентилюк М. Компетентнісний підхід до формування мовної
особистості в євроінтеграційному контексті / М. Пентилюк // Українська мова і література в школі. – 2010. – № 2. – С. 2–5.
6. Пентилюк М. І. Методика навчання української мови у таблицях і
схемах : навч. посіб. / М. І. Пентилюк, Т. Г. Онукевич. – К. : Ленвіт, 2006. –
134 с.
7. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова.
5–12 класи. – К. ; Ірпінь : Перун, 2005. – 176 с.
8. Стельмахович М. Розвиток усного мовлення на уроках української
мови в 4–8 класах / М. Стельмахович. – К. : Рад. школа, 1976. – 188 с.
Шелехова Г. Т. Система роботи з розвитку зв’язного мовлення на уроках рідної мови в середній школі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.
пед. наук : спец. 13.00.02 “Теорія і методика навчання (українська мова)” /
Г. Т. Шелехова. – К., 1996. – 20 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал