Уроки з журналістської практики Київ 2009 ббк ч 612. 1я 73-1 Рецензенти




Pdf просмотр
Сторінка1/11
Дата конвертації11.11.2016
Розмір2.84 Kb.
ТипУрок
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Микола Недопитанський
Максим Карась
Володимир Ільченко Уроки з журналістської практики Київ 2009

УДК 070
ББК Ч 612. я 73-1
Рецензенти:
Приступенко ТО, кін, проф.
Глушко О. К, к. філол.. н, доц.
Рекомендовано до друку кафедрою періодичної преси Інституту жур-
налістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол 2 від 16 жовтня 2009 року)
Недопитанський МІ, Карась М. А, Ільченко В. І. Уроки з журналістсь-
кої практики. Практичний посібник. — К Україна молода, 2010. — 120 с 966-594-763-Х
Посібник розраховано на студентів спеціальності журналістика. У ньому висвітлено практичний досвід сучасного ТБ, газетно-журнального виробництва і стандарти агенційної журналістики МІ. Недопитанський, 2010
© М. А. Карась, 2010
© В. І. Ільченко, 2010

Уроки з журналістської практики
3
ЗМІСТ
Урок 1. Практичний досвід сучасного телебачення ........... 4
1. Як шукати і збирати інформацію .............................. 4 2. Особливості творення телевізійного матеріалу ...........27 3. Комунікативна функція журналіста ........................59 4. Іміджевий аспект роботи на телебаченні ....................79
Урок 2. Практика газетно-журнального виробництва ..... 95
1. Організація роботи редакції ....................................95 2. Економічні показники газетно-журнального виробництва ............................................................... 101 3. Змістове наповнення періодичного видання ............. 106 4. Морально-етичні аспекти взаємин у журналістському колективі ....................................... 113
Урок 3. Стандарти агенційної журналістики .................. 118
1. Техніка написання агенційної замітки .................... 118 2. Композиція повідомлення ..................................... 121 3. Заголовок замітки ................................................ 127 4. Посилання на джерела .......................................... 129 5. Зазначення способу передачі інформації, місця і часу ................................................................ 131 6. Цитування і його різновиди ................................... 134 7. Бекграунд: різновиди і правила подачі .................... 136 8. Особливості викладу основного повідомлення .......... 139

4
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
Урок 1.
Практичний досвід сучасного телебачення
1. Як шукати і збирати інформацію
Журналістська майстерність починається з уміння знаходити потрібну й цікаву інформацію. Для справжнього репортера нецікавої, чи зайвої, інформації немає. Нерідко трапляється так, що під час розслідування якийсь факт, деталь, штрих видаються не надто значущими і на них не звертаєш увагу. Однак потім, сівши за написання тексту, виявляєш, що саме той, недбало пропущений епізод, вимальовується осердям усього матеріалу. Отже, інформаційна ненаситність — це здорова ознака репортерства.
Останнім часом практичній журналістиці закидають пасивність інформаційного пошуку. Дійсно, замість добутої власними зусиллями інформації репортери здебільшого послуговуються опрацьованими повідомленнями прес-служб, інформаційних агентств, інтерпретуючи їх відповідно до тематичного контенту. Тобто домінує журналістика точок зору, а не журналістика розслідування. Тому розгляд проблеми пошуку і збирання інформації є актуальним. Найбільше цінується ексклюзивна інформація, тобто свіжа, оригінальна, значуща. У медійному середовищі навіть побутує думка успіх того чи того виду ЗМІ залежить від трьох речей — кадри, гроші й ексклюзив. Гонитва за ексклюзивною інформацією потребує неабиякого запалу збоку журналіста. Можна навести чимало випадків, коли репортери вдавалися до різноманітних і неоднозначних способів полювання, навіть ризикували своїм життям. Зокрема, у у, під час так званої афганської кампанії, спрямованої проти ісламського руху Талібан, звинуваченого міжнародною громадськістю в тероризмі, журналістка бри-

Уроки з журналістської практики
5
танської газети «Санді експрес Івон Рідлі проникла у стан талібів на території Афганістану під виглядом місцевої мешканки. Журналістку викрили, їй загрожувала страта, але поліції сусіднього Пакистану вдалося визволити жінку після тривалого ув’язнення. «Санді експрес опублікувала фото своєї репортерки до відрядження навійну і після визволення. Зміна зовнішності була разючою, колеги стверджували після пережитого Івон постаріла на років 15». Такою була ціна ексклюзиву, добутого цією журналісткою.
Була на тій війні й українська журналістка з телеканалу Інтер Ольга Клюєва. Її прямий ефіру програмі новин з пакистанського міста Пешавар, де тоді засіла верхівка Талібану, пам’ятається і досі. Журналістка веде репортаж на тлі демонстрації розлючених ісламістів. Раптом до неї підбігає хтось з демонстрантів-чоловіків і люто зриває хустку, якою була напнута журналістка, оскільки жінці з непокритою головою перебувати там було небезпечно. Аудиторія заціпеніла від страху за життя журналістки. Однак Ольга Клюєва не розгубилася і гідно завершила ефір з місця найгарячішої точки. До речі, саме під час афганської кампанії у світових ЗМІ виникла масштабна дискусія чи варто репортеру наражатися на смертельну небезпеку заради інформації Та однозначної відповіді нема й досі. З одного боку, зневага людським життям є великим гріхом. З другого ж боку, людство повинне володіти інформацією, особливо під час екстремальних періодів історії, бо від неї може залежати і сам хід цієї історії. Так, як це булову, коли світ опинився перед загрозою масштабного конфлікту.
У буденних, тобто неекстремальних умовах, шляхи і способи збирання інформації мають бути насамперед законними. Одним з найважливіших вимог законності інформаційного пошуку є відкритість журналіста.

6
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
• Він повинен відкрито заявити про себе та свої інформаційні наміри, починаючи своє розслідування. Журналіст зобов’язаний показати своє редакційне посвідчення на вимогу тих, до кого він звертається у службових справах. Водночас є виняткові випадки (про них ітиметься нижче, коли доводиться приховувати свою професію. Та попри все відкритість журналіста сприяє його ж безпеці. Так, принаймні, вважають правоохоронці. Річ утім, що журналіст нерідко опиняється в епіцентрі події масові акції, сутички, пікети тощо. Щоб інформувати громадськість за гарячими слідами, журналіст нерідко ризикує стати жертвою протистояння, зокрема відчути на собі і важку руку міліції. Тому департамент зв’язків з громадськістю МВС України радить представникам ЗМІ неодмінно під час надзвичайних подій застосовувати візуальні ознаки своєї професії «бейджики», мікрофони, фотоапарати, тобто все, що засвідчує їхній професійний статус.
Однак такі візуальні ознаки ще не є гарантією отримання журналістом ексклюзивної інформації. На місці надзвичайної події група швидкого реагування від МВС повинна визначити уповноважену посадову особу (найкраще, коли нею є прес-офіцер) для організації надання офіційних коментарів представникам ЗМІ. Отже, прибувши на місце надзвичайної події, необхідно відразу встановити контакт з уповноваженою особою. В такому випадку ексклюзив матиме ще й достовірний характер. Неоднозначне ставлення викликає такий спосіб збирання інформації, як прихований запис. З точки зору теорії журналістської етики і права, такий метод вважається неприйнятним. Однак інформаційна практика стає настільки динамічною, що репортерам важко уникнути спокуси порушити табу. Аудиторія теж очікує від автора матеріалу якомога повнішого викладу факту пояснення на кшталт «ім’ярек від коментарів

Уроки з журналістської практики
7
відмовився», дізнатися про подробиці події, на жальне вдалося споживача інформації вельми розчаровують.
Отже, інформаційна практика спонукає журналістів допере- гляду свого ставлення стосовно цілковитого неприйняття методу прихованого запису. На сьогодні в журналістському середовищі переважає така думка прихований запис є виправданим- якщо тема має суспільну значущість
- коли всі інші доступні методи її дослідження вичерпано. Ось журналіст досліджує тему нелегальної торгівлі конфіденційною інформацією про особу (персональні дані, банківські рахунки тощо, добуті незаконним шляхом) на одному з найбільших ринків столиці Петрівка. На жаль, таке явище набуває загрозливих масштабів і становить інформаційну небезпеку для громадян, однак влада не вживає дієвих заходів у боротьбі з ним. З метою привернути увагу громадськості до цієї проблеми, репортер вирушає на ринок, напитуючи під прицілом прихованої камери нелегальних продавців. З’ясовується, що знайти їх тут, за прилавками книжкових яток, неважко, і за певну суму вони охоче запропонують дискети зібраних файлів на конкретну особу. Так аудиторія переконується торгівля конфіденційною інформацією — гірка реальність. Звісно, на камеру торгівці-нелегали не заявляли б про свої послуги. Добуте прихованим способом відео змушує відмовитися від замовчування цього явища високопосадовців правоохоронних органів. У підсумку журналіст порушує проблему загальнодержавного рівня, залучаючи також коментарі політиків та законодавців. Отже, в цьому випадку прихований запис був доречний. Необхідно лише зазначати в титрах або в закадровому тексті, яке саме відео добуте завдяки прихованій зйомці.
Прийнятним вважається також метод неоголошеного запису телефонної розмови. Однак удаватися до нього бажано якомога рідше здебільшого тоді, коли є потреба засвідчити наполегливість репортера у пошуку інформації, мовляв, автор

8
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
усіляко намагався викликати на довіру героя, але той свідомо уникав спілкування.
Слід пам’ятати, що прихований запис цінний ще й своєю емоційністю та безпосередністю, бо герої здебільшого діють нестандартно. Завдяки цьому досягається ефект кіно, що надає матеріалу неповторності й динаміки. До суперечливих способів інформаційного пошуку відноситься також метод зміни маски (або журналіст змінює професію, відомий у ЗМІ давно і спрямований на дослідження журналістом окремої сфери життєдіяльності з метою виявлення істотних і невидимих на перший погляд аспектів її проблематики. Започаткувала, кажуть, цей метод американська журналістка Неллі Блай, яка ще в 1890 році опублікувала в газеті «Чікаго Сан Таймс» резонансну статтю під назвою «10 днів у божевільному домі. Журналістка вдала з себе душевнохвору і, потрапивши до божевільні, описала потім непривабливі будні цього медичного закладу. Неллі Блай двічі висували на почесну Пулітцерівську премію, однак щоразу їй відмовляли, бо члени преміальної ради не схвалювали метод збирання інформації, до якого вдалася журналістка.
З-поміж найвідоміших послідовників Неллі Блай бачимо й німецького журналіста Гюнтера Вальфа, який у х роках минулого століття, загримувавшись під турка-заробітчанина, проник в емігрантське середовище і згодом видав ряд викривальних публікацій про ставлення влади Німеччини до знедолених іноземців. На відміну від американської попередниці німецький журналіст здобув визнання. Метод зміни маски годиться не лише для масштабних викриттів болючих точок сьогодення. Його мета може бути й суто емпіричною. Так, завдяки цьому методу журналіст може збагатитися й відчуттями, певними деталями, навіть новим світоглядом. Якось київський журналіст-газетяр Ярослав Коцюба, попрацювавши тиждень медбратом у столичній

Уроки з журналістської практики
9
психіатричній клініці, зауважив там мені несподівано спало на думку — а людині зійти з розуму, виявляється, дуже легко. Хай ця думка видається надто парадоксальною і її можна заперечувати. Однак вона цікава, незаяложена, бо відображує пережиті самим журналістом емоції під час спілкування з хворими, торкається трагізму людських доль. Не менш парадоксальним було і відкриття журналістів телепрограми Ситуація (Інтер. Досліджуючи тему жебрацького заробітчанства та загримувавши свого колегу під жебрака, вони помітили, як деякі потенційні конкуренти прибували на робоче місце на власному авто. Деталь примітна і цікава для сюжету. Метод зміни маски може істотно позначитися на стилістиці журналістського матеріалу. Так, розповідь про роботу громадської приймальні Президента України, відділення якої діють в усіх регіонах, можна викласти традиційно скільки надходить звернень, який вони мають характер, що людей найчастіше обурює, про що клопочуться можна процитувати устами чиновника якісь особливі фрагменти звернень. Такий підхід є результатом пасивного споглядання журналіста. І наскільки цікавішою вийде розповідь, коли журналіст безпосередньо зіллється з чергою відвідувачів, і ніби сам стане шукачем правди. Перебуваючи у гущі людських емоцій, він зафіксує цікаві історії та характери а головне — пройметься атмосферою ситуації і в цьому ключі створить матеріал. Отут і прийде натхнення, знайдуться свіжі думки, потрібні слова, зазвучить неповторна інтонація.
Автор особливо радив би звертатися до методу зміни маски молодим журналістам. У них ще обмаль досвіду, зате багато запалу. Ось ним можна і компенсувати свою недосвідченість таза- явити про себе на всю редакцію (керівництво та колеги позитивно оцінять таке прагнення. Приміром, напросившись до міліцейського підрозділу на нічне патрулювання, молодий журналіст здобуде неповторні безпосередні враження, конкретні життєві

10
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
історії, яких не знайти, сидячи в Інтернеті чи за допомогою телефону. Старший за віком журналіст навряд чи зважиться на нічні пригоди заради матеріалу, він вдаватиметься до вже апробованих творчих підходів, використовуватиме набуті контакти та джерела. Але він ужене матиме тих неповторних відчуттів, що їх переживав під час нічного рейду молодий колега.
Однак надмірність «екшену» може й зашкодити дослідженню актуальної теми, перетворити матеріал на сумнівне кіновидо- вище, яке не сприйматиметься аудиторією всерйоз. Так, одного разу репортери теленовин Нового каналу заради дослідження проблеми надійності охорони банків інсценували пограбування банківської філії у столиці. Під прицілом телекамери люди в масках із дерев’яними пістолетами діяли як справжні нападники. Правоохоронці кваліфікували такі дії як порушення закону, було ініційовано відкриття кримінальної справи, шеф-редак- тора новинної програми звільнили з роботи. Справа не тільки в протиправності такої затії. Важливо й те, що вона не досягла бажаного тему розкрити не вдалося. Тут треба було ретельно вивчити в причини незахищеності банків, — скажімо, високі ціни на послуги служби Державної охорони, проблема законодавчого права недержавної охорони на користування зброєю, прагнення банків заощадити на охороні тощо. Усе це залишилося за кадром, було витіснене недоладною інсценівкою. Потреба у свіжій та новій інформації стає наскільки актуальною, що інформаційний конвеєр породжує нову журналістську спеціалізацію — стрингерство. Так, сучасні радіостанції створюють штат стрингерів для отримання найоперативнішої інформації про ситуацію на дорогах. Стрингери курсують на мопедах міськими магістралями і телефоном передають до редакції відомості про дорожні аварії, затори, рекомендації щодо їх уникнення тощо. Така інформація дуже корисна для водіїв у великому місті. А самі стрингери здебільшого не фахові жур-

Уроки з журналістської практики
11
налісти, вони лише фіксують ситуацію їхні ж повідомлення опрацьовуються в редакції і видаються в ефір.
До послуг стрингерів можуть вдаватися і відомі журналісти, щоб бути добре інформованими й оперативно виробляти якісний інформаційний продукт. Якщо журналістській знаменитості через брак часу не вдалося відвідати, наприклад, резонансну прес- конференцію, то найнятий стрингер здатен донести атмосферу цього заходу, деталі поведінки учасників, — тобто зробити те, чого не зробить жодне інформаційне агентство. Проте у цьому випадку самого лише так званого інформаційного драйву стрингеру замало, тут уже необхідна фахова підготовка.
До стрингерів можна віднести і тих, хто відгукується на заклик програм теленовин деяких каналів — робити новини гуртом — тобто повідомляти редакції про цікаві події. І не раз добровільні мисливці за інформацією надають теленовинам вельми несподівані повідомлення. Це і відеокадри початку масштабної пожежі, нюансів кримінальної пригоди. Це і кумедні кадри про папугу, який несподівано залетів у вагон потяга метро. Відеокамера мобільного телефону стала добрим помічником мас-медіа. Але інколи добровільні інформатори можуть вимагати плату за свої послуги. Якщо інформація дійсно варта уваги, є ексклюзивною, то редакція може заплатити. Нічого протиправного в цьому немає. Хоча такі прецеденти необхідно зводити до мінімуму, інакше може виникнути чорний ринок стрин- герських послуг. Вітчизняне ж законодавство передбачає лише відшкодування витратна доступ до офіційних документів причому таке відшкодування неповинне перевищувати реальних витрат, пов’язаних з виконанням запитів.
Робота з інформаційними джерелами
Інформація — це ніби повітря, вона є всюди. Але добувати її, як бачимо, нелегко і не кожному до снаги. Майже всі досвідчені

12
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
фахівці радять початківцям обзаводитися своїми приватними інформаційними джерелами (список телефонів та адрес телефонної пошти, власні досьє. Хтось їх називає агентурною мережею, а хтось бачить у цьому лише свій службовий комунікативний обов’язок. Проте наявність у журналіста власних інформаційних джерел — важлива ознака рівня його фаховості. Ідеальний варіант, коли в редакції є ексклюзивні контакти з представниками найважливіших суспільних сфер. Практика засвідчує, що завдяки приватним контактам можна добути сенсацію, оперативно підготувати коментар, адекватно оцінити інформаційну ситуацію. Адже відфільтровані прес-службою повідомлення часто лишають за кадром цікаві фрагменти, або й зовсім спотворюють суть події чи факту. Не обов’язково, щоб контакти налаштовувалися лише з впливовими особами, допомогти здатен і рядовий службовець. Так, міліціонеру райвідділку може знати більше про конкретну подію, ніж високопосадовець з міністерства. Найуспішнішою у роботі з джерелами, за визнанням журналістської громади, є оглядач тижневика Дзеркало тижня Юлія Мостова. Її резонансні політичні огляди ґрунтуються на конфіденційній інформації з вищих ешелонів влади, тому оцінки і прогнози журналістки викликають значний громадський інтерес. У Ю.Мостової бачимо вміння не лише дістати рідкісну інформацію, ай прикрити своє джерело. Втім, про право журналіста на захист свого джерела йтиметься далі.
Спочатку дещо про характер контактів журналіста зі своїми інформаційними джерелами. Прийнятними є неформальні взаємовідносини. Однак досвідчені журналісти не радять молодшим колегами набиватися в друзі до свого джерела, особливо якщо це впливовий політик. Журналістові потрібні неформальні стосунки з політиками, але між ними повинна існувати дистанція,
— такої думки дотримується, зокрема, Сергій Рахманін, ще один оглядач тижневика Дзеркало тижня. Я можу з деякими політикам сам на сам спілкуватися на ти, але ніколи не роблю це

Уроки з журналістської практики
13
привселюдно. Можу задавати приватні і незручні запитання, дуже добре розуміючи, до кого я звертаюся, коли це можна робити і як це можна використовувати. Я намагаюся не ставити зайвих питань і не братина себе зайвого у стосунках із політиками. Я залюбки п‘ю з ними каву. Але принципово не їжджу на полювання, риболовлю чи до сауни. Це вже інший бік стосунків. Журналісти, які легковажно ведуться на дуже щільний контакт із політиками, просто дають себе використовувати. Свідомо чи несвідомо, вони позбавляють себе права бути критичними, бути об‘єктивними. В такий спосіб вони шкодять не тільки собі, ай глядачу, читачу, слухачу. Ми з політиками — люди з різних світів. Але це неповинно заважати цим світам співіснувати.»
(«Телекритика», 4 липня 2008 р.).
Отже, слід пам’ятати, що надто тісні контакти з інформаційним джерелом позбавляють журналіста можливості об’єктивно висвітлювати проблеми. Наближеного до вищих ешелонів влади чи політикуму репортера краще остерігатися, бо його можуть використовувати для розповсюдження провокаційних чуток, версій, фальсифікацій.
Не варто також беззастережно довіряти своєму інформатору, а що як він має наметі особистий інтерес, зливаючи журналісту певну інформацію Перевірка тут не завадить чиє інформатор одночасно першоджерелом, чиє він дійовою особою події, який зв’язок існує між інформатором та подією Завжди запитуйте у джерел інформації, чи існують документи на підтвердження їхніх слів. Якщо вони не можуть надати їх, просіть фотокопії. Якщо відмовляються, запитайте принаймні, чи не можна прочитати документи в їхній присутності. Якщо ж вони й далі заперечують, забудьте про цю історію. До цих порад досвідчених західних журналістів-практиків Міхаеля Халера та Девіда Рендола варто прислухатися.
Під час роботи з інформаційними джерелами журналісту необхідно знати цілий ряд законодавчих аспектів. Поміж них —

14
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
право на збереження таємниці авторства та джерела інформації, за винятком випадків, коли ця таємниця оприлюднюється на вимогу суду. Остання теза містить у собі певну суперечність, що може спричинити складні інформаційно-правові колізії. По суті, журналіст має довести передсудом чи справді отримана ним від таємного джерела така суспільно значуща, що переважає законний інтерес до неї, тобто зацікавлення збоку правоохоронців. І чи пристане судна такий аргумент Західна журналістська практика свідчить буває, судді відмовляють журналістові мати право на таємницю джерела інформації. Таку у США суд присудив двом газетярам 18 місяців ув’язнення за відмову повідомити правоохоронцям, хто ж надав їм таємну інформацію щодо справи про виробництво стероїдів для спортсменів. Оскільки журналіст постійно стикається з проблемою таємничості, йому слід знати, яка ж саме інформація вважається таємницею з точки зору права, щоб уникати перепон під час свого пошуку. Відповідно до статті 30 Закону України Про інформацію до таємної інформації відноситься- державна таємниця- комерційна таємниця,
- банківська таємниця- адвокатська таємниця- лікарська таємниця- таємниця страхування- таємниця усиновлення- таємниця голосування- таємниця нотаріальних дій,
- таємниця листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції. До державної таємниці, згідно Закону України Про державну таємницю, відносяться відомості у сфері оборони,

Уроки з журналістської практики
15
економіки, зовнішніх відносин, науки і техніки, державної безпеки й охорони правопорядку. Водночас законне вважає державною таємницею відомості- про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту- про аварії і катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян- про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, зокрема харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення
- про факти порушень праві свобод громадянина- про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Щоб отримати доступ до офіційної, нетаємної, інформації, редакція мусить зробити запит. Дати відповідь на нього посадовці зобов’язані впродовж десяти днів. Відмова розцінюється як адміністративне порушення і карається законом.
Збирати інформацію під час судового засідання журналіст може тільки з дозволу самого суду, в залі засідань йому дозволено лише робити письмові нотатки, знімати на відео чи фотокамеру зась. Журналісту варто взяти собі за звичку регулярно переглядати Інтернет, зокрема відомчі сайти. На перший погляд, їхні матеріали видаються надто офіційними і пропагандистськими. Однак нерідко там можна натрапити на цікаву інформацію, яку не помітили інші масові ЗМІ. Так, доскіпливі репортери одного з телеканалів на сайті Київської державної міської адміністрації виявили наказ мерії місячної давнини про заборону миття авто в необлаштованих для цього місцях, зокрема біля водойм. Порушникам загрожував чималенький штраф. Однак

16
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
автолюбителі столиці вперше дізналося про нововведення. Як з’ясувалося, також не всі високопосадовці мерії знали про наказ. У підсумку вийшов жвавий сюжет.
Проте не слід цілковито довіряти сенсаціям з Інтернету, бо це може бути «зливом» недостовірних відомостей, компромату. Інтернетівські публікації судочинство не бере до уваги, оскільки веб-сайти діють, по суті, поза законом. Вони не реєструються в установленому порядку як, наприклад, друковані ЗМІ. Крім того, інтернет-видання, котре поширило якусь інформацію, може невдовзі зникнути. Нерідко довірливістю журналістів користуються політики, підкидаючи компромат на конкурентів. Тим-то інформацію з інтернет-джерела ліпше брати до відома і продовжувати з її допомогою журналістський пошук, моделюючи загальну картину ситуації, висловлюючи припущення чи прогнози.
Та попри все Інтернет як інформаційне джерело розвивається дуже стрімко. Зокрема, велику популярність здобувають відеосайти, передусім «Ютуб», де переважають не текстові, а відеоматеріали, що мають достовірний характері можуть використовуватися репортером. Класичним інформаційним джерелом вважається преса. Звідси можна не тільки черпати цікаві факти і досліджувати їх уже в телевізійному форматі. Важливо також вміти читати періодичне видання між рядками. Тобто, аналізувати, що може означати та чи інша заява, висловлювання яка їхня мотивація, реальна мета тощо. До речі, багато відомих телевізійни- ків зізнається, що перед виходом в ефір обов’язково ретельно вивчають пресу. Оцінки та міркування газетярів допомагають готувати телевізійні коментарі.
Головні вимоги щодо роботи журналіста з інформаційними джерелами.
• Без сумніву, журналіст оприлюднює лише ту інформацію, в достовірності якої він не сумнівається. Повідомляючи

Уроки з журналістської практики
17
про подію з чужих слів, журналіст має перевірити її щонайменше з двох незалежних джерел. Якщо неможливо, то про це слід повідомити глядачів.
• Журналіст завжди однозначно відрізняє інформацію, отриману ним безпосередньо (побачене, почуте, від тієї, що надійшла з інших джерел (переказане. Якщо джерело інформації просить не називати його, то відповідальність за достовірність несе автор матеріалу. Редакція не оприлюднює інформацію, яка була надана журналістові в режимі не для оприлюднення. Така інформація може використовуватися лише з метою пошуку додаткових свідчень і підтверджень з інших джерел.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал