Уроки з журналістської практики Київ 2009 ббк ч 612. 1я 73-1 Рецензенти




Pdf просмотр
Сторінка2/11
Дата конвертації11.11.2016
Розмір2.84 Kb.
ТипУрок
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Прес-конференція — публічне дійство
Прес-конференція — традиційне джерело інформації для ЗМІ. Візуально її учасники ніби діляться на дві протилежні частини, навіть сидять навпроти одне одного журналісти по один бік, організатори по інший. Перші запитують, другі зобов’язані відповідати. Проте загалом дії обох сторін спонукає одне — інформація. Заради неї розгортається ціле публічне дійство. Такий захід проводиться за ретельно підготовленим сценарієм. Щоправда, прес-конференція може бути і незапланованою. Її різновид — брифінг, це коли організатори виголошують свої заяви чи міркування, натомість журналістських запитань не передбачається. Як правило, «пресуха» (саме таким жаргоном найчастіше користуються журналісти) анонсується за декілька днів на стрічках інформаційних агентств. Щоб повідомлення про нього не загубилося у масиві анонсів, варто нестандартно зазначити тему, виділити інтригуючу родзинку, назвати учасників, вказуючи, чим саме вони можуть зацікавити журналістів.

18
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
Режисура прес-конференції має бути спрямована на створення довірливої атмосфери і комфорту. Тому приміщення для спілкування повинне бути не помпезним і затишним. Коли учасники знаходяться один перед одним на близькій відстані, то між ними виникає тісніший візуальний контакт. Мудро чинять ті організації і відомства, котрі облаштовують спеціальні прес-зали. Меблі тут мають особливу форму — без гострих кутів, стіни пофарбовані приємними і заспокійливими барвами. Так, стіни прес-зали Служби Президента України мають голубий колір, стіл на подіумі випуклої форми. Тобто дизайн оформлення приміщення стирає відчуття так званої барикадності. До речі, журналісти ще пам’ятають часи, коли глава держави проводив прес-конференції на вулиці Банковій у помпезній актовій залі, монументально сидячи разом зі своїм прес-секретарем за масивним столом на високому подіумі президії, а журналісти мусили спостерігати за ними знизу вгору. Не обов’язково, щоб прес-конференція мала суто офіційний характері проводилася виключно у діловому інтер’єрі. Все залежить від творчої винахідливості організаторів і змісту заявленої теми. Так, відомий український режисер Андрій
Жолдак, щоб розповісти ЗМІ про свій новий спектакль, зібрав журналістів у занедбаній будівлі на столичному Андріївському узвозі, навпроти будинку-музею письменника М.Булгакова. Режисер розпалив під відкритим небом багаття, частував усіх бутербродами з салом навіть бездомні пси, що вешталися поміж журналістами, надавали заходу неповторного колориту.
Визначаючи час проведення прес-конференції, організатори мусять враховувати кон’юнктуру інформаційного дня. Найкраще скликати журналістів у проміжку з 11 до 13 години, бо рубіжною під час інформаційного виробництва є 15 година, коли вже в цілому зверстані новинні шпальти і вечірні прай- мові випуски новин. Бажано, щоб захід тривав не більше години. Це дисциплінуватиме, як учасників, такі журналістів, змушуючи їх висловлюватися стисло і по суті.

Уроки з журналістської практики
19
Обов’язковим атрибутом прес-конференції є прес-реліз, який отримує перед її початком кожен журналіст. У документі, розміром на один аркуш, структуровано, зі застосуванням різних шрифтів, зазначаються- тема зустрічі- прізвища і посади доповідачів- основні тези заявленої теми- контакти доповідачів або прес-служби.
Не зайве запропонувати журналістам і прес-пакет з рядом ілюстративних матеріалів щодо заявленої проблеми.
Режисує захід модератор (як правило, прес-секретар): вітає всіх присутніх, представляє доповідача, вказує на актуальність теми прес-конференції. Досвідчений модератор добре знає присутніх репортерів, може передбачити їхні запитання, відтак надає публічному дійству певної драматургії, вкраплюючи і каверзні запитання. Важливо не виділяти своїх знайомих (наближених) журналістів, бо це образить решту присутніх. Не слід також стримувати тих, від кого очікують неприємних запитань, адже будь-які маніпуляції викличуть роздратування і зашкодять іміджу доповідача чи прес-служби. Вкінці заходу ведучий дякує і доповідачу, і журналістам за участь у зустрічі. Звісно, ініціатори прес-конференції зацікавлені насамперед проштовхнути вигідну для них інформацію. Тому журналістам потрібно бути розбірливими, щоб потім не бути однобокими чий узагалі не стати носіями неправдивих відомостей.
До прес-конференції необхідно ретельно готуватися. Теза вельми банальна, проте нерідко зневажається багатьма журналістами. Якби кожен і щоразу напередодні прес-конференції цілеспрямовано перелопачував достатній інформаційний масив, то в наших газетах і в ефірі не було б такої великої кількості млявих матеріалів. Крім того, без підготовки, зокрема без про-

20
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
думаного свого запитання, журналіст ризикує попливти річищем, проритим саме організаторами прес-конференції. Це означає, що репортерові нав’язуватимуть певні акценти, оцінки чи міркування, і самого зроблять засобом маніпуляції. Готуючись до «пресухи», як кажуть репортери, необхідно насамперед осмислити зміст заявленої теми й ознайомитися з досьє учасників майбутньої зустрічі. Така робота неодмінно допоможе журналістові знайти якісь родзинки. Зокрема, зіставлення заявленої теми з відомими вже нюансами проблеми дадуть репортеру виробити своє ставлення до неї, знайти свій ракурс, сформулювати нестандартне запитання, врешті набути своєрідної тематичної енергетики (це коли сидиш у прес-залі не з сонним поглядом, а відчуваєш якусь солодку пристрасть до дійства, ніби зливаєшся з його насиченою атмосферою. А знайомство з досьє учасників заходу може розкрити несподівані суперечності, варті того, щоб стати осердям матеріалу. Особливо легко підловити на лукавстві політиків, їхні висловлювання під час прес-конференції нерідко суперечать попереднім заявам. Так, відомий політик Олександр Мороз якось заявив, що переконаний — екс-президент Леонід Кучма не був замовником убивства журналіста Гонгадзе, мовляв, то недруги, скориставшись особливостями характеру Кучми, підставили його в скандальних касетних записах. Один з журналістів запитав
О.Мороза, чому ж тоді у розпал касетного скандалу (ініціатором якого цей політик власне і був) він стверджував зворотне, що саме тодішній глава держави замовив убивство журналіста. У відповідь Мороз категорично заперечив ніколи такого не казав. Однак рукописи, як відомо, не горять. Ретельно переглянувши відеоархіви десятирічної давнини, журналіст знайшов фрагмент виступу політика з трибуни Верховної Радив якому той чітко заявляв про своє переконання — саме Кучма замовив Гонгадзе. Отже, прес-конференція обернулася для політика викрит-

Уроки з журналістської практики
21
тям. Такий поворот значно пожвавив матеріал, а громадськість мала нагоду оцінити рівень моральності відомого політика.
Прес-конференція ґрунтується на запитанні-відповіді. Основні вимоги до запитальної стратегії поведінки журналіста є такими.
• Запитання необхідно добре продумати і висловити стисло та виразно. Запитання повинне мати запитальну стилістику, інакше учасники прес-конференції можуть і не зрозуміти журналіст про щось питає чи просто розмірковує вголос.
• Ставити запитання потрібно тільки одне. Коли одночасно ставиться два-три, то здебільшого відповідь розпорошується, чий зовсім якесь питання зависає як правило, ґрунтовно відповідають на останнє питання, перше забувається або по ньому пройдуться юзом.
• Важливо уважно й слухати, що запитують твої колеги. Бо нерідко неуважні журналісти повторюються і їм зауважують — відповідь на це запитання щойно вже було дано. Такий непривабливий момент свідчить, що журналіст-невдаха опинився не в своєму місці. Про нього можуть подумати, як про людину випадкову у медійному середовищі чи сприйматимуть за дивака.
• Не варто під час прес-конференції вступати в полеміку, бо це регламентований захід, який триває не більше години. Вала полеміка може завадити колегам з’ясувати свої питання. Ставити прилюдно запитання, яке містить у собі ексклюзив, недоцільно, бо відповідь перехоплять конкуренти і можуть випередити автора, розповсюдивши під брендом свого видання чи каналу. Тому рекомендується задати героєві прес-конференції своє оригінальне запитання вже після заходу, віч-на-віч.
Під час прес-конференції журналіст повинен не тільки слухати, ай спостерігати. Підмічена деталь у поведінці героїв здатна істотно пожвавити матеріал, доповнити його зміст, удоскона-

22
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
лити форму. Так, під час однієї з прес-конференцій Юлії Тимошенко прозвучало каверзне питання звідки беруться гроші на її коштовний гардероб, чи можливість так дорого одягатися на платню прем’єра? У відповідь чулися завчені, іронічні пояснення про заробітки чоловіка-бізнесмена, родичів. І в той момент одна телекамера крупно вихопила руки політика її пальці нервово тремтіли. Отже, аудиторія добре помітила, що за показним спокоєм Ю.Тимошенко криються бурхливі емоції, які вона всіляко прагне вгамувати, аби приховати своє роздратування щодо запитання із неприємним підтекстом. Від такої експресії журналістський матеріал, звісно, виграє. Крім того, перед очима глядача зримо постає ознака двоєдушності впливового політика. Досвідчений журналіст прийде на цікаву для нього прес- конференцію трохи раніше, щоб простежити, наприклад, як заходитиме герой заходу, з ким вітатиметься, хто його супроводжуватиме тощо. Кожний крок — це якийсь важливий нюанс. Так, автору запам’яталася остання в Україні, перед міграцією закордон, прес-конференція скандально відомого політика Павла Лазаренка. Заходячи до прес-зали, де мав заявити про свою доброчесність і спростувати звинувачення на свою адресу, він зняв з себе пальто. На перший погляд, нічого особливого втому немає. Однак цей звичний для кожного руху Лазаренка був своєрідним політик роздягнувся ніби у простір, скинуте ним пальто спритно підхопила супровод- жуюча челядь. Такий царський жест дуже промовистий, у матеріалі він вдало поєднувався з подальшим зізнанням екс- прем’єра — так, я не янгол І перед аудиторію постав неоднозначний політик. Зображуючи його ось такими штрихами, вдалося уникнути декларативних характеристик і міркувань. До речі, після завершення прес-конференції також можна вполювати на цікаві деталі настрій героя, його репліки, міміка й жести. Усе це можна успішно обіграти у тексті, використати для «перебивок» під час монтажу матеріалу.

Уроки з журналістської практики
23
У сучасній репортерській практиці не прийнято обмежуватися лише звітом про прес-конференцію: зазначити тему, назвати учасників та передати їхні основні думки. Ще в розпал заходу репортер має передбачити варіанти виходу за межі прес-зали. Тобто продумати, які йому необхідні додаткові зйомки, зустрічі, архівні відеоматеріали тощо. Тоді майбутній матеріал вийде самодостатнім розслідуванням теми. Оскільки, як зазначалося вище, прес-конференція є публічним заходом, то журналісту варто подбати і про свій імідж який маєте вигляд, наскільки змістовні ваші запитання. Тут налагоджуються корисні контакти з політиками, бізнесменам, колегами. Всі придивлятимуться до вас наскільки ви серйозний журналіст, чи можна вам довіряти, ділитися з вами інформацією. Ставлячи запитання, неодмінно називайте прізвище та назву свого ЗМІ. Це зміцнить ваші контакти, вас знатиме ширше коло колег. Загалом, своїх колег варто сприймати не лише, як конкурентів, ай як партнерів. Роздивіться присутніх у прес-залі, там завжди можна поспілкуватися збільш поінформованими журналістами поділіться і своєю інформацією, але не ексклюзивною. Усі перелічені вище нюанси важливі у нашій професії, вони становлять своєрідний фаховий капітал журналіста. Відомі випадки, коли прес-конференція перетворювалася на акцію протесту журналістів. Так, репортери провідних ЗМІ Венесуели, зібравшись на прес-конференцію президента Хуго
Чавеса, оголосили бойкот через нешанобливе з його боку ставлення. Під тиском гнітючої мовчанки розгублений президент покинув прес-залу. Схожий демарш влаштували свого часуй українські журналісти в Генеральній прокуратурі, демонструючи підтримку впливовому інтернет-виданню Українська правда, якому прес-служба відомства відмовила в акредитації. Представників ЗМІ обурило свавілля ГПУ, адже відмова в акредитації журналістам збоку державного органу (тим паче такої від-

24
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
повідальної правової структури) є кричущою. До речі, відтоді жоден державний орган більше не наважувався зачинити перед ЗМІ свої двері. Загалом, прес-конференція — це важлива частка репортерського життя, ідо неї треба ставитися відповідально.
Будьмо наполегливі
Пошук і збирання інформації вимагає від журналіста неабиякої наполегливості. Часто буває так, ніби всі способи і методи вже остаточно вичерпані, а цікавих відомостей нема і закрадається бажання завершити пошук, мовляв, що зробиш, наступного разу поталанить більше. Ні, інформацію треба шукати до останньої години свого відрядження, до останньої хвилини спілкування з героєм, до останнього миті події. І ваша терплячість віддячить вам творчим успіхом. Журналісти з досвідом можуть згадати чимало випадків, коли саме в останній момент пошуку вдалося здобути найважливішу крупинку, яка стала осердям матеріалу.
Дуже прикро, коли репортер нерозважливо сам себе позбавляє можливості наповнити інформацію резонансом та значущістю. Нерідко доводиться спостерігати, як наприклад телевізійники прибувають на початок того чи того заходу, фіксують його, записують декілька синхронів з учасниками і повертаються на базу. Тимчасом дійство на заході розгортається, виникають цікаві колізії, нуртують емоції — і все це лишається поза кадром.
Ось приклад з репортерської практики теленовин одного з провідних каналів — репортаж про масштабну акцію президентські слухання Виклики, породжені свободою, за участю громадських організацій (жовтень 2006 р. Репортер влучно вихопив основну особливість цього заходу влада говорила, а не слухала проте не розвинув її далі, обмежившись кількома нашвидкоруч знятими синхронами. А під час слухань сталася

Уроки з журналістської практики
25
цікава колізія відома сучасна письменниця Оксана Забужко виголосила яскравий спіч про гуманітарну катастрофу в Україні, їй аргументовано заперечив філософ Мирослав Попович, при цьому спостерігалася неоднозначна емоційна реакція Президента Віктора Ющенка. Одне слово, зав’язалася жвава дискусія, підсумки якої потім ще тривалий час мусувалися в середовищі вітчизняної культурної еліти. Алена жаль, усю- жеті про все цей натяку не було. Причина такого недогляду — банальна репортер обмежився лише першими враженнями про захід (будучи присутнім на ньому, очевидно, близько півгодини. А потім, за браком терпіння або часу, вирішив покластися на повідомлення інформа- гентств: як завершився захід. Висновок щоб репортаж вийшов глибоким і змістовним, необхідно подію відстежити до кінця, задокументувавши всі її колізії, підтексти, деталі, нюанси. Інакше журналістський виступ буде поверховим і статичним. Стосовно репортерської настирливості переказують бувальщини. Ось одна з них — з практики американської журналістики. Розповідають, що прес-служба президента Рональда Рейгана всіляко намагалася відгородити шефа від неприємних запитань. Декількох гострих на язик репортерів не запрошували на прес- конференції до Білого дому, не включали у журналістські пули тощо. Однак ті вдавалися до хитрощів. Зокрема, настирливо чергували біля паркану Білого дому, очікуючи щопонеділка на повернення американського президента до робочого кабінету після вихідних. Процедура була такою президентський гелікоптер сідав на відомій зеленій галявині, Рейган виходив і прямував під прицілом телекамер державних телеканалів до парадного входу, щоб Америка бачила — лідер уже розпочав робочий тиждень. Тимчасом винахідливі репортери з-за паркану вигукували свої провокаційні запитання. Рейган не міг відмовчуватися, — інакше це демонстрація неповаги до мас-медіа. Невдовзі він так само

26
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
винахідливо повівся з непрошеними репортерами щоразу наказував пілотам не вимикати двигуна гелікоптера, доки президент не зникне за парадними дверима. І ось знову виходить з гелікоптера Рейган, журналісти виголошують йому свої запитання, а президент хитро їм посміхається, вказуючи на працюючий двигун машини, мовляв, вибачте, але нічого не чути. І без турбот зникав у Білому домі. Загалом, журналістська практика щодо збирання інформації вельми багата. Опанувати її здатен той, хто відчуває інформаційний запал, кому цікаво відкривати щось нове і ділитися ним з іншими. На якість зібраної інформації може впливати і зовнішній вигляд журналіста. Свого часу автору цих рядків доводилося спостерігати за спілкуванням репортерів з учасниками пікетів гірників-регресників біля урядової установи. Регресники — інваліди праці — вимагали від влади компенсацій за свої трудові каліцтва, виплат, пільг тощо. Люди поводилися емоційно, вимагали до себе співчуття, людської уваги. Ось до розбурханого мітинговими пристрастями пікету підійшла поважна дама — журналістка одного з провідних столичних видань. Її дорогий одяг та коштовні прикраси відразу ж упали в око пікетуючо- му люду, розмова не клеїлась, витав дух відчуження. Невдовзі з’явився і молодий репортер джинси, кросівки, спортивна куртка, — його мало не обліпили прибулі до столиці гірники, навперебивки розповідаючи про свої біди. Неважко здогадатися, хто з цих двох журналістів добуде цікавішу інформацію.
І все ж порада не варто з’являтися у вилинялих джинсах та кросівках, приміром, на так званій паркетній зйомці, куди приходять лише в урочистому одязі. Навіть добре знайомі вам діячі можуть уникати в такій парадній обстановці довірливого спілкування з вами. Стиль одягу репортера під час збирання інформації має бути демократичним. Це викликає більше довіри збоку людини,

Уроки з журналістської практики
27
яка зголошується надати журналістові інформацію. А довіра тісно пов’язана з якістю зібраної інформації. Є також інший бік проблеми журналістського дрес-коду,
— особливо актуальний для телебачення. Це вигляд репортера в його сюжеті, насамперед під час стендапу. Стиль одягу журналіста в ефірі виключає все, що може відвернути увагу аудиторії від змісту інформації прикраси, яскраві барви, модельна екстравагантність. Ключовим для журналіста у процесі інформаційного пошуку є розуміння своєї місії щодо інформування суспільства про справи публічного інтересу.
2. Особливості творення телевізійного
матеріалу
Пошуки творчого алгоритму
Сучасне інформаційне виробництво дедалі більше схоже на конвеєрі не терпить вайлуватості та богемності. На балачки чи виправдовування я — сова, «жайвір», немає натхнення
— нині ніхто в редакції не зважає. До того ж, такими заявами можна зіпсувати свій професійний імідж. Графік інформаційного конвеєру диктує жорсткий режим. Отже, журналіст мусить повсякчас бути у відмінній творчій формі, добре знати свої творчі та психофізичні особливості. Знайти свій творчий алгоритм — означає визначити для себе сукупність таких психофізичних обставин, завдяки яким виникає та неповторна мить, коли з-під пера чи клавіатури комп’ютера вже з’являються перші довгождані рядки.
Цей процес дуже індивідуальний, навіть інтимний. Так, Микола Гоголь, засвідченням бібліографів, шукаючи вихід з творчого ступору, сідав і писав на чистому аркуші паперу одне і теж саме

28
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
«нічого не пишеться, нічого не пишеться — І так розписувався. Класик французької літератури Віктор Гюго вистригав собі пів бороди і викидав через вікно ножиці, щоб примусити себе не виходити з дому, а працювати за письмовим столом. Польський письменник Ян Парандовський міг писати свої романи лишена клаптиках паперу, клаптях газети, потім усе переписував на чистовик. А все тому, що починав він свою письменницьку кар’єру в роки фашистської окупації Польщі, коли ні на чому було писати. Американський письменник Ернест Хемінгуей призвичаївся писати в туалетній кімнаті. Відвідувачам меморіального музею письменника, що знаходиться поблизу кубинської столиці Гавани, показують цю кімнату. Нічого особливого, щоправда, крім унітазу там є дві книжкові полички одна зі словниками, друга з довідниками та енциклопедіями. Ними Хемінгуей користувався, коли писав свої відомі твори. Екскурсоводи стверджують, що саме в цій кімнаті письменники і застрелився. Сучасний український прозаїк Степан Процюк перед тим як братися за роботу, ніколи не їсть. Відчуття голоду сприяє чутливості до слова. Пишучи, випиваю дві-три чашки кави. Три комп’ютерні сторінки є для мене максимальною денною нормою. Після цього мені вкрай потрібно пробігти бодай три- чотири кілометри (Дзеркало тижня, 8 листопада 2008 р.)
Власне, кожен сам має визначити для себе, завдяки чому йому вдається максимально зосередитися, налаштуватися на творчу хвилю. Головне, щоб це були незгубні стимулятори, зокрема, вживання алкоголю. А ще досвідчені журналісти радять оберігати енергетику свого творчого задуму. Завчасно розповідати колегам чи друзям про свої враження від побаченого, почутого, ділитися творчими планами, вважається недоцільним. Вибалакавшись, можна розгубити енергетику творчого запалу і залишитися ні з чим.

Уроки з журналістської практики
29
Заголовок.
І ось, нарешті, бажана творча мить настала. З чого починати виклад Перед газетярем насамперед постає проблема заголовку.
Відомо, що заголовок віддзеркалює суть матеріалу, анонсує його зміст. Мета заголовку — ще й піймати читача, тобто привернути його увагу саме до цієї публікації Сучасні видання практикують також надзаголовок чи підзаголовок, які доповнюють зміст матеріалу наскільки, що читач легко може визначити, чи цікава для нього публікація та чи варто її читати. Заголовок є важливим не лише, як своєрідний навігатор в інформаційному морі. Він так само важливий і для автора, бо дисциплінує логіку викладу фактів. Тому рекомендація досвідчених журналістів і науковців не сідати за стіл, не маючи хоча б приблизної назви майбутнього матеріалу, — цілком слушна. Обравши для заголовку певну тезу, автор ніби нанизує на неї аргументи і деталі, завдяки чому матеріал виходить цілісним. У заголовку закладено також інтонаційний підхід автора, його образну систему мислення. Після завершення викладу заголовок може змінюватися, однак це буде зміна не за суттю, а за формою. На вибір заголовку впливає тема матеріалу, жанрі ритм його викладу. Так, заголовком до інтерв’ю найчастіше є цитата співрозмовника. Заголовок у формі запитання більш характерний для аналітичних жанрів. Ігровий заголовок — перефразування, навмисне порушення граматики, заміна слова у відомому афоризмі, римування — вживається здебільшого для розважального чи саркастичного стилю викладу.
Нерідко вдалий заголовок спадає на думку не авторові, а іншій людині випусковому редакторові, головному редакторові тобто тому, хто готує матеріал до оприлюднення. Для цього треба вміти ніби вивищитися над матеріалом, збагнути його суть і мислити нестандартно. Тут потрібні копірайторські здібності

30
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
(копірайтер — креативно мислячий фахівець, який придумує яскраві рекламні слогани, гасла та інші піар-«родзинки»). Не мають рації ті журналісти, котрі через свою творчу пасивність намагаються перекласти роботу над заголовком на плечі інших, мовляв хай там начальство щось придумає. Це негативно позначається на їхній творчій самодостатності й професійному реноме. Краще самому подбати про яскраву і змістовну назву для свого матеріалу. Інакше можна опинитися у відомій анекдотичній ситуації. Молодий журналіст скаржиться старшому колезі, що ніяк не придумає собі заголовок. Той, не читаючи публікації, запитує в матеріалі барабани є Нема. А сурми є Теж нема. Тоді назви статтю Без сурмі барабанів. Уміння шукати й знаходити вдалий заголовок слід напрацьовувати самотужки зосереджуватися над досвідом інших журналістів, занотувати для себе вдалі і невдалі варіанти, опановувати фразеологічний масив. Щодо фразеологізмів, то саме вони часто можуть виручити журналіста під час пошуку яскравого заголовка. Йдеться не лише про відомі прислів’я, ідіоми, ай крилаті авторські словотвори. Наприклад, цікавою в цьому контексті є творчість польського майстра афористичного жанру Єжи
Лєца. Збірка його афоризмів під назвою Незачесані думки — справжній скарб для журналіста. Так, афоризм Троянда пахне професійно міг би пасувати до матеріалу, героями якого є люди нещирі, які безсоромно припускаються двоєдушності. Афоризм Кожен вік має своє середньовіччя — яскравий епіграф до відоб- раження багатьох ситуацій з життя вітчизняного політикуму. Останнім часом заголовки активно використовуються і в телеефірі, зокрема в теленовинах. За сучасною формою інформаційної програми, кожен новинний сюжет повинен мати свій титрований заголовок. Він має бути дуже стислим — одне-два слова і не більше, — адже місце для титру виділяється дуже скромне, щоб не закривати на екрані сюжетні відеокадри і не перевантажувати відеоряд. У стилі заголовку моделюються

Уроки з журналістської практики
31
анонси блоків новинного випуску, а також усе міжпрограмне анонсування на будь-якому телеканалі. Отже, мистецтво пошуку вдалого заголовку є актуальним для всіх видів ЗМІ. Анахронічними виглядають заголовки на кшталт Щедрість, Пісня серця тощо. В успішних мас-медіа найчастіше застосовуються заголовки з відтінком інтриги, яка нерідко межує з парадоксом трапляються також спонукальні заголовки, запитального характеру. Суто інформаційні назви мають спрощений вигляд. Водночас у гонитві за оригінальністю журналісти іноді скочуються до рівня шкільної стінгазети. Буває, задля оригінальності у редакції невдало вихоплюють у заголовок якийсь несуттєвий фрагмент авторського матеріалу, змінюючи тим самим первісне сприйняття публікації.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал