Уроки з журналістської практики Київ 2009 ббк ч 612. 1я 73-1 Рецензенти




Pdf просмотр
Сторінка5/11
Дата конвертації11.11.2016
Розмір2.84 Kb.
ТипУрок
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
3. Комунікативна функція журналіста
Менеджмент спілкування
Планування інтерв’ю. Інтерв’ю треба планувати, керуючись принципами комунікативної психології. Навіть звертатися до незнайомої людини з проханням поспілкуватися слід делікатно. Слова на кшталт чи не погодилися б ви допомогти редакції з’ясувати таку-то проблему є делікатнішими порівняно з пропонуємо дати інтерв’ю», хочемо взяти у вас інтерв’ю...». Варто пам’ятати — ніхто не зобов’язаний давати журналісту
інтерв’ю. Офіційні ж особи, які не мають законного права цуратися ЗМІ, можуть обмежитися й офіційною письмовою відповіддю на журналістський запит. Тому під час домовленості бажано йти назустріч побажанням співрозмовника.
Погодившись назустріч, співрозмовник може попросити для ознайомлення питання інтерв’ю. Журналісти неохоче йдуть

60
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
на це, бо наперед підготовлені відповіді надають інтерв’ю певної статичності, втрачається ефект несподіваності, експресія спілкування. Щоправда, має рацію дослідник Марія Лукіна, рекомендуючи заздалегідь ознайомлювати з питаннями, — коли, наприклад, готується серйозна розмова з експертом на актуальну тему, аби він мав можливість підготувати продуману й обґрунтовану відповідь [1]. Як свідчить журналістська практика, найчастіше домагаються ознайомлення з питанням політики, побоюючись несподіванок аби не сісти в калюжу перед електоратом чи мати вигляд некомпетентної або неврівноваженої людини. Знаючи зарані, про що питатимуть, політик неодмінно намагатиметься перелицювати свою відповідь на пропагандистсь- ко-агітаційний манер. Тому давати йому питання наперед небажано. Хай аудиторія об’єктивно оцінить його здібності і зробить адекватний вибір. Плануючи інтерв’ю, репортер разом з оператором мають передбачити створення достатнього запасу відеокартинок, де журналіст слухає співрозмовника. Такі кадри знадобляться під час монтажу матеріалу. Для широкоформатного телевізійного інтерв’ю треба підготувати сценарій і режисуру непогано, коли воно навіть записується за участю режисера.
Місце інтерв’ю. Отримавши згоду, насамперед домовляємося про місце зустрічі. До речі, це не така вже й дрібниця, як на перший погляд. Від нього залежить атмосфера і комфорт розмови. Найкращий варіант — територія героя, його робоче місце чи помешкання тут він почуватиметься затишно і його буде легше викликати на довіру. Подбайте, щоб під час інтерв’ю співрозмовника не турбували (надто, коли це ділова людина, адже часті дзвінки чи виклики, хай і тимчасово, але відвертають увагу, збивають із налагодженого ритму розмови, через них губиться логіка думки, знижується рівень емоційного насичення. (Один журналіст розповідав, як нелегко йому було брати інтерв’ю у відомої співачки

Уроки з журналістської практики
61
Ніни Матвієнко. Домовилися зустрітися у неї вдома серед дня, та Ніна Митрофанівна випадково забула ключі від помешкання в авто чоловіка, який її підвіз і поїхав далі у своїх справах. Довелося розміститися на лавочці у дворі будинку, де живе співачка. Сусіди по будинку, ще здаля забачивши її на лавочці, голосно віталися, ще й запитуючи про справи, гастролі тощо. Ввічлива Ніна Митрофанівна щоразу чемно відповідала, потім знову продовжувала інтерв’ю. У підсумку розмова вийшла непослідовною, бо співачка вимушено збивалася, порушувався темпоритм її роздумів.)
Потрапивши на робоче місце чи до помешкання свого героя, зверніть увагу на пам’ятні світлини, квіти, домашніх тварин, поцікавтеся захопленнями свого співрозмовника, — це відразу сприятиме вашому взаєморозумінню. На місці події краще записувати і подієве інтерв’ю, в інтер’єрі ситуації, залучаючи супровідні фрагменти. До місця може бути прив’язане також портретне інтерв’ю. Так, ведуча публіцистичної програми Лінії долі Тетяна Цимбал стверджує, що завжди дуже ретельно шукає місце, де говоритиме з героєм. Воно обов’язково має бути якось пов’язане з ключовими моментами його життя. Це місце, де людині стає комфортніше, де в неї з’являються зорові образи, і вона стає виразнішою й цікавішою на екрані («Телекритика», 4 березня 2009 р.)
Останнім часом нерідко практикуються так звані віртуальні
інтерв’ю: телефоном, електронною поштою. До таких способів слід вдаватися лише в крайньому разі, за браком інших можливостей. Живе спілкування має свої переваги можна відчути його атмосферу, пережити певні людські емоції. Наприклад, вживання між рядками вдрукованому інтерв’ю простих сценічних ремарок засміявся, задумався, підвищив голос, роздратовано, змовницьким тоном тощо, — надають матеріалу неповторного колориту, створюючи ілюзію присутності.

62
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
Технічні засоби для інтерв’ю. Ідучи на інтерв’ю, репортер озброюється засобами для роботи блокнот, диктофон, телекамера з мікрофоном. Скажете, блокнот — це вже анахронізм репортерства. Але чи варто його списувати з журналістської практики Досвідчені журналісти скажуть — ні Записник завжди має бути під рукою — для нотування вражень, несподіваних думок, уточнень тощо. Телевізійник, повертаючись із завдання, вже в дорозі працює з нотатками, моделюючи схему інтерв’ю як за змістом, та і за формою. Адже конвеєрний характер інформаційного виробництва вимагає неабиякої оперативності.
Диктофон — справжній помічник репортера, завдяки якому можна охоплювати ширший діапазон спілкування стежити за реакцією візаві, реагувати на нюанси розмови. Це засіб оперативності, точності, ще й важливий аудідоказ на випадок голослівних закидів журналістові чи можливих судових колізій. Водночас диктофон пригамовує увагу журналіста, створює відчуття безпечності. Коли інтерв’ю записується на диктофон, репортер стежить за відповідями дещо розслаблено мовляв, хай співрозмовник вибалакається, потім все зайве можна відкинути. І розмова стає пасивною, що позначається потім на динаміці
інтерв’ю. Отже, диктофон — це хоч і потрібний технічний засіб, але він не замінить журналістську увагу та зосередженості. Розминка перед інтерв’ю. Телевізійникам перед записом інтерв’ю необхідно передбачити час на нетривалу розминку. Особливо це важливо тоді, коли співрозмовник уперше бачить перед собою камеру і мікрофон. Така розминка може передбачити кілька етапів.
• Налагодження неформального контакту.
Це може бути буденна розмова, однак не пустопорожня, а наближена до теми інтерв’ю.
• Подолання відчуження.

Уроки з журналістської практики
63
Обговорення теми, уточнення, які саме її аспекти треба висвітлити під час інтерв’ю. Однак не рекомендується тренувати запис відповідей, бо співрозмовник може перегоріти на дублі. Можна дати маленькі поради стосовно зовнішнього вигляду героя трохи підправити зачіску, комірець, краватку, навіть якщо вони в ідеальному стані. Такі жести свідчитимуть, що вам небайдуже, як співрозмовник виглядатиме в кадрі. А він, у свою чергу, пройметься довірою до вас.
• Призвичаєння до телевізійної техніки. Уже перед самим записом важливо зорієнтувати співрозмовника, куди йому дивитися, як триматися перед камерою, щоб він час від часу не зосереджувався на технічних засобах, а був цілковито зосереджений на ґрунтовній розмові.
Формат гість у студії. Це дуже поширений нині формат жанру
інтерв’ю на сучасному телебаченні. Тому варто зупинитися на ньому окремо. Здебільшого до студії запрошують провідних політиків, що мають неабияку публічну практику, спілкування з ними часто нагадує дуель. Річ утім, що люди-бренди всіляко намагаються використати ефір для самопіару й агітації і не завжди зацікавлені розмовляти по суті. Аби уникнути провалу, слід вдаватися до певних менеджерських рішень. У якому випадку запрошувати топ-політика першого ешелону, а в якому — другого ешелону, бо в них різні ролі. Деякі речі не годиться за статусом висловлювати лідеру, зате про них може говорити представник другого ешелону. Є ще третій варіант — запросити людину нейтральну для третьої точки зору. Від цих варіацій залежить запитальна стратегія, отже й інформаційна цінність ефіру.
Професіонали прагнуть встановити контакт з гостем ще перед записом, розмовляючи прорізне (як людина з людиною) заради досягнення суто людського взаєморозуміння. Відтак гість заходить до студії не наїжачений. У такій ситуації може спрацювати ефект несподіванки, коли розслаблений гість за-

64
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
вдяки добре продуманому питанню журналіста зважується на оприлюднення ексклюзиву. Якщо гість настирливо уникає конкретних відповідей, ведучий може вжити репліку на кшталт вперто не хочете говорити Це підштовхне гостя до конкретики. Важливо, щоб під час інтерв’ю в студії гість говорив безпосередньо з журналістом, а не з камерою. Бо агітаційна пасіонарність політика нерідко спонукає його не звертати увагу на присутнього журналіста й апелювати тільки до народу. Дивно виглядає той журналіст, що безперервно заглядає під час розмови у папірець. Така поведінка є ознакою фахової несамодостатності.
Інтер’єр телестудії має відповідати вимогам психології жанру інтерв’ю. Не варто, зокрема, використовувати м’які та габаритні меблі. Розсівшись у надто м’якому кріслі (на дивані) і співрозмовник, і журналіст почуватимуться дещо розслабленими такою ж може вийти і їхня розмова. Іноді місце журналіста (ведучого) дизайнери розташовують на візуально непомітному підвищенні, щоб журналіст трохи нависав над співрозмовником, ніби утримував його своєю енергетикою.
Психологія інтерв’ю
Під час інтерв’ю журналіст опиняється віч-на-віч зі своїм співрозмовником. Завдання журналіста — викликати його на довіру й отримати якомога більше цікавої інформації щодо обраної теми. Для досягнення мети журналіст має вдаватися до різних психологічних методів. Насамперед, треба вміти слухати. Цікаву рекомендацію стосовно цього нам дає американський психолог Стівен Р. Кові: Вміння слухати — отже, значить виходити за рамки своєї системи поглядів чи пристати на точку зору іншої людини. Розуміти — не означає погоджуватися. Розуміння це здатність подивитися на проблему очима, серцем,

Уроки з журналістської практики
65
розумом і духом іншої людини. Справді журналіст далеко не завжди розділяє думку, висловлену співрозмовником, навіть може відчувати певну неприязнь до нього. Алена момент інтерв’ю він має таки вийти за рамки своєї системи поглядів і пристати на точку зору іншої людини, щоб пройнятися думкою і міркуванням співрозмовника. Така внутрішня світоглядна й психологічна перебудова, хоч і носить тимчасовий характер, неодмінно проявиться зовні погляд, жести журналіста свідчитимуть, що його зацікавило почуте. Навіть під час розмови із запеклим злочинцем слід показати, що вмієш слухати, інакше він не розкриється і годі буде зрозуміти мотиви його вчинків. Урешті, розуміти
— не означає погоджуватися Не варто виказувати свою неприязнь і тоді, коли бачите, що ваш співрозмовник виявився зарозумілим, хвальковитим. У такому випадку подивіться на нього ніби знизу вгору, подумки присядьте біля його підніжжя. Тим самим ви заохотите співрозмовника до активного спілкування, отримаєте від нього максимум інформації і вражень. Власне, психологія інтерв’ю спрямована нате, щоб якомога більше витягти зі співрозмовника інформації.
Отже, ставлення журналіста до співрозмовника має бути нейтральним. Жодної — неприязні, жодної — запопадливості. Не раз доводилося бачити, як журналіст хитає головою в такт відповідей візаві перед телекамерою. Такий рух аудиторія підсвідомо сприймає негативно, тому від нього слід відмовитися. Заохочувати співрозмовника до розмови можна й поглядом. Шкодять враженню від інтерв’ю журналістські лестощі, голослівні вихваляння співрозмовника, а також моралізування. Буває, співрозмовник (відомий політик, високопоставлений чиновник) дозволяє собі фамільярність щодо журналіста. Так, лідер однієї провідної політичної партії в прямому ефірі настирливо називав відомого й авторитетного журналіста Саш- ком, напевне, щоб з якихось причини принизити його. Інший

66
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
відомий політик зверхньо звертався до ведучої ток-шоу дорогенька, нащо отримав від неї серйозне зауваження звертатися до мене таким чином я дозволяю лише своєму чоловікові. Вважаємо, що відповідь журналістки була правомірною.
Якщо журналіст в ефірі звертається до свого співрозмовника на ти, то на самому початку розмови повинен пояснити, що є підставою для такого дружнього характеру спілкування. А краще, на нашу думку, не акцентувати уваги на своїх особливих відносинах з візаві. Ведуча програми Світське життя Катя Осадча в інтерв’ю журналу «Telecity» (вересень 2007 р) розповідала, що за концепцією програми, в кадрі вона на ти з тими, з ким справді на ти в реальному житті. Це має свідчити проте, що ведуча знає бомонд зсередини і почувається в ньому своєю людиною. Як для такої світської програми, це є прийнятним. Однак прес-служба одного відомого політика офіційно заявила невдоволення зверненням ведучої на ти до її патрона. Хоча, як запевняла Катя Осадча, того політика вона знає зблизька і в реальному житті з ним на ти. Отже, не все так однозначно зі звертанням під час інтерв’ю.
У кадрі журналіст має подавати себе авторитетно і вибирати такі ракурси, щоб аудиторія відчувала, що сам він є господарем ситуації. Якщо, наприклад, ваш співрозмовник вищий ростом, то інтерв’ювати його потрібно сидячи, за столом. Загалом, репортерська практика виробила цілий ряд рекомендацій щодо поведінки журналіста під час інтерв’ю. Виділимо найхарактерніші з них.
• Зосередити на співбесідникові всю свою увагу, уникаючи сторонніх подразників. Уважне стеження заходом його думок дозволяє структурувати виголошене, виділяючи в ньому головне, щоб моделювати цілісну схему подальшого спілкування. Інтонація, відтінок мовлення можуть допомогти збагнути внутрішній стан співбесідника.

Уроки з журналістської практики
67
• Під час розмови потрібно поводитися врівноважено, легко і невимушено. Руки слід тримати природно, без метушні та напруги. Часто руки виказують нервовий стан співбесідника. Не слід стискати руки в кулаки, такий жест демонструє певну агресію.
• Невимушеному характеру розмови вадять і немотивовані дії ритмічне постукування, погойдування ногою, вертіння ручкою чи окулярами, безладне малювання у записнику, безкінечні поправляння зачіски, краватки тощо. Дратує звичка жувати жуйку чи прикусути нижню губу.
• Зацікавлення розмовою можна підкреслити вже своєю поставою, трохи нахилившись до співбесідника. Однак відстань між співрозмовниками має бути нарівні випростаної руки. Певне значення має візуальне взаєморозуміння. Очі підкажуть, як реагує співрозмовник (слухає уважно чи думає про щось своє, зрозуміти, настільки він щирий. Принаймні, не слід відводити погляд, дивитися кудись у простір, — це показує байдужість до розмови. Контакт очей дозволяє скоригувати розмову в потрібне русло (детальніше про це поговоримо нижче).
• Слід уникати панібратства, розмовна приватні теми. Утім, наведені вище рекомендації надто загальні і можуть слугувати лише орієнтирами в процесі пошуку власної стилістики журналістського спілкування. З досвідом у кожного журналіста з’являються і свої хитрощі, які він успішно застосовує в роботі. Один колега, розкриваючи деякі таємниці своєї професійної майстерності, розповідав, що розкручує неговіркого співрозмовника своєю балаканиною на будь-яку тему, аби людина мала можливість призвичаїтися до гостя з блокнотом чи диктофоном.
Є ще одна, хоч і мало примітна, однак важлива особливість психології інтерв’ю — фіксація імені співрозмовника. Під час знайомства з новим героєм журналісти, як правило, забувають його ім’я, бо підсвідомість уже націлена на зовнішнє вивчен-

68
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
ня людини, на формування запитань до неї. Нерідко буває, що вже після інтерв’ю тихцем запитуєш у третіх осіб а як звати мого співрозмовника — бо незручно знову його самого перепитувати. Тому варто взяти заправило з першої хвилини знайомства так чи інакше зафіксувати ім’я візаві і мало не в кожному запитання вживати його. Бо, як стверджують психологи, для кожної людини завжди приємно чути своє ім’я. А це хоч і маленький, але незайвий нюанс для приязні.
Таємниця погляду
Виробляючи індивідуальну систему впливу на співрозмовника з метою інформаційного розкручування, слід передовсім керуватися особливостям власного психологічного потенціалу, застосовувати ті прийоми, що мають найбільшу енергетичну силу. Один легко заворожує співрозмовника енергетикою погляду, інший — вмінням слухати тощо.
Погляд — дуже важливий аспект інформаційної взаємодії. Фахівці з нейролінгвістичного програмування (НЛП) радять журналістам керуватися у своїй практиці теорією очних яблук. Автор теорії — Мілтон Еріксон, звідси походить ще одна її назва — еріксоніанський гіпноз.
Суть теорії полягає втому, що людина, перед тим, як відповісти на задане їй питання, на мить перестає дивитися вам у вічі. Вона заглиблюється в себе, або ж дивиться крізь вас чи поверх вас, ніби шукає відповідь десь угорі, або дивиться під ноги. Шукаючи відповіді, людина звертається таким чином до своєї пам’яті й досвіду. Рух очних яблук свідчить, до якого саме виду пам’яті звертається співрозмовник. За Еріксоновою теорією, для зорової
пам’яті
типовим є погляд ліворуч вгору. Як виглядає ваша нова знайома В якому костюмі вибули вчора на святі Відповідаючи на це, співрозмовник на якусь мить гляне ліворуч вгору.
Праворуч униз
спрямовується погляд, коли питають про
відчуття, смак, запах
(згадайте, як пече гірчичник.

Уроки з журналістської практики
69
Ліворуч униз
— свідчить, що людина зайнята внутрішнім діалогом.
Праворуч угору
— людина спочатку конструює відповідь не за правдивою, а за вигаданою (вигідною) схемою потім говорить лише те, що відповідає цій схемі, нічого зайвого. Звісно, такий очиць не дає журналістові права публічно закинути співрозмовникові лукавство. Однак цей нюанс підштовхне акулу пера до глибшої роботи шукати факти, реального підтвердження своїх припущень з’ясувати, чому співрозмовник вдався до лукавства. Знання теорії очних яблук, вважають фахівці з НЛП, здатне наблизити журналіста до співрозмовника, сприяти їхньому взаєморозумінню. Вже на самому початку інтерв’ювання слід звернути увагу нате, як візаві рухає очима, і проаналізувати тип його мислення, щоб підлаштуватися під нього. Так, людині, котра має кращу пам’ять на звукові образи, слід будувати запитання таким чином Пригадуєте, як звучало те-то...» Візуально мислячій людині — питання може бути таким Як видивитесь нате, щоб Ці рекомендації особливо стануть у нагоді, коли репортер спілкується з непублічною людиною, яка вперше спілкується з представником ЗМІ й остерігається його.
Отже, дивіться в очі співрозмовника, цілковито зосередившись на його міркуваннях. Коли не відводиш свій погляд, ясніше сприймаєш почуте.
Його величність — запитання
Запитання — це своєрідний ключ до успішного інтерв’ю. Зрозуміло, що воно має бути насамперед змістовним і нестандартним. Запитання на кшталт Які ваші творчі плани тільки дратують співрозмовника, бо свідчать про низький професійний рівень журналіста або ж його недостатнє зацікавлення проблемою. Іноді знаменитості з обуренням зауважують таке враження ніби журналісти пишуть свої запитання під копірку.

70
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
Буває, щоб сформулювати справді цікаве запитання, доводиться просіяти великий інформаційний масив. Але воно того варте. І автор такого запитання вартий поваги. Так, водному телевізійному інтерв’ю на телеканалі журналіст запитав письменника і відомого діяча Володимира Яворівського, якби він прокоментував такий запису табірних нотатках письменника-дисидента Василя Стуса щодо стану української літератури х років минулого століття культ бездарних Яворівських, їхній час, їхня година В ефірі запала гнітюча мовчанка. Подумавши, гість студії відповів Ну, якщо так сказав Стус, значить він мав нате право Епізод вийшов яскравим, і візуально, і змістовно, бо в запитанні був закладений драматизм. А саме запитання було взяте з чотирьохтомни- ка творів В.Стуса, виданого уроці. Найцікавіше, коли запитання моделюється на очах самої аудиторії. Тобто, заздалегідь продумане питання журналіст формулює ніби дозовано спочатку дається якась несуттєва, напер- ший погляд, теза далі вона ускладнюється іншими аспектами. В результаті аудиторія підсвідомо відчуває свою причетність дона- родження запитання, активно сприймає інтерв’ю, почуваєтьсь учасником процесу спілкування. Проілюструємо це епізодом з інтерв’ю в прямому ефірі телеканалу «1+1» за участю екс-де- ржавного секретаря США Мадлен Олбрайт. Відомо, що вести
інтерв’ю з такими особистостями нелегко, бо протокольній дипломатичні рамки зобов’язують їх відповідати здебільшого формально. В таких випадках від журналіста вимагається особлива винахідливість, уміння побудувати нестандартне питання. І ось після традиційної розминки журналіст запитує гостю Пані
Олбрайт, у вас така симпатична прикраса — брошка у формі метелика. Очевидно, ви любите все літнє Насправді, — відповіла поважна гостя, — я надаю перевагу прикрасам у вигляді різноманітних зміїв, але іранський лідер якось заявив подивіться, яка ця Олбрайт зміюка, у неї навіть прикраси — змії. Відтоді мушу уникати улюблених брошок-змій». Така напівжартівлива

Уроки з журналістської практики
71
відповідь, безумовно, надала спілкуванню непротокольного характеру. Журналіст елегантно вийшов на комплекс важливих питань про відносини між США й ісламським світом. Обговорення специфічної міжнародної проблематики набуло особистісного забарвлення, стала доступнішою інформація. Запитання скидалося на експромт, адже тільки посвячені в перипетії міжнародної політики фахівці знають, що М.Олбрайт використовувала свої жіночі прикраси, як своєрідні символи-сигнали для партнерів з переговорів. Отже, журналіст успішно скористався деякими таємницями дипломатичної кухні.
У сучасній практиці інтерв’ю особливо цінуються запитання з певним підтекстом, що надають спілкуванню неабиякої інтриги. Таке питання здатне заскочити співбесідника зненацька отже, відповідь може бути збагачена ексклюзивною й несподіваною інформацією. Як це сталося водному телеінтерв’ю на Новому каналі з відомим поетом і державним діячем Іваном Драчем. Журналіст запитав його Ви якось писали — 5 років займаюся політикою і став дурнішим в 5 разів. Чому ж досів парламенті Підтекст тут наскільки виразний, що вже сам по собі характеризує співбесідника під певним кутом зору. Навіть якщо відповіді й не буде (без коментарів, підтекст запитання дає можливість аудиторії скласти враження про героя, про слабкі чи сильні риси його особистісні. Загалом, питання для інтерв’ю зі знаменитостями — особлива тема. Адже увага збоку ЗМІ для них є звичною, нерідко й обтяжливою, тому вони не завжди охоче йдуть назустріч журналістам. Однак інтерв’ю саме з відомими людьми найбільше полюбляє аудиторія. Глядачеві підсвідомо хочеться зіставити себе зі знаменитістю, мовляв, я теж можу і хочу досягти такого успіху і стати відомим. Слова з уст авторитетної і популярної людини сприймаються по-особливому, від неї хочеться почути небанальні думки. Тому завдання журналіста — викликати знаменитого співрозмовника на відвертість, спонукати його до глибоких і цікавих

72
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
міркувань. Дослідник сучасної практики західної журналістики
Девід Рендол виділяє цілу низку питань, здатних, на його думку, генерувати несподівані відповіді. Зокрема- Ваш перший спогад- Найкраща порада, яку ви отримали від батька/матері?
- Хто мав найбільший вплив на ваше життя- Ваша перша робота/машина/любов?
- Що виробите, коли нервуєте- Чому ви нездатні протистояти?
Цей перелік можна поповнювати для себе і самотужки. В нагоді може стати, зокрема, своєрідне колекціонування афоризмів (крилатих, авторських, з народної творчості. Афоризми
— місткі і доступні вислови — наштовхують на змістовні запи- тання-роздуми. Ось стародавній китайський афоризм — якщо ви схвильовані гнівом, намагайтеся відволіктися від його причини позбувшись пального, яке підживлює гнів, ви уникнете його — можна трансформувати в приблизно таке запитання як вгамовуєте спалах своїх емоцій, як уникаєте конфліктів. Питання, хоч і простеньке, однак дає можливість зачепити близьке кожному з нас, дещо приземлити знаменитість, переконати глядача, що вона — така ж жива людина, які він. У цьому й полягає принадність інтерв’ю з відомою людиною. А ось декілька запитань до знаменитостей, сформованих студентами під час практичного заняття на тему про інтерв’ю. Хто з публічних людей, з якими вам доводилося спілкуватися, вас найбільше здивував Чи здатні заради кар’єри поступитися сім’єю?» Який випадок з вашого життя найбільше позначився на вашій долі?»...
Безперечно, такі запитання налаштовують співрозмовника на мінорний настрій. Але зводити інтерв’ю до самих цих запитань не слід, бо мінорність може перерости в патетику або самолюбування, що відштовхне глядача.

Уроки з журналістської практики
73
Від змісту запитання залежить атмосфера спілкування. Невипадково король інтерв’ю», провідний коментатор американської телекомпанії Сі-ен-ен, Ларі Кінг радить починати розмову легко, а закінчувати рішуче. Простеживши за розмовними колізіями ряду інтерв’ю метра (вітчизняна преса час від часу передруковує стенограми його телерозмов з відомими людьми, пересвідчуєшся у вмінні журналіста відразу викликати співрозмовника на довіру. Від самого початку дух невимушеності спілкування налагоджується за допомогою простих і начебто другорядних запитань. (Так, інтерв’ю з голлівудською зіркою Шерон Стоун починалося з компліменту «Шерон, перед тим, як мучитиму вас своїми запитаннями, дозвольте висловити своє захоплення — маєте фантастичний вигляд) Поступово ведучий ток-шоу ускладнює запитання, вдаючись навіть до провокаційності. Несподіваний контрасту запитаннях, як правило, призводить до так само несподіваних зізнань освідчень) співрозмовників Ларі Кінга. Декотрі згодом щиро дивуються, що зовсім не збиралися ділитися про сокровене у телеефірі й не можуть збагнути, як те сталося.
Ларі Кінг відомий також умінням висвітлити певні непривабливі (замасковані) ознаки характеру чи діяльності співрозмовника. Таке вміння відчув на собі, зокрема, російський екс-прези- дент В.Путін. У вересні го року під час офіційного візиту до США його було запрошено у знамениту студію Сі-ен-ен. Слід зазначити, що напередодні у Баранцевому морі загинув підводний човен Курські світова громадськість співчувала жертвам катастрофи. Відтак Ларі Кінг не міг оминути увагою цієї трагедії. Але зачепив вінцю тему не одразу. На початку були запитання про се, проте. І раптом зненацька виникло А що ж сталося з човном Він потонув, — несподівано промовив Путіна потім, похопившись, заходився ґрунтовно пояснювати Ясно, що результатом цієї трагедії були вибухи. Незрозуміла тільки природа цих вибухів. Можна сказати, що через цей потужний

74
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
вибух приблизно 75-80% членів екіпажу загинуло в перші ж пів- тори-дві хвилини («Известия», 12 листопада 2000 р) Однак перші два слова він потонув, — були мовлені явно з відтінком байдужості, без співчуття. Така відповідь сколихнула західну пресу. Оглядачі оцінили її як вельми цинічну. На їхню думку, відповідь-репліка засвідчила підсвідоме ставлення російського президента до трагедії. В.Путіна звинувачували в байдужості до горя співвітчизників. Йому дорікали неувагою до загиблих моряків-підводників: Навіть не перервав відпустки, щоб утішити згорьованих родичів. Кремлівським іміджмейкерам довелося планувати окрему піарівську стратегію по відмиванню образу російського президента. А Ларі Кінг ще раз підтвердив своє неофіційне звання — «Мухамед Алі американської журналістики. Бо які славетний боксер, журналіст володіє майстерністю завдавати несподіваного удару, посилаючи суперника в нокаут (за матеріалами преси. Цікаво, що гостем щоденного ток-шоу Ларі Кінга на Сі-ен- ен був і український президент Віктор Ющенко. Це сталося в
2005 році під час тріумфального візиту Ющенка до США як лідера помаранчевої революції. Журналіста цікавила не стільки політика, скільки суто людське. Він не раз звертався до теми отруєння, сподіваючись на сенсацію. Не оминув і вразливого моменту Виникли деякі питання стосовно стилю життя вашого сина. Критики скаржаться, що він їздить на дуже дорогому БМВ, що у нього мобільний телефон із платиновим корпусом, приватні охоронці. Ви розізлилися, відповідаючи репортерові, який вас про це спитав. Чи повинно цікавитися цим суспільство
(«Телекритика», 27 листопада 2005 року).
По-перше, звернемо увагу на поінформованість американського ведучого, рівень його підготовки до розмови. Справді, незадовго до візиту під час прес-конференції В.Ющенко обурився з приводу запитання репортера інтернет-видання Українська правда Сергія Лещенка щодо поведінки його сина Андріяна
Уроки з журналістської практики
75
віть обізвав журналіста мордою (після того С.Лещенко обрав це лайливе слово своїм псевдонімом — така собі форма помсти).
По-друге, тональність запитання від Ларі Кінга позбавлена агресії. Стилістично ведучий питає ніби відсторонено, ховаючись за спини абстрактних опонентів українського президента критики скаржаться, що він їздить на дуже дорогому БМВ...». Тим самим Ларі Кінг уникає стосовно себе ворожої реакції збоку свого співрозмовника. Водночас завершує питання важливою тезою — чи повинно цікавитися цим суспільство Загалом, Ларі Кінг ратує за толерантність уставленні до співрозмовника Яне вважаю за потрібне провокувати конфлікти. Не вважаю, що для серйозних, вагомих відповідей неодмінно потрібно налітати на співрозмовника шулікою і говорити прокурорським тоном.»
Отже, актуальним для журналіста є не тільки, про що питати, алей, як питати. З одного боку, аудиторію дратує солоденька інтонація запитання. З іншого боку, співрозмовник може не витримати тиску журналістської агресивності і припинити розмову. Коли під час прямого ефіру гість з обуренням виходить геть зі студії, то це слід розцінювати як професійну ваду самого журналіста. Адже він має бути психологом і формулювати незручне запитання коректно. Деякі телевізійні експерти вказують на занадто жорсткий стиль ведення розмовних програм відомого журналіста Романа Скрипіна, зокрема йому закидають часте перебивання співрозмовника. У відповідь він пояснює свій стиль прагненням зробити якісний продукт Здебільшого політики приходять на ефір із певним заготовленим меседжем. Переді мною не стояла мета перебити гостя і показати, що я найрозумніший, мета була — домогтися відповіді на запитання. Критикувала мене також так звана інтелігенція, — вона вважала, що говорити треба дуже ввічливо, чекаючи, поки співрозмовник договорить. Але в мене був хронометраж — 7-15 хвилин, за які я мусив витягти максимум інформації. В таких умовах не перебивати означає поставити одне-два питання і вислухати все, що

76
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
людина хоче сказати. Частину звинувачень я не відкидаю справді, всі живі люди. Яне бачив поки що ідеальних ведучих. Мені докоряли упередженістю, називали хамом. Але є багато людей, які так не вважають. Намагаючись догодити всім, не отримаєш якісного продукту («Телекритика» 25 вересня 2006 року) Не можна не погодитися з Р.Скрипіним, адже інтерв’ю — не монолог, та й рамки хронометражу змушують до інтенсивності спілкування. Однак перебивати співрозмовника не може перетворюватися на лемент, коли жоден не поступається і намагається перекричати одне одного. Щоб перебити монолог візаві, треба влучно поцілити своїм запитанням чи реплікою у слабке місце логічної структури мови гостя або ж скористатися уповільненням його темпоритму. Ефективними можуть бути міміка, жести. Так, ведучий телеканалу «1+1» Віталій Гайдукевич вправно використовує ручку, непомітно тримаючи її в руках упродовж усього інтерв’ю. Якщо співрозмовник повторюється або ж відхиляється від головної тези розмови, ведучий трохи піднімає її, вичікуючи слушного моменту, щоб докинути свого запитання чи репліки. Співрозмовник відразу ж підсвідомо концентрується на цьому жесті і потрапляє під вплив господаря студії.
Екс-ведучий політичного ток-шоу Дуельна телеканалі Україна Сергій Рахманін радить враховувати психологічні особливості героїв. Так, розлогість і певний академізм В.Ющенка потребує більше журналістського запалу.
Ю.Тимошенко, навпаки, висловлюється експресивно й наступально. Інтонація спілкування з нею має бути не хамською і не блюзнірською інтонація має бути критичною, але не фамільярною («Телекритика», 4 липня 2008 року).
Узагалі, проблема запитальної каверзи стає для сучасного
інтерв’ю щодалі актуальнішою. У журналістському середовищі нерідко виникають диспути чи коректно задавати незручне запитання Однак інформаційна практика (особливо масових і комерційних ЗМІ) однозначно стоїть на боці прово- каційності, адже лише солодкими чи прісними запитаннями

Уроки з журналістської практики
77
журналістові сьогодні важко зацікавити аудиторію. Проблему провокаційності можна пом’якшити насамперед завдяки стилістичним вкрапленням у запитання на зразок Даруйте, але мушу запитати про неприємне, Можливо, це некоректно, але дозвольте запитати Тут доцільні натяки, використання асоціацій, іронії тощо. Буває, завдяки публічному досвіду політик (знаменитість) легко уникає незручного запитання. В такому випадку незайвим буде повторити його, але у дещо видозміненому вигляді. Якщо і це не допомагає, тоді, вдаючись до зображуваль- них засобів (виокремлення паузи, відповідних жестів, погляду героя тощо) чи ремарок, варто засвідчити перед аудиторією лукавість поведінки співбесідника. Тим самим інтерв’ю збагатиться на інтригу, що може стати родзинкою розмови. Британський медіа-тренер Джудіт Стампер, під час майстер-класу в Києві закликала молодих журналістів Завжди задавайте незручні питання і робіть це настирливо, допоки не отримаєте відповідь. Продовжуйте задавати питання, повертайтесь назад, і знову продовжуйте запитувати, покине переконаєтеся, що ви не потрапили під вплив офіційних голосів — тих, хто хоче не дати вам зробити свою роботу або намагається підсунути іншу історію («Телекритика», 25 квітня 2003 року. Стилістика журналістського запитання доконче має бути виразною. У ньому має зазначатися лише один аспект проблеми. Задовгі та ще й насичені авторськими фрагментами питання ускладнюють його сприйняття, відтак програмується розпливчата відповідь. Щоб спрямувати співрозмовника на конкретику, журналіст, як правило, вдається до запитальних сполучників як, чому, навіщо. Однак той же Ларі Кінг свідомо уникає цього на користь розповідної інтонації, щоб співрозмовник почувався ніби рівноправним учасником розмови. Натомість король інтерв’ю» використовує методи комунікативної психології, впливаючи на

78
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
свого візаві енергетикою погляду, жестами, елементами ретельно продуманого інтер’єру студії тощо. Варто уникати запитань, які передбачають дуже коротку, надто лаконічну відповідь. Адже мета інтерв’ю — пошуки суті і причин події. Якщо ви почули відповідь типу так — ні, повторіть запитання видозмінено, аби здобути якісь деталі (на основі чого викажете ні. Уникнути однозначної відповіді допоможе така кінцівка запитання А що думаєте про це ви?».
Особливо цінуються запитання, які логічно випливають з відповіді на попереднє запитання. Щоб здобутися на них, треба уважно слухати і мати швидку реакцію. Контрзапи- тання можна прогнозувати, моделюючи варіанти відповіді співрозмовника. Недоцільно перевантажувати запитання своїми міркуваннями, бо під час інтерв’ю аудиторія зосереджується на героєві, а журналіста сприймає як комунікатора. Нерідко журналісти чомусь зневажають цю настанову, захоплюються, хизуються собою (це вельми сумнівний спосіб виділитися).
Фахівці радять не вдаватися до вибачливого тону, бо це позбавляє журналіста переконливості і необхідної сили впливу
вибачте, явам набридаю, але..».). Навіть якщо журналісті справді почуваєтеся ніяково, не варто демонструвати цього відчуття. У запитаннях слід також уникати таких зворотів, як
«можливо, я неправий, але...». Бо у свідомості співрозмовника виникне думка, що журналіст помиляєтеся або не певен своїх аргументів. Уникайте слів-паразитів: «насправді», «я маю на
увазі
», «як вам сказати», «нібито»... Такі слова створюють враження, що журналіст непідготовлений і достеменно не знає, навіщо і про що питає.
Не бійтеся паузу відповідях співрозмовника, якщо вони портібні йому для зосередження. Переважна більшість досвідчених журналістів радить приділяти увагу закінченню спілкування часто-густо саме напри-

Уроки з журналістської практики
79
кінці герой може висловити найважливіше. Тому завершувати розмову потрібно ніби дозовано, поступово можна запитати, чи не бажає співрозмовник щось додати. Слід зрозумінням поставитися до тих співрозмовників, які з недовірою зустрічають молодих журналістів мовляв, мо- лоде-зелене, що воно ще знає прожиття. Ситуацію порятує
ґрунтовна підготовка, цікаві і змістовні запитання свідчитимуть про серйозність молодого журналіста. Отже, ефективність інтерв’ю залежить від змісту запитання, а також інтонації його висловлення. Наскільки воно буде насиченим, промовистим і виразним, настільки й вагомою буде відповідь. Інтерв’ю — динамічний, універсальний і цікавий жанр.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал