Уроки з журналістської практики Київ 2009 ббк ч 612. 1я 73-1 Рецензенти




Pdf просмотр
Сторінка6/11
Дата конвертації11.11.2016
Розмір2.84 Kb.
ТипУрок
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
4. Іміджевий аспект роботи на телебаченні
Знайти свій образ
У сучасній телевізійній журналістиці цінується індивідуальність, відмінний творчий почерк, непересічні зовнішні ознаки, підсилені внутрішньою інтелектуальною енергетикою журналіста. Інформаційне виробництво дедалі персоніфікується сам репортер стає дійовою особою сюжету. Тому нині не лише ведучого називають обличчям телеканалу, ай того репортера, який працює яскраво, природно поводиться перед камерою, пропонує цікаві візуальні рішення.
Журналіст-«зірка» — частина бренду засобу масової інформації. Журналіст, якому вдалося створити собі певний імідж, почувається самодостатніше. На нього є попит, отже він має більше можливостей для професійного вдосконалення.
Як знайти свій образ, індивідуальний творчий стиль у журналістиці Насамперед, слід починати зоб єктивної самооцінки своїх творчих і психофізичних особливостей, спрямовуючи зусилля згідно відповідно до своїх нахилів. Знаючи себе, мож-

80
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
на ефективніше планувати своє зростання, досягти злагоди з самим собою та навколишнім професійним середовищем.
Іміджева позиція журналіста, надто телевізійника, тісно пов’язана з особливостями візуального сприйняття аудиторії. Глядачі по-своєму оцінюють телегероїв: комусь муляє тембр голосу журналіста, когось дратують його міміка і жести. Телевізійні менеджери мусять зважати на такі примхи під час кастингів обличчя телеканалу. Обличчя телеканалу — людина насамперед упізнавана. Дослідниця Марія Андрющенко трактує цей образ, як посередника між екранним, витвореним творчою уявою, світом і світом реальним, у якому перебуває глядач [1]. Додамо це не лише ведучий, ай провідний репортер, так само упізнаваний. Обличчя телеканалу — означає більше, ніж врода. Це особлива енергетика. Так, коли глядач з цікавістю дивиться про катастрофу, що відбувається на іншому краю планети, то він підсвідомо не бажає перейматися чужою бідою йому хочеться лише спостерігати за нею зі свого затишного помешкання, відчувати певну втіху нещастя мене обминуло. Отже, репортер (ведучий) є ніби невидимою запоною, через яку не проникає енергія трагедії. Бути такою запоною, означає, з одного боку, відобразити екстримальність катастрофи, аз другого боку, транслювати її в заспокійливій тональності. Якщо обличчя має таку харизму, то глядач може й не звернути уваги на якісь його фізичні вади. Наприклад, Тетяні Мітковій явні ознаки зизоокості не завадили тривалий час бути найпопулярнішою ведучою російського телебачення. «Ен-те-енівець» Євген Осокін, з його товстими лінзами окулярів та дещо нетелегігієнічними рисами обличчя, був поміж лідерів рейтингу провідних російських телеведучих. Спробуйте пояснити, чому під час опитування експертів Центру імені Разумкова: Кому з журналістів ви найбільше довіряєте — обличчя одного й того ж новинного формату опинилися нарізних позиціях Якщо Аллу Мазур, ведучу вечір-

Уроки з журналістської практики
81
нього випуску новинна телеканалі «1+1», було поставлено на перше місце в рейтингу глядацької довіри, то її тодішнього колегу Ігоря Слісаренка, ведучого ранкового випуску новин, віднесено на останнє. Очевидно, гору тут взяли оті примхи глядачів. На них доводиться зважати, аби інформацію було сприйнято максимально.
Отже, відчуваючи в собі силу комунікативної енергетики, можна планувати кар’єру телевізійної «зірки».
Аналізуючи сучасну практику вітчизняних ЗМІ, можна зробити висновок інформаційний образ формується методом поєднання особистісної харизми журналіста і тематичного спрямування формату, в якому він працює. Імідж — це не стільки одяг, зачіска, манери скільки сценічна форма рольової функції журналіста. Головне в ефірній поведінці журналіста звернення від людини до людини, а невід офіційної особи до безликої маси.
Маємо приклади, коли відомий журналіст неодноразово змінював свій ефірний імідж. Чи не найбільше їх було в Ольги
Герасим’юк, зірки телеканалу «1+1». Телевізійну кар’єру вона починала як авторі ведуча програми Проти ночі, де грала роль містичної жінки, з нотками таємничості в інтонації, сценічній поведінці, в одязі. В соціальному телевізійному циклі Версії вона постала ніби захисницею скривджених (така собі міфічна принцеса Ксена — героїні відомого однойменного телесеріалу рішучість у погляді, настирливість під час розслідування життєвих колізій героїв. Потім у творчій біографії журналістки з’явилися ток-шоу. Без табу — довірниця сердешних героїв, що долають життєві незгоди (до речі, мало хто вже пам’ятає, що спочатку співведучим цієї програми був і Микола Вересень, проте його якось зарозуміла, навіть цинічна харизма не вписувалася в концепцію ток-шоу, де необхідно було виявляти співчуття героям. Хочу і буду — господарка молодіжних посиденьок, наставниця молодих, весела і дещо безтурботна. Іду на Ви

82
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
— аналітик політичних процесів, жорсткий опонент політиків. Зі слів журналістки, під час цієї програми їй нелегко доводилося вгамовувати свої руки. Бо в інших проектах вони виконували роль увиразнення, сценічного доповнення. А в політичному ток- шоу необхідно було виглядати стриманою і нейтральною щодо позиції гостей студії. Змінювати свій імідж доводилося і В’ячеславу Піховшеку. Перший його проектна мав назву «П’ятий кут гострими і провокаційними запитаннями ведучий прагнув загнати свого гостя в умовний п’ятий кут, ніби виконуючи роль тореадора. В аналітичній програмі Епіцентр журналіст поставу ролі прискіпливого дослідника діянь вітчизняного політикуму. Але незмінним для В.Піховшека залишилася одна іміджева фішка — окуляри. Хоча із зором, як стверджує сам журналісту нього все гаразд.
До речі, іміджева фішка — річне зайва. Так, журналіст телеканалу Інтер Андрій Цаплієнко, відомий як репортер гарячої точки неодмінно з’являється у свої репортажах в ка- муфляжній формі, що надає його образові більшої достовірності. Щоправда, з такими деталями варто знати міру. Якось на ICTV ведучий аналітичної тижневої програми Дмитро Ки- сельов (свого часу виписаний власниками цього телеканалу з Москви) замість традиційної краватки почав надягати для ефіру метелика. Ця світська детальне зовсім вписувалася у формат ділової програми. Одна колега дошкульно пожартувала з цього іміджу — самозакохане яєчко з бантиком»...
До речі, на деяких телеканалах у переліку функціональних обов’язків ведучого є заборона змінювати зачіску без узгодження з керівництвом. Така вимога обумовлена тим, що глядач звикає до певного образу ведучого і може дратуватися частою зміною його іміджу або ж перемикати свою увагу на розглядання видозміненої зовнішності, забуваючи про зміст інформації. Особливо це стосується новинних програм. Свого часу

Уроки з журналістської практики
83
«зірці» ТСН («1+1») Аллі Мазур студійні візажисти докорінно змінили зачіску — це було лише один раз за весь період її телевізійної кар’єри. Однак тоді, щоб упередити роздратування збоку глядачів, менеджери служби інформації рекомендували ведучій самій повідомити в ефірі про зовнішню новизну, але зробити це не нав’язливо. Відтак довелося розпочати програму словами Хто не пізнав — це я, Алла Мазур». Імідж — це і стиль викладу інформації. Зараз модним став так званий попсовий стиль — легкий, доступний, із вкрапленнями гумору та аналітики. Кому він до смаку, той може проявити себе, зокрема, у масовій періодиці, де читача намагаються приваблювати «стьобними» публікаціями. До речі, відомий сучасний письменник А. Курков стверджує, що 30 відсотків його творчого успіху становить саме вироблений ним оригінальний власний стиль. Решту 70 відсотків письменник відводить своїй наполегливості (Дзеркало тижня, 12 січня 2002 року).
Телеведучий як елемент комунікації
Ведучий — один з центральних персонажів на телебаченні. Завдяки силі впливу телебачення аудиторія схильна наділяти його ще й статусом лідера громадської думки. Цю обставину охоче використовують менеджери для вирішення маркетингових завдань свого телеканалу. Адже на розкрученому ведучому, тобто на рекламному підживленні його популярності й авторитету, можна істотно підвищити рейтинг продукту. Однак ведучий — усього лише співробітник телеканалу, який зобов’язаний виконувати свої службові функції, які всі інші штатні співробітники. Він не є громадським діячем або політиком, що мають певну свободу дій відповідно до характеру завдань та ідеологій їхніх організацій. Селекція громадсько-політичного діяча має іншу природу, ніж становлення телевізійного ведучого. Тому стратегія менеджменту каналу, спрямована на розкручування образу ведучого як лідера громадської думки (поде-

84
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
куди навіть клеїться означення совість нації, неправомірна. До того ж, така стратегія спричиняє серйозні виробничі суперечки і непорозуміння, залишає глибокі сліди на творчій біографії журналістів. Таку вітчизняному телевізійному середовищі досі пам’ятають публічне каяття облич новинної служби телеканалу у розпал президентської кампанії 2004 року. Тодішній менеджмент плюсів, заангажований політичною силою одного з президентських кандидатів, використовував лідерський статус ведучих з маніпулятивною метою. Коли ж стало очевидно, що кандидат-патрон програє вибори, менеджери виставили всіх ведучих у ньюз-румі і наживо зачитали заяву-каяття. Ця повчальна історія, крім усього іншого, є свідченням того, як ведучі можуть стати заручниками менеджерських маніпуляцій, що
ґрунтуються на використанні особливого статусу ведучого.
Водночас не варто здрібнювати роль телеведучого у масштабах суспільства. Так, відому американську телеведучу Опру
Вінфрі шанобливо величають психіатром Америки за вміння продемонструвати співпереживання, сценічно розкрити найтрагічнішу історію таким чином, щоб обов’язковий хепі- енд справив враження цілющого. Натомість нашій героїні телеефіру Руслані Писанці довелося почути багато нарікань за демонстрацію гротескного образу українки в програмі одного з російських телеканалів, куди Руслану запросили на роль ведучої кулінарного ток-шоу. У вітчизняній пресі навіть виникла дискусія наскільки бренд Руслана Писанка відповідає національному українському характеру і чи варто його демонструвати закордоном Руслану перетворили на стереотип, який виглядає як знущання З неї наполегливо роблять символ України — пишногруда і недалека. У російського глядача формується стереотип зверхності Руслана Писанка постійно акцентує увагу на своєму українському походженні. Однак далі жартів про сало, горілку та іншу шароварщину справа не йде (День, 20 липня 2003 року)

Уроки з журналістської практики
85
Фрагменти диспуту свідчать, що публічний статус накладає на ведучого серйозну суспільну відповідальність. До певної міри він є дзеркалом суспільства. Невипадково ж у Німеччині з-поміж ведучих німців зустрічаються індуси, турки. Представництво національних меншин в телевізійному ефірі символізує етнічну полігамність суспільства і покликане формувати відчуття етнічного комфорту в емігрантів. А це позитивно впливає на суспільно-політичну стабільність в країні.
Та все ж зосередимося на суто професійних аспектах роботи телевізійного ведучого. Його комунікативна функція рун- тується на очікуваннях аудиторії стосовно нього і на тому, як він задовольняє ці очікування. Існують різні системи критеріїв оцінки роботи ведучого. Узагальнюючи їх, виділимо основне. Так, психологи ставлять на перші місця- впевненість у собі- силу ego,
- дружелюбність- активність- емоційну виразність- здатність контролювати свої емоції і бути лідером під час спілкування.
Професійні ж телевізійники здебільшого цінують- компетентність- авторитетність- здатність ясно висловлюватися- наявність власного комунікативного стилю- гарний голос- привабливий вигляд тощо.
Дуже важливими для аналізу практики телевізійного ведення є соціологічні критерії оцінки. Тобто, знання про особливості сприйняття телеведучого безпосередньо глядачем.

86
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
Таких досліджень, на жаль, у нас проводиться мало, їх замовляють соціологам окремі провідні телеканали, де серйозно займаються інформаційними стратегіями. Зокрема, на замовлення сприйняття аудиторією роботи ведучих ТСН досліджувала соціологічна компанія «TNS Ukraine». Дослідження проводилося в різних регіонах України і в середовищі різновікових груп. Його результати використовувалися лише для внутрішнього службового вжитку, бо становили комерційний інтерес. Окремі тези дослідження, за згоди телеканалу, оприлюднюються вперше.
Отже, соціологічний ракурс засвідчує й інші нюанси оцінювання роботи телеведучих порівняно з вищевказаними. Рейтинг оцінок від соціологів виглядає так- зовнішність- вимова- голос- професійність- упевненість- компетентність- здатність викликати довіру- стислість- стиль одягу.
Як бачимо, на перше місце рейтингу опитувані поставили зовнішність. Причому, як зазначають соціологи, глядачі здебільшого не звертають увагу на прізвище ведучого. Зовнішнє споглядання його образу має не тільки естетичний характер. Підсвідомо цей образ сприймається ще й як чинник певної внутрішньої рівноваги (Прийшов з роботи додому тут усе на місці, ввімкнув телевізор, рідні обличчя на екрані — ой, як приємно І водночас усе гаразд, тобто життя — прекрасне.»)

Уроки з журналістської практики
87
Така висока оцінка зовнішності ведучого вимагає особливого ставлення до неї. По-перше, зовні ведучий новин повинен виглядати в ефірі стильно, без яскравих деталей одягу та прикрас (щоб не відволікати увагу від змісту інформації бездоганною має бути зачіска і макіяж (найменший недогляд розглядається наче під лупою так само й міміка — мені не подобається, коли ведучий часто кліпає. По-друге, ведучий повинен бути жвавим, але поводитися природно, без грайливості. Останнім часом, щоб пожвавити ефір, деякі телеканали вводять парне ведення новин ведуча і ведучий (так звана хімія сексу. Парне ведення новинної програми може бути ефективним, якщо обоє ведучі працюватимуть злагоджено, розумітимуть одне одного з півслова, мінятимуться ролями без запинок, ніби швидко перекидають м’ячик з руку руки. Спорідненими з ознакою зовнішність можна вважати ознаки вимова й голос. Навіть ознаку професійність, що стоїть у рейтингу оцінок нижче, опитуванні телеглядачі трактують здебільшого через призму зовнішності. Професійним називають ведучого з багатолітнім досвідом роботи, відомого і пізнаваного. Виділяють його емоційність, акцентують увагу на вмінні співпереживати. До речі, ознака співпереживання явно недооцінюється ні психологами, ні фахівцями-телевізій- никами, бо в їхній системі оцінок співпереживання не фігурує на передній позиції. Судячи з опитування, аудиторія негативно сприймає агресивні нотки в інтонації ведучого відчуває, коли їй нав’язують певну точку зору помічає найменші коливання настрою (ведуча розповідає, а по очах видно ось мене знов посадили і знов щось розказуй. Незважаючи на певні відмінності, загалом, усі перелічені системи оцінок роботи телеведучого формують філософію цієї непересічної професії. Домогтися, щоб водній людині був присутній увесь комплекс ознак, звісно, нереально. Та, власне, і

88
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
не потрібно, бо аудиторія також неоднорідна, має різноманітні пріоритети і смаки. Ось як, наприклад, оцінював один телевізійний експерт роботу ведучої програми-довгожителя Світське життя Каті Осадчої: Яне є великим тусовщиком, але коли, перемикаючи канали, бачу цю програму, я зупиняюся. Незважаючи нате, що Катя Осадча здебільшого запитує дурниці на кшталт на якій машині виїздите чи які напої споживаєте, мені цікаво спостерігати за програмою. Мені подобається те, що вона є актрисою, і те, що вона грає. Програма сприймається нарівні відчуттів («Телекритика», 12 серпня
2005 року).
У телеведучі приходять різними шляхами із різних професійних сфер. Модельний досвід тієї ж Каті Осадчої, очевидно, допоміг їй розкритися в оригінальному проекті просвіт- ське життя вітчизняної еліти. Завдяки своїй математичній освіті Ганна Безулик завжди дуже точно формулює запитання до гостей свого ток-шоу. Філософ за фахом В’ячеслав Піхов- шек прискіпливо аналізував тенденції політичного життя. Щоб досягти успіху в цій професії, потрібно насамперед хворіти нею, а також засвоїти ряд зауваг та рекомендацій, вироблених практикою телевізійного ведення. Коли ведучий новин пропускає інформацію крізь себе, це помітно по його очах, які не бігають зарядками суфлера.
• Усвідомлення своєї місії допомагає професіоналу залишити за порогом студії особисті негаразди і налаштуватися на хвилю позитивного настрою.
• Фаховий ведучий є одним з лідерів редакції, бере активну участь у формуванні менеджерських рішень, визначенні акцентів теми, сценарної стилістики програми. Щоб його слово було вагомим, потрібно мислити аналітично і масштабно.

Уроки з журналістської практики
89
• Хто приходить у редакцію лише незадовго до запису, не вникаючи в процес інформаційного виробництва, той не матиме творчої перспективи.
• Ведучий-професіонал нарівні з редакторами і репортерами відстежує події впродовж усього дня, тримає руку на пульсі підготовки випуску. Рекомендується, щоб робоче місце ведучого було поряд з редакторським і репортерів, це сприяє формуванню духу команди. Всі тексти підводок і «начиток», підготовлені випусковою групою, ведучому необхідно переписати під свою інтонацію, простежити, щоб не було місць, важких для виразного мовлення.
• За декілька хвилин до запису слід зробити коротеньку гімнастику для губних м’язів.
• А вже в ефірі ведучий — єдиний господар студії. Перед ним
— лише око телекамери. І дивитися в неї треба так, щоб кожному глядачеві здавалося — ведучий розповідає тільки йому.
• У разі технічних заминок ведучий повинен вибачатися, а не робити вигляд, що ніхто нічого не помітив.
• Ефір відпрацьовується на одному подиху, навіть якщо в студію випадково залетіла надокучлива муха чи в ногах, під студійним столом, раптом заворушився сонний кіт, якого до запису ніхто тут не помітив...
Рольова дія репортера
Аудиторія схильна до персоніфікованого варіанту споживання інформації, їй цікаво знати, хто ж і як саме готував для неї матеріал. На телебаченні, у новинних сюжетах, журналісти задовольняють таку цікавість методом стендапу. Немає значення, в якому місці сюжету з’явиться цей елемент, важливо, аби його поява була вмотивованою.

90
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
Донедавна вважалося, що стендап доцільний лише тоді, коли для нього є мотивація, відповідний антураж. Зараз він- формаційних службах ряду провідних телеканалів цей елемент став обов’язковим, репортерові треба самотужки продумувати і мотивацію, й антураж. Таку вимогу менеджери новинних програм пояснюють необхідністю посилення видовищності інформаційного сюжету, адже новини — ніби щоденний телесеріал. Що ж більше, вжене досить у стендапі промовити фразу, лише засвідчити свою присутність на місці події. Репортер має виявити ще й певні акторські здібності, виконувати певну дію, продиктовану контентом ситуації. Справді, приміром, репортаж зі знаменитого сорочинського ярмарку буде значно видовищніший, коли репортер непросто споглядатиме це дійство, ай перебуватиме в його вирі прицінюється, частується, веселиться разом ярмарковим людом. Матеріал про знахідку раритетів Козаччини у Стокгольмській бібліотеці Швецького королівства більше привертає до себе увагу, коли журналісту стендапі повільно проходить уздовж стелажів і притишеним голосом розповідає про побачені ним історичні цінності. Глядач із повагою поставиться до журналіста, котрий навипередки біжить за президентом і голосно запитує його про резонансне рішення, факт чи подію глядач бачить, що журналіст працює для нього і щосили прагне задовольнити його допитливість. На сьогодні в журналістському середовищі немає єдиної думки щодо меж рольової дії репортера. Одні вважають, що журналіст не повинен надто захоплюватися грою (таку репортажі про пожежу не варто імітувати її гасіння поряд з вогнеборцями) можна висвітлювати подію дещо збоку. Інші дотримуються думки проте, що авторові якраз треба перебувати у вирі подій і діяти пліч-о-пліч із персонажами. Напевне, найважливішим у цій суперечці є неприйнятність ризику для життя і здоров’я журналіста. Це занадто, коли репортер, роз-

Уроки з журналістської практики
91
повідаючи про зимову купіль владних осібна святе Водохреща і сам, не будучи моржем, уперше вжитті, стрибає в ополонку заради ефектного стендапу... Важливо, на якому тлі робиться стендап. Нерідко репортери забувають звернути увагу нате, що діється поза них. Якщо стендап робиться в шкільному коридорі, тоне слід репортерові ставати впритул до стіни, бо так званий задник видаватиметься глухим. Тут потрібен простір шкільного коридору, подвір’я, олюднене дітьми. Добре сприймається стендап з видом дороги, загальновідомого символу самозаглиблення і романтики. Приміром, якщо журналіст веде репортаж з Парижа, розповідаючи про погроми мігрантів, то стендап має бути на тлі Ейфелевої вежі, аби глядач пересвідчився, що журналіст справді перебуває на місці подій, у французькій столиці, а не став десь там у Броварах і лише використовує кадри міжнародної хроніки.
Стендап під час масового мітингу робиться на загальному тлі події і на певній відстані від натовпу, щоб уникнути агітаційної символіки і висвітлити захід збалансовано.
Стендап у сюжеті про чергове засідання Кабміну недоцільно виносити за межі урядової будівлі, зокрема з пагорбу навпроти цієї будівлі. Бо у підсвідомості глядача може з’явитися думка, що репортера не було допущено до міністрів, йому не дозволили навіть ступити на поріг будівлі. А коли журналіст записується на тлі причинених дверей високого кабінету, аудиторії здається, нібито репортер щойно вийшов із зали засідання та квапиться поділитися найсвіжішою інформацією.
У стедапі, які в сюжеті, слід використовувати промовисті деталі. Ось бачимо сюжет про бурхливе ухвалення депутатами Верховної Ради закону про надзвичайний стан висловлюються підозри щодо ймовірності використання закону в політичних цілях, претензії відносно нечіткої регламентації його введення тощо. І репортер образно характеризує закон визна-

92
М. Недопитанський, М. Карась, В. Ільченко
ченням туманний, тобто доволі нечіткий і неконкретний. Найцікавіше, що така характеристика висловлена на тлі густого туману, який щільно огорнув будинок парламенту. Отже, родзинка з туманом, безумовно, підсилила тезу про нечіткість закону і непрозорість його дії.
Виграшним фрагментом сюжету є стендап на тлі входу, дверей, під’їзду, куди журналіста не пропускають, — це надає експресії розповіді та засвідчує настирливість автора. Не рекомендується записувати стендап на цвинтарі, на похороні.
Перед записом стендапу рекомендується- По-перше. Проконсультуватися з випусковим і звірити текст з літредактором, бо нерідко трапляються прикрі мовнос- тилістичні помилки, особливо російськомовні кальки.
- По-друге. Декілька разів проговорити тексті запам’ятати його ключові слова, щоб не збитися під час запису.
- По-третє. Продублюйте стендап стільки, скільки потрібно для досягнення якісного варіанту. І, звичайно, необхідно дбати про свій зовнішній вигляд. Мудро чинять у тих редакціях, де на одяг репортерам окремо виділяють кошти. На роботі, у редакційній шафі, журналіст має тримати одяг для ефірного запису. Якщо доводиться терміново виїжджати на зйомку, то відповідний одяг завжди під рукою.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал