В. Ф. Усенко, кандидат юридичних наук, А. А. Марущак




Скачати 69.39 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації01.01.2017
Розмір69.39 Kb.

108
Збірник наукових праць Міжрегіональної фінансово-
юридичної академії (економіка, право), 1(1) 2011
Кримінальне право, кримінальний процес і криміналістика
УДК 34.343
В.Ф. Усенко,
кандидат юридичних наук,
А.А. Марущак,
Міжрегіональна фінансово-
юридична академія
Робота присвячена висвітленню правових,моральних та етичних засад кримінального
судочинства.
Paper is devoted to coverage of legal, moral and ethical foundations of criminal justice.
Ключові слова: право, мораль, етичність, справедливість, гідність, честь,
недоторканість.
Справедливість у суспільстві розуміють в різних аспектах. Ця категорія іноді визначається етиками як специфічно моральна, а юристами – як специфічно правова [1]. Це категорія міжнаукова і над аналізом її змісту працювали вчені – представники різних наук. Найбільшу увагу їй приділяли філософи, соціологи, психологи. Все це вплинуло на розширення змісту категорії „справедливість” і усвідомлення цього важливого поняття щодо специфічних правових відносин.
Сьогодні термін „справедливість” усе частіше зустрічається як у нормативній, так і в науковій літературі. Це, в свою чергу, потребує усвідомлення даного поняття, тому що іноді
у зміст вказаного терміна різні автори вкладають неоднаковий зміст. За відсутності
нормативного визначення справедливості вважаємо за необхідне звернутися до аналізу змісту цієї категорії, що відображена в науковій літературі.
Одним з перших, хто дав визначення поняття „справедливість”, був Аристотель. У своїй роботі „Етика” він писав: „все встановлене законом у відомому розумінні є справедливим,
так як все, що встановлене законодавцем, законно, й кожну окрему його настанову ми називаємо справедливою”[2]. Відповідно, порушення закону Аристотель розглядав як вид несправедливості.
За Аристотелем, під справедливістю слід розуміти:
– усе справедливе, тобто законне;
– усе справедливе в розумінні рівного відношення.
Поняття „справедливість” означає одночасно як законне, так і рівномірне, а
„несправедливість” – протизаконне і нерівне (відношення до людей) [2]. Близьким до цього розуміння є пояснення сучасних вчених.
© Усенко В.Ф., Марущак А.А., 2011

Збірник наукових праць Міжрегіональної фінансово-
юридичної академії (економіка, право), 1(1) 2011
109
Слово „справедливий” тлумачиться у „Великому тлумачному словнику сучасної
української мови” як такий, що:
– діє на підставі об’єктивних фактів, позбавлений упередження, заснований на правильному, об’єктивному ставленні до кого -, чого-небудь;
– заснований на вимогах справедливості (у 3 знач. ), має законні підстави, достатньо підтверджений, обґрунтований;
– виражає об’єктивність, відповідає морально-етичним і правовим нормам [3].
Згідно із „Советским энциклопедическим словарем” справедливість є категорією морально-правової та соціально-політичної свідомості, поняттям про належне, яке пов’язане з уявленнями, що історично змінюються, про невід’ємні права людини. Воно „містить вимогу відповідності між реальною значущістю різних індивідів (соціальних груп) та їх соціальним положенням, між їх правами й обов’язками, між діянням та воздіянням, працею й винагородою, злочином і покаранням тощо. Невідповідність у цих співвідношеннях розцінюється як несправедливість”[4].
Автори „Большого толкового социологического словаря” до цього додають, що справедливість є загальним принципом, згідно з яким індивіди повинні отримувати те, на що вони заслуговують [5].
Учені-юристи Л.Д. Кокорев і Д.П. Котов зазначили, що справедливість завжди відображає
співвідношення декількох явищ з погляду розподілу добра і зла між людьми. Так, поняття
„справедливість” включає співвідношення між роллю окремих людей (людських макро- і
мікрогруп) у житті суспільства і їх соціальним станом, а також між діянням (наприклад,
злочином) і воздіянням (наприклад, покаранням), гідністю людини і її винагородою, правами й обов’язками тощо [6]. Іншими словами, справедливість – це поняття моральної і правової
свідомості, що відповідає визначеному розумінню сутності людини та її прав.
При цьому справедливість залишається єдиним критерієм, який визначає поведінку людини.
В звичайних умовах людина діє, виходячи з власних інтересів, керуючись інстинктами та елементарними потребами, однак при цьому необхідно враховувати інтереси інших членів суспільства і не порушувати їх права. Саме це зумовило виникнення права. Держава прийняла на себе обов’язок карати винних і тим самим забезпечувати (заохочувати) громадян з розвиненою правовою культурою. Водночас вона зобов’язала уповноважених нею осіб діяти так, як визначено в законі, але закон не може передбачити всі нюанси, що виникають у ході вирішення конкретної
справи, він не може зобов’язати посадову особу поводитись виховано, чемно, з повагою до людини незалежно від того, як вона діяла: згідно із законом чи ні.
Справедливість – визначальна вимога здійснення правосуддя. У сфері кримінального судочинства, де міжособистісні конфлікти бувають загострені до краю, коли одна сторона,
постраждала від злочину, – чекає від суду захисту своїх прав, а інша, на яку поширюється кримінальне переслідування з боку держави, – примусових заходів впливу, не будучи ще визнаною винною, сподівається на справедливе, гуманне вирішення своєї долі,
справедливість набуває особливого значення.
Правосуддя завжди ототожнюється зі справедливістю, яка поєднує в єдину морально- правову систему провадження по кримінальних справах. Більше того, ці поняття мають спільне походження – від слова „право”. Правосуддя означає правий суд. Несправедливість протилежна справедливості. Вона там, де людина принижена, її права і гідність не забезпечені,
між людьми немає рівності, а блага, воздіяння за добро і зло розподіляються непропорційно.

110
Збірник наукових праць Міжрегіональної фінансово-
юридичної академії (економіка, право), 1(1) 2011
Стаття 10 Загальної декларації прав і свобод людини проголошує право кожного на розгляд його справи гласно і з дотриманням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом [7]. А Міжнародний пакт про громадянські та політичні права закріплює право кожного на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом [7].
Вимога справедливого правосуддя закріплюється у Конституції України. Називаючи основними засадами судочинства законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободу в наданні
ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129 Конституції
України), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України),
Конституція України не просто визнає, але й гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи. Загальновизнаний принцип справедливості розкривається та деталізується у нормах Кримінально-процесуального законодавства.
З категорією справедливості так чи інакше пов’язані всі принципи кримінального процесу,
але найбільше вона виявляється у принципах законності та рівності всіх перед законом і
судом, що цілком узгоджується з філософським розумінням справедливості.
Принцип законності в кримінальному судочинстві – це вимога найсуворішого дотримання закону і, в першу чергу, прав громадян у кримінальному процесі. І дійсно, без дотримання принципу законності ні про яку справедливість у кримінальному процесі говорити не доводиться, тому що без цього неможливе виконання її вимог, якими є:
– забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності і покарання винних;
– забезпечення недопущення залучення до кримінальної відповідальності та покарання невинних (у протилежному випадку – забезпечення їх своєчасної і повної реабілітації);
– забезпечення усіх прав і законних інтересів обвинувачуваного, потерпілого й інших учасників кримінального процесу з одного боку, і забезпечення інтересів суспільства та його захист від злочинів шляхом реалізації кримінального закону з іншого;
– забезпечення відповідності міри покарання, тяжкості вчиненого злочину й особи засудженого;
– забезпечення швидкого і повного відшкодування збитків, заподіяних громадянинові
необґрунтованим притягненням до кримінальної відповідальності тощо.
У контексті даного правового принципу варто визнати справедливим дотримання закону
і несправедливим – відступ від нього. Таким чином, справедливість у кримінальному процесі
може існувати тільки в умовах законності, але й принцип справедливості впливає на дотримання законності у сфері кримінального судочинства. По-перше, це відбувається через осіб, що здійснюють провадження по кримінальній справі, оскільки особлива роль у забезпеченні законності в процесі порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальної справи залежить від культури і моральної свідомості слідчого, прокурора,
судді й адвоката, невід’ємною складовою яких є почуття справедливості і така моральна якість, як справедливість; по-друге, через відображення в конкретних нормах КПК визначених процедур, правил поведінки і певних заборон.
У кримінально-процесуальному законодавстві України справедливість розглядається,
перш за все, як співвідношення між злочином і покаранням. Так, ст. 2 КПК України одним із завдань кримінального судочинства називає забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Збірник наукових праць Міжрегіональної фінансово-
юридичної академії (економіка, право), 1(1) 2011
111
Разом з тим вимогам справедливості повинні відповідати не тільки судові вироки, але й усі
рішення у кримінальному судочинстві. Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання ( ст. 4 КПК України). При цьому ніхто не може бути притягнений як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом
(ст. 5 КПК України). Гарантією справедливості можна вважати вимогу всебічного, повного і
об’єктивного дослідження обставин справи. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і
об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті,
що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність (ст. 22 КПК України).
З точки зору справедливості повинні розцінюватися не тільки процесуальні рішення, але й усі відносини, що складаються в ході провадження по кримінальній справі. Суд, прокурор,
слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого. Забороняється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст. 22 КПК України).
Кожна дія судді, прокурора, слідчого повинна свідчити про те, що для них понад усе є
справедливість. Особливо це важливо при оцінці доказів. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили ( ст. 67 КПК України).
Незважаючи на протилежність функцій і своєрідність професійних обов’язків і
повноважень, це не повинно позбавляти обвинувача і захисника загального для них високоморального усвідомлення справедливості і щодо підсудного і щодо інших осіб. У
протилежному випадку досягнення своїх цілей всупереч справедливості з їх боку буде свідчити про вузький, однобічний підхід до оцінки обставин, що мають відношення до справи, і в кінцевому підсумку – про непрофесійне, упереджене відношення до справи і підсудного, і
якщо навіть буде винесений справедливий вирок з погляду відповідності його закону, то попередньому його винесенню процедура встановлення і дослідження усіх обставин вчиненого злочину може підірвати авторитет вироку як акта справедливості.
Гарантіями справедливого правосуддя, поряд з міцною правовою базою, варто вважати незалежність суддів, їх неупередженість (ст. 18 КПК України). Якби не існувало незалежності
суддів, якби рішення суду виражали не висновки і переконання суддів, що розглядають справу,
а були б нав’язані ззовні або незаконним втручанням, то ні про справжнє правосуддя, ні про його справедливість не могло бути і мови [8].
У свою чергу, принцип законності взаємопов’язаний з іншими демократичними принципами кримінального судочинства: рівності всіх перед законом і судом (ст. 16 КПК
України), поваги до гідності особи (ч. 2 ст. 20, ч. 2 ст. 184,ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 194, ст. 185 КПК
України), здійснення правосуддя тільки судом (ст. 15 КПК України), незалежності суддів і
підпорядкування їх лише закону (ст. 18 КПК України), змагальності (ч. 5 ст. 296, ч. 2 ст. 74, ч. 4
ст. 264 КПК України), презумпції невинності і забезпечення обвинувачуваному права на захист
(ст. 21 КПК України) і ін., реалізація яких можлива тільки в суворих межах закону, і від того,
наскільки повно всі ці принципи знайдуть своє вираження у кримінальному судочинстві,

112
Збірник наукових праць Міжрегіональної фінансово-
юридичної академії (економіка, право), 1(1) 2011
буде залежати досягнення не тільки правових, але й моральних цілей, основна з яких –
утвердження справедливості.
У юридичній діяльності принципова проблема співвідношення законності та справедливості. У силу відомої консервативності законодавства і складності регульованих ним відносин можуть виникати ситуації, коли рішення, що формально відповідають букві
закону, виявляються несправедливими і навпаки. Незаконне рішення не можна визнавати справедливим, тому необхідно вчасно відображати в законодавстві зміни, що відбуваються у суспільстві, передбачати можливість вибору рішень залежно від обставин справи (наприклад,
процес пом’якшення покарання або взагалі звільнення від нього).
Своєрідний моральний прояв має і принцип публічності кримінального процесу. Він містить у собі не тільки обов’язковість ініціативного й активного запобігання і припинення злочинів, обов’язковість кримінального переслідування осіб, що їх вчинили, вжиття всіх заходів щодо всебічного, повного й об’єктивного встановлення події злочину, осіб, винних у його скоєнні, і до їх покарання, але й охорону прав і законних інтересів усіх учасників процесу –
невід’ємну умову здійснення завдань кримінального судочинства органами розслідування,
прокуратури і судом відповідно до їх посадових обов’язків.
Законодавець не випадково наділяє компетентні державні органи і їх представників не тільки владними повноваженнями, але й обов’язками щодо забезпечення прав учасників процесу, що розширює зміст справедливості кримінального судочинства і тим самим не дає
підстав стверджувати, що кримінальний процес в Україні носить винятково примусовий характер і будь-який громадянин, що потрапив у цю сферу діяльності в будь-якій якості
(обвинувачуваний, потерпілий, свідок), підпадає під вплив державного репресивного апарату.
У зв’язку з цим, розуміючи і пам’ятаючи про справжнє призначення правоохоронних органів у суспільстві (про що свідчить і їх назва) – охорона прав і законних інтересів людини, необхідно в цій сфері діяльності переглянути шкалу цінностей, перенести акценти з публічних інтересів на приватні.
Охорона в кримінальному процесі правовими засобами таких моральних цінностей, як добре ім’я, незаплямована репутація, честь, гідність, любов до близьких свідчить про вдосконалення морального змісту кримінально-процесуального закону.
У кримінальному судочинстві справедливість має о собливе значення щодо обвинувачуваного як особи, яка ще не визнана винною, але вже піддана цілому комплексові
обмежень не тільки особистого й матеріального характеру, але й морального внаслідок втрати нею свого доброго імені й авторитету. Тому вся діяльність органів розслідування, прокуратури й суду, їх рішення повинні бути пронизані справедливим відношенням до обвинувачуваного незалежно від того, чи йдеться про обрання запобіжного заходу, чи про задоволення клопотання, про проведення слідчої дії за його участі, чи про закриття кримінальної справи,
винесення обвинувального або виправдувального вироку.
Аналізуючи чинне кримінально-процесуальне законодавство, можна дійти висновку, що, не дивлячись на відсутність законодавчого визначення поняття „справедливості”, справедливість знаходить своє відображення в кримінальному судочинстві, пронизує його зміст. У літературі
правильно зазначається, що справедливість рішень органів розслідування, прокуратури і суду означає їх законність, обґрунтованість, вмотивованість і істинність [9, с. 10]. Але це не виключає
необхідності формулювання в законі такої самостійної вимоги, що пред’являється до всіх процесуальних рішень як справедливість. Тим більше, що це цілком узгоджується з міжнародно- правовими актами, які є частиною національного законодавства України.

Збірник наукових праць Міжрегіональної фінансово-
юридичної академії (економіка, право), 1(1) 2011
113
1. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность / Е.А. Лукашева. – М., 1986. – С. 88.
2. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории / Аристотель. – Минск:
Литература, 1998. – С. 247.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел]. –
К. : Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. – С. 1180.
4. Советский энциклопедический словарь / [научно-редакционный совет: А.М. Прохоров
(пред.), М.С. Гиляров, Е.М. Жуков и др.]. – М. : „Советская энциклопедия”, 1980. – С. 1270.
5. Большой толковый социологический словарь (Collins); [пер. с англ.] – М. : Вече, АСТ,
1999. – Том 2: (П-Я). – С. 279.
6. Кокорев Л.Д. Этика уголовного процесса / Л.Д. Кокорев, Д.П.Котов. – Воронеж: Изд-во
Воронеж. Ун-та, 1993. – С. 29.
7. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / [упоряд.
Ю.К. Качуренко]. – К. : Наук. думка, 1992. – С. 20.
8. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / [упоряд.
Ю.К. Качуренко]. – К. : Наук. Думка, 1992. – С. 42.
9. Цыпкин А.Л. Очерки советского уголовного судопроизводства / А.Л. Цыпкин. – Саратов,
1975.– С. 76.
10. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: в 2 т. / М.С. Строгович – М.,
1970. – Т. 2. – С. 325–326; Лупинская П.А.Законность и обоснованность решений в уголовном судопроизводстве / П.А. Лупинская. – М., 1972. – С. 4.
Подано до редакції 14 жовтня 2011 р.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал