В. Л. Зливков, С. О. Лукомська, О. В. Федан



Pdf просмотр
Сторінка1/20
Дата конвертації05.01.2017
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

В.Л. Зливков, С.О. Лукомська, О.В. Федан








Психодіагностика особистості у кризових
життєвих ситуаціях






Київ
2016

УДК 159.98+616-001.36

Рецензенти:
Данилюк І.В., доктор психологічних наук, професор, декан факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
Сердюк Л.З., доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології особистості імені П.Р. Чамати Інституту психології імені Г.С.
Костюка
НАПН України

Зливков В.Л., Лукомська С.О., Федан О.В. Психодіагностика особистості у кризових життєвих ситуаціях / В.Л.Зливков, С.О. Лукомська, О.В. Федан. – К Педагогічна думка, 2016. – 219 с.
ISBN 978 -966- 644 – 426-7 Посібник присвячено аналізу сучасних зарубіжних психологічних досліджень кризових ситуацій та підходів до їх діагностики. Визначено різні напрями до дослідження кризових ситуацій, копінг-стратегій й можливостей постстресового відновлення. Окрему увагу приділено типології стресових розладів, зокрема актуальному для реалій сучасної України посттравматичному стресовому розладі (ПТСР). У посібнику міститься інформація про класифікації кризових ситуацій, типології копінг-стратегій й чинники постстресового відновлення. Читачам запропоновано нові зарубіжні психодіагностичні методики вже поширені і ефективні у західній науці, але ще невідомі українським психологам. Представлено нові аспекти вже відомих, проте часто недооцінених методик. Особливу увагу приділено аналізу сучасних програм постстресового відновлення, розглянуто методики психотерапевтичних інтервенцій для осіб, що пережили психотравматичні ситуації. Посібник адресовано психологам, соціальним працівникам, студентам вищих навчальних закладів, волонтерам, а також всім, хто цікавиться психологічною діагностикою особистості у кризових умовах життя.
УДК 159.98+616-001.36

ISBN 978 -966- 644 – 426-7
© Зливков В.Л., Лукомська С.О.,
Федан О.В., 2016

ЗМІСТ
Вступ............................................................................................................. Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження кризових ситуацій ................ 7 1.1 Сучасні класифікації кризових ситуацій та методологічні підходи до їх вивчення ........................................................................................... 7 1.2 Типологія стресових розладів .......................................................... 32 1.3 Стратегії подолання кризових ситуацій у контексті індивідуальних властивостей особистості ....................................................................... 48 1.4 Посткризове відновлення, стрес-менеджмент ................................ Розділ 2. Методики емпіричного дослідження особливостей переживання людиною кризових ситуацій .............................................. 80 2.1 Особливості проведення клінічного інтерв’ю ................................ 80 2.2 Діагностика індивідуальних особливостей, як чинників виникнення стресових розладів ............................................................. 86 2.3 Психодіагностика стресових розладів ........................................... 133 2.4 Методики діагностики копінг-стратегій ....................................... 170 2.5 Діагностика спрямованості на посттстресове відновлення ......... Розділ 3. Методичні підходи до організації тренінгів постстресового відновлення .............................................................................................. 188 3.1 Тренінг посттравматичного зростання .......................................... 188 3.2 Методики діагностики майндулнесс як риси особистості ........... 190 3.3 Психотерапевтичні програми майнфулнесс підходу ................... Висновки .................................................................................................. Рекомендована література ....................................................................... Інформація про авторів ........................................................................... 216


Вступ
Вивчення особливостей поведінки людини у кризових ситуаціях завжди були у центрі уваги науковців. Дослідниками проведено численні емпіричні розвідки окремих аспектів стресу, складних життєвих ситуацій, копінг-стратегії. Окремий напрямок розробка програм стрес-менеджменту та постстресового відновлення. Однак попри поширеність й різномаїття досліджень уданій галузі, багато аспектів лишаються недостатньо висвітленими, зокрема це сучасні зарубіжні дослідження стресу і стресподолання, можливості їх використання для реалій сучасної Україні. Аналогічна ситуація склалася й у царині психодіагностики. Попри чисельність нових опитувальників діагностики поведінки у стресових ситуацій, деякими психологами, зокрема й студентами та аспірантами, використовується стандартний набір тестів, часто застарілих, без окреслення особливостей їх сучасного використання і застосування новіших, доопрацьованих відповідно до нинішніх реалій діагностичних опитувальників. Не в останню чергу це стосується діагностики стресових розладів і популярного нині в Україні дослідження посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Основу сучасних підходів до діагностики та корекції психологічних наслідків війни складає концепція відстрочених реакційна травматичний стрес, яка динамічно розвивається останнім часом. Згідно із МКХ-10, посттравматичний стресовий розлад виникає як запізніла і / або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (короткочасну або тривалу) виключно загрозливого або катастрофічного характеру, які в принципі можуть викликати загальний дистрес майже у будь-якої людини (наприклад, природні або штучні катастрофи, бойові дії, нещасні випадки, випадкова присутність на місці насильницької смерті інших, у жертви катувань, тероризму, зґвалтування або іншого злочину. ПТСР розвивається у 20-25% людей, що піддалися стресовій дії, але ще зберегли своє фізичне здоров’я; серед поранених поширеність цих порушень — близько 40%. В цілому, прояви ПТСР спостерігаються у 1-3% всього населення (у жінок приблизно в 1,5 рази частіше, а окремі компоненти цього розладу — у 5-15% населення. На думку зарубіжних вчених, зокрема D. Simons, W. R. Silveira (1994) діагноз ПТСР з великою натяжкою здатен претендувати на статус окремої нозології та легко гіпердіагностується у тих випадках, коли в анамнезі пацієнта є вказівки на перенесений дистрес. Опис ПТСР в DSM-V залишається які раніше лінійним тане включає культуральний вимір. Власне, категорію ПТСР цілком можна вважати репрезентацією моделі страждання. Нейрофізіологічна відповідь на інтенсивний стрес, як довів ще Ганс Сельє, універсальний, але поведінковий спектр біологічних реакцій, їх інтерпретація, зв'язок з традиціями і віруваннями, використання копінг-стратегій і нормативних для кожної культури стилів реагування не може бути однаковим для усіх без вийнятку людей. Тавро ПТСР перетворює людину на потерпілу і автоматично підвищує ймовірність швидкого формування у неї вторинної вигоди від хвороби. Аналіз наукової літератури з проблеми особистісних ресурсів стресоподолання свідчить проте, що усвідомлення людиною наявності засобів допомоги у скрутному для
неї становищі й наявність навичок оперування якомога більшою кількістю таких засобів сприяє посиленню відчуття контрольованості ситуації і, внаслідок цього, більш ефективному подоланню проблем, що постають перед суб’єктом у складній ситуації. Отже, діагностична, а згодом й психотерапевтична робота у закладах непсихіаричного профілю має бути спрямована на аналіз наявних у особистості ресурсів подолання стресових ситуацій, розвиток навичок стрес-менеджменту, вмінь планувати своє найближче та віддалене майбутнє (утому числі навчання способам організації власного життєвого часу і простору. У контексті діагностики спрямованості на постстресове відновлення авторами посібника вперше перекладено такі методики як Шкала задоволеності життям (SWLS), Опитувальник сенсу життя (MLQ), Опитувальник повсякденних неприємностей і підйомів, Опитувальник посттравматичного зростання. Проаналізовано сучасні підходи до діагностики копінг-стратегій, зокрема подано скорочену версію опитувальника CSI-SF (2007), охарактеризовано можливості сучасного використання вже відомих і розповсюджених психодіагностичних методик (тесту Т.Лірі, тесту М. Люшера, СМДО і шкал Уїгінса). Автори не претендують на вичерпність розглянутих опитувальників і методологічних підходів до них, втім читач може ознайомитися із сучасними зарубіжними тенденціями дослідження особистості у кризових ситуаціях, використати у своїй практичній діяльності запропоновані психодіагностичні методики. Посібник складається із трьох розділів. У першому розділі Теоретичні аспекти дослідження кризових ситуацій висвітлено сучасні класифікації кризових ситуацій та методологічні підходи до їх вивчення, зокрема акцентовано увагу на деприваційних кризах і їх зв’язку із ідентичністю особистості, окреслено новітні підходи до переживання втрати, утому числі й доопрацьовану модель
Е.Кюблер-Росс і Д.Кеслера. Біографічні кризи особистості проаналізовано у контексті криз автентичності, а різні теорії фрустрації розкрито з точки зору їх сучасних впроваджень. У контексті стресових ситуацій проаналізовано повсякденні неприємності, їх зв'язок із життєвими подіями та методики дослідження. Другу частину першого розділу присвячено типології стресових розладів. Проаналізовано гострі стресові реакції, ПТСР і розлади адаптації, яку контексті історичного розвитку цих понять, такі з точки зору перспектив їх подальшої діагностики. Особливу увагу в контексті сучасних українських реалій приділено розгляду стресових розладів в учасників бойових дій. Окреслено зв’язок посттравматичних когніцій, симптомів ПТСР і уявлень про власну самоефективність у військових, визначено можливості використання цих знань для повоєнної реабілітації учасників бойових дій. Третя частина першого розділу спрямована на висвітлення сучасних підходів до визначення захисних механізмів і копінг-стратегій. Окрім традиційних захисних механізмів за З.Фройдом подано чотирьохрівневу класифікацію захисних механізмів Дж. Вайланта, окреслено межі розмежування понять захисного механізму та копінгу. У четвертій частині першого розділу розкрито сучасні уявлення про стрес-менеджмент і постстресове відновлення, наведено приклади сучасних програм стрес-подолання зокрема й у контексті профілактики емоційного вигорання.
Другий розділ Методики емпіричного дослідження особливостей переживання людиною кризових ситуацій присвячено огляду сучасних зарубіжних опитувальників психодіагностики станів особистості у кризових ситуаціях. Розглянуто особливості проведення клінічного інтерв’ю, його модифікації та види окреслено засоби діагностики індивідуальних особливостей, як чинників виникнення стресових розладів, особливу увагу приділено сучасним редакціям відомих психодіагностичних інструментів. У пункті Психодіагностика стресових розладів переважно представлено авторські переклади методик та бланків реєстрації отриманих даних. Діагностика копінг-стратегій представлена поширеними нині у зарубіжній психології тестовими методиками, а постстресове відновлення пропонується діагностувати як відомими в Україні проективними тестами, такі зарубіжними опитувальниками, авторський переклад яких представлено уданому розділі. Третій розділ Методичні підходи до організації тренінгів постстресового відновлення присвячено аналізу різних аспектів тренінгу посттравматичного зростання, ключовими темами якого є переосмислення особистістю власного сенсу життя та зміна життєвих пріоритетів травма як джерело саморозвитку формування нового образу Я і прийняття власного фізичного тіла. Із переосмисленням сенсу життя тісно пов’язане одне із найпопулярніших нині у вітчизняній психотерапії поняття майндфулнесс - поінформованість про теперішній момент із його прийняттям. Окреслено низку психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення даного феномену. Після кожної частини розділів наведено список використаної літератури, а наприкінці посібника подано рекомендовану літературу, де можна більш детально ознайомитися із використаними уданій книзі матеріалами. Автори висловлюють вдячність за науково-професійну підтримку та допомогу керівництву Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України – директорові академіку НАПН України, доктору психологічних наук, професору
С.Д. Максименку, вченому секретареві, доктору психологічних наук ВВ. Турбан, завідувачу лабораторії методології і теорії психології Інституту психології імені
Г.С. Костюка НАПН України, член-кореспонденту НАПН України ГО. Баллу, а також усім, хто виявляв інтерес до нашої роботи. Окрема подяка всім членам наших родин за підтримку та розуміння.
З повагою, Валерій Зливков, Світлана Лукомська, Олена Федан

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження кризових ситуацій
1.1 Сучасні класифікації кризових ситуацій та
методологічні підходи до їх вивчення
Криза (від грецького kreses - рішення, поворотний пункт, результату психології визначається як важкий стан, викликаний будь-якою причиною або як різка зміна статусів персонального життя. Синоніми поняття криза в психологічній літературі є критичний період (Т. Шибутані), перелом, перехід (Г. Шихі), поворотний етап життєвого шляху (С. Рубінштейн), розрив (Л. Виготський), критична ситуація » Ф. Василюк). Кризовою називають ситуацію, коли людина стикається із перешкодами у реалізації важливих життєвих цілей і не може впоратися з цією ситуацією за допомогою звичних засобів. Виділяють два типи кризових ситуацій обумовлені змінами в природному життєвому циклі або травмуючими подіями життя. У ситуації кризи при спробі опанування стресовим станом людина переживає певний вид фізичного та психологічного перевантаження. Емоційне напруження і стреси можуть призвести або до адаптації до нової ситуації, або до зриву і погіршення виконання життєвих функцій. Хоча деякі ситуації можуть бути стресовими для всіх людей, вони виявляються кризами для тих, хто особливо вразливий до них в силу своїх особистісних особливостей. Проблематика кризи індивідуального життя розвивалася переважно в контексті профілактичної психіатрії. Базовими були дослідження різних реакційна життєві кризи в малій психіатрії Е. Ліндеманна (1944), у концепції стресу, стадіях розвитку дистресу Г.
Сельє (1956), концепції восьми життєвих циклів і відповідних їм психосоціальних криз Е. Еріксона (1959), концепції трьох видів криз ВВ. Козлова (1997) тощо. Слід підкреслити, що в процесі життя будь-яка людина стикається з переживанням кризи. Мінімум це вікові кризи, кризи міжособистісних відносин або сімейні драми. Серед подій, які можуть зумовити кризи, дослідники виділяють такі, як смерть близької людини, тяжке захворювання, відділення від батьків, родини, друзів, зміна зовнішності, зміна соціальної обстановки, створення сім'ї, різкі зміни соціального статусу тощо. Отже, криза – це своєрідна реакція особистості на ситуації, що вимагають від неї зміни способу буття – життєвого стилю, способу мислення, ставлення до себе, навколишнього світу і основних екзистенціальних проблем. Теоретично життєві події кваліфікуються як стресові, якщо вони створюють потенційну або актуальну загрозу задоволенню основних потребі при цьому
виникає проблема, від якої індивід не може втекти чи вирішити за допомогою наявних в його досвіді способів адаптації. Отже, можна говорити про неминучість переживання криз будь-якою людиною як необхідний момент життя, процесу індивідуалізації, соціально- психологічного процесу розвитку і становлення особистості і групи. По суті, криза – це критичний моменті поворотний пункт життєвого шляху. Психологи виділяють такі основні кризи, з яким стикається практично кожна людина протягом життя
 кризи розвитку (вікові кризи
 деприваційні кризи (кризи втрати і розлуки
 травматичні кризи
 кризи відносин
 кризи сенсу життя
 морально-етичні кризи. Розглянемо їх детальніше.
Кризи розвитку (вікові кризи. Нетривалий проміжок часу в онтогенезі, що характеризується різкими психологічними змінами, пов'язаними із переходом на новий етап розвитку. П'ять вікових криз припадають на дитячий вік. За часом вони чітко локалізовані і чітко визначені криза новонароджених (до 1 міс, криза одного року, криза (3 років, криза (6-7 років, підліткова криза (11-12 років) і юнацька криза. На думку Л.С. Виготського, криза, або критичний період – час якісних позитивних змін, результатом яких є перехід особистості на новий, вищій щабель розвитку [8]. Зазвичай положення Л.С. Виготського застосовуються і для розуміння закономірностей розвитку дорослих. Проте наголошується, що кризи дорослих, порівняно із кризами дітей, не мають такої жорсткої прив’язки довіку. Найчастіше вони зріють поступово, але можуть виникати і раптово – у випадку різких зміну соціальній ситуації людини. У зарубіжній психології вікові кризи
(maturational, developmental crises) зазвичай асоціюються із теорією психосоціального розвитку Е.Еріксона [17].
Деприваційні кризи (кризи втрати і розлуки). Депривація (від лат. deprivatio - втрата, позбавлення) – психічний стан, який виникає у людей, які тривалий час відчувають недостатнє задоволення своїх потреб. Прикладами деприваційної кризи є розлучення, нещасний випадок, втрата близької людини. Переживання подібної кризи як гострого горя описується Е. Ліндеманном, згідно з яким нормальна реакція на горе охоплює п’ять складових 1) поглиненість образом померлого, 2) ідентифікація з померлим, 3) почуття провини та недоброзичливість стосовно оточуючих, 4) порушення повсякденного функціонування,
5) погіршення самопочуття (соматичні скарги) [37]. П’ять стадій переживання горя виділено Е.Кюблер-Росс (1969,
2005) [33]: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. У 2004 р. разом із
D.Kessler вона опублікувала оновлену версію своєї моделі, де визнала, що горе не
є лінійним процесом, люди не проходять через усі стадії, порядок яких може змінюватися та залежить від індивідуальних особливостей людини, її соціального оточення. Чотири завдання горювання визначені W.Worden (2002): 1) прийняти реальність втрати, 2) працювати із душевним болем (так звана робота горя, 3) скоригувати своє середовище без померлого, 4) емоційно віддалитися від померлого та продовжувати жити далі [50]. У моделі горювання C. M. Parkes
(1970, 2001) виділив п’ять фаз 1) шок, заціпеніння (початкова реакція на горе, що полягає у невірі в те, що сталося, емоційній анестезії, 2) туга (реальність приймається, але людина все же думками з померлим вона може говорити з ним, чекати на телефонний дзвінок від нього, особливо яскраво ця фаза виявляється у подружжя, яке багато років прожили разом, 3) дезорганізація (порушення соціального функціонування, людина запитує себе Хто я тепер та поступово вчиться жити без померлого, 4) реорганізація (прийняття втрати, стабілізація повсякденного життя) [44]. Згідно зі шляхами переживання горя, S. A. Berger
(2009) виділила п’ять типів ідентичностей. 1) Кочівники (не прийняли втрату тане розуміють як втрата вплинула на їхнє життя у гострій стадії горя, більшість тих, хто вижив, кочівники, однак якщо ця стадія затягується, то і через 30 років після втрати, вони лишаються дезорієнтованими, не можуть організувати своє подальше життя. 2) Меморалісти (спрямовані на збереження пам'яті про померлу людину, вони часто відвідують кладовища, спілкуються із померлими, розповідають їм про свої справи, пишуть вірші та пісні на їх згадку. 3)
Нормалізатори (спрямовані на відновлення свого життя після втрати, на пошук нового сенсу свого життя, вони зосереджуються на сім'ї та друзях, часто повторно одружуються, народжують другу дитину. 4) Активісти (спрямовані на допомогу іншим людям, наприклад хворим на ту ж хворобу, від якої померла їх близька людина, такі люди часто стають волонтерами чи громадськими активістами. 5) Шукачі (спрямовані на пошук сенсу життя у релігійних і філософських вченнях)
[22].
Травматичні кризи (психотравма). Наслідок непередбаченої, раптової, приголомшливої події, реакція на ситуацію, в якій є загроза життю людини або її здоров'ю. Психологічні травми порушують нормативну організацію психіки і можуть зумовити межові (тимчасове відчуття дискомфорту) або клінічні стани зниження імунітету, втрата працездатності, порушення когнітивних процесів. Найбільшого поширення поняття психологічна травма отримало в рамках теорії посттравматичного розладу і кризової психології, що виникла наприкінці х років ХХ ст. Найчастіші причини психотравми: фізична травма, що призвела до інвалідизації, хронічна невиліковна хвороба, раптова смерть близької людини, ДПТ, розрив значущих стосунків, приниження або глибоке розчарування в людях (О. Paul, M. Fossey, S.Freeth, H.
Hughes) [43]. Психологічні симптоми психотравми: шок, заперечення, невіра, гнів, дратівливість, перепади настрою, почуття провини, сорому, самозвинувачення, сум, відчуття безнадійності, труднощі із концентрацією уваги,
занепокоєння і страх, відокремлення від інших. Фізичні симптоми психотравми: безсоння або нічні жахи, переляк за відсутності причин, сильне серцебиття, біль, втома, знервованість, ажитація, напруженням язів.
Кризи відносин. Криза, зумовлена проблемами у стосунках, а часто й їх розривом, ініційованим одним із партнерів. Згідно із психологічною моделлю L.
Lee (1984) існує п’ять стадій розриву стосунків 1) Незадоволеність (у одного або двох партнерів посилюється незадоволеність стосунками 2) Розголос (обидва партнери повідомляють один одному про свої переживання 3) Переговори обидва партнери намагаються домовитися про вирішення проблем 4) Вирішення і трансформація (обидва партнери втілюють результати переговорів
5) Припинення стосунків (прийняте рішення не покращило стосунки тане вирішило проблем) [36].
Кризи сенсу життя (екзистенційні кризи). Стан тривоги, відчуття глибокого психологічного дискомфорту при питанні про сенс існування. Найбільш поширений у культурах, де основні потреби для виживання вже задоволені. Екзистенційна криза часто зумовлена значущою подією або зміною вжитті людини. Зазвичай це змушує її замислитися про власну смертність, знімаючи психологічний бар'єр, який захищав від цих неприємних думок. Типовими прикладами подібних подій є смерть коханої людини, реальна загроза власному життю, використання психоделіків на кшталт LSD, досягнення певного віку або тривале ув'язнення в одиночній камері. Норвезький філософ
П.Цапффе
1
у своїй книзі Останній Мессія» (норв. Den sidste Messias; 1933) окреслив чотири шляхи подолання екзистенційної кризи фіксація зосередженість на певних усталених ідеалах, таких як Бог, церква, держава, люди, моральність, доля, закони життя, майбутнє ізоляція (цілковите звільнення свідомості від тривожних думок і почуттів відволікання (зосередженість на інших, не пов’язаних із сенсом життя, проблемах сублімація (переорієнтація із негативних думок на позитивні, аналіз власного життя з естетичних позицій. Сам П. Цапффе зазначав, що усі його праці були продуктом сублімації.
Морально-етичні кризи (кризи духовних цінностей). З духовною кризою тісно пов'язана морально-етична криза, зумовлена руйнуванням системи цінностей особистості, що живе на зламі століть. Відома китайська мудрість говорить Не дай тобі Боже жити в епоху змін, щонайповніше відображає кризу в свідомості людей. Попередні цінності нівелюються, і на зміну їм або не з'являються інші, або приходять нові, які в більшості своїй запозичуються із інших культур, чужих людині.
1
Zapffe, Peter Wessel, "The Last Messiah". Philosophy Now. Retrieved April 2, 2008 // https://philosophynow.org/issues/45/The_Last_Messiah
Так, Р.А. Ахмеров [4] ввів в психологію таке поняття, як


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка