В. В. Приходько чому суспільству потрібні викладачі– педантропологи?




Скачати 236.88 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації30.01.2017
Розмір236.88 Kb.

43
В.В. Приходько

ЧОМУ СУСПІЛЬСТВУ ПОТРІБНІ ВИКЛАДАЧІ–
ПЕДАНТРОПОЛОГИ?
У статті обґрунтовується потреба у викладачеві вищої школи,
який самовизначився і підготовлений до дій у якості педантрополога.
Саме викладач-педантрополог здатен ефективно впливати на
розвиток творчих здібностей, формування духовності і культури
особистості.
Ключові слова: якість життя людини, викладач, педагогічна
антропологія, навчально-виховний процес.
В статье обосновывается потребность в преподавателе
высшей школы, который самоопределился и подготовлен к действиям
в качестве педантрополога. Именно преподаватель-педантрополог
способен эффективно влиять на развитие творческих способностей,
формирование духовности и культуры личности.
Ключевые слова: качество жизни человека, преподаватель,
педагогическая антропология, учебно-воспитательный процесс.

The need for a teacher of the university level proficient in
pedagogical anthropology is argued in the article. Only pedagogical
anthropologist is able to influence the development of creativity, formation
of high moral qualities and individual culture.
Keywords: quality of life, teacher, pedagogical anthropology,
educational process.

Постановка проблеми. Поняття «якість життя» ввійшло в обіг наприкінці 1950-х на заході і на той час являло собою досить абстрактну формулу, в яку вкладали різний зміст. Одні мали на увазі охорону зовнішнього середовища і збереження екологічної рівноваги,
інші критикували споживацьку свідомість і феномен відчуження людини, ще хтось говорив про засоби подолання негативних наслідків науково-технічного прогресу
і нерівномірного економічного зростання. Однак наприкінці 1970-х років поняття «якість життя» наповнилося конкретним змістом. Саме у цей період американські економісти на чолі з Дж.К. Гелбрайтом розробили програму
«Покращення якості життя населення».
У нашій країні поняття якості життя тривалий час визначалось як система духовних, матеріальних, соціокультурних, екологічних і демократичних цінностей. Однак можна стверджувати, що людина як біологічний вид підійшла до межі свого існування в межах традиційно споживацького відношення до дійсності, що вимагає комплексного погляду на сутність якості життя, гідного Людини, якою ми прагнемо
її бачити. Пошуки нової якості, що відображають глибинні еволюційні
© В.В. Приходько, 2012

44 процеси людства, призводять до зміни системи оцінок, за допомогою яких приймаються рішення, що тягнуть за собою глобальні наслідки.
Аналіз досліджень і публікацій. В існуючому розумінні рівень
життя людей – це ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб членів суспільства, ступінь розвитку побутових умов. Тоді як
якість життя включає такі аспекти, як біологічний (успадкований генотип, набутий і утримуваний рівень здоров’я), соціальний (безпека, захищеність, душевний спокій у відносинах із соціумом та комфортність), побутовий (житлові умови, інші матеріальні блага та можливості), екологічний
(стан біосфери) та особистісно- зорієнтований освітній підхід
(стимулює саморозвиток, самореалізацію і креативність) [7].
Пошук нової якості життя людини як віддзеркалення глибинних еволюційних процесів розвитку призводить до зміни оцінок її властивостей і якостей, направленості і результатів її рішень та діяльності, а також особливостей розуміння глобальних наслідків взаємодії з суспільством, природою і біосферою. Як наслідок об’єктивно постає одна з найбільш актуальних виховних і освітніх задач сьогодення щодо зміни пріоритетів духовного та
інтелектуального начал в людині, гармонізації її пізнавальної активності, тобто структури свідомості людини у контексті усвідомленої нею потреби підвищення якості життя.
Відтак, спроби перебудови суспільства у
СРСР, які здійснювались починаючи з середини 1980-х років, призвели до визначення нових пріоритетів у вихованні й освіті, до зміни орієнтирів від «школи пам’яті», альфою і омегою якої були так звані
ЗУНи (знання, уміння та навички), адекватною реакцією на які було студентське «правило трьох З» (тобто заучив, здав і забув), до активізації пізнавальної діяльності студентів. Очевидно, що такі вимоги поставили на порядок денний питання про першочергову зміну
якості освіти педагогів, забезпечення їх методологічної культури, оволодіння новим стилем педагогічного мислення. Адже якщо раніше задача викладачів вищої школи полягала в тому, аби подати передбачену навчальною програмою інформацію, а задача студента –
її засвоїти, функції сучасного педагога вже кардинально змінились. На перший план, окрім науково-професійної підготовки, вийшли задачі організації і управління освітньою діяльністю студентів, забезпечення
їхньої пізнавальної активності. Все це, але з ще більшою гостротою, торкається ситуації в системі виховання й освіти України.
Зміни потреб і акцентів суспільного розвитку в умовах постіндустріального
інформаційного суспільства обумовлюють перехід в освіті від науково-технократичної до гуманітарно- культурологічної парадигми, коли головною цінністю є сама людина,
її внутрішній світ, специфіка індивідуального процесу пізнання й набування досвіду емоційно-ціннісних відносин. Виховання й освіта

45 тут є провідним фактором, що визначає відповідну життєву і професійну траєкторію людини, стратегію її життєвого шляху. Саме вони надають молодим людям впевненість у власних силах, перший досвід вирішення різноманітних проблем [4].
Гуманітарно-культурологічна парадигма, визначаючи типологічні особливості й смислові границі виховання та освіти, виступає як методологічний засіб, що дозволяє пояснити розмаїття педагогічних явищ, яке отримало назву «якість освіти». Відповідно у системі освіти поступово змінюються «системоутворюючі фактори», тобто її цілі, організаційні форми, інформаційне забезпечення, мотиваційно-стимулюючі аспекти тощо. Відтак система вищої освіти, жорстко пручаючись неминучим кардинальним змінам, які потрібні, щоб вона набула нової якості і викохала нову генерацію випускників-
інтелігентів, із помітним запізненням, ледь-ледь, але все ж переходить у режим свого інноваційного розвитку.
Отже, якщо та парадигма, яку полишаємо, в основному орієнтувалась на навчання, то бажана й сучасна - на розвиток творчих здібностей, формування духовності й культури особистості [5, 6]. Важливо, що вона не цурається звертати увагу на розкриття людської душі, гартування людського духу і забезпечення людиною турботи про своє тіло, на що віджила технократична парадигма майже не звертала уваги.
Зауважимо, що прогрес усього суспільства можливий за умови творчості чималої кількості людей, які усвідомлюють себе відповідальними за його поступ. А це означає, - вони не мають сподіватись на те, що хтось їм усе «подасть», за них зробить, віддасть потрібні команди, а отже, самі мусять проявляти власну творчу
ініціативу, шукати власні способи забезпечення духовного й матеріально благополучного життя. Сама епоха ставить перед випускниками вищої школи нові вимоги: бути не лише фахово підготовленими, але й здатними творчо переосмислювати отриману
інформацію, компетентно діяти в умовах практики, що розвивається.
Мета статті – проаналізувавши ситуацію, що притаманна сучасній цивілізації, науково обґрунтувати потребу в суттєвому вдосконаленні практики виховання, застосовуючи засоби педагогічної антропології.
Виклад основного матеріалу дослідження. Викладене, навіть з прагматичної точки зору, обумовлює орієнтацію виховання й освіти на розкриття здібностей (і можливостей) людини, забезпечення умов для розвитку її інтелектуальних якостей і створення такого освітнього середовища, в якому студенти зможуть проявити активність, творчий підхід до навчання, самоосвіти і самореалізації власного «Я». Це означає, що процес підготовки викладачів, які визначають направленість педагогічного процесу суб’єктів виховання і освіти, тепер заснований на таких трансформаціях: вивчення окремих навчальних дисциплін набуває більш вираженої, інтегрованої міждисциплінарної основи; акцент у ході навчання зміщується на розв’язання пізнавальних задач і навчальних проблем; категорично відміняється навчання, у процесі якого студентам відводилась роль

46 пасивних спостерігачів; контроль за навчальним процесом з боку викладача неодмінно мусить підкріплюватись самоорганізацією і самоконтролем студентів.
Відповідно до цих вимог можна намітити такі форми й методи реалізації нових підходів у навчально-виховному процесі: акцентоване застосування методу досліджень; проблемне викладення матеріалу, що вивчається; діалоговий характер навчання; спільний пошук розв’язання пізнавальних задач педагогом і студентами; тісний зв’язок навчання з безпосередніми життєвими потребами, інтересами і досвідом студентів.
Така сучасна концепція вимагає від педагога включення студентів в активну, цілеспрямовану навчальну діяльність не лише з оволодіння систематизованими знаннями, уміннями і навичками, що зазвичай пов’язувалося зі стабільністю і ґрунтовністю спеціальної підготовки, високим ступенем гарантованості отримання освітніх результатів. Тепер навчання повинне стимулювати студентів набувати знання з навчальних проблем, будувати власні траєкторії опанування освітнім простором.
Відтак першочерговою ціллю педагога як антрополога, що
спонукає особу учня до розвитку, має бути вдосконалення у
студентів поняття про самопізнання та саморозвиток як єдино
реальний шлях досягнення бажаної високої якості життя. Це очевидно творчий процес, спрямований на становлення й накопичення знань про себе, особливості власного інтелекту, свій організм, свої
індивідуальні можливості. Під час такого процесу студенти поступово оволодівають механізмами саморегуляції, самоконтролю, самовиховання і самовдосконалення, а також формування об’єктивної самооцінки за допомогою методів самоспостереження, самовивчення, самовипробування й самоаналізу.
Включаючи студентів у повноцінну навчальну діяльність з оволодіння соціальним досвідом, вираженим у сучасній дидактиці у вигляді чотирьох елементів (досвіду опанування основами наук, досвіду репродуктивної і творчої діяльності, а також досвіду емоційно-ціннісних відносин), педагог-антрополог сприяє становленню у них особисто зорієнтованого відношення до пізнання.
Він сприяє формуванню активної життєвої позиції й досягненню результатів, що відповідають нашим уявленням про нову, таку потрібну в сучасній Україні якість життя.
У зв’язку з цим педагог вищої школи вирішує такі завдання:
- навчає студентів умінню керуватись принципами пізнання: науковості, свідомості, активності, міцності засвоєння, оптимального опанування провідними способами діяльності в ході становлення нової якості життя відповідно до моральних пріоритетів даної особистості;
- розвиває здатність до об’єктивної самооцінки, включаючи оцінку своїх можливостей і потреб на підставі постійного самопізнання;
- формує уміння здійснювати функцію саморегулювання на базі пояснення, обґрунтування й усвідомлення «Я – концепції».

47
Від нинішніх студентів вимагаються водночас: зацікавленість в успішному розв’язанні проблем, що вивчаються, самостійність у пошуку знань, уміння організувати власну навчальну діяльність, об’єктивна оцінка своїх індивідуальних якостей і психологічних особливостей. Ефективність такого навчання залежить передусім від того, наскільки студенти готові до сприйняття підходу, в якому на перше місце виходить не стільки педагогічна діяльність викладача, скільки навчальна діяльність самого студента, який «творить самого себе» як справжню Людину, а також врешті-решт, від засвоєння та актуалізації студентами відповідних цінностей, позитивного самовизначення щодо різних сторін власного життя, відповідно до уявлень даної молодої людини про нову якість життя. Систематичне й послідовне включення студентів педагогом-антропологом у вирішення пізнавальних питань і задач, побудованих на залученні їхнього життєвого досвіду, є важливою умовою подальшого успішного подолання особистих життєвих і професійних проблем у контексті досягнення бажаної якості життя.
Виховання і освіта, що якісно відрізняються від тих, які потрібні для продукування нових генерацій «людино-гвинтиків», забезпечуються педагогом-антропологом і дозволяють готувати студентів, здатних враховувати тенденції до зміни якості життя, виявляти процеси, що мають вирішальне значення у саморозвитку особистості, і в такий спосіб впливати на стан усього суспільства. Проте, підходячи до майбутнього з оптимістичною гіпотезою, було б помилково вважати, що в ньому не буде складнощів і протиріч, які необхідно вирішувати. Саме тому повинна розглядатись прогностична компетенція, сутність якої полягає в тому, що педагогіка мусить націлювати особу на оволодіння здібностями подолання цих складнощів відповідно до моральних цінностей, опанування уміннями організації розуміння, рефлексії і мислення; уміннями не лише описувати і пояснювати відповідні
(виховні, освітні та інші педагогічні процеси), але й передбачувати подальші їх зміни.
Пізнавальна діяльність віддзеркалює
єдність чуттєвого сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона реалізується через кожний життєвий крок, у будь-яких видах діяльності і соціальних відносинах студентів, у тому числі шляхом виконання різних предметно-практичних дій у навчальному процесі (експериментування, конструювання, розв’язання дослідницьких завдань тощо). Отже, тільки у процесі спеціально влаштованого навчання самовизначеним до цього педагогом-антропологом пізнання студента набуває чіткого оформлення через особливу, притаманну людині навчальну діяльність.
Інноваційні педагогічні технології, які мусять опановувати викладачі, дозволяють їм бути суб’єктами таких навчальних впливів, коли інший суб’єкт педагогічного процесу (тобто студент) прагне до усвідомленого і самостійного набування якостей, необхідних для життя відповідальної за власне майбутнє і діяльної особи. Як наслідок, відбувається перехід від кількісних змін у складі й змісті навчальної діяльності (коли увага привертається до обсягу та інших характеристик

48
«пройденого матеріалу») до її якісного перетворення. По-друге, і це головне, сформована на актуалізованих моральних цінностях, діяльна і відповідальна особа - це і є саме та «сіль землі», найбільш надійний запобіжник проти рецидивів антропологічної катастрофи у суспільстві.
Навчальна технологія з арсеналу викладача-педантрополога
«Роль образу» у навчальній діяльності та освіті студентів»

Обґрунтування потреби застосування навчальної технології.
Нові складні завдання, що нині постали перед вітчизняною системою освіти, і насамперед прийняте на державному рівні рішення про якнайшвидшу рівноправну партнерську
інтеграцію у загальноєвропейський освітній простір пришвидшують розгортання
різноманітних
наукових
досліджень з актуальних проблем подальшого розвитку вищої школи.
Зазначимо, що застосування навчальних технологій у провідних країнах світу переконливо показує їхні переваги над класичними дидактичними формами і методами навчання, заснованими на поширеному ілюстративно-пояснювальному підході. Так, на думку експертів, їх застосування у США знижує вартість навчання на 30–
60%, а його тривалість на 20–40%. Відповідно у Німеччині за бакалаврськими програмами працюють вищі навчальні заклади, які за допомогою технологій «стискають» нормативний зміст 3-4-річного терміну навчання до року-півтора, залишаючи час на забезпечення реальної індивідуалізації освітнього процесу.
Серед першочергових пріоритетів і кроків на цьому шляху ми відзначаємо необхідність поглиблення, перш за все, наших знань про такі важливі педагогічні процеси, як навчальна діяльність і освіта
студентів, дійсне забезпечення яких у сучасному їх розумінні та наповненні у вирішальній мірі визначатиме високу якість освіти, що формується. Причому це буде відбуватися за безпосередньою участю зацікавлених, самовизначених та мобільних студентів, здатних після закінчення вищого навчального закладу самостійно поповнювати багаж необхідних знань та вмінь.
Адже навчальна діяльність примітна свідомим і вольовим, на
100% повним, тривалим та всебічним включенням студента у процес оволодіння необхідними йому цінностями, поняттями та знаннями, а також опанування способами застосування останніх. Справжня освіта
студента неможлива без усвідомлення ним ролі і місця культури, а також відповідних знань
і діяльностей, які він опанував, вдосконалення змісту подальшої життєдіяльності; без прагнення взяти під контроль власне життя.
Концепція,
застосована
у
навчальній
технології.
Вищезазначене дозволяє акцентувати увагу на визначальній ролі
«образу» того, до чого мусить прагнути студент у породженні, розгортанні й збереженні своєї навчальної діяльності. Без «образу» неможлива й освіта (російською мовою «образование»). Тож метою
нашого педагогічного проекту, розробленого відповідно до

49 викладеного вище, стала розробка навчальної технології створення у студентів такого мобілізуючого «образу» під час вивчення окремої дисципліни. До речі, застосування цієї технології впродовж декількох років показало, що її можна використовувати для студентів найрізноманітніших спеціальностей, приміром, «педагогіка вищої школи», «менеджмент», «економіка», «право». Сформований «образ» визначить надалі їх прагнення до самовдосконалення за рахунок навчальних можливостей, притаманних змісту їхньої освіти в українських умовах.
Під «образом» розуміється така надійно вибудована в
індивідуальній свідомості і зрозуміла сукупна цілісність необхідних і бажаних рис та якостей особи, які важливо надалі поступово виховувати в собі під час вдосконалення своєї природи через власну систематичну навчальну діяльність і освіту.
Застосування навчальної технології. Практична реалізація педагогічного проекту з пробного застосування навчальної технології була розпочата у процесі засвоєння студентами магістратури економічних спеціальностей Національного гірничого університету
(м. Дніпропетровськ) дисципліни «Педагогіка вищої школи». Адже за своєю підготовкою магістри розглядаються як потенційні викладачі для вищої школи. На цю роботу ми виділили майже повністю першу лекцію за темою «Вступ» на одному з потоків.
Визначальною передумовою успіху формування такого системоутворюючого «образу» ми обрали наступне твердження: для того, аби вже під час напрацювання «образу» були створені передумови для поступового запуску і розгортання у студентів навчальної діяльності із вказаної дисципліни, вся змістовна робота повинна виконуватись власне
самими студентами. Задля цього їм спочатку був зачитаний приведений нижче фрагмент із реферату раніше написаного однією з наших вправних студенток, що викликало значну зацікавленість і довіру до викладеного та спонукало до подальшого розгортання наведених тез до стану розгорнутого «образу» на підставі заданої змістовної та емоційної тональності. Далі цитуємо за текстом цього студентського реферату.
«Слово «учитель» багатозначне та змістовне. Учитель, викладач – це професія для тих, як мені здається, хто має мужню совість. Дивна професія: подаючи заяву до педагогічного
інституту, сімнадцятирічний юнак фактично бере на себе обов’язки стати
ідеальною людиною. Принаймні, для його майбутніх учнів. Адже для них він єдиний і вони не мусять страждати через те, що жарти статистики дали їм не найкращого учителя.
Учитель вимушений грати роль прекрасної людини. Одного разу прийнята роль виконується протягом років і внаслідок цього перестає бути лише «роллю» – вона стає рисою характеру. Звичайна людина перетворюється у незвичайну, в учителя не лише наук, але й життя. Тож таку людину створює не педінститут, а тривале спілкування з дітьми, для яких вона вимушена бути найкращою на
Землі. Їй просто нема куди подітись, їй професійно необхідно ставати прекрасною людиною!

50
Учитель – це артист, але слухачі й глядачі не аплодують йому.
Це скульптор, але його робіт ніхто не бачить. Це лікар, але його пацієнти вкрай рідко дякують за лікування, та й взагалі не бажають лікуватись. Це батько й мати – але він як батько не отримує відповідної частки синової любові.
Де ж йому брати сили для щоденного натхнення? Тільки у самому собі, тільки в усвідомленні величі своєї справи. І тільки у підтримці всього суспільства, у повазі суспільства до нього.
Буденність поглинає учителя: плани, журнали, заняття, оцінки, зібрання. Все це він мусить залишити біля порогу аудиторії і зайти до своїх учнів із гарно настроєною душею».
Після цього ми пропонуємо аудиторії: «Давайте сформуємо ідеал успішного викладача сучасного вузу, незалежно від навчальної дисципліни, що він викладає. До такого ідеалу включимо важливі якості за трьома блоками: якою людиною він повинен бути (вимоги до рис його особистості); що він повинен уміти; що він повинен знати».
Після цього викладач запрошує студентів виголошувати свої пропозиції щодо бажаних рис та якостей такого омріяного ними викладача, виходячи у тому числі із власного позитивного і негативного досвіду навчання. Коли якась думка студентом висловлюється, викладач під час її обговорення і уточнення впевнюється, що пропозиція зрозуміла, прийнятна та підтримується всіма іншими. Тільки після цього вона чітко і недвозначно записується на дошці та занотовується до конспектів. І так набирається до 10 позицій по одному з блоків ідеальної особи викладача, який за рахунок вказаного способу побудови поступово стає «особовою справою», а отже, фрагментом навчальної діяльності кожного студента, присутнього на занятті. При цьому за іншими блоками може бути приблизно 4-8 встановлених рис.
Потім викладач просить студентів, аби вони, працюючи самостійно, відмітили найбільш значущі для себе риси і якості уявного ідеального викладача. Відтак, проводиться рейтингове голосування студентів піднятою рукою за всіма записаними пропозиціями по кожному з блоків, коли вони підтримують тільки помічені найбільш значущі на їхню думку риси і якості.
При цьому увага студентів звертається на таке. У нашій практиці застосування навчальної технології завжди виходить так, що до першого блоку, що має назву «Якою людиною він повинен бути», студенти вносять найбільше пропозицій (вимог): цей показник у нас
інколи досягав 70-80%, і лише зрідка опускався приблизно до 45%.
Але так чи інакше, питома вага блоку «Якою людиною він повинен бути» завжди буває найбільшою. Ось тут і настає час для вкрай важливого висновку: виходить, що для фахівця з вищою освітою (і не важливо, це викладач або менеджер, економіст або ж правник) вкрай необхідно напрацювати найкращі людські якості. Тож, шановні

51 студенти, розвинені позитивні людські якості нині варто розглядати
як професійно важливі якості! А це, у свою чергу, означає, що прагнення зводити чи не увесь зміст освіти до «знати» та «уміти» є суттєвою помилкою чиновників від освіти.
Як завдання для подальшої самостійної роботи викладач просить студентів виконати таке. Повернутись окремо до виділених більшістю голосів студентів позицій по всіх трьох блоках і з огляду на сьогоднішній стан своєї власної підготовленості оцінити ступінь притаманності для себе і «розвинутості» тієї чи іншої риси або якості у відсотках (для наочності – починаючи з 10% і далі – 20%, 30% і т.д.).
А вже потім виконати аналіз цієї самооцінки та накреслити актуальні шляхи власного самовдосконалення.
Наприкінці викладач пояснює важливість для кожного студента уже виконаної в аудиторії роботи. Так, за рахунок безпосередньої участі у формуванні ідеалу успішного фахівця і потім оцінки власної йому відповідності кожен зі студентів врешті-решт буде мати не лише у власному конспекті, але й у свідомості «образ», який повинен надалі визначати направленість його навчальної діяльності й освіти. Отже, цей створений в аудиторії «образ» буде виконувати як направляючу роль для викладача при уточненні ним змісту, форм та методів організації подальшого навчального процесу з наданням переваги
інтерактивній взаємодії, так
і мобілізуючу функцію при самоорганізації студентів у ході подальших лекцій і систематичної самостійної роботи. Адже саме «образ» тепер виступатиме тим дороговказом, який буде, приміром, визначати індивідуальну освітню траєкторію студента, виступати внутрішніми мотивами опанування тією або іншою навчальною дисципліною, стане опорою для власних освітніх зусиль.
Що ж стосується змісту позицій, вказаних студентами по кожному з блоків, то, наприклад, на першому з таких занять серед інших були вказані такі риси та якості успішного викладача вищої школи.
Якою людиною він повинен бути (вимоги до рис особистості).
Бути моральною людиною; відповідальною
(хорошим виконавцем); охайною (з огляду на зовнішність); мати добре поставлену мову; мати почуття гумору; бути справедливим; бути відкритим до спілкування; бути впевненим у собі; любити свою роботу; помічати у студентові сильні сторони; бути сильною, врівноваженою особою, що привертає до себе увагу студентів.
Що він повинен уміти.
Привертати до себе увагу; зацікавити аудиторію; сприяти формуванню у студентів знань та умінь; володіти ораторським мистецтвом; організовувати самого себе та свої учнів; постійно вчитися; уміти вислухати учасника діалогу (навіть можливого опонента) і вести з ним змістовну бесіду; навчити студентів застосовувати отримані знання на практиці; уміти контролювати себе.
Що він повинен для цього знати.
Історію провідної діяльності, до якої мають безпосереднє відношення дисципліни, що він викладає; мати глибокі професійні

52 знання відносно своїх дисциплін; мати різнобічні знання із суміжних дисциплін; мати педагогічні і психологічні знання; знати основи риторики; знати основи етики спілкування.
Висновки, що випливають із застосування даної навчальної
технології. З огляду на чисельні позитивні результати представленого педагогічного прийому, на достатніх підставах ми репрезентуємо його як приклад дієвої навчальної технології, яка може бути застосована до різноманітних вузівських дисциплін, що мають пряме відношення до опанування студентами обраної професії. Застосування технології буде сприяти активізації процесів пізнання, самовизначення, що стануть у нагоді під час опанування даної навчальної дисципліни і, власне, розгортання власної навчальної діяльності студентів.
Відтак, на порядку денному в українській вищій школі стоїть питання про вирішення за рахунок залучення власних висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів актуальної
наукової проблеми підвищення якості освіти студентів у контексті нових історичних обставин.
Мова йде про якісно інший етап поступу кожного університету: не стільки про відшукування внутрішніх резервів вдосконалення навчально-виховного процесу за рахунок задіяння вже відомих підходів, бо вони у значній мірі реалізовані в останні роки, скільки про започаткування власних наукових шкіл з педагогіки вищої освіти.
У якості більш конкретних орієнтирів важливо поставити на порядок денний завдання щодо розробки нового класу педагогічних і
навчальних технологій, здатних дієво впливати на основні суттєві результати навчального процесу.
У статті ми навели приклад навчальної технології, що апробована в умовах викладання дисципліни «Педагогіка вищої школи» на потоці магістрів і полягає у формуванні «образу» успішного сучасного фахівця, можливо, майбутнього викладача вищої школи як системоутворюючого фактора в подальшій освіті студентів, прикладу застосування на практиці ідей педагогічної антропології. Ми презентуємо його як зразок дієвої навчальної технології, яка може бути поширена на різноманітні гуманітарні вузівські дисципліни, що мають пряме відношення до опанування обраної професії.
Отже, впровадження педагогічних і навчальних технологій, спрямованих на реалізацію вимог індивідуально-зорієнтованого навчання, є імперативом розвитку національної вищої школи, і поза ними (тобто без їх систематичного застосування суттєвою частиною викладачів) неможливо розглядати всерйоз будь-які перспективи поступу у вихованні й освіті студентів. Одним із показників, що свідчить про їхню дійсну, а не формальну участь у проектуванні й розгляді навчальних проблемних ситуацій, є зміст і характер запитань, які студенти задають викладачеві (відповідно зміст, що не збуджує розумову активність, їх не цікавить). Тому цей критерій є одним із визначальних для педагога-антрополога.
Для студентів перших років навчання, подібно до школярів старших класів, одним із суттєвих протиріч, успішне вирішення яких

53 веде до прогресивного психосоціального розвитку особи, є невідповідність між зростанням самостійності, дорослості й обмеженими можливостями мислити проблемно внаслідок відносно бідного життєвого досвіду. Відтак, головна складність формування особистості полягає у відсутності у молодої людини (студента) впевненості у своїх діях, тобто достатньої довіри до себе. Саме це породжує сумніви і невпевненість, веде до зменшення пізнавальної активності, погіршення адекватності сприйняття навколишнього світу, до фактичного зниження якості життя студента.
Зазвичай студентів не задовольняє роль пасивних слухачів, вони прагнуть порівняти власну позицію із позицією викладача, охоче виконують чітко поставлені творчі завдання.
Саме тому оптимальними для них є форми і методи організації навчання, що передбачають самостійне формулювання висновків, висування передбачень, уточнення причинно-наслідкових зв’язків. Адже без їх застосування не відбувається інтенсивний розвиток таких рис характеру, як самостійність, настирливість, витримка, а також прагнення до гідного людського життя.
Як ми показали, перед тим, як вчити інших, суспільству потрібно попіклуватися про наявність сучасних вчителів і викладачів вищої школи. Для результативності виховання і освіти важливо, аби це були відомі своїми особистісними якостями і знаннями люди, що мають незаперечний авторитет. На те, що результати навчання і виховання визначаються перш за все мистецтвом педагога (Ж. -
Ж. Руссо називав його ремеслом), нам вказує дуже помітне розходження у способах і результатах праці різних викладачів, що викладають ту ж саму дисципліну відповідно до одних і тих же навчальних програм [1].
Поганий педагог є велике зло, що межує з соціальним лихом.
Жорстокосердість, агресивність, злочинний образ думок (наприклад,
не таким уже й рідкісним явищем у нас в схильність до хабарництва),
що густо замішані на заздрощах та завищеній самооцінці, і, як
наслідок – зниження вимог до самого себе, до самокритичності - це
риси портрета педагога, який, очевидно, не здатен реалізовувати ідеї
педагогічної антропології.
Адже бажаний для нас педагог-вихователь, наставник, одним словом - учитель – це людина, що перевершує своїх учнів та студентів своєю більшою досконалістю, яка й складає предметний зміст виховання і освіти у широкому сенсі, визначає у чомусь особливі результати, що він досягає, на відміну від своїх колег. Натомість, наприклад, викладач іноземної мови часто перевершує своїх учнів ступенем володіння мовою, але може поступатись їм багатьма іншими якостями, - тож це не той взірець потенційного педантрополога, про якого ми ведемо мову.
Уявімо, який багатий запас душевності, розуму, освіченості, терпіння, емпатії (щирого співпереживання іншій людині) потрібно мати педагогу-наставникові! Адже кожний студент потребує цілком
індивідуального, особливого сприйняття та відношення. Тож викладач

54 може побудувати виховні за суттю своєю відносини лише за однієї умови - якщо він сам володіє непересічною духовною культурою.
Звідси очевидно: встановлення суми очікувань від викладача української вищої школи як педантрополога дозволяє, по-перше, критично оцінити дійсний педагогічний рівень існуючого кадрового складу і, по-друге, визначити коло цілком зрозумілих вимог до професійного статусу успішного викладача. Адже педагог виховує кожним своїм жестом, особливою інтонацією, виразом обличчя, посмішкою, спрямованістю інтересів, відношенням до справи, інакше кажучи, усією своєю моральною сутністю.
Педагогічний досвід автора дає підстави для дуже цікавих роздумів щодо викладених тем. Маючи відповідне уявлення про те, як багатовекторно піде робота на черговій лекції, звертаємося до студентів на першому занятті з проханням: «Спробуйте розгледіти, що
саме буде робити викладач». І час від часу, на наступних заняттях, повертаємось з цим запитанням до студентів. Студенти відповідають приблизно так: викладач прагне забезпечити розуміння того, що відбувається в аудиторії; активізує мисленнєву роботу студентів; прагне того, аби студенти зайняли власну позицію відносно тем, що обговорюються; підштовхує студентів, аби вони замислились над тим, як влаштоване їхнє життя тощо. Особливо змістовною стає така рефлексія на останньому занятті, коли вже багато студентів цілком усвідомлено, не забігаючи наперед у здогадках, впевнено викладають свої версії пережитого. Але резюме викладача дивним чином узагальнює все викладене: «Я лише прагнув бути щирою і відвертою людиною, яка ставиться до вас із повагою!». І студенти розуміють: усе важливе і хороше, що відбулось, стало можливим, бо в аудиторії і викладач, і студенти поводились як справжні люди.
Зауважимо: душа пробуджується, розкривається завдяки особливій, душевній атмосфері спілкування. Натомість душа залишається закритою, коли відсутня сердечність у відносинах поміж людьми, а спілкування пронизане неповагою і недовірою одне до одного. Мудрість як найвище благо і гранично можливий ступінь розвитку людського духу приходить завдяки саме «роботі душі», яка відчуває, розуміє та співпереживає.
В. Максакова зробила спробу у першому наближенні окреслити коло вимог до сучасного викладача як педантрополога [2]. Вона відмічає, що його антропологічний світогляд містить таке:
- органічну орієнтованість на кожну дитину як на людину, що являє собою величезну цінність, має невід’ємні права і обов’язки;
- визнання базових антропологічних цінностей (таких як життя, здоров’я людини, дотримання її прав і свобод тощо) пріоритетними в педагогічній діяльності;
- формування ціннісного відношення до кожного конкретного дня і періоду життя, до дитинства і юності як самоцінної пори розвитку людини;
- глибоке усвідомлення й органічне прийняття гуманістичних цілей виховання: цілісного розвитку дитини та юнака як людини,

55 становлення
її
індивідуальності, гармонізації у природному середовищі, суспільстві, гармонії з самою собою;
- створення комфортної емоційної атмосфери в закладах освіти;
- установка на виховання як на найбільш важливу складову освітнього процесу, а також на взаємодію, діалог (принципово відмінний від монологу двох осіб, що спілкуються між собою, - В. П.), тобто взаємний рух дорослого і підлітка одне до одного;
- визнання того факту, що успішно виховувати можна лише за умови збігу уявлень дорослого і дитини про досконалу людину; що аналіз стану і проблем вихованця завжди є предметом рефлексії і самоаналізу думок і дій суб’єкта виховання, яким виступає педагог.
Антропологічний світогляд формується у процесі «оволодіння» гуманістичними цінностями, гуманітарним знанням і, передусім,
інтегрованим знанням про людину, її божественну природу і закономірності розвитку її душі, розуму (духу) і тіла. Таким чином, високий професіоналізм сучасного викладача вищої школи передбачає його відкритість світу, культурі, людям, наявність високого рівня самоаналізу, дослідницької і технологічної культури, тоді як, з іншого боку, це якраз і обумовлюється відповідними якостями особи педагога.
В останній частині статті й саме у такому контексті більш ретельно розглянемо сутність викладацької, технологічної культури викладача вищої школи, яку зазвичай пов’язують з вимогами до викладача як до «предметника». Серед сучасних педагогічних технологій, що реалізують направленість педагогічного світогляду педантрополога, на перший план виходять такі:
- уміння створювати можливості для усвідомленого, вільного і відповідального вибору учнями, студентами цілей, змісту і методів дій;
- володіння методами організації групової діяльності, у тому числі демократичними процедурами прийняття рішень, способами делегування визначених виховних функцій студентам, введення традицій зміни організаційних (формальних) лідерів у групі, спільного планування, колективної рефлексії у спільноті вихователів;
- підвищення долі гри у вихованні, оптимальне її використання, уміння зайняти ігрову позицію у взаємодії зі студентами;
- насичення виховного простору імпровізацією, колективною та
індивідуальною творчістю;
- створення
і підтримання атмосфери взаємної поваги, терпимості, прийняття одне одного, атмосфери довірливого спілкування і відкритості (до критики, досвіду інших, інновацій);
- інтеграція різноманітних педагогічних позицій: захисника, опікуна, старшого товариша, консультанта, експерта, сповідника тощо;
- оволодіння логікою співробітництва: руху від спільних
(педагога і студента) одиниць навчальної діяльності до самостійного, автономного стану навчальної діяльності;
- уміння перетворювати індиферентне для студента середовище у середовище актуальне, що сприймається останнім як оптимальний для свого розвитку освітній простір;

56
- володіння часом як суттєвим фактором виховання і самовиховання: здійснення своєчасних та адекватних віку студентів педагогічних дій; розумна економія й «стискання» педагогічно організованого часу; встановлення для себе і студентів розумного режиму навчальної праці і відпочинку; врахування коливань
індивідуальних і колективних біологічних та інтелектуальних ритмів студентської групи;
- здійснення педагогічної підтримки студентів у процесі усвідомлення ними своїх потреб та інтересів, оволодіння способами рефлексії й самоаналізу, формування цілей, планування власного життя, а також продуктивного розв’язання внутрішньогрупових конфліктів і проблемних ситуацій у соціумі.
Відповідно до представленого під таким кутом зору, виховання – специфічно людський спосіб буття і спеціальна діяльність, сутність якої полягає у духовній взаємодії людей з метою самовдосконалення.
Потреба і здатність до виховання є для людини у тій чи іншій мірі вродженими і змінюються з віком, а також коли людина починає їх свідомо в собі культивувати. Відтак, ефективність виховного процесу залежить найперше від соціокультурної ситуації (у вузькому значенні - у сім’ї, навчальній групі, навчальному закладі, у широкому – у соціальній групі, до якої вона належить, в регіоні, де мешкає людина, у країні в цілому), на тлі якої здійснюється педагогічний вплив, а також від антропологічної свідомості і педагогічної (технологічної) майстерності дорослих, від бажання і можливості юної особи бути вихованою. Очевидно також, що з плином розвитку людства виховання закономірно стає все більш антропологічно орієнтованим, а антропологічне обґрунтування виховання стає все більш довершеним.
У вітчизняній педагогіці існують чудові прецеденти створення антропологічно вдалих концепцій і відповідні їм педагогічні практики. Можемо рекомендувати ознайомитись із дидактичними системами Л.В. Занкова та Ш.О. Амонашвілі, виховними системами
В. О.Сухомлинського, А.І. Мещерякова та інших фахівців [3].
Ретельний аналіз кожної з цих концепцій свідчить про їхню високу виховну ефективність, адже і діти, і дорослі, що брали участь у їхній реалізації, отримували потужний імпульс до саморозвитку. Загалом для антропологічно бездоганного виховання характерні такі особливості:
- усвідомлена постановка гуманістичних цілей як пріоритетних;
- антропологічна орієнтованість, тобто зміщення акцентів у бік розвитку людини (як педагога, так і учня);
- цілісність і продуманість усіх компонентів системи;
- чітка організація педагогічного процесу;
- високі моральні орієнтири й відповідні природі, ненасильницькі методи виховання.
Усі антропологічно довершені, гуманістичні педагогічні системи:
- підтримують властиву дітям і молоді активність;
- спираються на їхній життєвий досвід;

57
- передбачають необхідні зусилля, аби забезпечити кожному учневі успіх у тій або іншій діяльності та обґрунтоване визнання його досягнень;
- організовують творче співробітництво один з одним, а також поміж педагогами і батьками;
- створюють умови для активного освоєння молодою людиною простору власного буття;
- бережливо ставляться до часу, що є у розпорядженні юної особи.
Усе це сприяє індивідуалізації виховного процесу, забезпечує розвиток не лише інтелектуальної, але й емоційної сфери, креативності й рефлексії, уваги до тіла і духу; до розкриття особистісної індивідуальності всіх учасників виховного процесу (як дітей, так і дорослих).
Між тим, якщо розглядати педагогічну діяльність серед інших типів діяльності, наприклад, досліджень, конструювання, управління та
інших, які вже до початку ХХ ст. стали невід’ємною частиною суспільного організму і міцно вкоренились у свідомості різних прошарків суспільства, уявлення про педагогіку, освіту й виховання в
суспільній свідомості виявились чи не найменш оформленими. Це легко довести, якщо пригадати, що ми чи не одразу тонемо у лавині фактів, що суперечать один одному, соціальних ілюзій, догм і стереотипів, щойно починаються обговорення та дискусії із вказаних проблем.
Саме тому ми й сьогодні вимушені вести мову, перш за все, про те, як повинна бути влаштована педагогічна діяльність, виходячи з тих ідей і понять, що вже були викладені вище. Це необхідно робити з огляду на те, аби окреслити вимоги до професійної діяльності викладача, який сповідує ідеї педагогічної антропології, що реалізуються найперше через особистісно зорієнтовану освіту. Адже цінність індивідуально вільного для кожної людини життя і розвитку не повинна підмінятись задачами фахової підготовки під час навчання у вищій школі.
На відміну від освіти і підготовки, виховання цілком пов’язане з моральним розвитком індивіда, з набуванням ним цінностей, які на рівні самосвідомості надавали б підстави для його свідомих вчинків.
Тож виховання направлене на «вирощування» таких форм свідомості, які б дозволяли жити і діяти в суспільстві, що складається з різних особистостей, груп і співтовариств людей, суттєво відмінних одне від одного традиціями, віруваннями, нормами устрою життя, структурами
індивідуальної і групової свідомості. Виховання допомагає молодій людині усвідомити свою приналежність до відповідної спільноти людей, які мають загальне минуле, культуру і традиції.
Отже, самовизначення, яке має бути наслідком педагогічного впливу на особу, у тому числі й через застосування на практиці положень педагогічної антропології, набуває сенсу життєвого шляху
людини, який можна уявити у вигляді деяких основних етапів її життя.

58
Перший етап примітний неусвідомленим наслідуванням авторитету батьків, старших братів і сестер, знайомих дорослих. Адже будь-яке «само-» передбачає, що спочатку воно було сприйняте як «не само-».
Другий етап можна назвати етапом учнівства. У ході дорослішання зростає усвідомлене слідування авторитету вчителя, розуміння вкладеності себе в освітній процес. Задача педагога тут - створити таке середовище, в якому учень слідував логіці думки й
істини, а не запозичував, не відтворював самі лише зовнішні,
«ритуальні» форми поведінки, що прийняті у даному навчальному закладі.
Третій етап - вихід з учнівства, який у кожного має свою власну тривалість, але у багатьох може й не настати. Такі люди «до сивини» залишаються слухняними до будь-яких авторитетів. Цей етап характеризується усвідомленням себе як індивідуальності із власним
«образом Я», з одного боку, тоді як з іншого – як індивідуальності, що належить до визначеного співтовариства, групи, що володіє певним типом культурного змісту (це віднесення себе до якогось ремесла, суспільного руху тощо).
Нарешті, на четвертому етапі свого самовизначення індивід вступає у період сумнівів, критики, проблематизації засвоєних цінностей, ідеалів, цілей усередині засвоєної діяльності, що реалізуються. Починає проявлятись «усвідомлена індивідуальність» і якщо вона має достатню силу (вистачає самосвідомості, волі, енергії), наступає п’ятий етап – самовизначення, яке передбачає подолання
існуючого канону, його трансформацію на рівні власного поняття й сенсу. Так народжується Особистість як явище у будь-якому виді діяльності, культури.
Таким чином, педантрополог, з одного боку, повинен допомагати учневі слідувати канону, особистісному зростанню відповідно до канону, тоді як з іншого - «підштовхувати» до свідомого, прогресивного подолання його, до відмови від канону за рахунок трансформацій на рівні вдосконалення своєї індивідуальності.
Так зване пере-самовизначення може відбуватись у житті однієї людини декілька разів або навіть мати певну періодичність. Однак якщо тема розвитку у свій час не була поставлена педагогом на порядок денний і розв’язана разом із його учнем, у реальному житті здійснити акт самовизначення вдається одиницям. Для того ж, аби нове самовизначення періодично відбувалось, людина повинна вважати власний розвиток, особисте зростання, своє «Я» безумовною цінністю, що має пріоритет серед інших цінностей, пов’язаних з досягненням тих або інших соціальних цілей, отриманням наочних позитивних результатів та їх оформленням у стабільні, традиційні форми якісного життя особи.

59
Висновки

З цього вищезазначеного можна вивести деякі головні вимоги до особливої педагогічної (мається на увазі педантропологічної) діяльності, яка має сприяти реалізації вказаного змісту виховання і освіти.
1. Педагог має усвідомлювати себе частиною педагогічного співтовариства, що реалізує цінності, ідеали й цілі, які органічно пов’язані з особливим релігійним, а також сучасним філософським розумінням сутності людини, котрі виступають підставою для відповідної організації педагогічної практики. Відносини між педагогом і студентом мусять будуватись не лише на основі їхніх рівних прав, але також на щирому відношенні до учня, який з великою ймовірністю перевершує даного педагога у своїй поки що нереалізованій людській потенційності.
2. Педагог має сам володіти тими здібностями й засобами, які виділяються в якості особливих фрагментів змісту освіти (мається на увазі встановлення цілей, рефлексія, організація розуміння, самооцінка
і самоаналіз тощо). Для того, аби виховувати вільних, самостійних
індивідів, педагог має сам бути вільною, самодіяльною людиною.
3. Одним із найбільш важливих моментів є створення умов для включення студентів у реалізацію відповідної діяльності на матеріалі й змісті, що мають історико-культурний сенс, на рівні їхніх переживань та наявного на даний момент досвіду розуміння оточуючого світу.
4. Педагог повинен володіти тими методологічними знаннями
(тобто знаннями про становлення знань), які дозволяли б йому створювати умови для включення студентів у ту або іншу діяльність
(наукові дослідження, наукову творчість тощо).
5. Педагог повинен завжди виходити з інтересу, потреби, активності самого студента, допомагаючи йому відшукати для них відповідну культурну форму і наповнити її відповідним змістом. Лише у цьому випадку знання та уміння, що набуваються, будуть органічними для його діяльності, досвіду, переживань, тобто для його «Я».
6. На основі
індивідуальної
і колективної діяльності організується її аналіз у формі колективної мислекомунікації. Так студент оволодіває умінням проводити рефлексію діяльності, вчиться виділяти і утримувати тему обговорення, розуміти звернутий до нього усний текст і формулювати сенс того, що стало усвідомленим і зрозумілим, займати різні позиції учасників обговорення.
7. Доречно підкреслити, що логічні форми міркувань (які, власне, і є мисленням) не мають викладатись як окрема дисципліна, - нам, наприклад, відомий сумний досвід викладання «Креатології», де педагоги розповідали про те, що являє собою творчість. Натомість вони мають формуватись поступово, «вирощуватись» у процесі здійснення складної мовної діяльності, пов’язаної з обговоренням власних і чужих дій (їх цілей, планів, результатів), а також різних понять і тем, що стоять у черзі до реалізації. Так у процесі

60 організованого педагогом діалогу (полілогу) студенти обґрунтовують, доводять, пояснюють, роблять умовисновки, висувають і захищають тези, шукають причини і знаходять наслідки.
8. Будь-яка педагогічна ситуація не лише може, але й повинна бути прокоментованою педагогом, адже коментар завжди несе глибокий освітній сенс. Студент у коментарях викладача помічає
інтерес до своєї навчальної праці, уловлює відношення як до неї, так і до самого себе. Коментар надихає, мобілізує, застерігає, задає темп роботи, нагадує про цілі й задачі діяльності. Коментар може стати для студента особливим дзеркалом, в якому він побачить себе по-новому, з несподіваної сторони, а також зможе «побачити» свій можливий образ у майбутньому. Окрім того, у необхідному студентові коментарі педагог у той або інший спосіб демонструє саму форму або ж можливий спосіб обговорення сенсу своєї діяльності, власного «Я», різних понять і тем. У ньому завжди є авторська позиція, а отже, й можливість порівняти її зі своєю (студентською).

Використана література
1. Коменский Я. А., Локк Д., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци И.Г.
Педагогическое наследие / Сост. В.М. Кларин, А.Н. Джуринский. –
М., 1988. – 412 с.
2. Максакова В.И. Педагогическая антропология: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / В.И. Максакова. – М., 2001. – 206 с.
3. Педагогическая антропология: учеб. пособие / Авт.-сост.
Б.М. Бим-Бад. – М., 1998. – 456 с.
4. Приходько В.В. О формировании православной картины мира в высших учебных заведениях
Украины
/
В.В. Приходько,
В.Г. Викторов // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський зб. наук. праць. – Вип. 37.–Дніпропетровськ: ДДФА, 2012. – С. 180-188.
5. Приходько В В. Роль «образу» у навчальній діяльності і освіті студентів (приклад актуалізації і застосування навчальної технології) /
В.В. Приходько // TERTIA. Альманах. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 110-114.
6. Приходько В.В. Чи потрібно «готувати солдатів до минулої війни»? (Від забаганок викладачів до формування діяльної особистості студента) / В.В. Приходько, В.Г. Вікторов // Освіта. –
2005. - № 34. –С. 12-13.
7. Федоряк Л.М. Как сегодня обучать, чтобы повысить качество жизни / Л.М. Федоряк. – М., 2005. – 357 с.


Стаття надійшла до редакції 27.09.2012 р.








Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал