З м І с т захисники вітчизни




Pdf просмотр
Сторінка1/6
Дата конвертації06.01.2017
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3   4   5   6
З ДНЕМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ !
№ 10-11 (56-57) ’ 2015

2
ОФІЦЕР УКРАЇНИ № 10-11 (56-57) ’2015
З МІСТ bbЗ МІСТ bibЗАХИСНИКИ ВІТЧИЗНИ
України гарячі серця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6-7
БАГАТОНАЦІОНАЛЬНЕ ТРЕНУВАННЯ
МІЖНАРОДНА ВІЙСЬКОВА СПІВПРАЦЯ
За досвідом – до Графенвера . . . . . . . . . . . . . . . 16-19
ДОСВІД АТО – В НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС
Війна не пробачить спрощень
у вишколі майбутніх офіцерів . . . . . . . . . . . . . . 22-27
ЕКСПРЕС - КУРС
Cьогодні – солдат, затри місяці – офіцер,
або Пройди підготовку,
якщо маєш вищу освіту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38-39
Курс підготовки українських піхотинців
військовими інструкторами США, Канади та
Литви розпочався в Міжнародному центрі
миротворчості та безпеки . . . . . . . . . . . . . . . . 12-13
На першій сторінці обкладинки учасник АТО курсант Ігор БЛАЖКО
На останній сторінці обкладинки випускниця Академії 2015 року
лейтенант Анастасія ДЕМ’ЯНОВА
Фото Сергія ЛИТВИНЮКА.

3
ОФІЦЕР УКРАЇНИ № 10-11 (56-57) ’2015
ВАСИЛЬ БОЖОК,
старший лейтенант,
Герой України,
випускник 2013 року
«Навчаючись в Академії, я завжди намагався
брати для себе якнайбільше з того, чого нас на-
вчали наші педагоги, наставники, командири.
Передусім під час практичних занять з будови та
експлуатації БТТ, вогневої підготовки, тактики,
що в подальшому мені надзвичайно знадобилось у
військах, і особливо під час бойових дійна Сході
нашої держави...
Академія навчила мене виважено ставитися
до будь-якої ситуації, завжди ретельно оцінювати обстановку і лише після
цього приймати обґрунтовані рішення. Я вдячний за це науково-педагогічним
працівникам. А ще зате, що прищепили мені любов до обраного фаху, що заклали
риси справжнього командира-лідера, сформували почуття відповідальності.
Золота Зірка Героя, яку я отримав, – це нагорода всіх тих, хто впродовж
чотирьох років навчання передавав мені свій життєвий та професійний досвід».
НАШІ ГЕРОЇ

4
ОФІЦЕР УКРАЇНИ № 10-11 (56-57) ’2015
Старший викладач кафедри тактики Національної академії сухопутних військ полковник запасу Михайло Годій одразу погодився назустріч. Визнає, що інакше й не міг поставитися до пропозиції поговорити про старшого лейтенанта Василя Божка, якому Указом Президента України присвоєно високе звання Героя України. І передовсім тому, що розповіді про його вихованця у засобах масової інформації таз телеекранів дещо ідеалізовані. Атому, м’яко кажучи, неправдиві.
Власне, і Василь дещо збентежений такою цікавістю до його скромної особи. Хоча усвідомлює інакшою увага збоку суспільства до людини, яка відзначена вищою нагородою держави, бути не може. Про все це він розповідає своєму наставнику у телефонних розмовах. А вони впродовж двох останніх років відбуваються доволі часто. За останній місяць – дещо частіше, адже танки відведені від лінії розмежування і у командира танкової роти старшого лейтенанта Василя Божка стало більше часу на спілкування зі своїм викладачем.
Звісно, мене цікавило, яким же був курсант Божко? Виявляється, доволі стриманим юнаком. Ніколи не був у передовиках, як ніколи не пас задніх. Навчався з неабиякою наполегливістю, був відвертим тружеником.
– А все тому, що на відміну від інших курсантів він не запам’ятовував матеріал, що називається, зльоту. Тим більше якщо цей матеріал складний для сприйняття, – розповідає Михайло Васильович. – Тому й витрачав на вивчення теми значно більше часу, аніж інші. Але якщо, скажімо, відмінник вже за тиждень-два не міг доповісти нюанси, викладені при вивченні певної теми, то Василь знав все «назубок» і розкладав при потребі по поличках».
Годій стверджує, що в їхній групі було таких двоє Божок і його товариш Ярослав Яровий. Зажди разом, вони і сьогодні служать водній частині. Навіть поряд проживають. Одне слово, нерозлийвода. Вони могли, як мовиться, сьогодні, завтра і післязавтра не знати конкретного питання, але, вивчивши, запам’ятовували назавжди. Через роки і вночі розбуди, відповідь дадуть до коми в статуті.
– Якось під випуск жартома запитав Василя про порядок роботи командира під час організації бою, – а це вивчали ще на другому курсі, – і він дав вичерпну відповідь, – пригадує Михайло Васильович події більш як дворічної давнини. – Я б так сказав про нього мужик-пахар, який все пропускає через себе, який знає не виходить зараз – з часом прийде Він дійсно готував себе до служби у військах і наполегливо працював над собою. З отриманням лейтенантських погонів був скерований у гу окрему механізовану бригаду. У квітні 2014 року у складі танкового батальйону – відряджений у Харківську область на прикриття державного кордону. І лише наприкінці грудня лейтенант отримав довгоочікувану відпустку і поїхав на рідну
Житомирщину до батьків. Та одразу по Різдві його терміново відкликали з відпустки. Після певних процедур та завантаження бойової техніки 20 січня у складі батальйону відбув в район виконання бойових завдань безпосередньо в зону АТО. Впродовж трьох тижнів танковий взвод лейтенанта Василя Божка перебував в опорному пункті поблизу селища Луганське та виконував нагальні завдання щодо охорони траси Артемівськ – Дебальцеве від проросійськи налаштованих бойовиків. Протистояв агресору в інших регіонах. Як правило, підтримував піхоту, десантників.
– Вже тоді ми з ним стали частіше спілкуватися, – розповідає Михайло Годій. – Його цікавили питання і щодо правильного облаштування опорного пункту, організації оборони тощо. Я завжди радив Василеві прорахувати все наперед. Так би мовити, проганяти ситуацію А далі був той пам’ятний звитяжний бій, вході якого лейтенант Божок підбив три ворожих танки. Михайло Годій переконаний Василь підспудно знав динаміку майбутнього поєдинку, усвідомлював все до дрібнички. Натомість лейтенант не був впевнений у фаховості механіка-водія та оператора-навід- ника. А все тому, що за кілька днів до того героїчного бою його танк вийшов з ладу. Тоді у протистоянні з ворогом бронемашина Василя просто спалахнула, як сірник. І донині ніхто не знає, як все сталося. А екіпаж горів, не помічаючи цього. І поля бою не
Знайомий-незнайомий
старший лейтенант
Василь Божок
НАШІ ГЕРОЇ

5
ОФІЦЕР УКРАЇНИ № 10-11 (56-57) ’2015
полишав, аж допоки механік невід- крив люк і всередину не втягнуло жар від полум’я. Тоді підлеглі Божка і отримали опіки та контузію. Командир роти запропонував взводному свій танк. Зрозуміло, що відтак і екіпаж виявився збірним. Механіка – військовослужбовця за контрактом солдата Артура Шах- мандарова – лейтенант знав, адже служили водному підрозділі. І його можливості щодо керування бойовою машиною Божку були більш- менш відомі. А ось навідника-опе- ратора мобілізованого старшого солдата Віталія Лиска – побачив вперше. Та хіба це привідне йти у бій?
… Того пам’ятного дня танк лейтенанта Божка був доданий для вогневої підтримки підрозділам ї окремої аеромобільної таї механізованої бригад, які отримали наказ вибити бойовиків із населеного пункту та зачистити його. Ведучи влучний вогонь з усього озброєння, при цьому вдало маневруючи, екіпаж впорався із завданням. Противник зазнав значних втрату живій силі та техніці. Тане встигла ще охолонути броня, як вже надійшов наступний бойовий наказ вийти за селище
Логвинове, замаскуватися у лісосмузі тане допустити пересування по трасі ворожої бронетехніки Долаючи шлях до визначеного місця, я щоразу пересвідчувався у можливостях бойової машини, фаховості своїх нових підлеглих. Давав команди механіку на маневр, а навіднику – на прикриття флангів,
– розповідає телефоном старший лейтенант Василь Божко. – Я повинен був знати, чого вартують вони А коли побачив танки противника, вирішив таки помінятися місцями з навідником. Нехай це виглядатиме дещо нескромно, та досвіду щодо стрільби у мене, погодьтеся, таки більше. І щонайменша похибка могла б коштувати життя екіпажу…
Дійсно, три Т висувалися збоку Вуглегірська. Залічені хвилини після того, як Божок помінявся місцями з навідником, пролунав перший постріл. Від прямого влучання ворожа бронемашина спалахнула, наче сірникова коробка. А лейтенант, оцінивши обстановку, миттєво віддав наказ увімкнути задню передачу і сховати бойову машину за підбитими БМП, що завмерли неподалік. Звідтіля екіпаж продовжував прицільно стріляти по противнику. Натомість останній, не визначившись, звідкіля ведеться по ньому вогонь, гатив по раніше підбитому українському танку, який стояв по інший бік траси. Невдовзі український екіпаж із засідки підбив і другий танк противника. Снаряд влучив, мабуть, у боєкомплект, адже вибухом башту бронемашини віднесло на десятки метрів. У цей час до ворога на підмогу підійшло ще три танки. Але жодний з них не визначився з місцем перебування відважних українських танкістів. А коли одна з ворожих бронемашин, вочевидь, намагаючись засікти, звідкіля ведеться вогонь, виїхала з ґрунтовки на трасу і почала долати міст через водну перешкоду, пролунав черговий постріл. Не зробити його лейтенант не міг надто чітко побачив він корму Т. Танк спалахнув, втратив керування і звалився у воду.
Коли ж на поле бою вийшли ще декілька танків противника, Божко прийняв рішення на відхід Раніше у засобах масової інформації розповідали, що лейтенант розстріляв весь боєкомплект. Натомість, як стверджує Василь, він чітко знав у нього залишалось ще 7-8 снарядів. Він добре пам’ятав академічну науку близько 25 відсотків від боєкомплекту за настановами повинен мати екіпаж, аби вийти із бою. Не втекти, а продовжувати знищувати противника при відході. Тому, здійснивши ще кілька пострілів і побачивши, щоки зупинилися, лейтенант Божок розвернув машину і помчав до своїх. По дорозі підібрав на броню ще кількох десантників Знаєте, він усвідомлював щоб достойно протистояти ворогу, потрібно маневрувати, а не стояти за підбитими бронемашинами, – говорить Михайло Васильович. – А ще, як на мене, у цей відповідальний моменту нього відбулося поєднання теоретичних знань та практичних навичок, набутих в Академії і під час служби у військах. Він каже, що спрацювали одразу всі кафедри вогневої підготовки, топографії, експлуатації, розвідки і тактики. Що все, чого досягнув зароки навчання і служби, вистрілило саме під час цього бою До речі, інші наші випускники, які приїздять або телефонують, також стверджують, що вийшли переможцем з тієї чи іншої ситуації саме завдяки нюансам, які добре запам’ятали з часів навчання. Приміром, завжди дотримуються золотого правила зробив 3-4 постріли зміни місце дивлокації. А ще, не стріляй в лоб, хоч трішечки, але побач корму танка. І таких правилу танкістів достатньо. При цьому потрібно завжди мати світлу голову, чітко оцінювати обстановку, вміти спрогнозувати дії ворога. Усі викладачі, з ким розмовляв, говорять, що Василь неабиякий скромняга. Він просто соромився телефонувати своїм наставникам після випуску. Приміром, до розмови з полковником запасу Годієм підштовхнув Ярослав Яровий, змусив його взяти слухавку. Зрештою, навіть після звитяжного бою Михайлові Васильовичу зателефонував саме Яровий. Натомість Божок згодом розповідав та відповідав на запитання, неначе соромлячись своїх геройських вчинків Власне непотрібно нашого Героя ідеалізувати. Він, які нинішні курсанти, інколи не був готовий до заняття. Але говорив про це завжди чесно і просив обов’язково призначити час для складання теми, – говорить полковник запасу Михайло Годій. – Він не був відмінником, але не був і нехлюєм. Власне, чомусь саме такі курсанти запам’ятовуються. А ще через свою натуру він особливо не проявляв ініціативу. Задаси запитання – відповість. А не запитаєш – не підніме руку. Хоча матеріал завжди знав. Зрозуміло, за незначним виключенням. Так що наш Герой-танкіст старший лейтенант Василь Божок – звичайнісінький українець, який за період виконання бойових завдань в зоні АТО підбив чотири танки противника. При цьому знову ж таки, саме через свою скромність і порядність вважає це невласною заслугою, а всього екіпажу. На його переконання, в будь- якій, навіть найскладнішій, най- непередбачуванішій ситуації, а особливо під час бою з ворогом, головне – не розгубитися. А діяти відповідно до отриманих знань та навичок. Лише за таких умов святкуватимеш звитягу Тому й бажає курсантам Національної академії сухопутних військ, майбутнім офіцерам, прискіпливіше опановувати усі хитрощі воєнного мистецтва.
Ігор МАХНО

6
ОФІЦЕР УКРАЇНИ № 10-11 (56-57) ’2015
УКРАЇНИ
ГАРЯЧІ СЕРЦЯ.
ЗАХИСНИК ВІТЧИЗНИ
Сьогодні вони – курсанти Національної
академії сухопутних військ. Вони на-
вчаються на перших курсах різних
факультетів вишу та пишаються тим,
що здобувають офіцерський чин саме
у ньому. Це – молоді, сповнені силі віри
у майбутнє України, патріоти. Вони –
військовослужбовці її Збройних Сил. А ще
крім курсантського братства їх об’єднує
причетність до визначних історичних
подій у державі ці хлопці брали
безпосередню участь у Революції
гідності та у бойових діях в
Антитерористичній операції.
Як багато вже випало на їхню долю
Але ще більше попереду, адже саме їм
розбудовувати нову Україну, захища-
ти її незалежність і територіальну
цілісність.
Напередодні Дня Збройних Сил України
мої співрозмовники згадали події на
Майдані та на Донбасі, поділилися
своїми враженнями та планами на
майбуття.
– Я завжди пишався тим, що народився в День ВДВ в моєму рідному Ковелі. Та вже у 18 поїхав до столиці, адже потрібно було годувати і забезпечувати нашу багатодітну сім’ю, яку ростила та виховувала лише мати. Події на Майдані пам’ятаю наче це було вчора. Велилюдні
Дорогі друзі!
Чергову річницю Збройних Сил України ми
зустрічаємо в надзвичайно відповідальний для
країни час, коли наші кращі військові формування,
гідно наслідуючи традиції попередніх поколінь
захисників України, поставили дійсно надійний заслін
російському агресору та сепаратистам.
Масовий героїзм та мужність, самопожертву
та беззавітну відданість військовому обов’язку
демонструють
нині
військовики
в
ході
Антитерористичної операції на Сході країни. Серед
них і наші вихованці, понад 200 з яких відзначені ви-
сокими державними нагородами, а п’ятьом присвоєно
найвище звання – Герой України!
Не можемо не згадати сьогодні і тих, хто віддав
своє життя за незалежність країни, мирі спокійна землі, світле майбутнє українського народу. Це
кращі сини України, світла пам’ять про них, які про
загиблих випускників Академії, вічно житиме в наших
серцях, а їхній подвиг слугуватиме прикладом чесно-
го, беззавітного служіння Вітчизні!
З нагоди професійного свята – Дня Збройних Сил
України – виказую впевненість, що колектив на-
шого видового навчального закладу й надалі докла-
датиме усіх зусиль для якісної підготовки фахівців
для найчисельнішого виду Українського війська, а
вихованці Національної академії сухопутних військ
проявлятимуть рішучу готовність зі зброєю в руках
захищати національні інтереси молодої європейської
держави, якісно виконуватимуть покладені на них
найвідповідальніші бойові завдання.
Я щиро вітаю усіх вас з цим знаменним днем і ба-
жаю вам та вашим сім’ям міцного здоров’я, сімейної
злагоди, мирного неба, нових звершень у справі
служіння Україні та її народу, віри у нашу Перемогу!
Солдат Сергій ДОНЧЕНКО :
Начальник Національної академії сухопутних
військ, доктор історичних наук, професор
генерал-лейтенант Павло ТКАЧУК

7
ОФІЦЕР УКРАЇНИ № 10-11 (56-57) ’2015
УКРАЇНИ
ГАРЯЧІ СЕРЦЯ.
ЗАХИСНИК ВІТЧИЗНИ
– Революцію Гідності я зустрів курсантом академії МВС, що у Києві. Події, які відбувалися на Майданів країні, настільки надихнули мене, що я не хотів бути стороннім спостерігачем. Написав рапорт на відрахування.
А далі я просто жив Майданом, дихав ним. Вочевидь я настільки заряджав усіх своїми ідеями, що мене стали порівнювати з динамо-машиною. Зрештою, і псевдо присвоїли:
Динамо.
Коли ж революційні дії добігли свого кінця, я прийняв рішення про службу у й окремій аеромобільній бригаді. Відтак відбув у зону проведення Антитерористичної операції, де виконував непрості завдання, брав участь у рейдах, супроводжував колони. Але ніколи не забути мені Донецький аеропорт!
Я був снайпером, коли моя рота заступила (останньою!!!)
у це пекло. Проте, що аеропорт був саме таким місцем, свідчить хоча б те, що лише добравшись до місця виконання бойового завданнями втратили чи не третину особового складу. Бої були щодня. Запеклі бої, за кожний метр летовища. Приміром, у лютому танки противника вели по нас вогонь зі ста метрів. А від російської піхоти нас інколи відділяли кілька десятків метрів… Прикро, що із роти нас залишилося 8 чоловік. Буду відвертим, і мине вірили у те, що виживемо. Але сталося так, як сталося. І тепер ми повинні жити і діяти за наших побратимів Щоб ворожий чобіт навічно щез з нашої Української землі!
Коли вирішив стати офіцером Після того, як після реабілітації, коли повернувся в частину, зателефонувала мама. Розповіла, що на сторінці Сергія Донченка у
Facebook озна- йомилася з оголошенням про набір військовослужбовців до Академії сухопутних війсь імені гетьмана Петра Сагайдачного. Я виказав бажання, хоча мало вірив у таку можливість. А коли надійшов наказ – був безмежно радий Я твердо переконаний, ми з друзями змінимо нашу країну. Пролита кров наших побратимів, смерть найкращих з нас, не будуть марними.
Солдат ТКАЧЕНКО АНДРІЙ:

мітинги, палаючі шини, барикади, коктейлі молотова й,звісно, балаклави. На жаль, я не мав змоги постійно бути наголо- вній площі країни, адже потрібно було працювати, щоб і гроші отримувати, і не втратити роботу. Однак щоденно з дев’ятої вечора до третьої ночі разом з друзями були в епіцентрі подій. Допомагали в облаштуванні наметів, барикад, палили шини, кидали коктейлі, щоразу очікуючи на наступ…
Після падіння режиму і втечі Януковича, я таки повернувся у Ковель і увійшов до ініціативної групи щодо протидії злочинній владі у рідному місті. А далі був Крим. Поїхав туди не заради цікавості, аз бажанням допомогти у боротьбі проти сепаратистськи налаштованих кримчан.
Коли ж розпочалася Антитерористична операція на Донбасі, одразу налаштував себе, що маю бути там, де виборюється незалежність України. Та керівники освітнього проекту Школа помічника Народного Депутата, де я працював, були проти. Говорили, що мої знання і навички потрібні в цій відповідальній справі. Та все ж таки я настояв на своєму і 10 березня став – військовослужбовцем.
Після вишколу в навчальному центрі, у складі 30 механізованої бригади, відбув на другу лінію оборони, а невдовзі – і на першу, в селище Луганське, що за 12 км від Дебальцево- го. Вважаю, що саме там розпочалися хоч і найнебезпечніші, але все ж таки найкращі часи мого життя.
Пам’ятаю, як в один із вечорів я двічі впродовж двох десятків хвилин, ледь не став, як кажуть, двохсотим. Спочатку під час обстрілу наших позицій ворожою артилерією, снаряд в 20 метрах розірвався від мене…Я чудом вцілів. А кількома хвилинами потому, коли перебіжками прагнув дістатися до укриття, в мене ледь не поцілив… мій же товариш Сергій
Бенза, який нині є старшиною нашого курсу. А чого дивуватися була ніч і рухався яз боку «сепарів». Згадуємо все сьогодні з посмішкою, а тоді було не до сміху. З часом наш батальйон підпорядкували новоствореній й бригаді. Вона єдина, яку зареєстрували в зоні АТО, в Артемівську. Відтак, наш батальйон передислокували у місто Золоте, а мій блокпост став крайньою точкою оборони. Пробої з сепаратистами, російськими військовиками не переповідатиму. Скажу лише, що вони були щодня.
А ось про моє спілкування з генерал-лейтенантом Павлом Ткачуком, гадаю, усім буде цікаво дізнатися. Саме він запропонував мені й моїм товаришам навчатися в нашій Академії. Аргументував це тим, що нове Українське військо повинно формуватися із бойових військовиків, патріотів, які мужньо і героїчно відстоюють свою країну у цій гібридній війні. І нині я пишаюся тим, що вдалося зорганізувати 98 достойних бойових побратимів, які в не такому вже й далекому майбутньому стануть офіцерами Українського війська Слава Україні Слава Новій Українській Армії!!!
Продовження на стор. 20-21

8
ОФІЦЕР УКРАЇНИ № 10-11 (56-57) ’2015
– Війна з російським агресором на Сході України черговий раз підтвердила, що ефективність виконання підрозділами завдань за призначенням напряму залежить від морально-психологічної готовності особового складу. Саме патріотизм, військова дисципліна та психологічна стійкість є головними чинниками у досягненні перемоги у сучасному бою.
Нашу робочу групу, у складі якої був також начальник науково-дослідної лабораторії проблем
інформаційно-психоло- гічного протиборства загальновійськового факультету підполковник Володимир Пазина, очолював виконуючий обов’язки Першого заступника начальника Головного управління по роботі з особовим складом ЗС України полковник Олег Бойко, добревідомий усім нам по службі та роботів нашому видовому виші.
Відповідно до розпорядження Начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗС України генерала армії Віктора Муженка нам було поставлено завдання визначитися з можливостями створення дієвої системи управління морально-психологічним забезпеченням (МПЗ) виконання завдань Антитерористичної операції, виявити чинники, які як позитивно, такі негативно впливають на організацію МПЗ при виконанні бойових завдань, перевірити організацію
інформаційно-пропагандистського забезпечення, ефективність заходів психологічного супроводу тощо.
До цієї роботи нас з підполковником Володимиром Пазиною залучили невипадково оцінку діяльності повинні були дати незацікавлені особи, які, образно кажучи, не варяться в цій структурі, однак мають достатній досвід роботи в системі
МПЗ діяльності військ. Окрім того, вивчаючи вищеокреслені завданнями працювали і на Академію все побачене ретельно оцінимо, зробимо відповідні висновки і запровадимо у навчально-виховний процес підготовки офіцерів. І не лише вихователів, алей фахівців інших спеціальностей, які навчаються у виші.
– Андрію Миколайовичу,
а чому, власне, постало це
питання?
– За понад двадцять років нашої незалежності Українське військо перебувало у такому стані, коли мова про досвід щодо ведення бойових дій взагалі не йшла. Утому числі і про організацію МПЗ виконання бойових завдань.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал