Загальнонаціональна газета українського реєстрового козацтва №1-6 (259-264) грудень 2015 р., січень, лютий, березень 2016 р





Сторінка5/7
Дата конвертації09.11.2016
Розмір0.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
14
№ 1-6 (259-264) грудень 2015 р, січень, лютий, березень 2016 р.
Подбай, щоб старанно читати святі книги,
аби, наситившись Божим словом,
досягти невимовного блаженства вічного життя
К. Туровський
До козацької читальні
Нещодавно у Київському видавництві IAI «Science and
Education» побачило світ друге (доповнене й перероблене)
духовно-просвітницьке видання – монографія БОГ («GOD»),
автором якої є доктор богослов’я, професор Анатолій
Іванович Шевченко.
У монографії розглядаються питання сутності Бога, зокрема, акцентується увага на таких його визначеннях як Життя, Любов, Дух, Шлях, Істина. Автор наводить роздуми про сенс життя, способи наближення людини до Всевишнього. Крім того, у книзі міститься інформація про структуру Біблії і Корану, а також – релігійну картину світу на сучасному етапі розвитку людства.
Значною мірою наукова праця має форму діалогу з Богом. Важливо, що репрезентовані в ній знання отримані не тільки внаслідок духовного одкровення, ай наукового осмислення автором релігійної проблематики.
Монографія, передусім, розрахована на тих людей, які знаходяться в активному пошуку Істини. Вона буде корисною студентам, релігієзнавцям, а також – широкому колу читачів.
На відміну від першого видання, яке вийшло українською та російською мовами, друге – доповнене й перекладене з української на англійську мову. Тож тексти в книзі подаються паралельно російською та англійською мовами.
Прес-служба УРК,
м. Київ
Доктор богослов’я Анатолій Шевченко
Палітурка книги Анатолія Шевченка Бог («GOD»)
У книзі представлені історичні дані про козацькі військові та інші збройні формування, що існували протягом XVI — початку XX століть. Уній багатий матеріал про козацькі звичаї, бойове мистецтво козаків, атак о ж продух о в ну та соціально-культурну складову життя наших предків. У книзі можна знайти цікаві дані про участь козаків у війнах як самостійних бойових підрозділів, такі в складі військ союзників. Дається інформація прожиття Задунайських запорожців та
«ігнат-козаків» (некрасівців) у землях Оттоманської Порти. Завершується книга
«Степная вольница Руси подіями Першої світової війни та буржуазно-демократичної революції 1917 року.
Ц я історична праця побачила світ завдяки спонсорській підтримці Українського Реєстрового Козацтва, генерального директора МК «Азовсталь» Енвера
Цкітишвілі, генерального директора ММК ім. Ілліча Юрія Зінченка та директора компанії Формат Андрія
Андрейка.
Реєстровий козак Анатолій Дігтяр звернувся зі словами подяки спонсорам та особам, які сприяли виходу книги у світ. Він, зокрема, наголосив на освітній меті цього проекту, адже після презентації безкоштовні примірники книги «Степная вольница Руси були передані бібліотекам та навчальним закладам міста. Автор коротко розповів про історію створення монографії та поділився творчими планами стосовно продовження книги Відверто кажучи, моє захоплення літературою має відносно недавню історію, принаймні, не зі шкільних часів. Але щез дитинства мені дуже подобалась картина Запорожці пишуть листа турецькому султанові. На мій погляд, Ілля Рєпін краще за усіх втілив образ бравих козаків-січовиків, їхні характери та звичаї.
П і д час моєї юності Радянський Союз вже був на заході своєї могутності, а саме тому почала з’являтися література про козаків, що була раніше заборонена. Там ішлося про версію історичних подій, відмінну від офіційної. Я почав цікавитися, купувати, читати та аналізувати історичні версії козацького руху в Україні. У мене поставало багато запитань, які я такі не зміг самостійно вирішити.
А коли вже Україна стала наш лях самостійності тане залежності, потік інформації про козаків значно збільшився. Алена превеликий жаль, поряд із солідними історичними працями, було багато
« пустопорожніх творів. Такими аферистами були Н ос о в с ь кий та
Фоменко, які зовсім видозмінили усі факти та виклали власну вигадану версію.
На щастя, я на своєму життєвому шляху зустрів тих людей, котрі допомогли мені побачити, хто є хто. Серед них – доктори історичних наук Дніпропетровського державного університету імені О. Гончара Іван Сергійович
Стороженко та представник Спілки письменників СРСР — Росії, академік
Петровської академії наук та мистецтв Михайло Павлович
Остапенко. Завдяки їхній підтримці та консультаціям, я зміг розібратися в багатьох історичних питаннях.
Щодо написання саме цієї книги, то з кожним роком плідної праці матеріалів, а отже і знань, ставало все більше. Я багато мандрував, відвідав різні куточки козацького Дону, Кубані, Сибіру та, звичайно, історичні пам’ятки нашої країни, збирав цікаву інформацію, яка стосувалася козаччини в багатьох містах і селах України.
П ер ш і мої публікації на козацьку тематику були освітлені в місцевих періодичних виданнях «Приазовский рабочий», «Азовсталець» та
«Іллічівець». Потім браву час т ь уві й с ь к о в о - історичних конференціях у Севастополі та Києві, де виносив на суд слухачів доповіді про морські козацькі походи таза р од же н н як о за ц т вана теренах Дикого поля.
П і с ля випуску третьої частини книги робота з дослідження козацтва не закінчується. У наступній книзі Козацтво по обидва боки від лінії фронту буде викладена інформація про спробу гетьмана Скоропадського відродити незалежну Україну в 1918 році, участь козаків у Громадянській війні. Наша молодь повинна знати і про героїчні вчинки, і про трагічні моменти в нашій історії з тим, щоб не припускатися помилок у майбутньому.
Козаки Приазовського регіону УРК нагородили автора книги «Степная воль- ница Руси, капітана УРК Анатолія Діхтяря пам’ятною відзнакою Завір ніс т ь традиціям».
Катерина КАРАБЕН-ФОРТУН,
власний кореспондент «УК»,
м. Маріуполь
Фото автора
«С
ТЕПОВА
ВОЛЬНИЦЯ
»
КОЗАКА
Д
ІХТЯРЯ
Генерал Козацтва Володимир Книшенко (крайній праворуч)
та історик, капітан УРК Анатолій Діхтяр (в центрі)
під час презентації книги Степова вольниця Руси»
Автор книги, капітан УРК Анатолій Діхтяр
ДО ІСТИНИ Й ЛЮБОВІ –
ЧЕРЕЗ ПІЗНАННЯ
Нещодавно в Палаці культури Молодіжний м.
Маріуполя відбулася презентація третьої частини
історичної монографії капітана УРК Анатолія Діхтяря
«Степная вольница Руси».

15
№ 1-6 (259-264) грудень 2015 р, січень, лютий, березень 2016 р.
Життя не кінчається смертю,
якщо залишається сад
В. Терен
Як морально підтримати учасників бойових дій під часта після військових конфліктів, які знаходяться у стані посттравматичного синдрому Як, хоча б частково, допомогти позбутися страху, злості, розгубленості, непотрібності, дати хоч трохи любові, надії, прийняття та підтримки Допомогти згладити крайні прояви негативних емоцій та пережити побачене?
Питання посттравматичної реабілітації та психологічного супроводу для солдату же виникає досить інтенсивно. У такий час роль священнослужителів, особливо військових капеланів, є справді вагомою. Вони є духовними наставниками, провідниками, які, розповідаючи учасникам бойових дій про Бога, його присутність поруч, допомагають цим підтримувати силу та віру в душах людей, які цього потребують.
Протоієрей Вячеслав Кізілов, Голова Тернопільського єпархіального відділу духо- вно-патріотичного виховання у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, розповість нам про обов’язки військового капелана, чому він може стати об’єктом для злиття негативу, чиє вбивство навійні гріхом для християнина, а також про побут та потреби солдату зоні
АТО.
- Отче Вячеславе, які
обов’язки у військового капелана
у мирний часта навійні- Добрий священика тим більше військовий капелан, повинен бути і добрим психологом. У мирний час моїм обов`язком є створення позитивного мікроклімату в закріпленій зам н о ю військовій частині, забезпечення духовних потреб солдат та офіцерського складу. Також, проведення повноцінного громадянсько-патріотичного виховання.
Під час військових дій всі емоційні та психологічні стани загострюються і це вимагає від капелана посиленої уваги. Капелан – це і священнослужитель, і психолог, і медичний працівник. Він може надавати першу медичну допомогу, супроводжувати поранених. Також допомагає військовим у зоні АТО подолати психологічні травми, пережити складну ситуацію і вирішити можливі внутрішні конфлікти. Священики здобувають непогані знання з психології, бо доводиться багато спілкуватися з людьми у складні для них часи, і ми мусимо знати, як можемо їм допомогти. Бути капеланом навійні зовсім інше, ніж коли ти читаєш лекцію в навчальному закладі. Інколи капелан стає об’єктом для злиття негативу. Обурення солдат, на жаль, небезпідставні, бо нема в достатній кількості техніки, нема бронежилетів. Тому капелан слухає цей негатив.
Капелан молиться за мир, за кожного солдата, маючи в серці кожного з тих, кого бачив, кого благословляв і хто зараз там виконує свій військовий обов’язок.
- Розкажіть про Ваш побуту зоні АТО, де мешкаєте, чим
харчуєтеся, як проходить день?
- Побут залежить від дислокації та розташування військового підрозділу. Ті, що мають стаціонарне розташування, мають і кращі умови (санвузли, душові, повноцінне харчування, відповідну матеріальну база. Бійці ж, які перебувають у польових умовах або блокпостах, мають складніші побутові там ат ері а л ь ні умови. Тане зважаючи на це, солдати виявляють надзвичайну винахідливість, аскетизм, уміння ефективно розподілити обов`язки, намагаються створити відчуття домашнього затишку. Я мешкав водному наметі з хлопцями, котрі були зі сходу України, переважно православними. Не було жодних бар’єрів з ними у спілкуванні. Побутові умови були нормальні душові, санвузли, краники з водою підведені. Якихось таких надто тривожних моментів не було. Але булий дні, коли траплялись надзвичайні ситуації.
- Згідно з Вашими спосте-
реженнями, чого найбільше
потребують люди, як мирні
жителі, такі солдати, які
перебувають у зоні АТО від
священнослужителів, які туди
приїжджають? З чим ідуть до
Вас люди там?
- Своїм першочерговим обов`язком я вважав відслужити службу Божу кожного дня. Потім вислуховував бійців і дуже багато підходило поспілкуватись. Вони мають різні потреби, найчастіше - виказувати свої болі, рани. Я, як священик, зобов’язаний співпереживати з ними, давати якусь духовну пораду, наскільки Бог мені допомагає і дозволяє. Така моя місія.
П ер ш зав с е , солдати потребують перебування священика-капелана. Тому що вданий момент різко загострилась потреба утому, хто може вислухати і порадити, і втому, хто здатний зрозуміти психологію людини в екстремальних умовах. Це вимагає від мене, як від капелана, вміння і готовності переживати труднощі разом із бійцями, забути про високі матерії та моралізаторство, відчути себе частиною того, що відбувається. Мав нагоду поспілкуватися з хлопцями, які збиралися в зону АТО, які були в зоні АТО і зараз є в зоні АТО. Скажу вам чесно найбадьоріший дух в тих, які заразу зоні АТО. Слабший духу тих, хто збирається туди переважає страх. Люди читають різну інформацію і виникає багато логічних запитань. Скажімо, чому армія не забезпечується тим, чим має обов’язково бути забезпечена Багато з них потребувало і потребуватимуть не тільки опіки психологів, ай священиків. Важко дуже дивитися на цих молодих людей, бо за віком вони мені діти… Вони в такому молодому віці переживають війну. І ця війна буде з ними завжди – на роботі, коли вони повернуться до праці, вдома з дітьми, навіть у снах… Для них війна ніколи не закінчиться. Як може закінчитися війна для молодого хлопця, якому
18 років, а його товариша на очах розриває навпіл Для хлопця, який збирає частини тіла свого товариша Та, на великий свій подив, я побачив у них величезну надію і безмежну віру.
- Отче, а чи змінюється
ступінь релігійності, вірив Бога
в невіруючих раніше?
- Там, на передовій, немає жодного атеїста. Можливо, у нас не всі ходять до храмів, але під кулями кожен на особистому досвіді розуміє, що є минаюче, а що вічне. Часто приходять по благословення, розраду, та й просто поговорити. Навійні геть усі стають віруючими. Навіть ті, хто до цього був затятим атеїстом. Тут починають вірити у Бога, шукати в Нього заступництва. Вони щодня бачать смерть, кров, постійно потрапляють під обстріли. У багатьох депресивні стани, особливо це стосується поранених, інвалідів у госпіталях. Найчастіше вони питають Чому так сталося, чому саме ми А я їм кажу, що в усій цій ситуації винні люди їхня байдужість, їхня жадібність, їхні злість, амбіції, бажання збагатитися.
- Щоб Ви порекомендували
священикам, які планують
їхати в зону АТО, а також тим,
хто працюватиме з бійцями, які
звідти повернулися?
- Ті, що повертаються з війни, потребують не меншої, а, іноді, може, і більшої уваги, ніж ті, хто на передовій. Священику, котрий прагне їхати в зону АТО, варто спитати себе, чи дійсно він готовий і морально, і фізично до цього складного завдання.
По-друге, він має бути готовим до того, що жоден з підрозділів не є однорідним за своїм соціальним та релігійним статусом, а цеп от ре б у є готовності до полі культурного і полі- релігійного спілкування.
Вбивство є гріхом. Але, коли йдеться про оборону своєї Батьківщини, нашого народу, держави, особливо, якщо це людина військова, то це - її святий обов’язок. Адже мині на кого не нападали, ми обороняємось і хочемо миру. Завжди кажу нашим бійцям-захисникам, що вони свідомо боронять життя кожного українця, а ворог- нападник йде свідомо забрати чиєсь життя. Усі ми знаємо принцип справедливої війни – боронити свій край. Я прошу солдатів повірити, що вони зупиняють агресію, що зупиняють вбивство, а не вбивають, що служать українському народові, українській землі. Це їх якоюсь мірою підбадьорює.
Ірина СКОРОБОГАТА,
прес-служба Тернопільської єпархії УПЦ Київського
Патріархату
На фото отаман
Тернопільского обласного
козацького товариства
УРК, військовий капелан
Вячеслав Кізілов
серед бійців ЗСУ
Духовність
Б
ОРОНИТИ
КРАЙ
ЗІ
СЛОВОМ
Б
ОЖИМ
Отаман Тернопільського обласного козацького товариства УРК Вячеслав Кізілов:
«На війні геть усі стають віруючими. Навіть ті, хто до цього був затятим атеїстом»

16
№ 1-6 (259-264) грудень 2015 р, січень, лютий, березень 2016 р.
Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить – я всі кайдани розірву
П. Тичина
На свято козачата та їх наставники запросили шановних гостей священика, отця Володимира, Героя Козацтва, заступника Голови Адміністрації Гетьмана
УРК у Центральному регіоні України, отамана Іллінецького районного товариства У Р К , генерал-лейтенанта УРК Василя Васильовича Вовченка, Героя Козацтва, начальника штабу Іллінецького районного товариства УРК, полковника УРК Василя Володимировича Вовче н к а , отамана Жорнищенського сільського козацького осередку УРК, полковника УРК Василя Притулу. Діти з задоволенням спілкувалися з реєстровими козаками, адже було що послухати від героїв, які були активними учасниками Революції Гідності на Майдані. Крім того, Василь Володимирович Вовченко брав участь у військових діях у зоні АТО (наразі проходить службу за контрактом у Збройних Силах України, а Василь Васильович
Вовченко сприяє волонтерському рухові в Україні.
У свою чергу, школярі, одягнуті в святкові національні вишиті однострої, з натхненням розповідали гостям вірші про рідну Україну, про їхній славний козацький край, співали пісень.
У святковому дійстві, яке підготували педагог-організатор
Жорнищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів Руслана Вікторівна Рижова та класний керівник го класу Олена Миколаївна Копейкіна, найактивнішу участь брали учні старших класів Інна Петренко, Юлія Присяжнюк, Денис Мухов, Олександр Келип, Дмитро Сівак.
Р е є с т рові козаки, окрім інших подарунків, подарували шкільній бібліотеці історично- документальну книгу Горить
Медвин», у якій йдеться про героїв національно-визволь- ної війни українського народу в 1917–1921 роках на Київщині та
Черкащині.
А потім відбулася посвята школярів у козачата, яку провели козацькі отамани Василь Вгасильович і Василь Володимирович Вовченки та Василь Притула. Обряд посвяти благословив отець Володимир.
За словами педагога-організатора
Жорнищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів Руслани Рижової, підготовка до вступу в лави Українського Реєстрового Козацтва тривала протягом двох місяців. Майбутні козачата натхненно вивчали звичаї й традиції козаків, історію козацтва, вивчали духовні основи Святого Письма, адже їхні далекі предки- козаки були вірянами, ревно захищали православ’я.
Радості козачат не було меж, адже всі вони отримали козацькі посвідчення, які вручив отаман Ж о р н и ще н с ь кого сільського козацького осередку У Р К , полковник УРК Василь Притула. Тож, хлопці стали козаками, а дівчата — берегинями УРК й навіки влилися до багатотисячного товариства Українського Реєстрового Козацтва. Варто відзначити, що вручення посвідчень відбулося в школі, під час лінійки, присвяченої Героям Небесної Сотні.
Тож, юні козачата своїми патріотичними діями долучаються не лише до вивчення своїх історичних витоків, алей стають учасниками творення новітньої історії своєї країни, свого краю. Вони належно шанують своїх сучасників — Героїв Небесної Сотні та учасників антитерористичної операції, бо знають від захисників Вітчизни, що зі зброєю в руках стримують ворога на Сході України, залежить доля їхньої країни, а отже — й доля кожного з них окремо.
Олена КОПЕЙКІНА,
вчитель Жорнищенської
ЗОШ I–III ступенів,
Іллінецький район,
Вінницька область
В осередках УРК
НАША ДОЛЯ СЛУЖИТИ УКРАЇНІ!
Нещодавно у Жорнищенській ЗОШ І-ІІІ ступенів, що в Іллінецькому
районі на Вінниччині, відбувся урочистий вступ долав ВГО Українське
Реєстрове Козацтво учнів го класу.
Отець Володимир, реєстрові козаки Іллінецького районного товариства УРК з
козачатами го класу Жорнищенської ЗОШ I-III ступенів
Міністерство культури України, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів Колегіум мистецтву Опішному» імені Василя Кричевського, Національна академія наук України, Інститут народознавства HAH України, Інститут керамології - відділення Інституту народознавства HAH України, Український фонд культури, Національна спілка фотохудожників України, Національна спілка художників України, ГО Конгрес українських керамологів», Президентський фонд Леоніда Кучми Україна, Полтавська обласна рада, Полтавська обласна державна адміністрація, Зіньківська районна рада, Зіньківська районна державна адміністрація, Опішнянська селищна рада з 20 по 26 червня 2016 року проводять
VIII тиждень Національного гончарного здвиження в Опішному «Здвиг-2016» – науково-мистецьку акцію національного масштабу, спрямовану на пізнання традицій і досягнень гончарної культури, розвиток сучасного гончарства, популяризацію мистецтва кераміки в Україні.
Програмою Тижня передбачено такі основні заходи:

Е-літня АКАДЕМІЯ ГОНЧАРСТВА для харизматиків, романтиків, диваків і
діячів (06-26.06.2016);

КерамоТОЛОКА в Опішному («Сегаmіс Раrty і Оріshne) (01.06-30.07.2016);

КЕРАМОрезнденція в Опішному: й СЕЗОН (01.05-30.11.2016);

ШОСТИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОВАЛЬСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ
«ВакулаФЕСТ-ХХІ» (20-25.06.2016);

ТРЕТІЙ МІЖНАРОДНИЙ ФОТОКОНКУРС Гончарні ВІЗИ країни
(04.01-30.10.2016);

ВОСЬМИЙ МІЖНАРОДНИЙ МИСТЕЦЬКИЙ ЯРМАРОК Гончарний
Всесвіт в Україні («Роtterу Universe Ukraine -2016») (24-26.06.2016);

X МІЖНАРОДНИЙ МОЛОДІЖНИЙ ГОНЧАРСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ
«ОПІШНЕ-2016» (13-22.06.2016);

ШОСТИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ФЕСТИВАЛЬ-КОНКУРС ГОНЧАРСЬКОГО
БОДІПЕЙНТІНГУ «ВоdуСегаmісFest Ukraine» (25.06.2016);

П’ЯТИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ГОНЧАРСТВА (25.06.2016);

АУКЦІОН СУЧАСНОЇ ХУДОЖНЬОЇ КЕРАМІКИ «КераМолімп»
(25.06.2016);

МИСТЕЦЬКІ ПРОЕКТИ ХУДОЖНИКІВ-КЕРАМІСТІВ: Зінаїди Близнюк
(Полтава) - Птахи (16.06.2016); Лесі Падун (Полонне, Хмельниччина) - «КВІТКА-
2» (17.06.2016); Андрія Ільшського (Київ) та Сергія Радька (Межиріч, Черкащина)
- «ПоСТАТІ» (24.06.2016).
До участі в заходах запрошуються громадяни України та інших країну тому числі майстри-гончарі, художники-керамісти, ковалі, приватні підприємців галузях художньої кераміки й ковальства, керамологи, мистецтвознавці, етнологи, краєзнавці, музеологи, культурологи, колекціонери, творчі спілки, підприємства художніх промислів, фольклорні колективи, естрадні гурти й виконавці, студенти вищих навчальних закладів, учні старших класів середніх шкіл, урядовці, відповідальні працівники Адміністрації Президента України, зацікавлених міністерстві відомств, народні депутати, дипломати.
Прес-служба Національного музею-заповідника
українського гончарства в Опішні
Друкований орган ВГО Українське
Реєстрове Козацтво - загальнодержавна
газета Україна козацька - інформаційний
партнер VIII Тижня Національного
Гончарного Здвиження в Опішному
«Здвиг-2016»
Наші партнери

17
№ 1-6 (259-264) грудень 2015 р, січень, лютий, березень 2016 р.
Не особою гетьмана військом є славний,
Також гетьманом – військо, і доказ то явний
К. Сакович
17 лютого минає 352 роки
від дня смерті талановитого
полководця, майстра військової
справи, відважного лицаря Івана
Богуна. Його образ є яскравим
втіленням національного ідеалу,
утвердженням найвищих духов-
них цінностей людини.
Слава про нього лунала не лишена українських землях, ай за їх межами. Благородний лицар-козак став легендою ще за життя. Адже протягом років Івану Богуну вдалось утримувати полковницький пернач та очолити багато переможних боїв під час Визвольної війни.
Проте, незважаючи на велику популярність, відомості про дитинство, юність і походження видатного козацького ватажка й стратега козацької доби досить суперечливі. І.
Крип’якевич, В. Голобуцький стверджують, що він виходець із дрібної української шляхти. Проте, вінницький журналісті письменник О. Дмитрук пише ще підлітком юного Івана, рятуючи від сваволі магнатів
Калиновських, відвозять у Берлін, де він непросто перебуває, а навчається. Закінчивши університет, здобуває фах інженера- фортифікатора. Далеко не кожен дрібний шляхтич міг би відправити свою дитину в далекі краї. Відомо, що від природи він мав рідкісний дар. Богуну люди вірили, за ним із радістю йшли на великі справи. Його здібності почали розкриватися ще в юні роки, коли разом з іншими козаками він брав участь у повстанні
1 6 3 7 - 1 6 3 8 років. Після поразки повстання служиву Чигиринському полку, накопичував необхідний досвід. Але по-справжньому військовий талант Богуна проявився з початком Визвольної війни українського народу. Вже влітку го він очолив повстанців на Брацлавщині, і під його керівництвом прості селяни незабаром стали досвідченими бійцями.
Вершиною військового таланту Івана Богуна стала оборона Вінниці в березні
1651 року та виявлені ним організаційні здібності в битві під Берестечком. Про битву знають чимало – адже в ній брали участь сотні тисяч людей, й її масштаби вражали сучасників. Загальновідомо, що через зраду татарської кінноти українці опинилися в надзвичайно складній ситуації. Полковник Іван Богун, який волею козаків став наказним гетьманом, зумів вивести значну частину війська через непрохідні болота та річку П ля ш і в к у, збудувавши декілька переправ. Лише непересічні здібності полководця, особиста мужність і залізна воля дозволили йому зробити неможливе. А в березні
1653 р. польський король Ян Казимир знову кинув на Україну відбірні війська. Командування ними він доручив Стефану Чернецькому, відомому своєю нелюдською жорстокістю. Незважаючи нате, що суперник втричі переважав чисельність його війська, козацький полковник прийняв бій. Йому довелось піти на хитрість переодягнувши половину своїх людей у татарський одяг, він наказав їм напасти на поляків із характерним для татар бойовим покликом. Одночасно він непомітно вивів з фортеці найкращі частини своєї кінноти і вдарив у тил ворога. Не витримавши подвійного удару, шляхетське військо кинулося врозтіч. Сам Чернецький був тяжко поранений.
П і сляб о їв під
Монастирищем протягом всього року Богун зі своїм Вінницьким полком бере участь в усіх найважливіших подіях і боях. Велику перемогу здобув Іван Богун під час оборони Умані, звівши там фортецю, яку польські воєначальники порівнювали з голландською Бредою, що була зразком військово-
інженерної майстерності. Літописець Величко описує, як великий полководець на чолі десятитисячного козацького війська розгромив татар, які розділилися невеличкими загонами по Україні для захоплення ясиру. Визначний військовий талант та численні перемоги створили Богунові
ім’я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів. Польсько-шляхетський уряд не раз робив спробу перетягти його на свій бік, але він залишився вірним Україні й відкинув усі пропозиції польської шляхти. Тоді польсько-шляхетське командування спробувало фізично його знищити, влаштувавши спеціальний нападна Брацлавщину з метою розгрому Вінницького полку і захоплення Богуна. Але полковник був насторожі. Вороги не змогли досягти своїх цілей. Під час підготовки і проведення Переяславської ради Іван Богун очолював козацькі загони, що охороняли кордони України.
Він досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемляти права української держави або козацькі вольності. Рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору. Вічний опозиціонері самостійник відмовився присягати московському царю уроці і згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.
Після смерті Хмельницького Україна поступово ставала руїною, розколов- шись на Правобережну та Лівобережну. Іван Богун робив усе можливе для того, щоб знову об’єднати українські землі, створити могутню українську державу. На заваді такої єдності стояли амбіції гетьманів, які шукали зарубіжних покровителів замість того, щоб спиратися на сили самого українського народу. Коли у жовтні 1658 р. на Лівобережжі спалахнуло народне повстання проти переходу України під владу Польщі, Іван Богун розпочав підготовку до повстання правобережних полків. Воно спалахнуло в 1659 році й до повстанців Богуна долучилися також запорожці під проводом Івана Сірка. На жаль, сил для перемоги не вистачило, і об’єднати Україну її справжнім патріотам тоді не вдалося. А подальша доля самого Івана
Богуна склалася трагічно. Польський король намагався використати його авторитету власних інтересах, проте Богу н понад усе ставив загальне добро України і підтримував таємні зв’язки з лівобережними козаками. Він намагався об’єднати всіх українців у боротьбі за незалежність. Розуміючи всю небезпеку таких дій для польських планів нового поневолення України, король Ян Казимир віддав славетного козака в руки катів.
17 лютого 1664 року Івана
Богуна розстріляли неподалік від Новгорода-Сіверського.
До кінця свого життя нескорений, безкомпромісний лицар не зрадив своїм ідеалам і словам Не схилюсь ні перед ким, окрім як перед Господом Богом, та й то тільки з доброї волі так пише у своїй повісті Я. Качура Іван Богун». Усе життя Іван Богун воював проти ворогів українського народу. Він ніколи не бажав слави, не прагнув влади. У нього була одна мета – Вільна Українська Держава Тому ім’я видатного полководця назавжди залишиться в пам’яті майбутніх поколінь, про що свідчать численні народні перекази, назви вулиць, установ, пам’ятні знаки.
Для вшанування пам’яті героя національно- визвольної війни Івана
Богуна, на полі Берестецької битви коштом В. Губи встановлено пам’ятний знак великому наказному гетьману Івану Богуну. Також окрасою НІМ З « Поле Берестецької битви є погруддя Івана Богу на, подароване Львівським скульптором М. Мельником.
Підготувала


1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал