Загальнонаціональна газета українського реєстрового козацтва №1-6 (259-264) грудень 2015 р., січень, лютий, березень 2016 р





Сторінка6/7
Дата конвертації09.11.2016
Розмір0.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Валентина ПАВЛОВЕЦЬ,
головний зберігач фондів
НІМЗ Поле Берестецької битви, с. Пляшева
Радивилівський район
Рівненська область
Постаті
Талант Івана Богуна
«Іван Богун»
Олександр Домогаров в ролі Івана Богуна у історичному
фільмі Вогнем і мечем режисера Єжи Гофмана

18
№ 1-6 (259-264) грудень 2015 р, січень, лютий, березень 2016 р.
Великдень — це глибоко особисте, і, водночас, родинне свято. Святий Григорій Богослов, великий християнський мислитель і Царгородський патріарх VI століття, писав Паска — це празник празників і торжество торжеств, яке так перевищує всі інші торжества, як сонце перевищує зорі».
Традиційно вважають, що готуватися до Великодня треба сім тижнів Великого посту, насправді ж, робимо це упродовж усього життя. Щороку розкриваємо нові вартості у власній душі та навчаємо дітей осягати щоразу інші тайни Вознесіння. Й у цьому нам допомагає традиція Церкви і давні українські звичаї.
Так, через ладі красу сотворе- ного, пізнаємо внутрішньо-духовний світ. Через символічну мову святкового піснеспіву й образ, через вірші добру оповідку передаватимемо дітям духовні знання. І відкриємо для себе, що сучасні діти, які знаються на комп’ютерах і мобільниках краще за своїх дідусів, тіток і матусь, так само, як їхні однолітки сотні років тому, захопливо спостерігають за сходом сонця і розвоєм квіткових пуп’янків, охоче розписують писанки і бавляться у великодні ігри. Та ми і самі можемо запозичити цієї воскреслої радості у дітлахів!
СВЯТО СВОБОДИ І ЖИТТЯ
Великдень, свято Господнього Воскресіння — це найдавніше, найважливіше та найурочистіше свято церковного року. Це — свято звільнення з неволі гріха, з рабства темряви, безпорадності смерті та остаточної перемоги над нею. Христос воскрес із мертвих Він знищив смерть, яка увійшла в історію людства через гріх прародичів Адама і Єви. Христос є Той, який прийняв повноту людського життя з його радощами та стражданнями аж до відчуття цілковитого відчуження, самоти і смутку на хресті. Він, Боголюдина, приносить себе у жертву за весь світ, щоб у Його воскресінні людина, створена за образом і подобою Бога, після гріхопадіння віднайшла свій єдиний і істинний сенс — життя у Господі.
Христове воскресіння є основою віри християнина. Це — віра, яка оселилася в серцях людей усіх континентів. Прагнення заглибитися у тайну воскресіння відображені у різних культурах світу. Українське мистецтво, передусім народне, наскрізь пронизане Великоднею ідеєю жертовності та свободи як до однієї особи, такі до всього народу.
У XX столітті, під час трагедії Голодомору, нищення Церкви, двох світових воєн, окупацій і репресій, це свято набуло для нас особливої символічності, коли після традиційного вітання українці промовляли Христос воскрес — воскресне й Україна. І вірили, що мільйони наших людей — селян, що непогоди- лися на колгоспне рабство і спочили у братських могилах на околицях сіл, вчителів, митців, учених, які не переступили через сумління і лягли кістьми на Соловках та в інших концтаборах, січових стрільців, воїнів УНР, вояків УПА й українців-червоноармійців, які піднялися проти окупанта і залишилися на полях битв, — не загинули марно. Вони прагнули свободи і, обравши шлях правди, успадкували вічне життя.
Та яким би страшним не було для української нації минуле, вона вийшла з нього живою. Трагедії назавжди залишаться у пам’яті народу зарубцьованою раною. І рушієм у майбутнє є зафіксований в історії й культурі хід до свободи — тернистий і, все ж, неминучий.
У традиції кожної нації закладене прагнення свободи та оспіваний шлях до неї. Бо ж сенс існування людини і всього народу — це осягнення досконалості, повноти життя з Творцем і здобуття вічності у воскресінні.
Українські художники й поети образно розкрили бачення Великодня нашим народом. Ідеал свободи, суспільної справедливості, вартості життя кожної людини закладено в українських піснях — думах, псалмах, веснянках, козацьких. Такими ж булий ідеали українського визвольного руху, відображені у стрілецьких і повстанських піснях.
З вільне н н ял ю дини й усього народу відбувається, передусім, на духовному рівні. Свідченням духовної свободи є добровільне прагнення прямувати шляхом, яким веде нас Господь. Руйнуючи кайдани своєї гріховності, передовсім самолюбства, та віддаючи кожну хвилину у руки Господа, людина перетворює своє життя, життя ближнього й, отже, життя суспільства. Навіть, коли це вимагає неабияких зусиль, болю, спричинює переслідування, катування та фізичну смерть, християнин завжди має перед очима образ люблячого і терплячого Спасителя та пам’ятає про благо ближніх.
Саме святом здобуття свободи від зла, омани, духовної смерті є
Великдень.
ВЕЛИКИЙ ПІСТ — СВЯТА
ЧОТИРИДЕСЯТНИЦЯ
Великий піст — це дорога, яка веде з краю неволі, де надлюдиною панують пристрасті, до звільнення і свободи. На цьому шляху паломник має помічників молитву, щире визнання своїх помилок та примирення з Богом і людьми. Так, мандрівник один по одному скидає з себе тягарі, щоб вони не відбирали у нього потрібні сили.
Левова частка постових трудів припадає на внутрішні зусилля людини, а не на її шлунок, вважають християни, які щорік практикують стримання під час Великого посту. Коли постиш, намасти головуй умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, — навчав Ісус Христос своїх учнів. Тому богослови стверджують, що піст треба святкувати, а не зносити, бо ж він не є обітницею смутку і самовиснажування, з практикою пробудження внутрішніх духовних сил, якими кожен наділений від Бога. Ці сили активізуються у душі за допомогою думки, а шлунок — це орган, який під керівництвом розуму може послужити очищенню і пробудженню душі. Але коли це вмістилище харчів переповнене, то думати про щось інше ой, як нелегко.
Практикування стриманості під час посту приносить відчуття легкості, свободи і радості. Піст проганяє сонливість, сприяє ясності думок.
Піст і молитва — найкраща допомога тим, хто хоче бути чесним.
Найосновніше завдання під час посту — не лукавити, не бути неправ- домовними. Власне покаяння це не так сльози і доземні поклони, як відвага бути правдивими свідомо і відверто визнавати свої помилки і вирішити жити праведно. Під час Великого посту християни мають висповідатися.
Піст — це водночас і дорога, і зупинка для паломника, щоб озирнутися довкола, спокійно глянути
Святкуємо перемогу над смертю, знищення пекла
Іншого життя вічного початок,
ВЕЛИКДЕНЬ – СВЯТО ВІЧНОГО ЖИТТЯ
Духовність
Старші люди кажуть, що того дня, як воскрес Христос, сонце з радості не заходило і день був великим-превеликим, тому
й назвали його Великдень. Інші люди кажуть, що в той час, коли Христос родився, дуже світило сонце і стояли такі довгі
дні, що теперішніх треба скласти сім докупи, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде
аж в суботу увечері. А як розіп’яли Христа, то дні поменшали. Тепер тільки Царські ворота у церкві розчинені навстіж сім
днів, на згадку про ті довгі дні. Ось чому день Воскресіння і називається великим.
на пройдений шлях й осмислити його — спробувати розпізнати Божу волю, запастися силою, аби зуміти її прийняти, і подумати над кінцевою метою шляху.
Піст — час для самозаглиблення і зосередженої духовної праці над своїм внутрішнім Я. Християни вважають, що центром духовного життя людини є серце. За біблійним вченням, серце — це скрижалі, на яких записаний природний моральний закон. Воно також є корінням духовного життя людини. Святе Письмо закликає берегти своє серце, бо чисті серцем побачать Бога (Мт. 5, Визнання своїх помилок і віднай- дення внутрішньої сили, аби попросити вибачення, свідчить проте, що більшу частину шляху доочищення людина вже подолала. Покаяння — суть посту. Далі — перепрошення Господа за наші провини і терпеливе, без нарікань, перенесення прикрощів, як покути за визнану нами помилку.
ЩО ТАКЕ СПРАВЖНІЙ ПІСТ?
Піст без молитви марний, навіть шкідливий. Звичайне утримання від їжі та ще й через силу, породжує лише гордощі і дратівливість. Піст, молитва і допомога тим, хто цього потребує — це ніби ліки від болю душі — гріха. А ще важливішим є милосердя. Святий
Василій Великий навчав Не одні вуста мають постити — ні, хай постять й око, й слух, і руки. І все наше тіло. Ти постиш Нагодуй голодних, напій спраглих, навідайся до немічних, не забудь ув’язнених. Утіш скорботних і тих, хто плачуть, будь милосердний, скромний, добрий і довготерпеливий, незлопам’ятний, благоговійний, благочестивий, істинний, щоб Бог прийняв твій піст і щедро дарував плоди покаяння».
Під час Великого посту люди, як правило, звертають більше уваги на доброчинність, допомагають бідним, сиротам, неповносправним.
Як відомо, звільнення відбудь- чого потребує зусиль (Царство Небесне здобувається силою (Мт.
11, 12); праведник — це той, хто шукає правди. Мета будь-якого посту — вишкіл духовних сил, очищення душі і тіла від пристрастей та гріховних думок, підкорення тіла та душі духові.
Щоб очистити душу й наблизити її до Бога, на час посту потрібно відмовитися відрізних розваг. Є приповідка На Великому пості не ходять у гості гучні святкування з музикою і танцями у цей час не справляють, не гуляють весіль. Під час посту у храмах відправляють особливі богослужіння, а віряни свої оселі прибирають на простіший постовий лад. Колись на цей час жінки вдягали постові сорочки, а у хатах чіпляли постові рушники — менш веселій не надто барвисті.
Церква дає людині знаряддя у боротьбі за духовну свободу сповідь, причастя Тіла і Крові Спасителя та заохочує до посиленої молитви, як особистої, такі під час особливих великопісних богослужінь. Людина ж має бути готовою відмовитися від гніву і ненависті, від порожніх балачок, і налаштуватися на нелегку боротьбу зі своїми пристрастями, на постійний самоконтроль та добровільне обмеження себе у харчуванні. Тобто має практикувати аскезу. Аскеза — це удосконалення у чеснотах і стриманості. Цим словом у стародавній Греції називали загартування і фізичні вправи. Як спортивні тренування
«Покаяння»

19
№ 1-6 (259-264) грудень 2015 р, січень, лютий, березень 2016 р.
потрібні для набуття фізичної сили, так християнська аскеза — це вправи для накопичення духовної снаги і набуття здатності діяти у вирішальний час.
Під час Великого посту християнин має висповідатися і причаститися. Сповіді передує покаяння. Покаяння — це новий погляд на себе, на ближніх, на Бога. Це своєрідна переміна способу мислення, переосмислення життя і зміна його курсу, коли людина віддає своє життя у руки Господа. Це — перехід від негативного сприйняття життя до позитивного, просвітлення, вихід із темряви гріховності до світла праведності. Бо ж покине побачиш Христового світла — не зможеш розгледіти свої гріхи. Покаятися — означає збагнути, що добро сильніше від зла, яке, врешті, перемогла любов.
Великий піст поділяється на дві частини Святу Чотиридесятницю і
Страсну седмицю. Перші шість тижнів, є, власне, Великим постом (період, коли ми йдемо до Бога, що символізує сорокарічний шлях народу Ізраїля з Єгипетської неволі до Ханаану під проводом Мойсея. Остання седмиця —
Страсний тиждень — у пам’ять про останні дні земного життя Ісуса Христа і Його страждання. Цей тиждень спонукає до співпереживання зради, мук і хресної смерті Спасителя. Розмірковуючи про це у тиші молитви і під час щоденних турбот, християни намагаються усвідомити тайну спасіння і пройти за Ісусом Його шлях до Голгофи, щоб разом із Ним воскреснути у Його славі.
Те, що піст триває сорок днів, пояснюється також тим, що у Старому заповіті Господь звелів синам Ізраїля щороку жертвувати десятину з їхніх статків, аби мати благословення в усіх їхніх справах. Згодом Христові апостоли вирішили присвячувати Богу десяту частину року. Отож, чотири тижні щорічного Великого посту — це визначена богом десятина, яку християни, відмовляючись від метушливих клопотів за минущим, присвячують служінню Богові для спасіння душі.
ТРАПЕЗА У ВЕЛИКИЙ ПІСТ
Те, що ми споживаємо, значно впливає на наші думки і духовний стан. Вимоги до передвеликоднього посту змінювалися упродовж століть, Церква переглядала їх відповідно дочасу, місця і потреб вірних. За традицією, на час Великого посту люди вилучають зі свого раціону всім ясні і молочні страви. Існують навіть приписи, що і в який день можна споживати. Особливо суворо дотримуються посту у перший і останній тиждень Святої Чотиридесятниці, а в Страсну п’ятницю годиться цілковито утриматися від їжі.
Від посту звільнені важкохворі, вагітні, матері, що годують немовлят, робітники, що тяжко працюють фізично, а також — подорожні.
ДЕНЬ, ЯКОГО ЧЕКАЮТЬ
УВЕСЬ РІК
Святкування світлого свята Пасхи Христової розпочинається опівночі або ж на світанку — на знак Воскресіння Спасителя, що відбулося вдосвіта третього дня після Його смерті. Пасхальне богослужіння є особливо радісним та урочистим. Поза кін ч енні святкової літургії священик освячує скоромне, яке люди принесли у своїх великодніх кошиках-«дарниках». Це освячення символізує поєднання земної і небесної радості.
Паску й інші страви ударнику освячують для того, щоб їхнє спільне споживання нагадувало про причастя правдивої Пасхи Христової і поєднувало всіх вірних у Христі.
Ще звечора «дарник» наповнюють святковими наїдками кладуть паски — пшеничній сирну, писанки, крашанки, сало, ковбасу, шинку, хрін, грудку вершкового масла, сіль, де є такий звичай — пиріжки з сиром і завиванець з маком, свічку (її встромлюють в паску і запалюють, коли священик святить скоромне. Усе накривають великоднім рушничком.
За звичаєм, у Великодню нічне годиться спати. У народі кажуть, що цієї ночі поміж людьми ходить щастя, але приходить лише до тих, хто не спить.
Свято Христового Воскресіння триває весь тиждень. Богослужіння у храмах є більш урочистими, ніж в інші свята. Упродовж усього Великоднього тижня відправи завершують при розчинених Царських воротах на знак того, що тепер Христове Воскресіння для всіх відкрило ворота Божого Царства.
СВЯТКУЄМО ВДОМА
Повернувшись із церкви додому, родина готується до святкової трапези. Стіл застеляють святковою скатертиною. Подекуди існує традиція, згідно з якою господар обкурює світлицю ладаном і запалює на столі свічку. Зібравшись довкола святкової трапези, уся родина, стоячи, співає або проказує Пасхальний тропар:
Христос воскрес із мертвих,
Смертю смерть подолав,
І тим, що в гробах,
Життя дарував!
П от і м вітають один одного Христос воскрес — Воістину воскрес. Опісля господар обчищає освячену крашанку, розрізає її настільки частин, скільки осіб зібрані за святковим столом. Кожен бере собі по шматочку. Далі куштують паску і споживають потроху всього, чим багатий великодній стіл.
До речі, дівчата перед трапезою наливають у миску води, кладуть туди писанку і вмиваються — щоб бути гарними як писанка».
ВЕЛИКДЕНЬ
НА ПИСАНКАХ
Мудрі люди кажуть У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки. Кожна писанка — це ніби маленький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, засіяне поле, і трибанні церкви — усе це вимальоване у певному порядку, для того щоб підтримувати лад та рівновагу у нашому великому світі. Кожен орнаментальний мотив — це ніби окрема літера абетки. З них на писанці твориться наша мальована молитва про злагоду і мир між людьми.
Писанка є символом України. Українські писанки це ціла світоглядна система з десятками орнаментальних мотивів. Різні регіони України мають свої особливі орнаменти й кольори, так само як говіркий діалекти, хоча загалом мова українських писанок спільна.
ЩО Ж ОЗНАЧАЮТЬ ЦІ
ОРНАМЕНТАЛЬНІ ЗНАКИ?
Сонце. Христа називають Сонцем Правди. Спаситель сказав « Я світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме в темряві, а матиме світло життя
(Йо.8, 12). Йог світло — внутрішнє, духовне. Бог — це світло, і, водночас, правда, свобода. Отже, сонце є Божим знаком.
Сонце зображали на писанках спеціальними знаками у вигляді кола, восьмираменної зірки, хреста, тринога, свасті. Свастю ще називали сваргою, гачковим хрестом, чотириногом.
Хрест. Стародавній символ сонця, вогню, душі. В орнаменті його називають Божим знаком і пов’язують з Деревом Життя (світовим деревом. Хрест — це перетинання двох ліній горизонтальної (часуй вертикальної вічності) — волі людської з волею Божою. Хрест є водночас і буттям, і небуттям. Для християнина хрест є початком і кінцем, власне, життям.
Розп’яття стало символом страждання і радісного воскресіння. Хрест — також символ відкуплення від гріха і смерті.
Вогонь-триніг. Вогненна символіка — це відблиск глибинної вірив єдиного Бога, який є вогонь, що пожирає
(Євр. 12, 29). Вогонь символізує очищення. В українській обрядовості вогонь часто виступав у поєднанні з водою, бо це два першоелементи світотворення. Вогонь, які вода, — посередник між світами цим і тим. Запалювання свічки ухаті, церкві чина могилі поєднує тих, що перебувають у світі живих, з тими, що відійшли у потойбіччя.
Сварга, знайома майже всім стародавнім народам, позначає рух Космосу і творчої енергії. Ця назва походить від санскритського добре і буття. У багатьох культурах цей знак пов’язували з сонцем і небом.
Сварга, кінці якої закручуються проти сонця, означає деградацію, руйнування. Та ж, що закручується за сонцем, символізує поступ, розвій, рух до вдосконалення. Позначає Божу велич.
Зоря-ружа. Дві восьмираменні зірки на писанці — це знак сонця. У давнину зорю також пов’язували з Великою богинею, чий чоловік — божество неба, місяць. Стародавнє зображення півмісяця з зіркою символізує цю пару.
Олень. Образ оленя пов’язують з чистотою, світанком, оновленням і творенням нового. Олень — чарівний вісник, який допомагає людині дійти до світлої мети. У Біблії спраглий олень порівнюється з душею, що прагне Бога.
(Закінчення у наступному номері «УК»)
Ярослава МУЗИЧЕНКО,
Катерина МІЩЕНКО,
наукові співробітники НМЗ
Музей Івана Гончара»
І, радіючи, оспівуємо Того, що це вчинив, –
Єдиного благословенного отців Бога і препрославленого
(З канону Пасхальної утрені)
Великдень на писанках : Сонце. Хрест. Вогонь-триніг
Великдень на писанках : Сварга. Зоря-ружа. Олень.

20
№ 1-6 (259-264) грудень 2015 р, січень, лютий, березень 2016 р.
Може тому, що журналістка Галичини Галина Філіпова випередила своїх колег, зустрівшись з Людмилою О г н є в о юза кілька днів довід к риття виставки, представники преси більше не турбували гостю. Але, як зауважила директор Центру патріотичного виховання молоді ім. С. Бандери Галина С а в ч е н к от е , що знає пані Філіпова, знатиме вся Галичина, виправдилося вповні.
Д о Центру патріотичного виховання молоді ім. С. Бандери з різних сіл та міст потягнулися і молодь, і літні люди, дівчата й хлопці, вчителі та учні, студенти, військовім айстри вишивки, представники місцевої влади. Їх об’єднала одна велика любов. Любов до України і національних традицій, зокрема вишивки. Для багатьох виставка стала одкровенням. Хіба ми думали, що в Донецьку є такі патріоти. Мигали чани, думаємо, що минай більш патріотичні, але ми просто не уявляємо, якщо є в Україні патріоти, то вони є і у Донецьку, – говорить директор Центру Галина Савченко. У цьому переконує експозиція Донбас не мовчав, де представлені прапор, листівки, прапорці, стрічки, молитовники з донецьких Євро та Молитовного Майданів. До відкриття виставки готувалися як до справжнього свята, духовної події, яку, за українським звичаєм, благословив священик.
«Я сьогодні радий брати участь у духовній події Радий брати участь у мистецькій події сказав отець Михайло (Віхоть. — Будь- яке мистецтво спрямовує до чогось вищого. Той, хто зараз, або потім, буде дивитися ці роботи має споглядати ще далі, до Краси з великої букви, до Бога. Вважаю, що через споглядання наці твори, ви зможете ще більше запалитися любов’ю один до одного, Любов’ю до Бога. Ця виставка вже об’єднує Схід і Захід, об’єднує всю Україну, і в цей час ми молимося, щоб наша Україна нарешті об’єдналась і, завдяки пані Людмилі, бачимо, щоці кроки вже робляться. Помолімося, щоб Господь благословив і якомога більше мешканців нашого міста могли побачити виставку. Пізніше вона помандрує далі, іде б вона не була, всюди люди будуть запалюватися любов ю до ближнього, любов ю до Бога.
« Будь- яке мистецтво спрямовує до чогось вищого – наголошує о. Михайло. Підтвердження мудрості цієї думки знаходять відвідувачі, споглядаючи експозицію Нездоланний дух».
В и шив к и , виконані в ув’язненні Катериною За р и ц ь кою, С те ф о ю Шабатурою, Іриною Сеник, Надією Світличною, Ольгою І л ь к і в , Марією Лаврі в свідчать, що принизливих становищ нема, якщо не принизишся сам. Ця фраза з невеличкого оповідання Михайла Пришвіна проте, як оленям відрізали панти усі тварини вибиралися із загону принижені, морально знищені, а ватажок-олень вийшов, які зайшов – з гордо піднятою головою) стала в тих умовах лікувальним рецептом для жінок.
Н а дія Світлична розповідала На жаль, тюрма була тільки й покликана нате, щоб принизити. Особливо це відчувають жінки нема дзеркала (й весь час здається у тебе щось негаразд, забирають з волосся шпильки, обрізують усе металічне – гаплички, держачки, кнопки. Йдеш і тримаєш руками панчохи, які сповзають. Можеш лише уявити, що робиться на голові. Ніяк не звикнеш, що тебе роздягають догола й обшукують (слава Богу, жінки, а потім тими самими руками подають хліб. Скрегіт замків, запахи, порядки, одяг, розрахований на чоловіків, – усе неповторне, цього ніхто не відтворить у жодному фільмі. Й усе – принижує, нагинає!
С те фа Шабатура й Іра
Калинець – творчі людина ш о го призову. Ніна Строката, мікробіолог з Одеси, сіла трохи раніше від нас – наприкінці го. А були ж і жінки, які добували річний термін Переді мною звільнилась Катерина
Зарицька, жінка-легенда, героїня-мучениця; які її чоловік Михайло Сорока, істинний велет із сузір’я нації, чверть століття гибіла в мордовських концтаборах – їм не дозволяли побачень
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни
Історія на полотні
ВИШИТТЯ – ЗАСІБ БОРОТЬБИ З ВОРОГОМ
Увечері 12 березня 2016 року мешканців Опілля облетіла новина, яку ще й досі кілька раз на добу
транслює Івано-Франківське обласне телебачення Галичина унікальну виставку українських
вишивок представлено в Івано-Франківському Центрі патріотичного виховання молоді імені Степана
Бандери. Відома громадська діячка Донеччини, журналістка, етнограф Людмила Огнєва впродовж
десятиліть створювала безцінну колекцію, аналогів якій немає у світі. (фото Л. Огнєвої)
Унікальність виставки Українське вишиття» Людмили Огнєвої ще й утому, що саму її вивозили
таємно з окупованого Донецька, лише з маленькою частинкою вишивок. Решта експонатів
переправлялася частинами впродовж двох років. Пошукова робота, яку провела майстриня,
титанічна. На вицвілих світлинах, картинах вона звертає нашу увагу на вишиті сорочки Івана Франка,
Лесі Українки, Романа Шухевича, Тараса Шевченка всі кого шанує український люд. Розробляла
орнаменти, вишивала, друкувала анотації. Важко було залишати в Донецьку всі ці скарби.
Свідома громадськість Донеччини доручила Людмилі Огнєвій розказати Україні і світові про
культурний простір українського Донбасу. Розповідь про 60 видатних українців і присвячене їм
вишиття об’єднані темою З нами Бог і Україна».
«Нездоланний дух експозиція про видатних українських жінок-в’язнів мордовських таборів.
Окрема частина виставки присвячена героям Небесної сотні з Донецька.


1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал