Закону, а також прагнення інших учасників політико-правових відносин до конституційних




Скачати 133.81 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації29.11.2016
Розмір133.81 Kb.
ТипЗакон
Стратегічні пріоритети, №2(7), 2008 р.
188
Спеціальний випуск
Наближення одного з найважливіших національних свят – Дня Конституції України, а також активізація конституційних процесів, пов’я- зана з ініціативами Президента України щодо удосконалення конституційно-правових механізмів регулювання суспільних відносин, діяльністю Національної конституційної ради (НКР) з формування концепції оновлення Основного Закону, а також прагнення інших учасників політико-правових відносин до конституційних перетворень дають підстави для переосмислення юридичної природи Конституції України. Насамперед йдеться про ті питання, які прийнято вважати теоретико-методологічною основою Конституції України. Адже сучасні конституційні процеси останніх років, політичні за своєю сутністю, доволі часто відсувають на другий план питання, що стосуються поняття Основного Закону, його основних юридичних ознак, системи і структури, а також гарантій дієвості сучасної Конституції України. Натомість вітчизняний і світовий конституційний досвід засвідчує, що ігнорування фундаментальних проблем теорії конституції та недотримання принципів належного наукового забезпечення конституційних процесів може призвести до непередбачуваних наслідків.
Як відомо, однією з найбільш шанованих суспільних цінностей сучасності є Конституція. На сьогодні у світі діє понад 200 конституцій у 2008 р. передбачено ухвалення першої наднаціональної Конституції для Європейського Союзу, а також існує понад 300 конституцій суб’єктів федерацій і автономних утворень [9, с. 5]. Конституції стали найважливішим здобутком національної політико-правової думки, втілили найкращі здобутки державотворення, а уряді країн нормативно закріпили перемоги в революціях, війнах за незалежність тощо. Недаремно для більшості зарубіжних країн день прийняття конституції став найважливішим загальнонаціональним святом.
Термін Конституція України нині є досить поширеним не лише у конституційно-правовій, ай у інших юридичних і суспільно-політичних науках, а також у повсякденному вжитку. Він є похідним він іншої історично сформованої юридичної категорії конституція, яка виникла задовго до зародження самого конституційного права як галузі права і вживалася у різних значеннях в багатьох сферах суспільного життя.
Вважається, що поштовхом для використання латинського слова “constitutio” як юридичного поняття має бути вживання його у заголовку офіційних документів Стародавнього Риму часів Принципату та Домінату. Це поняття вживалося у словосполученні “Rem Publicum Constituere
1
У давньоримському праві назвою документа слугувало перше словосполучення документу. Ця традиція донині зберігається щодо документів Римської церкви.
Конституції України поняття
та юридичні властивості
Федоренко Владислав Леонідович,
перший заступник директора Національного інституту стратегічних
досліджень – керівник Центру нормопроектного забезпечення діяльності
Президента України, кандидат юридичних наук, доцент;
Носенко Олексій Віталійович,
головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень,
кандидат юридичних наук
УДК 342.4

189
Стратегічні пріоритети, №2(7), 2008 р.
В. Л. Федоренко, О. В. Носенко
…” – Римський народ встановлює …”. Пізніше дієслово встановлює трансформується на іменник встановлення, устрій, який і дав початок численним стародавнім конституціям. Однією з найбільш відомих з них є антична конституція Аристотеля, відома як Конституція Афін, або Афінська Політія”. Термін конституція також застосовувався у давньоримському праві при кодифікації тогочасного законодавства. До нашого часу дійшли свідчення про існування таких кодифікованих актів, як Конституція Солона та Конституція Лікурга”, хоча не виключено, що таких конституцій було значно більше.
Утім, давньоримські юристи тлумачили термін конституція у зовсім іншому розумінні, ніж він тлумачиться сьогодні. Зокрема Гай в Інституціях (Кн. 1, 5) писав “Constitutio pri- cipis est guod imperator decreto, vel edicto, vel constituit” – Імператорська конституція є саме тим, що імператор диктує, видає, або те, що він встановлює письмово [6, с. У будь-якому разі термін конституція вживався не як галузева категорія, а як визначення конкретного джерела римського права, яке могло містити у собі норми цивільного, кримінального, сімейного права тощо. Цей термін вживався і за часів раннього середньовіччя у канонічному праві європейських країн, але знову-таки для визначення найменування конкретних актів церкви, тобто використовувався як власне ім’я. До таких конституцій можна віднести Па- війську Конституцію 1037 року, Священної Римської імперії, німецької нації та ін. В окремих випадках конституціями називали октройовані акти, а також акти хрестоносців релігійного і військово-феодального характеру, що видавалися ними на завойованих територіях Близького Сходу. Іноді термін конституція вживався в період середньовіччя у назвах внутрішньокорпоративних документів – статутах орденів ченців, статутах місті міст-республік тощо.
Пізніше, уст, у Франції починає вживатися термін “Lex fundamentalis” – основний закон, що вперше був введений у науковий обігу роботах французьких публіцистів-тираноборців
(монархомахів) Ф. Дюплессі-Монре, Ф. Отмана,
Дж. Б’юкенена та ін. Ідея конституції як основного закону в уявленні монархомахів передбачала існування у державі такого найвищого нормативного акта, який би обмежував владу монар- ха-самодержця. Згодом, уст, Т. Гоббс висловлював думку проте, що основний закон є тотожним суспільному договору, відповідно до якого існує держава. Проблеми детермінації категорії основний закон також досліджувалися й іншими відомими мислителями XVII-XVIII ст.ст. – Герінгтоном, Коуком, Смітом й іншими.
З часом же терміни конституція і основний закон почали ототожнюватися і вживатися як синоніми, хоча сучасні учені розмежовують ці дві категорії. Як приклад можна навести усталене і навіть аксіоматичне у вітчизняній юридичній науці положення Конституція України - Основний Закон суспільства та держави”.
Сучасного значення термін конституція почав набувати лише в XVII ст., що ознаменувалося бурхливим розвитком конституційних ідей у Великобританії, Франції та інших тогочасних країнах Західної Європи, а також у Північній Америці. Його етимологічне походження викликало чимало наукових дискусій у всі часи. Справедливою видається думка С. С. Дністрянського проте, що кожна держава мусить мати певну форму, в якій вона регулює суспільний лад, але система державного ладу була інша в грецькій поліс та римській civitas старовинних віків, інша в монархічній германській державі середніх та початку нових віків, і знову інша в конституціоналізмі найновіших віків
[2, с. Категорія конституція наповнювалася сучасним змістом протягом тривалого часу, чому сприяли теоретико-правові погляди таких мислителів XVI-XVIII ст., як Гуго Гроцій, Шарль
Луї Монтеск’є, Самуель Пуфендорф, Вільгельм
Лейбніц, Христіан Вольф, Джон Локк, Вільям
Блекстоун, Жан-Жак Руссо, Томас Пейн та
ін. Власне, сам термін конституція в XVIII ст. відродив Ш. Л. Монтеск’є, який вжив цей терміну назві однієї з глав всесвітньо відомого твору Продух законів (1748 р. У цій главі – Про конституцію Англії (фр. de la constitution d’Angleterre) – Ш. Л. Монтеск’є виклав власне бачення ідеальної моделі поділу влади у державі
[11, с. 24].
Стратегічні пріоритети, №2(7), 2008 р.
190
Спеціальний випуск
Здобутки цих мислителів знайшли своє відображення в перших конституціях – Конституції США 1787 р, Конституції Франції
1791 р, Конституції Польщі 1791 р. та інших конституційних актах. Хоча дехто з вчених схильний вважати, що першим сучасним конституційним актом був Договір, укладений
“батьками-пілігримами” і переселенцями до північноамериканських колоній на човні “Mai- blume” біля мису Код 11 листопада 1620 р.
Генезис європейського та північноамериканського конституціоналізму наповнював категорію конституція новим, більш прийнятним для її сучасного розуміння значенням. На кінець XIX – поч. XX ст.ст. у європейському конституційному праві набуло поширення визначення конституції Г.
Еллінека, який вважав, що конституція є сукупністю правоположень, що визначають вищі органи держави, порядок заклику їх до відправлення їхніх функцій, їх взаємні відносини і компетенцію, а також принципові положення індивіду по відношенню до державної влади [3, с. Представники різних правових шкіл по- різному тлумачили поняття конституції. Так, представники природної школи права розуміли під конституцією суспільний договір, який виражає волю народу представники нормативістської школи – вираження абсолютної засадничої норми права (Г. Кельзен); інституціоналісти – статут держави і нації марксистської – вищий закон, що закріплює повновладдя правлячого класу тощо.
Так, свого часу К. Маркс називав конституцію законом законів, а Ленін писав, що сутність конституції полягає втому, що основні закони держави взагалі та закони, що стосуються виборчого права до представницьких установ, їх компетенції та ін., виражають реальне співвідношення силу класовій боротьбі. Конституція є фіктивною, коли законі дійсність розходяться, і нефіктивною, коли вони сходяться. Тобто марксистсько-ленінська теорія конституції виходила з того, що конституція виражає волю не всього суспільства, а економічно пануючого класу, створюючи конституційні механізмі захисту повновладдя пануючого класу.
Роботи вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені проблемам конституції, свідчать проте, що після II світової війни у юридичній науці в цілому сформувалося розуміння конституції як акта найвищої юридичної сили, що визначає загальні засади організації та діяльності державної влади. Парадоксально, але найбільш рун товні у тогочасній юридичній науці, дослідження правової природи конституції були здійснені в 70-80 х роках XX ст. у колишньому СРСР. Загалом високий рівень теорії конституції дозволив нормативно визначити сутність, змісті завдання Конституції СРСР 1977 року та Конституції УРСР і інших союзних республік
1978 р, які розглядались як закон, що має вищу юридичну силу, політико-ідеологічну сутність і приймається та змінюється шляхом особливої юридичної процедури, що є більш складною, порівняно з прийняттям звичайного закону.
Основні положення радянської теорії конституції в цілому були сприйняті в пострадянських республіках. Зокрема, відомий російський уче- ний-конституціоналіст М. В. Баглай зазначає, що конституція є елементом певної філософії держави, і ця філософія засновується на розумінні загрози нічим необмеженої влади держави для свободи і добробуту людини [1, с. 65]. Тобто М. В. Баглай апелює до ідей монархомахів, що передували появі перших конституцій і ґрунтувалися на необхідності обмеження будь-якої абсолютної влади у державі.
Інші російські правознавці - Т. Я. Хабрієва та В. Є. Чиркін - визначають конституцію як установчий правовий акт, основний закон держави, що приймається й змінюється в ускладненому порядку, наділений у сучасних умовах особливим об’єктом регулювання, вищою юридичною силою і таким, що є юридичною базою для правотворчості, правозастосування і правосвідомості [9, с. Дещо інші тенденції щодо правової оцінки конституції та її юридичних властивостей сформувалися в Україні. Погляди вітчизняних вчених- конституціоналістів тяжіють до розвитку історично сформованої національної конституцій но-правової думки і основних положень західноєвропейських і американських теорій кон сти ту ції.
Зокрема одним з перших у вітчизняній науці конституційного права проблеми конституції досліджував В. Ф. Мелащенко. Він писав, що конституція – це, як правило, єдиний правовий

191
Стратегічні пріоритети, №2(7), 2008 р.
В. Л. Федоренко, О. В. Носенко акт або система таких актів, за допомогою яких народ чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплюють права й свободи людини і громадянина [5, с. 89]. Інший відомий правознавець- Ю. М. Тодика - пропонував розуміти під Конституцією України єдиний нормативно-правовий акт, що має особливі юридичні властивості, через який Український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні принципи державного та суспільного ладу, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владних повноважень, основи правового статусу, територіальний устрій держави [7, с. 12-13]. Українськими правознавцями пропонувалися й інші визначення конституції [6, с. 371]. При цьому українські вчені-кон сти ту ціо- налісти обстоюють переважно гуманістичний характер національної конституції, її людино центризм, спрямованість на унормування та гарантування широкого кола праві свобод людини та громадянина. Українські правознавці також зазначають, що Конституція України поряд з регулюванням питань організації та діяльності органів державної влади приділяє значну увагу гарантуванню основ місцевого самоврядування. Удосконалення конституційно-правових механізмів регулювання саме цих суспільних відносин і стає нині пріоритетом президентських конституційних ініціатив 2008 р. Узагальнюючи існуючі погляди вітчизняних вчених-конституціоналістів щодо сутності та змісту Конституції України, а також пріоритети оновлення Основного Закону у сучасних політико-правових реаліях, можна стверджувати, що Конституція України - це єдиний, наділений найвищою юридичною силою та гарантований нормативно-правовий акт, через який Український народі Українська держава виражають свою суверенну волю, утверджуючи основи конституційного ладу, засади конституційно-правового статусу людини, принципи та інститути здійснення народовладдя, визначає систему і функції органів державної влади й органів місцевого самоврядування, механізми реалізації державно- владних повноважень і територіальний устрій держави.
Запропоноване визначення створює найзагальніші уявлення про юридичні властивості та якості Основного Закону, які визначають її сутність, зміст, походження, юридичну силу, систему та структуру, форму та умови дії в умовах сьогодення. У свою чергу вказані юридичні ознаки підлягають певній систематизації.
По-перше, за своєю сутністю Конституція України є актом найвищої юридичної сили, що належним чином унормовує політичну волю народу України як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні. Про це свідчить і нормативний зміст рішень Конституційного Суду України від 5 жовтня 2006 року № 6-рп (справа про здійснення влади народом) і від 16 квітня 2008 року № 6-рп (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі. Отже, за своєю сутністю Основний Закон є правовим вираженням народного суверенітету, результатом здійснення народом свого природного права на самовизначення, втіленням національних традицій державотворення і правотворення, ідеалів і принципів конституціоналізму.
По-друге, за своїм змістом Конституція України є універсальним регулятором найважливіших суспільних відносин в усіх сферах суспільного та державного ладу України – у політичній, економічній, соціальній, культурній духовній, екологічній, інформаційній та інших. Основний Закон також унормовує загальні засади, принципи всіх основних інститутів національного конституційного права – інституту основ конституційного ладу України, інституту конституційно-правового статусу людини і громадянина, інституту безпосередньої демократії, інституту основ організації та діяльності органів держави, інституту адміністративно- територіального устрою України та інституту місцевого самоврядування, а також інституту правового захисту Конституції України.
Водночас таке широке коло суспільних відносин, основи яких визначаються Основним Законом, неповинне створювати штучну ілюзію розмитості предмету конституційно-пра вового регулювання.
Стратегічні пріоритети, №2(7), 2008 р.
192
Спеціальний випуск
Предметом правового регулювання, або змістом Основного Закону, є суспільні відносини, пов’язані з конституційно-правовим статусом людини і реалізацією політичної волі та легітимних інтересів основних суб’єктів публічно-владних відносин – Українського народу, Української держави та територіальних громад України. Особливості перебігу національного конституційного процесу
2006-2008 рр. створюють підстави для порушення питання про віднесення до згаданих суб’єктів парламентської коаліції та опозиції.
По-третє, важливість змісту Основного Закону обумовлює його відповідну юридичну силу. За своєю юридичною силою Конституція України є головним, найважливішим нормативно-пра во- вим актом у системі джерел національного права України, основним джерел конституційного права і всіх інших галузей права України. У цьому розумінні слід погодитися з МІ. Козюброю, який свого часу писав, що верховенство Конституції виявляється насамперед у її найвищій юридичній силі, під якою слід розуміти пріоритет (верховенство) норм Конституції перед нормами звичайних законів, а тим більше перед актами виконавчої влади та іншими нормативними актами, що діють на території України [4, с. 30]. До того ж вища юридична сила Конституції України забезпечується її гарантіями, зокрема особливим порядком правового захисту Основного Закону
[8]. Конституція України як пріоритетний акт національного права залишається неєдиним джерелом конституційного права з відповідною юридичною силою. Таку саме юридичну силу, на думку вчених, мають Акт проголошення незалежності України, рішення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, яким було затверджено цей Акт, тощо. Зазначене положення створило підстави для розмежування українськими правознавцями таких категорій, як структура Конституції та система Конституції. Якщо структура Конституції є її внутрішньою побудовою, то система Конституції- це система конституційних актів найвищої юридичної сили, пов’язаних між собою передусім функціональними зв’язками На нашу думку, однією з причин суперечливого характеру Конституції України після набуття 25 травня 2006 р. чинності Законом України № 2222 Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 р. і перманентної політико-правової кризи в 2006-2008 роках стала кодифікація, тобто своєрідна правова інсталяція згаданого Закону в текст Конституції України 1996 року. Натомість більш раціональним було біснування та дієвість відповідного Закону у системі Конституції України як її складового правового акта (за прикладом Австрії, Фінляндії, Франції тощо. У цьому разі вдосконалення суперечливих положень Закону України № 2222 Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 р. не вимагало б внесення зміні доповнень до Основного Закону чи навіть прийняття його нової редакції.
По-четверте, Конституція України має особливий нормативний склад. Так, Основний Закон об’єднує у своєму складі норми прямої дії. Вони знаходять свій подальший розвиток і деталізуються в інших нормативно-правових актах, але це не спростовує можливості застосовувати норми Конституції України безпосередньо, особливо ті норми, які визначають основні права і свободи людини і громадянина. Так, ч. 3 ст. 8 Конституції України визначає Звернення до суду для захисту конституційних праві свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”.
Безпосередня дія прямих норм гарантується й
існуючим в Україні механізмом правового захисту Конституції України. Оскільки нормативно- правові акти, що приймаються з метою розвитку і деталізації положень Конституції України можуть порушувати ці положення або неадекватно відтворювати їх, то Конституційний Суд України згідно з ч. 2 ст. 147 Конституції України має право вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Тим самим гарантується пряма дія норм Конституційного права, реалізація яких не вимагає обов’язкового прийняття відповідного закону України або іншого правового акта.
По-п’яте, Основний Закон має особливий порядок легітимізації. Уже аксіоматичним стало твердження проте, що конституції та конституційні акти мають прийматись і змі-

193
Стратегічні пріоритети, №2(7), 2008 р.
В. Л. Федоренко, О. В. Носенко ню ватись у такий спосіб, який би не викликав жодних сумнівів у їх легітимності. Світовій практиці відомо багато способів затвердження конституцій і внесення до них змін – шляхом октроювання, прийняття установчими зібраннями
(конституантами), парламентом, референдумом тощо. Але у кожному окремо взятому випадку успіх легітимізації конституцій визначається очікуваннями суспільства. Навіть конституції ФРН і Японії, прийняті після II світової війни за активної участі окупаційних військ, виявилися очікуваними німецьким і японським народами, що й засвідчує їх дієвість упродовж понад півстоліття.
Конституція України має особливий порядок прийняття і внесення до неї змін, що є важливою нормативно-правовою гарантією Конституції України. Відповідно до Розділу XIII Конституції України цей порядок є диференційованим залежно від важливості розділів Конституції, які підлягають змінам, і має здійснюватися поступово протягом кількох сесій парламенту або за участі як парламенту, такі народу - шляхом проведення всеукраїнського референдуму розділи I, III, XIII Конституції України).
Нормативний зміст рішень Конституційного Суду України від 5 жовтня 2006 року № 6-рп справа про здійснення влади народом) і від 16 квітня 2008 року № 6-рп (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) дозволяє затверджувати нову редакцію Конституції України на всеукраїнському референдумі, якщо народ попередньо підтримає на всенародному голосуванні саме такий шлях ле гі тимізації оновленого Основного Закону. Останнє рішення Конституційного Суду України спричинило до скептичних оцінок можливості всенародного затвердження нової редакції Основного Закону, напрацьованої Національною конституційною радою, на всеукраїнському референдумі.
Утім, враховуючи політико-правові реалії сьогодення, зокрема президентські конституційні ініціативи та напрацьовану Національною конституційною радою концепцію оновлення Основного Закону України, можна передбачити такий можливий алгоритм конституційних перетворень у 2008 р прийняття нового закону про всеукраїнський референдум – проведення консультативного референдуму щодо можливості прийняття нової редакції Конституції України на всеукраїнському референдумі – всенародне обговорення проекту нової редакції Конституції України з його наступним затвердженням Верховною Радою України – затвердження нової редакції Конституції України на всеукраїнському референдумі.
Не менш складною та неоднозначною залишається нині й проблема скасування чинності діючого Основного Закону у разі легітимізації нової Конституції України. Європейський конституційний досвід, зокрема досвід Франції, свідчить, що вирішення цієї проблеми є можливим через застосування юридичної процедури перезатвердження правосуб’єктності республіки. Але ця проблема вимагає додаткового дослід- жен ня.
По-шосте, за нормативно-правовою формою Конституція України є так званим писаним кодифікованим правовим актом найвищої юридичної сили. На відміну від конституцій таких країн, як Великобританія, Канада, Нова Зеландія та інших, котрі складаються з декількох видів джерел права конституційні звичаї, конституційні статути, конституційні нормативно-правові актив тому числі, й історичні, конституційні прецеденти, конституційна доктрина, в Україні Конституція була прийнята й діє як кодифікований нормативно- правовий акт найвищої юридичної сили.
По-сьоме, за умовами дії, тобто територією та часом дії, Основний Закон є загальнонаціональним постійно діючим конституційно-правовим актом. Зокрема дія Конституції України поширюється на всю територію України, а її приписи є загальнообов’язковими для всіх суб’єктів національного права. Тобто Конституції України властива така риса, як універсальність.
Основний Закон має постійно діючий характер. Дія переважної більшості конституційних положень не обмежується часом. Перехідні положення Конституції України, які містять застереження стосовно адаптаційних термінів (до трьох років з дня прийняття Основного Закону) набуття чинності всіма її статтями, нині вичерпані. Наведені ознаки Конституції України не вичерпують характеристику її основних юридичних властивостей і характеристик. Зокрема
Стратегічні пріоритети, №2(7), 2008 р.
194
Спеціальний випуск конституційні процеси 2008 р. засвідчили, що Конституція України є не тільки важливим джерелом національного конституційного права, ай центром всієї національної правової системи, стрижнем національного державотворення та правотворення. До того ж нині Конституція України є важливим пріоритетом національної державної правової політики у поточному році. Сучасна державна правова політика України у 2008 р. знаходить своє найбільш повне і концентроване втілення у прагненнях політичних і державних діячів, науковців, представників громадськості до системного удосконалення Основного Закону, а також у цілеспрямованій та послідовній реалізації учасниками конституційного процесу ініціатив Президента України щодо якісного оновлення Основного Закону.
Список використаних джерел
Баглай М. В.
1.
Конституционное право
Российской Федерации: Учебник для юрид. вузов и факульт. – М Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М,
1998. – 752 с.
Дністрянський С.
2.
Теорія конституції
// Стецюк ПБ. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Л, 1999. - С. 186-208.
Еллинек Г.
3.
Общее учение о государстве /
Вступительная статья док. юрид. наук, проф. И. Ю.
Козлихина. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2004. – 752 с.
Козюбра МІ Принципи верховенства права і верховенства Конституції України співвідношення // Конституційне будівництво в Україні теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 1-3 червня 2000 р. – Ужгород, 2000. – С. 28-32.
Мелещенко В.
5.
Ф. Основи конституційного права України Курс лекцій для студентів. – К
Вентурі, 1995. – 240 с.
Погорілко В. Ф, Федоренко В. Л.
6.
Конституційне право України. Академічний курс
Підруч.: У 2 т. / За ред. В. Ф. Погорілка. – К ТОВ Видавництво Юридична думка, 2006. –
544 с. – Т. 1.
Погорілко В. Ф, Федоренко В. Л.
7.
Система і структура Конституції України проблеми теорії та практики // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 4. – С. 12-25.
8.
Федоренко В. Л. Інститут правового захисту Конституції України в системі національного конституційного права // Держава та регіони. – 2005. - № 2. – С. 124-130. – (Серія
“Право”).
Хабриева Т. Я, Чиркин В. Е.
9.
Теория сов ре- менной конституции. – М Норма, 2005. – 320 с. Тодика Ю. М. Конституція України проблеми теорії і практики Монографія. – Х Факт, 2000. – 608 с. Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм Монографія. – К Юридична фірма
“Салком”, Юрінком Інтер, 2005. – 560 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал