Зміст передмова




Pdf просмотр
Сторінка1/12
Дата конвертації05.01.2017
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

3
ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА



РОЗДІЛ 1. ВХОДЖЕННЯ В ПЕДАГОГІЧНУ ПРОФЕСІЮ
1.1.

Плівачук К.В. Навчання та виховання обдарованої дитини: ретроспективний аналіз
1.2.

Стадніченко Г.М. Визначення сутності педагогічної обдарованості як виду
професійної обдарованості
1.3.

Бачинська Є.М. Вироблення правил міжособистісної взаємодії: навчальний тренінг
1.4.

Бачинська Є.М. Довірлива взаємодія у групі: Я довіряю – мені довіряють: навчальний тренінг
1.5.

Бачинська Є.М. Толерантність до себе та інших: навчальний тренінг
1.6.

Омельченко В.Є. Основні вимоги до особистості вчителя 
1.7. Никоненко Ю.В. Основні підходи до питання розвитку соціальних здібностей у психолого-педагогічній науці



РОЗДІЛ
2.
ОСНОВИ

ПЕДАГОГІКИ
ТА
ПЕДАГОГІЧНОЇ
МАЙСТЕРНОСТІ

2.1.

Ревуцька Н.М. Формування комунікативної компетентності слухачів
Університету майбутнього вчителя
2.2.

Кушнір Г.Д. Гра як форма організації педагогічної діяльності
2.3.

Сироїд Л.А. Гра як засіб активізації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів
2.4.

Татаринцева Т.В. Арт-терапія. Розвиток пізнавальної сфери дітей засобами технік піскової, ігрової та казкової терапії
2.5.

Татаринцева Т.В.Використання анімаційних технік для розвитку пізнавальної сфери дітей дошкільного віку

2.6.

Ковалик І.М. Позакласна робота в школі

РОЗДІЛ 3. ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ
3.1.


Мірошник С.І. Сучасні тенденції розвитку системи загальної середньої освіти
3.2.

Коршунова Л.П. Урок як основна форма організації навчальної діяльності. Типи уроків. 
3.3.

Ревуцька Н.М. Методика розроблення навчального тренінгу

РОЗДІЛ
4.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
4.1.

Коваленко М.А. Профілактика емоційного вигорання молодого вчителя
4.2.

Майборода З.Я. Реалізація стилів педагогічної діяльності в навчально- виховному процесі: соціонічний аспект
4.3. Микитюк Л.В. Організація профорієнтаційної роботи з учнями



РОЗДІЛ 5. ТВОРЧІСТЬ СЛУХАЧІВ І ВИКЛАДАЧІВ УНІВЕРСИТЕТУ
МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
5.1. Вишякова Влада. Вірш "Свято вчителя"
5.2. Зленко Людмила. Вірші "Матусі-вчительці", "Учителі – мов ті гірські вершини"
5.3. Ковадь Ірина. Твір-роздум "Слово про першого вчителя"
5.4. Гутник В.Д. Вірші "Директор", "Учитель", "Щастя"



ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ


Презентацію розміщено на диску "Університет майбутнього вчителя. Презентації", який додається



4

ПЕРЕДМОВА


Професій різних є багато
Та лиш одна із них від Бога.
Робота вчителя – то свято,
То вічний пошук, то тривога.

Лиш педагог насправді вміє
Вкладати душу в кожне слово.
І слово те навчає й гріє,
І захистить обов’язково

Чуловська Ольга

Обласна програма "Вчитель" на 2003-2012 роки та проект "Кадри" Програми розвитку системи освіти Київської області на 2010-2014 роки спрямовані на забезпечення навчальних закладів регіону педагогічними кадрами.
На виконання Програм у 2013/2014 н.р. продовжили роботу обласний, 20 районних і
4 міських університетів майбутнього вчителя, пріоритетними напрямами діяльності яких є виявлення педагогічно обдарованих дітей, залучення їх до навчання в районних, міських університетах майбутнього вчителя, розвиток педагогічних здібностей, формування первинних навичок педагогічної діяльності, створення умов для одержання педагогічної спеціальності та працевлаштування після цільового навчання.
У 2009-2013 роках 540 випускників вищих педагогічних навчальних закладів (ви- пускників Університету майбутнього вчителя 2004-2009 років) працевлаштовано в навчальні заклади районів і міст Київщини.
Навчально-методичний посібник, який ви тримаєте в руках, є результатом роботи
Університету майбутнього вчителя у 2013-2014 роках.
Посібник складається з п’яти розділів. У І-ІV розділах зібрані матеріали з досвіду роботи керівників і викладачів районних, міських університетів майбутнього вчителя, розміщено розробки навчальних і практичних занять викладачів інституту. Творчість cлухачів І-ІІІ курсів, керівників та викладачів Університету майбутнього вчителя розміщено у розділі V.
Матеріали навчально-методичного посібника стануть у нагоді педагогічним працівникам, студентам педагогічного профілю, учням та їхнім батькам.

Авторський колектив










Усюди цінність школи дорівнює цінності її вчителя
А. Дістервег



5


РОЗДІЛ 1.
ВХОДЖЕННЯ В ПЕДАГОГІЧНУ ПРОФЕСІЮ



Творіння людини – вище напруження усіх духовних сил. Це і життєва
мудрість, і майстерність, і мистецтво

Василь Сухомлинський

Головний предмет вивчення людства – людина
Й.-В. Гете

1.1.

Навчання та виховання обдарованої дитини: ретроспективний аналіз
Матеріали до занять для І курсу
Перед системою освіти України стоїть важливе завдання – забезпечити якісну освіту з урахуванням природних здібностей та саморозвитку обдарованої учнівської молоді, навчити
її умінню проблемно мислити, сприяти формуванню успішної особистості.
Найвидатніший філософ Стародавньої Греції Платон наголошував, що всі видатні досягнення художників, поетів зумовлені "волею Богів та одержимостю, а не мистецтвом і знаннями". Мислитель вважав, що люди від природи не рівні один одному – у деяких більше здібностей і вони варті найвищих посад у суспільстві[19, 443].
Його сучасник Аристотель ввів термін "свідома діяльність розуму". Відповідно античний період філософії характеризується переконанням у божественній обумовленості геніальності, що не відміняє можливості виховання й освіти.
Усвідомлюючи, що природа геніальності розглядалася на рівні виявлення загальних філософських проблем творчості, слід відзначити те, що кожна дитина по-своєму неповторна. Вона приходить у цей світ, щоб творити своє життя, знайти себе: хтось має здібності до музики, образотворчого мистецтва, художньої праці, хтось до математики, хтось пише вірші.
У дослідженнях дидактів, філософів, психологів, педагогів є глибокі філософсько- психологічні усвідомлення проблеми обдарованості.
Англійський філософ і педагог Дж. Локк висував ряд теоретичних положень, які лягли в основу ідеології XVІІ століття:

розум людини з самого початку являє собою "чисту дошку";

не існує вроджених ідей, процес пізнання виникає в досвіді і на основі досвіду;

немає нічого в розумі, чого не було б раніше в почуттях.
Більшість філософів епохи просвітництва наполягали на тому, що кожна людина може бути розвинута до самого високого ступеня геніальності, вся справа в тих умовах, у яких вона опинилася. Виховний вплив вони підносять до ступеня найвищої сили, розглядають виховання як головний рушій розумового розвитку [3].
Отже, для філософії епохи просвітництва характерною була абсолютизація ролі
виховання та умов середовища в розумовому розвитку людини. Панувало переконання, що геніальність формується в результаті освітньо-виховного впливу на особистість.
Увага дослідників до кінця 19 століття була привернута не на сам феномен
обдарованості як соціально-психологічного явища або особистого утворення, а на проблему
його походження (божественного або земного), тобто сформованого в результаті освітньо- виховного впливу на особистість. Ці обидві точки зору виявилися малопродуктивними з

6 позиції як вивчення самого явища обдарованості, так і використання результатів у соціально- педагогічній практиці.
У становленні і розвитку сучасних наукових психологічних та педагогічних дослідженнях вирізняємо формування освіченої особистості, інтелектуальної еліти, яка б забезпечила високий рівень розвитку держави.
Обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що зумовлене "емоційною
енергетикою" й досі залишається проблемою нез’ясованою. Більшість педагогів і психологів вважають, що наука на сучасному етапі не здатна розв’язати цю проблему, тому варто займатися практикою [5, 8]. Виникла нагальна потреба суспільства в творчих, діяльних і обдарованих, інтелектуально й духовно розвинених громадянах.
Часто слова "обдарований" і "талановитий" вживають як синоніми, але ці поняття не слід ототожнювати. Термін "дитяча обдарованість" та "обдаровані діти" суттєво відрізняються.
А.І. Савенков розрізняє терміни "дитяча обдарованість" та "обдаровані діти":
останній підкреслює можливість існування особливої категорії дітей, перше ж словосполучення означає виключність, виняток, своєрідний дар, "іскра божа", що є в кожного, але виявляється і розвивається різною мірою. Саме тому з поняттям "обдарованість" у педагогіці слід пов'язувати дві практичні проблеми або напрями роботи:

спеціальне навчання і виховання обдарованих дітей;

робота з розвитку інтелектуально-творчого потенціалу кожної дитини.
Б.М. Теплов визначає діяльнісний підхід як вирішальний для визначення здібностей і обдарованості. Загальновизнаними є сформульовані ним три ознаки здібностей:

індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють людину від інших людей;

особливості щодо відношення до успішності виконання діяльності;

здатність до оволодіння новими знаннями та уміннями.
Визначний психолог Г. Костюк тлумачить обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної особистості як сили, котра є вихідною внутрішньою спонукою розвитку здібностей.
Н.С. Лейтес під терміном "обдарованість" розуміє набір здібностей. Він вважає, що дитяча обдарованість виявляється у схильності до праці, у гострій потребі дитини займатись певним видом діяльності. Проте лише та діяльність розвиває, у процесі якої виникають позитивні емоції.
Саме емоційні реакції і стан дитини, на думку Є. Яковлевої, є основними формами усвідомлення нею своєї індивідуальності.
Л.І. Слободянюк визначає обдарованість як не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а й сукупність її особистісних характеристик.
В.Е. Чудновський і В.С. Юркевич визначають обдарованість як високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей [6, 5-12].
З позицій дидактики нас повинна цікавити не обдарованість особистості в цілому, а лише розумова і творча обдарованість (інтелектуальні й креативні здібності), адже саме творчі особистості є носіями науково-технічного прогресу.
Щодо інтелектуальної обдарованості, слід зазначити, що найважливішою вважається концепція Р.Стернберга, згідно з якою інтелект має три аспекти: аналітичний, творчий і
практичний. Кожен із них може бути домінантним або рецесивним в інтелекті конкретної людини. За Р.Стернбергом, можливості інтелекту значно більші за ті, що вимірюються різними тестами. Сприйняття інтелектуальних здібностей оточенням у будь-якому суспільстві має парадоксальний характер: на відміну від інших видів обдарованості, високий
інтелект не викликає симпатій, породжує заздрість, роздратування. Обдарованість, на думку
Р.Стернберга, – багатовимірне утворення, її не можна зводити ні до коефіцієнта
інтелектуальності, ні до креативності, ні до мотивації.

7
Творчий, інтелектуальний потенціал людей є рушієм прогресу суспільства, тому обдарованість необхідно своєчасно виявити і розвивати. Дослідники стверджують, що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей через несприятливе виховання в дитинстві. Американські психологи, вивчивши життєвий шлях 400 видатних людей, виявили, що 60 % з них мали в школі значні труднощі, важко пристосовувалися до умов навчання, орієнтованого на середній рівень знань. Часто інтелектуально обдарована дитина є нещасливою.
Питання дитячої обдарованості є однією з проблем сучасної науки. Існує понад сто визначень поняття "обдарованість". Але найбільш вдалим, на нашу думку, є визначення
Н.С. Лейтеса: "Обдарованість - це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти
вагомих результатів у одному або декількох видах діяльності і давати суспільству користь.
Ця якість формується і проявляється в діяльності"[11]. .
Вивчення проявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на
інтелектуальні здібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту ‘IQ’ (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності
індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості.
Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від
особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить
можливість успішної діяльності [18, 98].
Обдарована дитина – дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності.
Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво проявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини.
Слід розрізняти також обдарованість і прискорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасовим. Така "талановитість" швидко згасає, оскільки відсутній прояв творчого компонента або його розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм "прихованої обдарованості" (відсутність яскраво виражених ознак талановитості), що може бути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюванням бути неправильно зрозумілою. Тому в дошкільному віці складно спрогнозувати талановитість, оскільки ознаки обдарованості можуть насправді бути ознаками швидкого темпу розвитку дитини.
До ранніх проявів обдарованості дитини належать: потужна енергійність, значна фізична, розумова і пізнавальна активність, порівняно низькі втомлюваність і потреба у відпочинку; раннє навчання ходьби та інших рухів; інтенсивний розвиток мовлення; допитливість, прагнення до експериментування; легке і швидке засвоєння та використання нової інформації; ранній інтерес до читання.
Складовими ранньої обдарованості є домінуюча роль пізнавальної мотивації; дослідницька творча активність, яка полягає у виявленні нового під час формулювання і розв'язання [6].
До основних сфер обдарованості відносять: освітню, наукову, художню, спортивну,
підприємницьку й комунікативну.
Обдарованість багатогранна, і, за визначенням комітету з освіти США, вона може бути встановлена професійно компетентними людьми у відповідності з такими параметрами: видатні здібності, потенційні можливості в досягненні високих результатів і вже продемонстровані результати в одній чи більше галузях (інтелектуальні здібності, специфічні здібності до навчання, творчості, образотворчого чи виконавського мистецтва, психомоторні здібності).

8
Дж. Рензуллі обдарованість вважає результатом поєднання інтелектуальних здібностей
вище середнього рівня, творчого підходу та наполегливості. А.Танненбаум визначає
обдарованість як поєднання високого рівня загального інтелекту, впливу середовища,
талану (везіння). За О.І. Кульчицькою обдарованість – системно-особистісне утворення,
зумовлене природними особливостями організму людини (сенсорні, моторні, інтелектуальні
компоненти високої енергетичності). Вона вважає, що обдарованість як системне утворення складається з високого рівня інтелекту (дивергентного мислення), творчих здібностей і мотиваційного компонента (мотивація досягнень). Останній фактор вважається не менш суттєвим, ніж попередні, бо, наприклад, відсутність навичок читання чи уповільнене вивчення іноземної мови може бути наслідком відсутності інтересу, а не здібностей [15].
Американські фахівці користуються таким визначенням: обдарованими і талановитими учнями є ті, котрі, за оцінкою професіоналів, внаслідок значних здібностей володіють потенціалом до високих досягнень. Діти, схильні до високих досягнень, можуть не виявити здібності одразу (прихована обдарованість), але мати потенції до них у будь-якій із галузей.
Зокрема, це можуть бути:

загальні інтелектуальні здібності;

конкретні академічні здібності;

творче або продуктивне мислення;

лідерські здібності;

художня і виконавська майстерність;

психомоторні здібності тощо.
Обдарованість – це системна якість психіки, що розвивається протягом життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів у одній або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.
При цьому слід зазначити, що обдарованість – це комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності
(чи діяльностей) порівняно з іншими людьми. Отже, обдарованість виступає як інтеграція
різних здібностей з метою досягнення позитивних результатів конкретної діяльності, а обдарована дитина – та, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має передумови для цього) у тому або іншому виді діяльності [15].
Cпеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається.
Розрізняють обдарованість:

соціальну (лідерську);

художню (музичну, образотворчу, сценічну);

психомоторну (спортивні здібності);

інтелектуальну – здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед
інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з
інших);

академічну – надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами;

творчу – нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй).
Усі обдаровані діти мають яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну
інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час.
Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень [25, 73-74].
Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їхньої натури.

9
Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я входять до "групи ризику".
Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених педагогів.
Фахівці давно відмітили, що обдаровані діти часто виростають в інтелігентних сім'ях, і справа тут зовсім не в особливих генах геніальності, а справа в сімейній атмосфері, в системі сімейних цінностей. Батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам'ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання.
Психологічні дослідження показують, що пізнавальна мотивація виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному. Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих та тестових завдань [4].
Обдарованість, як правило, визначається шляхом вивчення сфери її прояву,
інтелектуального діапазону (сукупності інтелектуальних можливостей), сфери найвищих досягнень у реалізації здібностей, рівня фізичного розвитку, рівня працездатності, мотиваційного обґрунтування та його відображення в емоційному настрої й вольовій завзятості зростаючої людини. Тобто діагностика обдарованості насамперед спирається на результати продуктивної діяльності (підсумки олімпіад, конкурсів, змагань, дані психолого- педагогічних обстежень). М. Лейтес відзначає, що ознаки обдарованості в дитячі роки оцінюються шляхом з'ясування співвідношення в них вікового і власне індивідуального.
Батькам і вчителям варто знати, що всі успіхи дитини спочатку з упевненістю можна оцінити як вікові прояви обдарованості, а чи стануть вони стійкими індивідуальними особливостями, буде залежати від багатьох внутрішніх і зовнішніх умов [13].
К. Текекс розглядає такі можливі провісники обдарованості:

можливість і здатність у трирічному віці стежити за двома й більше подіями, що відбуваються;

здатність простежувати в ранньому дитинстві причинно-наслідкові зв'язки та робити висновки;

відмінна пам'ять, рання мова й абстрактне мислення;

уміння широко користуватись накопиченими знаннями;

схильність до класифікації та категоризації;

уміння ставити запитання та створювати складні граматичні конструкції;

підвищена концентрація на чому-небудь, ступінь заглибленості в питання;

підвищена електрохімічна й біохімічна активність мозку.
Що стосується психосоціального розвитку, то обдарованим дітям, як правило, властиві такі риси:

дуже розвинене почуття справедливості, що виявляється дуже рано;

яскрава уява, в якій вимисел і реальність зливаються воєдино;

добре розвинене почуття гумору;

спроби вирішувати проблеми, що є не під силу;

перебільшені страхи й надмірне сприйняття невербальних проявів почуттів оточуючими, тобто підвищена вразливість і ранимість;всепоглинаюча цікавість і розмаїтість інтересів [9].


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал