Знайомство




Скачати 89.35 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка4/14
Дата конвертації23.12.2016
Розмір89.35 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Тема: Розвиток дитини та причини його
затримки

Основні поняття розділу
Для того, щоб краще усвідомлювати, що таке розвиток необхідно розглянути поняття, які досить часто ототожнюються з ним.
Онтогенез людини – цілісний процес, що виражається в окремих пов’язаних між собою формах (морфологічній, фізіологічній, психічній і соціальній, це становлення людини як організму, свідомої суспільної істоти й особистості. Для розкриття сутності цього процесу використовують передусім поняття розвиток і формування, часто як синоніми, хоча кожне з них має свою, досить чітко окреслену сферу, у межах якої його доцільно застосовувати.

Розвиток – загальне поняття. Використовують його найчастіше для визначення процесу руху від нижчого (простого) до вищого складного це – кількісні та якісні зміни живої людської істоти, зміни необхідні, послідовні, пов’язані з певними етапами її життєвого шляху, і прогресивні, що характеризують її структурне та функціональне вдосконалення.

Поняття „формування” застосовують насамперед для характеристики процесу розвитку індивіда під впливом зовнішніх соціальних факторів. У формуванні можна виділити стихійний
компонент (зміни, що відбуваються під впливом некерованих, випадкових чинників, наприклад, неформальних компаній, реклами, моди, музики, характері наслідки дії яких важко передбачити) і
цілеспрямований процес змін особистості або ж її окремих сторін, якостей унаслідок спеціально організованих впливів (виховання). Окрім уже названих часто використовують поняття дозрівання та становлення.
Дозрівання (стосовно людини) – це, насамперед, зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів унаслідок дії внутрішніх вроджених факторів. Наприклад, правомірно говорити про дозрівання організму в цілому.
Становлення – набуття нових ознак і форму процесі розвитку. Зокрема, можна говорити про становлення характеру людини, її мислення тощо, тобто це поняття доцільно застосовувати, коли йдеться про розвиток якоїсь сторони чи якості особистості як про процес наближення до певного стану.

47
Етапи розвитку дитини за періодизацією Еріка Еріксона
Дуже часто мине можемо зрозуміти, чому наші діти змінюються так швидко. Коли вони змінюються на краще, нам це подобається, але коли зміни, які відбуваються в них не задовольняють нас, ми інколи просто не знаємо, що робити, адже це руйнує наші сподівання відносно майбутнього наших дітей. Мине можемо відповісти, чому саме такі зміни відбуваються, і яким чином їх можна завбачити. Наші діти починають красти, брехати, вони замикаються в собі й нікого до себе не підпускають або, навпаки, стають занадто агресивними. Що з ними відбувається Психологи відповідають діти переживають проблеми, пов’язані з розвитком. Щоб дитина подорослішала, їй необхідно
пройти цілу низку змін або стадій розвитку.
Коли ми говоримо про проблеми, які пов’язані зі стадіями
розвитку, то маємо на увазі переживання дітьми специфічних
вікових криз, через які повинна пройти у своєму розвитку
кожна особистість. Розвиток людини можна уявити собі як певні сходи, які мають, наприклад, п’ять підйомів, кожен з яких є певним етапом розвитку. Для того, щоб піднятися на вищий щабель у своєму розвитку, дитині необхідно пройти крізь перші чотири, однак підняття на кожен щабель угору потребує неабияких зусиль. Інколи їй важко піднятися безсторонньої допомоги. Дитина починає свій рух угору тоді, коли сама собі ставить запитання, здатні викликати в неї своєрідний
внутрішньоособистісний конфлікт або кризу, під яким ми
розуміємо особливий моменту житті кожної людини – момент
вибору між прогресом і регресом. Для того, щоб піднятися на вищий щабель, дитина має зробити цей вибір, який обов’язково буде впливати на наступний.
Ерік Еріксон поділяв розвиток людини на кілька етапів.
Розглянемо п’ять перших етапів людського розвитку
Перший етап – це стадія довіри або недовіри.
Ця стадія виникає саме тоді, коли дитина вкрай беззахисна
й цілком залежить від фізичної турботи й уваги оточення. На
початку життя в немовляти виникає відносне почуття довіри або
недовіри до речей і людей. Досвід спілкування дитини з матір’ю
є найвагомішим для встановлення балансу відчуттів тривоги й
безпеки. Якщо мати або вихователь проявляє турботу до
немовляти, то його відчуття безпеки збільшується. Якщо турботи
немає – збільшується тривога. Безпека – це довіра, і навпаки,
тривога – недовіра. Таким чином, основне запитання цього етапу –
довіряти чи недовіряти

Другий етап називається автономія або сором та сумнів.
Починаючи ходити, діти відкривають для себе можливості
керування своїм тілом, вони навчаються їсти, вдягатися,
користуватися
туалетом,
та
відтворювати
нові
способи
пересування. Якщо дитині вдається зробити щось самостійно, в

48
неї з’являється почуття самоконтролю та впевненості у собі. Але
якщо намагання дитини постійно супроводжують невдачі та її за
це карають або називають нечупарою та поганою дитиною, вона
звикає постійно переживати соромі сумніву власних силах. Саме
на цій стадії формується сила волі. Дитяча воля перетворюється
у дорослу спроможність контролювати свої потяги та імпульси.
Отже, націй стадії дитина ставить перед собою запитання „Чи
спроможний я це зробити Що по суті означає Чи можу я керувати
власним тілом

Наступний етап має називається Ініціатива або почуття
провини”. Діти у віці 4–5 років переносять свою дослідницьку активність за межі свого власного тіла. Вони пізнають, як влаштований світі яким чином можна на нього впливати. Світ для дитини складається як із реальних, такі з уявних людей та речей. Діти починають їх досліджувати. Якщо їхня дослідницька діяльність у цілому ефективна, вони навчаються спілкуватися з людьми й речами конструктивним шляхом і тим самим розвивають у собі сильне почуття ініціативи. Однак, якщо їх суворо критикують і карають, діти привчаються відчувати себе винними за свої вчинки. Основне заняття цього періоду
– гра. Головне слово в дітей цього віку – чому? Саме в цей періоду дітей починає розвиватися совість, відповідальне ставлення до речей, яке закріплює самоспостереження, самоконтроль і самокритику. Націй стадії дитина може робити більше, ніж раніше й повинна навчитися обмежувати себе певною мірою. Вона постійно ставить собі
запитання – чи можу я це зробити сам, без батьків
Четвертий етап – любов до праці та почуття власної
гідності або почуття неповноцінності.
У віці 611 років діти розвивають різні навички та вміння у школі, дома й серед своїх ровесників. У цей період особливо сильну шкоду завдає негативне оцінювання себе в порівнянні з іншими. Це оцінювання залежить від успішності засвоєння дитиною вмінь і навичок. У дітей, які не досягли високих результатів і не здобули, таким чином, поваги батьків, вчителів та друзів, може виникнути почуття неповноцінності або неадекватності. Головна перевага цієї стадії – компетентність, що базується на усвідомленні власної майстерності, розвитку загальних здібностей і практичних навичок. Основне
запитання цього етапу – Чи можу я це робити достатньо
добре? Що я можу зробити сам
Наступний етап – це етап ідентичності або змішування
багатьох ролей. Протягом свого життя діти дізнаються про цілий ряд різних ролей
– учня і друга, брата і сестри, сина та доньки. У підлітковому віці є потреба розібратися в цих ролях та зуміти їх інтегрувати в єдину

49 цілісну ідентичність. Термін ідентичність означає тотожність людини самому собі, тобто той образ власного Я, який є твердо засвоєним та особистісно прийнятним. Саме сформованість ідентичності допомагає особистості вирішувати завдання на кожному етапі її розвитку. Іншими словами, ідентичність – це перш за все показник зрілої, дорослої особистості. (Дивись Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис: Перс англ. / Общ. ред. и предисл. Толстих А.В. – М „Прогресс”, 1996, – 344 с) У підлітковий період значний вплив мають соціальні обмеження та тиск суспільства. Підліток, може мати труднощі у підборі для себе певної ролі та в прагненні посісти в суспільстві значиме для себе місце. Саме на цьому етапі створюються кумири та зразки для наслідування. І саме на цьому етапі підліток запитує у себе – „Хто я?”



50
Критичні періоди розвитку.
Розвиток дитини має нерівномірний характер. На одних
етапах зміни у дитячій психіці накопичуються повільно й
поступово (стабільні періоди, на інших–вони відбуваються
бурхливо і швидко (критичні періоди.
Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів. Незначні та малопомітні для оточення зміни під час довгих стабільних періодів зумовлюють, зрештою, появу вікових новоутворень унаслідок якісних стрибків у розвитку під час криз.
Під час кризи дитина за дуже короткий час змінюється у
своїх основних рисах цілком. Це революційний, бурхливий, стрімкий перебіг подій як за темпами, такі за змістом змін, що відбуваються.

Для критичних періодів характерні певні особливості
1.
Їхні межі вкрай невиразні, розмиті. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку й завершення. Різке загострення спостерігається лише всередині цього етапу. Апогей кризи для оточення виявляється в зміні поведінки дитини, її важковиховуваності. Дитина ніби виходить з-під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко падає успішність у школі і знижується працездатність, зростає число конфліктів з оточенням. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями. Розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається скоріше руйнівна, ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного раніше (наголосимо, що виникнення нового в розвитку обов’язково означає й відмирання старого. Водночас у критичні періоди спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характері не зберігаються надалі втому ж вигляді (наприклад, своєрідна автономна мова однорічних дітей.
Виокремлюють такі критичні періоди в дітей
1.
Криза новонародженості. Криза першого року. Криза трьох років. Криза семи років. Криза тринадцяти років. Розглянемо їх детальніше
1. Криза новонародженості.
Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до цілком інших умов життя (звикнути отримувати кисень із повітря, приймати їжу ззовні, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо. Все це відображається настанові дитини. Основною ознакою кризи є втрата дитиною ваги в перші дні після народження.

51
2. Криза першого року.
Ця криза пов’язана з освоєнням мовлення. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, детермінована біоритмами, то поступово вона вступає в суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Як наслідок, у віці близько року дитина залишається безнадійних орієнтирів у навколишньому світі біологічні чинники вже істотно деформовані, а мовні ще не настільки сформувалися, щоб дитина з їхньою допомогою могла вільно керувати своєю поведінкою.
Спостерігається
загальний регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотний
розвиток. Емоційно він виявляється в імпульсивних реакціях.
Часто має місце порушення всіх біоритмів, зокрема, сну
порушення задоволення життєвих потреб (наприклад, постійне
відчуття голоду емоційні аномалії (похмурість, плаксивість,
надмірна вразливість.
Кризу першого року не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності в дозволених межах, терпіння й витримка дорослих пом’якшують характер кризи.
3. Криза трьох років.
Одним з наслідків інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини й дорослого в ранньому віці є формування в дитини системи власного Я – центрального новоутворення, що виникає наприкінці цього етапу. Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного Я, тобто в нього з’являються початкові форми самосвідомості. Усе призводить до прагнення дитини хоча б у вузьких межах своїх можливостей діяти самостійно, без допомоги дорослих (Я сам. Цей період вважають критичним, оскільки дорослі зустрічаються з труднощами у взаєминах із дитиною.
В основі цієї кризи – об’єктивне протиріччя між новою
тенденцією дитини до самостійного задоволення власних
потреб та прагненням дорослого зберегти попередній стиль
стосунків і обмежити тим самим активність дитини.
Відома чітка когнітивна (інтелектуальна) симптоматика
наближення кризи
гострий інтерес дитини до свого зображення у дзеркалі стурбованість, як вона виглядає в очах інших зацікавленість дівчаток своїм убранням заклопотаність хлопчиків власною компетентністю, наприклад, у конструюванні гостра реакція на невдачі.
Ельза Келер виокремлює низку важливих симптомів кризи
трьох років

52 1.
Негативізм. Дитина взагалі не хоче підкорятися дорослим. Негативізм не слід ототожнювати з неслухняністю, що буває й у більш ранньому віці.
2.
Упертість. Дитина наполягає на своїй вимозі, на власному рішенні. Малюк починає усвідомлювати себе як особистість і хоче, щоб на цю особистість зважали. Упертість не варто плутати з наполегливістю.
3.
Примхливість. Близька до негативізму й упертості, але має більше генералізований і безособовий характер. Це протест проти порядків, що панують удома.
4.
Свавілля. Прагнення до емансипації від дорослого. Дитина хоче бути самостійною. Це дещо нагадує кризу першого року, але тоді було прагнення до фізичної самостійності, а тепер ідеться про глибший рівень – самостійність наміру, задуму.
5.
Знецінювання дорослих. Батьки переживають справжній шок, почувши від дитини дурень або щось подібне.
6.
Протест-бунт. Виявляється в постійних сварках з батьками. Прагнення дитини цього віку до самостійності знаходить найпродуктивніше вирішення у формі гри, тому криза трьох років і розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.

4. Криза семи років.
Ця криза є перехідним періодом, що відділяє шкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року.
Її основні симптоми
1)
втрата безпосердньості поведінки (між бажанням і вчинком вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності власних дій манірність поведінки намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй невластиві симптом гіркої цукерки (дитині погано, але вона намагається це приховати. Семирічна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Утративши одні форми поведінки, вона ще не оволоділа іншими. Виникають труднощі у вихованні, дитина часто замикається в собі й стає некерованою. Якщо криза трьох років була пов’язана з усвідомленням себе як активного суб’єкта у світі предметів, то тепер дитина починає усвідомлювати своє місце у світі суспільних відносин, що докорінно змінює її самосвідомість. Як вважає ЛІ. Божович, криза 7 років – це
період зародження соціального Я дитини. Дитині потрібно вступати у стосунки з суспільством як із сукупністю людей, котрі

53 здійснюють обов’язкову, суспільно необхідну й корисну діяльність. У сучасних умовах це виражається насамперед у прагненні дитини піти до школи, стати учнем. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов’язане з грою, стає менш важливим.
5. Криза тринадцяти років.
Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності.
Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають утому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу в підлітків прагнення до нових форм взаємин із батьками та вчителями. Інші розглядають цю кризу як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов’язане з особливостями виховання, а треті вважають, що така криза не є загальною й у багатьох підлітків її просто не буває.
Вираженими симптомами даної кризи є
1)
Зниження продуктивності навчальної діяльності (а також спроможності нею займатися, навіть у тих сферах, де підліток обдарований. Регрес виявляється при виконанні творчих завдань, а здатність виконувати механічні завдання зберігається. Зумовлено це переходом від конкретного до логічного мислення.
2)
Негативізм. Підліток ніби відштовхується від свого оточення, схильний до сварок, порушень дисципліни, переживаючи водночас внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагнення до самотності й самоізоляції.
Поведінка підлітка під час кризи не обов’язково має
негативний характер. Можливі три її варіанти
1)
Негативізм яскраво виражений у всіх сферах життя. Триває таке від кількох тижнів до випадків, коли підліток надовго самоізолюється від родини, є надмірно збудливим, або ж, навпаки, байдужим. Подібні болісній гострі прояви негативізму спостерігаються у 20 % підлітків. Приблизно 60 % підлітків проявляють негативізм лише в окремих життєвих ситуаціях, насамперед як реакцію на негативний вплив середовища (сімейні конфлікти, гнітюча атмосфера в школі. У 20 % підлітків негативізму поведінці взагалі не проявляється. Усе це дає підстави зробити припущення, що негативізм зумовлений недоліками педагогічного підходу. Цікаво, що батьки та вчителі пов’язують труднощі виховання не з кризою й не з докризовим періодом, коли, власне, й починається процес руйнування старих психологічних структура с післякризовим
(1415 років. Пов’язане це передусім із неефективністю в нових
умовах старих виховних підходів та невмінням знаходити інші,
які більшою мірою відповідали б цьому післякризовому періодові.

54
Фактори, які спричинюють затримку розвитку
Затримка психічного розвитку та розумова відсталість у
дитини
Дитина правильно розвивається тільки за певних умов. На жаль, відомо багато прикладів відхилень у розвитку дитини, причина яких – відсутність належних умов для розвитку та вплив негативних факторів. Дитина з відхиленнями, також проходить стадії розвитку, але у сповільненому темпі, або застряє на одній із стадій. Тому, така дитина обов’язково потребує допомоги фахівця-дефектолога та створення спеціальних умов для навчання, виховання і розвитку (перебування у спеціалізованих закладах, навчання за спеціальними програмами, додаткові заняття, тощо)






Відповідні умови для розвитку



Невідповідні умови для розвитку



Давайте проаналізуємо представлену схему на прикладі відхилення в інтелектуальному розвитку, яке зазвичай зустрічається у дітей, обділених батьківською турботою та піклуванням. Відхилення в інтелектуальному розвитку проявляється у вигляді затримки психічного розвитку або розумової відсталості. Затримка психічного розвитку (ЗПР) є проміжним явищем між нормальним розвитком та розумовою відсталістю. Причиною затримки психічного розвитку є порушення діяльності функцій головного мозку, що може бути відновлена до того часу поки росте та формується мозок дитини, тобто до підліткового віку. Якщо дитині із затримкою психічного розвитку створити відповідні умови для навчання, виховання та розвитку, вона зможе подолати затримку і, у подальшому, розвиватиметься як повноцінна дитина. При невідповідних умовах для розвитку, без допомоги фахівців, така дитина, з віком, стане розумово відсталою. Розумова відсталість теж виникає при порушенні діяльності функцій головного мозку, але внаслідок органічного ушкодження центральної нервової системи (головного мозку. Повернути розумово відсталу дитину до нормального розвитку неможливо. Але, навчаючись та розвиваючись у спеціально створених умовах, розумово відстала
Затримка психічного
розвитку
Розумова відсталість
Нормальний розвиток
Адаптація у
суспільстві

Дезадаптація,
асоціальна поведінка
Розумова відсталість

55 дитина зможе адаптуватися у суспільстві, відповідно до рівня своїх здібностей. Якщо ж дитині з розумовою відсталістю не будуть створені належні умови для розвитку, вона з віком, деградує та буде вести асоціальний спосіб життя жебракуватиме, скоюватиме злочини тощо. Діти з іншими відхиленнями у розвитку (порушенням слуху, зору тощо) також зможуть подолати відхилення, або адаптуватися з ними у суспільстві, якщо їм будуть створені належні умови. Тому прийомним батькам важливо знати, як допомогти дитині з відхиленнями у розвитку. Звичайно, великий відсоток відхилень у розвитку дитини можна попередити, якщо володіти інформацією про фактори, що можуть стати їх причиною.

Відомі такі категорії факторів, які спричинюють
затримку розвитку
1) Генетичні та вроджені хвороби (синдром Дауна, церебральний параліч, вроджена сліпота, глухота і т. д) Наприклад, при церебральному паралічі та вовчій щелепі дуже важко нагодувати дитину. Навіть досвідчені батьки, які розуміють потреби дитинине завжди можуть її нагодувати або допомогти їй розслабитися при наявності болю. При глухоті або розумовому відставанні дитина не завжди може висловити й довести до оточення свої потреби, що також спричинює певні затримки розвитку. Коли мають місце ці фактори, батьки можуть відчувати розчарування через те, що вони не в змозі задовольнити потреби дитини. В деяких випадках дитина не реагує, навіть, якщо всі її потреби задоволені. Батьки не мають змоги порадіти з кмітливості й життєрадісності дитини.

2)
Перенатальні
фактори
(ембріональний алкогольний синдром, перенатальний прийом наркотиків, ВІЛ/СНІД, погане харчування матері) Відлучення від наркотиків один із прикладів у цій категорії. Діти, які отримували наркотик в перенатальний періоді перестали його отримувати після народження часто переживають абстинентний синдромі перебувають у напруженні. Вони не можуть розслабитися, навіть якщо про них піклуються найліпшим чином. Це може вплинути як на стан здоров’я дітей, такі на можливості їхнього реагування на оточення. Батькам може бути дуже важко піклуватися про них. Під час піклування за такими дітьми батьки отримують дуже мало задоволення.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал